2685
Корупція - мати порядку
— Казна та Політика
З 1 липня набув чинності новий закон про боротьбу з корупцією. Президент, підписуючи цей документ, висловив упевненість в тому, що він допоможе впоратися з одвічним українським злом.
Віктор Янукович підкреслив, що закон підготовлений за допомогою міжнародних організацій, що спеціалізуються на корупції, це, на його думку, має додати переконливості положенням закону. Правда, самі ці міжнародні організації, а точніше - GRECO, вже висловили незадоволення новим антикорупційним документом.
Президент підрахував, що Україна втрачає від корупції 20 млрд грн на рік. І він вважає, що це погано. Тому СБУ і прокуратурі дано недвозначні вказівки з приводу боротьби з корупцією. Також Віктор Янукович пообіцяв якомога швидше розробити стратегію боротьби з цим злом. У майбутньому передбачається навіть створити якийсь уповноважений орган. Президент не забув і про громадян, закликавши їх повідомляти про випадки корупції за телефонами довіри.
Преса вважала основною фішкою нового закону декларацію витрат чиновниками і членами їх сімей. Проте недавно з'ясувалося, що декларувати потрібно покупки на суму більше 150 тис. грн. Тобто тепер ця норма особливого сенсу не має.
Що в законі
Закон містить чудове визначення корупції, трактуючи її як "невиправдане втручання" чиновників. Але таке визначення суперечить самій суті сучасного розуміння діяльності держслужбовця як суворого виконавця різноманітних регламентів. Це розуміння передбачає, що держслужбовець не може "втручатися" ні "виправдано", ні тим більше "невиправдано", він повинен тільки виконувати те, що написано у нього в папірці. Таким чином, законом повністю легалізуються будь-які вільності чиновників у трактуваннях і виконанні різноманітних нормативів, адже ці вольності можуть бути і цілком "виправданим" втручанням.
Насправді цей норматив схвалений з метою впорядкувати корупційну діяльність і намагатися керувати нею. Необхідність в цьому очевидна. Величезна армія опричників необхідна нашому режиму для збереження своєї влади. Проте їх неможливо прогодувати з бюджету, і якщо перевести їх на бюджетний пайок, вони просто розбіжаться. Тому з самого початку свого існування українська влада трималася на тому, що чиновник сам себе годує. Тепер же ця діяльність зайшла занадто далеко і виникла потреба в управлінні нею, для чого і схвалений цей закон.
Думаю, всі знають про те, як нелегка і небезпечна чиновницька життя. Якби чиновники не відбирали у нас гроші, їх можна було б тільки пошкодувати, адже їхнє життя складається з постійної боротьби, підсиджувань, інтриг, принижень і безглуздої важкої роботи. Загалом, тепер у цій діяльності з'явилися прямі узаконені орієнтири у вигляді перспектив потрапити на "дошку ганьби" і розуміння того факту, що все в твоїй кар'єрі залежить від того, як інші чиновники оцінять твоє втручання - як "виправдане" або як "невиправдане" . Це - свого роду правила. А керувати всім цим процесом буде Міністерство корупції, або як його там назвуть, - той самий "уповноважений орган", про який сказано в законі.
Можна легко передбачити як мінімум два наслідки роботи такого документа. По-перше, чиновники тепер будуть значно охочіше об'єднуватися в явні і таємні синдикати хоча б тому, що всі розуміють обов'язковість ритуальних жертв "боротьби з корупцією" (необхідність яких прямо передбачена законом) і ніхто не хоче стати такою жертвою. Мінімізація ризиків для чиновників у тому, щоб об'єднатися, мати свою людину в Міністерстві корупції і взагалі максимально перенести внутрішньовидову боротьбу на якомога вищий рівень. Тобто кругова порука, якої так хоче уникнути президент, тільки посилиться. По-друге, сама ідея управління корупцією відпочатку приречена. Корупція в нашій версії передбачає вільний пошук чиновником підприємницького прибутку і несумісна з якимось централізованим управлінням, нехай навіть рамкового характеру.
Причина корупції
Залишимо тепер осторонь горезвісний закон і поговоримо про головну причину корупції. Чи можна взагалі в наших умовах щось зробити з корупцією, якщо слідувати загальноприйнятої парадигми? Остання будується на прийнятій за замовчуванням тезі, згідно з якою вироблені державою нормативи безумовно корисні. Корупція в цій парадигмі шкідлива саме тому, що вона спотворює і перекручує цю діяльність. Саме такими поглядами керуються різні міжнародні організації, політики, експерти та широка публіка. Ця парадигма передбачає, що джерелом корупції є чиновник і що корупція шкідлива, оскільки спотворює за визначенням корисну діяльність держави.
