954
Невідома Азія
— Казна та Політика
Три країни - три стереотипи: весь світ вважає Китай не більше, ніж дешевим виробничим майданчиком. Індію - країною злиднів та IT-аутсорсингу. В'єтнам - сільськогосподарською державою. Настав час подивитися на ці країни.
Китай
Ви колись бували в магазинах Suning Appliance - великої китайської роздрібної мережі споживчої електроніки? Якщо вважаєте, що там на полицях тільки південнокорейська і японська техніка, ви глибоко помиляєтеся. Телевізори китайського виробництва на платформі Android з вбудованим інтернет-браузером користуються не меншою популярністю.
Звичний для нас Китай - це країна, куди переїжджають західні міжнародні компанії, щоб здешевити виробництво своєї продукції. Але самі китайці не збираються миритися з цією роллю. Їх мета - перетворити країну з регіону з дешевою робочою силою на постачальника дорогих інноваційних ідей. Вони в Китаї множаться на очах, швидко перетворюючись з теоретичних розробок на прикладні технології.
"Тут є багато компаній, у тому числі китайських, які здатні робити хороші інновації і впроваджувати їх на ринок", - говорить Кевін Уейл, президент і керуючий директор General Motors China. Сама GM робить ставку на інновації в КНР з тих пір, як в 2010 році її китайські продажі перевищили американські. У вересні 2011 року GM відкрила в Шанхаї новий технологічний центр для R&D в дизайні та інженерії автомобілів.
Уейл не оригінальний. Згідно з опитуванням експертів по всьому світу, яке провів фармацевтичний гігант AstraZeneca, вже до 2020 року КНР стане не просто "однією з", а лідером серед інноваційних економік, потіснивши навіть США і Японію.
В основному це заслуга офіційного Пекіна. На державному рівні він взявся за ідею технологічного прориву ще наприкінці 90-х. З 1999 року витрати на R&D в КНР стали зростати в середньому на 20% за рік. Уже в 2006 році, за даними ОЕСР, Китай обігнав Японію, вперше ставши другим найбільшим інвестором в інновації після США. До 2020 року Піднебесна планує витрачати на R&D 2,5% ВВП на рік.
Сьогодні, як і наприкінці 90-х, ці гроші йдуть в основному на роботу Китайської академії наук. До 2015 року уряд вкладе в проекти академії в 4 сферах - аерокосмічній галузі, IT, медицині та енергетиці - $1,5 трлн. Її напрацювання можна буде продавати або масово впроваджувати у виробництво. Крім того, держава допомагає просувати R&D за допомогою субсидій, податкових пільг і підтримки молодих учених (як в китайських вузах, так і тих, що повертаються з-за кордону).
Попит на ці проекти, згідно з McKinsey Global Institute, поки переважає серед міжнародних виробників. В останні роки в Китаї відкрилися дослідні центри найбільших фармацевтичних компаній - Sanofi-Aventis і Merck, Eli Lilly and Company і AstraZeneca. Корпоративна культура місцевого, китайського бізнесу не надихає на ризиковані проекти, якими є інновації. Але і вони вже починають долати цей бар'єр. Китайська Lenovo вже займає 30-у сходинку в рейтингу найбільш інноваційних компаній світу за 2010 рік (за версією Bloomberg Businessweek). Huawei увійшла в трійку лідерів з виробництва телекомунікаційного устаткування, створивши разом з іншими прекрасний приклад того, як можна перетворити країну, яку впізнають за підробками сумок Louis Vuitton, на генератор креативних ідей для внутрішнього застосування і на експорт.
В'єтнам
Дорога, що з'єднує місто Монгчай на півночі В'єтнаму з китайським містом Наньнін, пустує рідко. По 150-кілометровому шосе, заново заасфальтованому пару років тому, постійно рухаються вантажівки. Вони везуть тонни одягу і взуття для продажу на півдні Китаю. В'єтнам перебирає на себе роль, яку раніше грала КНР - стає дешевим майданчиком для виробництва. Навіть китайці готові купувати тут те, що ще вчора робили самі. "Там все дешевше", - пояснюють китайські торговці.
