3039
Пинзеник: За три роки держборг України зріс у п'ять разів
— Казна та Політика
Колишній міністр фінансів Віктор Пинзеник стурбований стрімким зростанням зовнішнього боргу України. Про примарність низьких цін на російський газ, марність податкової реформи, пенсійний ремонт і можливий дефолт в Україні він розповів Фокусу.
Україна чекає отримання чергового траншу кредиту від МВФ. Чи реально Україні обійтися без цього кредиту?
А причому тут МВФ? Яка різниця, де влазити в борги? Проблема ж не в кредитах, а в причинах кредитів. І поки вони не будуть усунуті, ми будемо жити з наростаючим боргом на душу населення. А причина - дефіцит бюджету, тобто бажання витрачати більше, ніж отримує уряд. І якщо країна буде витрачати стільки, скільки заробляє, це зупинить зростання боргу.
Ви говорили, що кожен українець вже винен по 10 тисяч гривень. Скільки має пересічний японець чи американець?
Набагато більше. Але не можна порівнювати борги різних країн. Там рівень доходів зовсім інший, рівень валового внутрішнього продукту. Справа ж не тільки в розмірі боргу, а в дуже швидких темпах його нарощення. Адже на початку 2008 року кожен з нас був винен менше 2 тисяч гривень. Тобто за три роки борг зріс у п'ять разів і це тривожні темпи.
У чому причина? У соціальному популізмі?
Не тільки популізм. Популізм був в основі появи тих проблем, які зараз виникли. А основна причина - небажання реагувати на виклики, лікувати ті виразки, які виявилися під час світової фінансової кризи. Руху майже немає. Його не було в 2009 році, якесь ворушіння було в 2010 році, зараз ні туди, ні сюди.
Чи можливий ще дефолт в Україні?
Життя в борг - це шлях, який веде до дуже серйозних випробувань. Країна ще не зійшла з цього шляху, тому загроза дефолту є. Не обов'язково, що він буде, але якщо нічого не робити - прорве сто відсотків. А зійти з цього шляху можна, лише зменшуючи дефіцит бюджету.
Виходить, треба зменшувати соціальні виплати? Але всі бачать, як населення реагує, наприклад, на підвищення пенсійного віку.
З людьми не говорять. Де ви бачили на телебаченні чиновників? Крім Тігіпка. А роз'яснення повинні бути дуже простими. Досить дотувати людей, які можуть і зобов'язані самі платити за газ. Низькі ціни на газ є не більше ніж ілюзією. Адже в кінцевому підсумку суспільство платить за газ. Платять навіть ті, хто газу ніколи не споживає. А малозабезпечені верстви населення мають бути захищені від підвищення цін на газ через інститут субсидій. Крім того, коли чиновники зачіпають такі важливі речі, вони повинні показати готовність йти на самопожертву не тільки що стосується спеціальних пенсій. Тобто реформи треба доповнювати зрозумілою інформацією та правильними діями.
Як ви оцінюєте урядовий проект Пенсійної реформи, прийнятий 16 червня в першому читанні? Чи справді необхідні такі жорсткі заходи, наприклад, збільшення пенсійного віку?
Насправді сьогодні мова йде про ремонт солідарної пенсійної системи. У солідарній системі є не тільки проблема віку, хоча вона дійсно важлива, і чим далі прийняття рішення про його підвищення будуть відтягувати, тим більш проблемною стане ситуація. Але громадян найбільше хвилює справедливість. Принцип пенсійного забезпечення солідарної системи має бути один для всіх: стаж і заробіток. Тобто ідеєю "пенсійного ремонту" пенсійної системи має бути відновлення справедливості.
Розкажіть про накопичувальну систему, запропоновану в затвердженому проекті Пенсійної реформи. Плюси і мінуси, на ваш погляд.
Сьогодні кожна людина платить внески, але вони йдуть на виплату пенсій тим, хто зараз вже не працює. А накопичувальна система, пропонована реформою, передбачає, що люди перестають платити. Виникає дуже складна, але дуже важлива для людей проблема - з чого їм платити пенсії. Тобто проблема переходу є дуже непростою. І зараз говорити про якусь іншу філософію неможливо.
Потрібно враховувати, що зараз у пенсійному фонді величезна діра. За чотири місяці 2011 року фонд отримав 79 млрд гривень, з них 56 власних. Тобто 23 мільярди - гроші, що прийшли ззовні. І українські пенсіонери виявилися заручниками: пощастить - не пощастить, позичать - не позичать. Хоча пенсійний фонд повинен самостійно забезпечувати виплату пенсій. І якщо говорити про накопичувальну систему, то діра стане ще більшою.
Але в накопичувальній системі є ще один нюанс. Справа в тому, що кошти, які акумулюються в пенсійних фондах, коли, наприклад, говорять про цифру в світі в 80 трильйонів доларів, це не справжні гроші, а грошовий еквівалент. А що там в реальності є? Активи. Чи коштують вони 80 трильйонів, про які говорять? Ми знаємо, що під час кризи вартість активів упала. І от коли доведеться виплачувати пенсії, то невідомо, що там реально буде під цими активами.
Тому я вважаю, що можна знайти краще рішення, ніж накопичувальна система.
Що ви маєте на увазі?