Українцю легко зрозуміти хибність (точніше, частковість) цієї парадигми. Для цього йому досить задуматися про те, що було б, якби раптом усі українські закони і розпорядження виявилися виконаними в буквальному сенсі. Якщо українець буде чесний з собою, то він неминуче здригнеться, оскільки слідом за точним і бездоганним виконанням всіх правил і законів негайно настає хаос, розруха, голод, громадянська війна...
Справа в тому, що будь-яке суспільство живе за правилами, які можна назвати звичайним правом. Дотримання цього права власне і дозволяє цьому суспільству існувати. Однак щодо начальників можна виділити два ідеальних типи суспільства. Перший - з переважно горизонтальними зв'язками. В суспільстві такого типу формування компетенції начальників (констеблів, шерифів і т. п.) перебуває в безпосередній досяжності його членів. Начальники в суспільстві такого типу містяться його учасниками і служать для підтримки в порядку норм звичаєвого права, яким керуються люди у своїй повсякденній практиці.
Товариство другого типу відрізняється великою кількістю вертикальних зв'язків. Начальники в такому суспільстві з'являються "зверху", формування обов'язків начальника перебуває поза досяжністю звичайних людей. Такі ситуації, як правило, виникають у суспільствах, схильних зовнішньої окупації або багатовікової самоокупації (Китай). Відомі численні історичні приклади того, як виникають і працюють такі системи. Наприклад, під час окупації Австро-Угорщиною Італії серед австрійських чиновників завелася досі небачена корупція. Австро-угорці навіть встановили спеціальний (короткий) строк служби чиновника в Італії, щоб зменшити корупцію.
Загалом, начальники в цій системі призначаються і годуються центральною (зовнішньою) владою. У цьому випадку завдання звичайних людей - захистити себе і свій спосіб життя від виконання чиновником своїх обов'язків. Це завдання вирішується систематичним підкупом начальників представниками громадянського суспільства, які, переслідуючи особисті інтереси, тим не менш значною мірою паралізують чужу їм активність держави.
Зауважте, що і в тому і в іншому випадку йдеться про захист звичаєвого права, яким люди і користуються у своєму житті. Просто в першому випадку діяльність чиновника перебуває в рамках цього права, він їм, так би мовити, породжується і захищає його, а в другому - люди намагаються захистити це право від посягань з боку.
Що з нею робити
Думаю, не треба говорити, що в Україні останні пару сотень років існувала друга модель. Не потрібно також пояснювати, що отримання незалежності нічого не змінило у цій моделі і навіть, мабуть, посилило її. Від того, що колишні імперські чиновники стали хіба що "своїми", нічого не змінилося. Після розпаду СРСР українці швидко відтворили імперію (без Москви) і тепер перебувають в режимі самоокупації. У нас так і не з'явилося того, що по-справжньому змінює ставлення людей до влади - практики самоврядування. Самоврядування відрізняється від його імітацій насамперед тим, що реалізується безпосередньо за гроші складових його людей. Такої практики в Україні не було і немає, і тому працює стара імперська модель агресії держави щодо суспільства і захисту суспільства від держави через корупцію.
Всі антикорупційні ідеї, які ми намагаємося бездумно запозичувати, народжені людьми, що живуть в рамках першої "горизонтальної" моделі. І це не дивно, адже корупція в цьому випадку становить безпосередню загрозу живої тканини суспільства і тому звичаєвим правом, яке воно використовує. Проте, як бачимо, ці ідеї малопридатні для нашої ситуації.
Звичайно, теоретично можна "побудувати" чиновників: скоротити їх кількість, оптимізувати їх роботу, приблизно карати, платити високі зарплати, завести електронний уряд, але нічого не зміниться доти, доки сама діяльність чиновника є руйнівною за своєю суттю незалежно від того, вкрав він при цьому чи ні. Поки це не зміниться, корупція буде природним чином породжуватися "знизу" як реакція захисту суспільства від агресії держави.
Тому, якщо говорити про боротьбу з корупцією всерйоз, то вона повинна вестися у двох напрямках. Перше - "зверху" - це скорочення держави, причому не чисельне, а функціональне. Друге - "знизу" - це розвиток практики самоврядування за гроші керованих. Як бачимо, самі ці завдання далеко виходять за рамки "боротьби з корупцією". Корупція в даному випадку - побічна проблема, яка вирішується в ході реалізації такої політики.
Володимир Золотoрьов
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
