1163
Депутати працюють для себе
— Казна та Політика
Завершення восьмої сесії Верховної Ради VI скликання дає привід проаналізувати все те, чим займалися народні обранці за минулий законотворчий сезон і на що саме була направлена їх основна увага в судовій сфері. У зв'язку з цим особливу увагу привертає робота парламентського комітету з правосуддя, без якого не обходиться жодна зміна правил гри в судово-юридичному світі.
Лейтмотив роботи як цього, так і інших комітетів Верховної Ради залишається здебільшого незмінним - фактично абсолютна некараність діянь у законотворчій сфері продовжує задавати тон роботи законодавчого органу. Але якщо будь-які дії, що визначають правила гри в усіх без винятку сферах суспільного і державного життя в Україні, не тягнуть за собою жодної суттєвої відповідальності, то зовсім нескладно припустити, чия саме вигода буде керувати діями народних обранців - їх власна або мільйонів українських громадян.
Так, перше, чим зайнявся комітет з правосуддя на початку сьомої сесії, - завершив протистояння впливових юридичних груп у нинішньої влади. Нагадаємо, що наприкінці 2010 р. багато провладних юристів об'єдналися проти команди глави комітету з правосуддя Сергія Ківалова (Партія регіонів), не погоджуючись з його баченням процедури призначення суддів на перший п'ятирічний термін. Крапку в цьому конфлікті ставив особисто президент Віктор Янукович. Як наслідок виник законопроект № 7451, в рамках якого і було остаточно розподілено пайову участь у згаданій вище процедурою.
Потім якийсь час в комітеті з правосуддя багато уваги приділялося одіозному законопроекту № 7562 з безневиною назвою "Про гарантії держави щодо виконання рішень суду". Насправді ж документ - під приводом виконання вимог Європейського суду з прав людини - передбачав створення інструменту, за допомогою якого нинішня влада могла б не тільки впоратися з багатомільярдною соціальною заборгованістю, але і в потрібному для себе руслі підредагувати соціальне законодавство. Що з цього всього отримали б українські громадяни, які мають право на соціальні гарантії, - питання, швидше, риторичне. Однак підтримувати просування законопроекту через парламент не хотіли навіть затяті прихильники президента - він так досі і не схвалений в першому читанні. Варто зазначити, що окремі новації даного документа все ж були реалізовані в нещодавні зміни до держбюджету-2011.
Багато духовних і фізичних сил члени комітету з правосуддя витратили на законопроект № 7447, який був покликаний повернути Верховному суду (ВСУ) втрачені ним повноваження і при цьому підкоригувати його складу таким чином, щоб ЗСУ - з точки зору нинішньої влади - став краще і надійніше виконувати покладені на нього зобов'язання. Незважаючи на жагуче бажання регіоналів довести дану законодавчу ініціативу до логічного кінця, документ все ще перебуває на підготовці до повторного другого читання - Європа і США досі не знайшли дотримання демократичних принципів в жодній редакції законопроекту № 7447.
Своєрідним апогеєм стало зовсім недавнє схвалення закону про судовий збір. Незважаючи на те, що комітет з правосуддя не був профільним для даного закону, окремі його члени брали безпосередню участь в успіху цієї законодавчої ініціативи. Конфігурація документа проста - кошти від судового збору потрапляють до спецфонду держбюджету, після чого їх можна витрачати виключно на потрібні судової системи. Однак особи, потенційно причетні до всіх цих процесів, зі скрипом домовлялися з приводу деталей - куди саме будуть потрапляти кошти від справляння судового збору, хто ними буде розпоряджатися і на яких умовах. Єдине, що не є предметом дискусій, - обов'язковий централізований збір фінансових потоків, що виникають із судового збору. Тобто кожен конкретний суд не буде автоматично отримувати той обсяг судового збору, який був "зароблений" його ж зусиллями - це все буде вирішуватися у вищих владних колах.
Перерахування плодів роботи членів комітету з правосуддя можна було б продовжити, але головний висновок і без того очевидний: в Україні неможливо нікого притягнути до відповідальності за проступки, допущені на ниві законодавчої діяльності. Елементарно відсутні механізми для цього - ні в Кримінальному кодексі, ні в інших законах немає такого роду відповідальності. Ось і виходить парадоксальна ситуація, коли порушення де-факто є, але за законом їх немає і, більше того, навіть бути не може. Але що може бути важливіше в житті країни, чим законодавчий процес? Це встановлення правил гри, що стосуються всіх без винятку українців і всіх сфер їх життєдіяльності. Будь-який недобрий намір, реалізований в законі, автоматично тягне за собою негативні наслідки для великої кількості громадян. Однак ніщо не може зупинити людину, що реалізує такий недобрий намір, - немає відповідальності та покарань за це.
Не виключено, що саме такого роду безкарність дозволяє вузькому колу людей робити все, що їм заманеться, і не боятися жодних наслідків за це - за ними ж схваленими законами вони все роблять законно. Відразу стає зрозуміло, якого роду демократія може зрости на такому ґрунті. Але, на жаль, навряд чи слід припускати, що таку ситуацію можна змінити прийнятним мирно-цивілізованим чином.
Андрій Уманець
За матеріалами: Экономические Известия
Поділитися новиною