Ті кошти, які кожна людина і роботодавець відраховує до Пенсійного фонду, повинні залишатися у нього як зарплата. Але людина сама має думати про свою старість, про те, за рахунок чого вона буде жити, коли перестане працювати. Але в даному випадку виникає та ж проблема - проблема переходу, який займе дуже тривалий час.
Податкова реформа. Які ви внесли б зміни і як оцінюєте ефект від її реалізації?
Ніяк. Я не розумію, для чого вона проводилася. В якій частині вдалося покращити ситуацію? Я не бачу. Якщо питання ставок, то воно пов'язане з публічними витратами. Їх не чіпали. Якщо говорити про проблему адміністрування, то нічого не змінилося. Ключова біда всіх податкових систем - неправильна філософія, заснована на тому, що всі злодії, що потрібно контролювати всіх. Це утопія, тому що неможливо контролювати кишеню кожної людини.
Україна повинна перейти до зовсім іншої моделі адміністрування. Я маю на увазі систему контролю відхилень. Тобто, якщо у вас все гаразд, то чого вас смикати. І навіть інструмент для цього вже є, його ввели в 2008 році, - це електронна декларація. У цьому питанні теж немає прогресу.
Ну і третя проблема, яку, я вважаю, треба вирішити - це знову ж таки справедливість. Податки повинні платити всі. Бо, з одного боку, ми маємо пільги, а з іншого - закручування гайок. Тому я, на жаль, не можу сказати, що податкова реформа - це якийсь якісний прорив у системі оподаткування.
Не так давно прем'єр-міністр України Микола Азаров заявив, що країна на 100% залежить від російського газу. Як можна зменшити цю залежність?
Ми залежимо не тільки від газу. Ми залежимо по багатьом позиціям. І проблема не в тому, що є продукт, який у нас ніколи не буде вироблятися, або виробляється не в достатній кількості. Проблема в тому, що ми залежні від одного постачальника, що Україна не має вибору, а це завжди створює можливість тиску. Тому Україна повинна мати альтернативні джерела.
Можливий варіант - будівництво заводу з переробки зрідженого газу. Всі країни світу пішли цим шляхом. Але це тільки частина рішення проблеми. Нам потрібно також збільшити видобуток власного газу і скоротити його споживання.
Багато експертів вважають, що небажання Росії переглядати газову формулу - це тиск на Україну з метою змусити її вступити до Митного союзу. Що вигідніше для України: єдиний економічний простір з ЄС чи Митний союз?
Що дає Україні вступ до Митного союзу? Чи дає це більш дешевий газ? По-перше, ми знаємо одного учасника МС - це Білорусь. І ми постійно чуємо суперечки між Росією і Білоруссю щодо цін на нафту і газ. По-друге, Росія вступає до Світової організації торгівлі, і одна з умов, пред'явлених учасникам СОТ - рівні умови конкуренції. Це стосується і цін на газ. А це означає, що ціни на газ для України повинні бути такими ж, як і для російських підприємств. По-третє, ми маємо режим вільної торгівлі з Росією? Так. Правда, режим є, а вільної торгівлі немає. Тому виникає питання: а що ми виграємо? У нас проблема не купити, а продати на експорт. А ринки Європи набагато більші, ніж російський ринок, тому доступ на європейські ринки набагато важливіший для економічного розвитку нашої країни.
Уряд в особі віце-прем'єра Сергія Тігіпка оголосив війну зарплатам у конвертах. Чи реально позбутися цього явища? Яким чином?
Якщо мова йде про те, щоб заглядати в кишені, то нічого це не дасть. Як можна проконтролювати 30 мільйонів людей? Це неможливо. Тут потрібно зовсім інше рішення. Рішення, яке пов'язане з введенням тотального контролю за витратами. Все просто: під контроль беруться витрати, наприклад, понад 10 тисяч гривень. Причому, в дуже необтяжливій для людей формі. Наприклад, про кожну операцію, що перевищує 10 тисяч гривень, потрібно інформувати податкову інспекцію.
І хто про це повинен повідомляти?
Продавець. Якщо він, приміром, продав автомобіль, то повинен взяти у покупця ідентифікаційний номер і проінформувати податкову адміністрацію, що громадянин такий-то купив автомобіль. Це спосіб самоконтролю.
Але в цьому випадку будуть страждати працівники, а не роботодавці, які не хочуть платити білі зарплати.
Тоді люди не будуть погоджуватися на зарплати в конвертах. Чому такого немає в іноземних компаніях? Як правило, там працюють легально. І це якраз норма.
Коли ми зможемо побачити результати модернізації економіки, про яку говорить нинішня влада?
Хто буде вкладати кошти, якщо його позбавляють права розпоряджатися продуктом? Що означає модернізація? Держава не може провести модернізацію, для цього потрібні приватні інвестиції. Наприклад, ми говорили про газ. Енергозбереження дуже вигідна справа при правильному ціноутворенні: витрати тут набагато менші, ніж економія.
Але чи поліпшений в Україні інвестиційний клімат? Чи зняті ризики для інвесторів? На жаль, ні. Навпаки. Взяти ту ж квоту на експорт зерна. Це сектор, який міг би залучити дуже багато грошей. Хто буде вкладати кошти, якщо його позбавляють права розпоряджатися продуктом? Залишилося багато і старих звичних проблем, скажімо, те ж неповернення ПДВ. І це одна з причин моєї тривоги.
Євгенія Вецько
За матеріалами: Фокус
Поділитися новиною