З аграрної держави, економіка якої була побудована на виробництві рису, В'єтнам перетворюється на індустріальну та в останнє десятиліття демонструє найшвидші темпи зростання в регіоні після Китаю. "В'єтнам має велику можливість стати наступним виробничим майданчиком світу", - зазначає Фред Бюрке, керуючий партнер Baker & McKenzie в цій країні. Але при цьому зарплати в'єтнамців, як і раніше, на дві третини нижчі, ніж в КНР.
Правда, дешеві в'єтнамські робітники, як правило, менш освічені. Тому до цих пір до В'єтнаму переїжджали в основному виробники нетехнологічної продукції - одягу, взуття, меблів.
Але експерти вірять, що майбутнє країни - за хай-тек. Передмістя Бакніня, міста на відстані 40 км на північ від Ханоя, ще кілька років тому було вкрите лише рисовими полями, але сьогодні тут знаходяться виробництва великих міжнародних технологічних компаній - Samsung, Canon, Foxconn. Інвестувати у виробництво у В'єтнамі збираються Nokia, автовиробники Honda, Hyundai та інші.
Кожен по-своєму, вони навчилися вирішувати проблему низької кваліфікації місцевих жителів, а значить, подолали головну перешкоду для перенесення виробництва в цю країну. Корпорація Intel, яка вклала $1 млрд. в завод зі складання і тестування комп'ютерних чипів у м. Хошеміні, щорічно возить на навчання в США по кілька десятків співробітників. Інші підвищують кваліфікацію працівників тут же, на тренінгах у В'єтнамі, вносячи свою лепту у те, щоб створити гідну заміну Китаю, що переходить на наступний - інноваційний рівень.
Індія
Знайомтеся - Чандракант Павар, 51-річний власник бізнесу зі складання автодеталей, що живе з дружиною і сином у двокімнатній квартирі в Мумбаї. Павар - типовий представник індійського середнього класу старого покоління. Дохід $11 тис. на рік гарантує йому безбідне існування, але грошима він не розкидається. У вихідні запрошує друзів на чай додому, а не в ресторан, на пару взуття готовий витратити не більше $30 і до кредитів ставиться з побоюванням. Інша справа - його 25-річний син Нікхіл. Отримавши МВА, він влаштувався працювати в нафтову компанію. І хоча його річний дохід не набагато більший, ніж у батька - $13 тис., Никхил любить пройтися по магазинах і побалувати себе взуттям за $100 або годинниками за $400.
Відмінності між батьком Чандракантом і сином Нікхілом, згідно з дослідженням McKinsey Global Institute, - наочний приклад того, як перетворився за останнє десятиліття споживчий ринок Індії. Це вже не та країна, яка на Заході асоціюється з бідняками, що живуть в коробках на вулиці. За даними Світового банку, якщо в 2005 році 43,5% індусів в сільській місцевості жили менш ніж на $1,25 на день, то сьогодні їх значно менше - 32,7%. Натомість зростає і формується середній клас - клас таких людей, як Нікхіл Павар. Якщо в 2000 році лише 9% індусів відносили себе до розряду багатіїв, то в 2010-му їх число підскочило до 20%. До 2020 року, за прогнозами McKinsey, багатою людиною буде вважати себе вже кожен третій індус. Ще від 30% до 40% буде складати середній клас.
Разом з тим Індія почне перетягувати на себе статус апетитного внутрішнього ринку з населенням 1 млрд. людей, що швидко багатіє. До 2020 року, в порівнянні з 2010-м, він виросте в 3,6 рази: з $991 млрд. до $3,6 трлн.
Разом Китай, В'єтнам та Індія кардинально змінять розстановку сил і в Азії, і у всій світовій економіці, і в стратегіях глобальних компаній. Звичайно, якщо вони будуть стежити за стрімкими змінами в регіоні.
Олена Снєжко
За матеріалами: Інвестгазета
Поділитися новиною
