Європа різного гатунку — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Європа різного гатунку

Казна та Політика
1526
Епіцентр кризи ЄС в Греції, але найбільші тектонічні зрушення відбуваються набагато глибше, в надрах політико-економічного механізму європейської інтеграції...
І хоча вжиті заходи, як і раніше начебто спрямовані на порятунок Афін, поступово настає усвідомлення системного характеру проблем. Різні структури, від банків та інвестиційних компаній до МВФ, змагаються в тому, хто сильніший налякає європейців ймовірністю краху євро, який, у свою чергу, поведе за собою чи не розпад Європейського союзу. Журнал Spiegel навів слова людини з близького кола Гельмута Коля, який процитував колишнього канцлера (сам він публічно давно вже не висловлюється): "Меркель руйнує мою Європу".
Уявити собі на практиці розпад Євросоюзу дуже складно. По-перше, тому що глибина і розгалуженість європейської інтеграції такі, що розрив зв'язків означає величезні витрати різного характеру - економічного, політичного, соціального.
Чинний довід "too big to fail" (занадто великий/важливий, щоб потерпіти крах), який, правда, виявився неспроможним в історії з банками-гігантами в 2008 році. По-друге, імідж Європейського союзу як неймовірно успішного та історично безпрецедентного проекту настільки міцний, що будь-яка спроба поставити його під сумнів зустрічає у відповідь обурення. Аргумент, що наводиться на доказ тимчасового характеру нинішніх труднощів, полягає в тому, що за десятиліття інтеграції європейський проект пережив не одну кризу і незмінно виходив з них зміцнілим і більш стійким.
Це правда. З 1957 року, коли було створено Європейське економічне співтовариство, об'єднання долало безліч кризових явищ, як правило пов'язаних з політичними розбіжностями. І, незважаючи на всі заминки, до європейської революції 1989-1991 років Єдина Європа (на той момент у складі 12 держав) підійшла на піку амбіцій і можливостей. Звідси і масштабні плани розширення і поглиблення інтеграції, які почали реалізовуватися в 1990-х.
Однак упевненість у тому, що Європейський союз благополучно мине і цю кризу, оскільки він завжди робив це в минулому, не враховує кардинальної зміни зовнішньої обстановки. До кінця "холодної війни" ЄС розвивався в умовах найбільшого політичного сприяння. Фактично європейці могли займатися економічним розвитком і самовдосконаленням, не піклуючись ні про проблеми безпеки, ні, по суті, про політичне позиціонування: "холодна війна" диктувала свої правила. Радянська загроза цементувала союз, і без того досить однорідний в культурно-ідеологічному плані, а той факт, що Європа була головною ареною світової політики, сприяв розвитку: центр завжди привертає більше ресурсів і можливостей, ніж периферія.
Сьогодні все не так.
Європа більше не центр - ні в політичному, ні в економічному сенсі. Вона вкрай неоднорідна. Старий Світ заявив амбіції в політичній сфері та сфері безпеки, яким виявився не в змозі відповідати, але від яких тепер вже просто так і не відмовишся.
Баланс різних видів інтеграції, який існував у другій половині ХХ століття, порушився: зростаюча економічна взаємозалежність і наддержавний характер ринків і валюти не супроводжуються аналогічною уніфікацією політики, яка залишається в основному національною. Європейські процеси відірвалися від громадян: жителі Євросоюзу перестали розуміти, в чому полягає персональна вигода кожного від їх продовження. І справа не тільки в нездатності еліт це пояснювати, а й у тому, що конструкція просто стала дуже складною. Тому заклики підвищити ступінь демократичності ЄС за допомогою більш частого звернення до громадян насправді безглузді. Винесення на референдуми юридичних документів (договори, проект Конституції) абсурдне, оскільки ніхто в них нічого не розуміє. Люди голосують абсолютно не про те, ще більше плутаючи карти інтеграторам. Нарешті, головне, що показала грецька криза, - інтеграція може бути не тільки способом вирішення проблем (що завжди малося на увазі), але і їх джерелом. Не будь Греція частиною зони євро, країна вже давно стояла б на шляху оздоровлення - важкого та болісного, але зрозумілого.
А саму європейську валюту не лихоманило б через те, що вона залежить від самого останнього і самого недисциплінованого верблюда в каравані.
Що буде далі? Ймовірно, в недалекому майбутньому комусь доведеться першим сказати про те, що Європейський союз більше ніколи не буде таким, яким його представляли зовсім недавно. І справа не в глобальних амбіціях, на яких поставили хрест ще до початку боргової кризи. Фрагментація ЄС і його перетворення на "Європу багатьох швидкостей", а якщо бути менш політкоректним - розшарування на держави першого, другого, а можливо, і третього сорту, неминучі. Країни-засновники Євросоюзу будуть стурбовані порятунком євро, для чого буде потрібно санація всієї зони. Процедура виходу або виключення із зони єдиної валюти або всього Європейського союзу не прописана: такий сценарій не передбачався. Однак в ім'я порятунку розробляти його доведеться.
У політичному плані це означає, що держави, які не потраплять до "ядра", насамперед Південна і Південно-Східна Європа, будуть надані самі собі набагато більше, ніж досі. Як зазначає угорський політеконом Ласло Ленд'єл, що відбувається зараз в Євросоюзі частково демонструє невдачу останніх "хвиль демократизації" в Європі - третьої (Греція, Португалія, Іспанія) і четвертої (екс-комуністичні країни). За збігом обставин найбільш серйозні проблеми виникли саме в тих державах, які мають за плечима жорстку авторитарну традицію. При цьому посткомуністичним суспільствам довелося для вступу до Євросоюзу здійснити комплекс неприємних економічних заходів, яких "ветерани" у себе всіляко уникали. І якщо, наприклад, естонцям для вступу в зону євро довелося вкотре затягувати пояси, то на маніпуляції Греції з бухгалтерською звітністю все вважали за краще закрити очі.
Економічна фрагментація Євросоюзу не може не позначитися і на його політичній однорідності.
У першому півріччі 2011 року головою ЄС була Угорщина, країна, в якій після приходу до влади в 2009 році правоконсервативної партії "Фідеш" реалізується модель, вельми далека від проголошуваних "європейських цінностей". Національно орієнтована, з елементами протекціонізму в економіці, ставкою на сильну державу і вельми консервативним набором політичних уявлень, вона частково може розглядатися як прототип всієї нової європейської ідейної палітри. Якщо судити за суспільними настроями в Західній Європі, які проявляються на виборах в одній країні за іншою, універсалістський підхід, на якому ґрунтувалася європейська політика, може змінитися своєрідним ізоляціонізмом. А ідея солідарності - принципом "порятунок потопельників - справа рук своїх потопельників".
Як у цьому випадку буде складатися ситуація на Балканах, вирішення проблем яких всі пов'язували з інтеграцією в ЄС? Що буде відбуватися з історичними проблемами південного сходу Європи (Угорщина, Румунія, Словаччина, Молдова тощо), які також передбачалося долати на шляху інтеграції? Це відкриті питання, як і взагалі тема історії - чи втримається головне досягнення європейської інтеграції, подолання вікової ворожнечі західноєвропейських націй і перетворення Німеччини з джерела постійної агресивності в основного гаранта стабільності і миру. Сьогодні ще здається, що з цією великою спадщиною ЄС нічого вже трапитися не може. Але події останніх років показали одне: незмінних догм не буває.
Федір Лук'янов
За матеріалами:
Газета.Ru
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас