710
Україна між батогом і пряником
— Казна та Політика
"Завдяки" бездарній поведінці вітчизняної еліти за роки незалежності наша країна продовжує бути "сірою зоною" між Європейським Союзом і Росією, флюгерно роздаючи реверанси тій столиці, чиєї прихильності Київ потребує найбільше. Наприкінці 2010-го та в середині 2011 років спільними зусиллями МЗС і АП Україні вдалося уникнути розгромних оцінок своєї внутрішньої політики. Втім, не тільки українські офіційні особи мали причетність до цього успіху.
Слід нагадати, що жорстка і обґрунтована критика на адресу України деякими євродепутатами та членами ПАРЄ публічно не відображається на поведінці Європейської Комісії, що продовжує переговори з Києвом на предмет підписання угоди про асоціацію. Хіба тільки українським переговірникам доводиться бути максимально верткими. Правда, заява представника ЄК в Україні Жозе Мануеля Пінту Тейшейри, який відзначив неможливість підписання документа у вересні, охолодила багато гарячих голів. Але українські чиновники мають у своєму розпорядженні цілий квартал, щоб остаточно домовитися з ЄС про формат співпраці. Зі зрозумілих причин (найчастіше суперечливі інтереси, значний масштаб України, застарілі проблеми у двосторонніх відносинах) переговори йдуть непросто. Втім, цей факт не повинен зупиняти українську владу в прагненні просунутися шляхом євроінтеграції, адже поразка в цьому питанні буде означати падіння в дбайливо розставлені капкани, вибачте, обійми Росії.
Чого гріха таїти: постать Віктора Януковича мало сприяє ефективному переговорному процесу з лідерами Старого Світу. У глави держави в очах європейських політиків імідж далеко неоднозначний: не такий бездоганний, як хотіли б бачити на Банковій, але й не настільки негативний, як часом малюють його політичні опоненти. Події 2004 року надовго відклалися у пам'яті європейських політиків. Від Віктора Федоровича в ситуації, що склалася, скоріше потрібно не заважати і знайти управу на проросійських "яструбів" в своєму оточенні, а дипломатична "свита" тим часом постарається розіграти партію для свого "короля". На руку Януковичу грає факт загальновизнаною демократичності президентської кампанії 2009 - 2010 років, проти нього - повернення супер-повноважень глави держави шляхом скасування політичної реформи рішенням Конституційного Суду і кримінальні справи проти Юлії Тимошенко, яка є в очах західних політиків "останньою надією демократії" в Україні.
За останні роки певні зміни відбулися і в середовищі української опозиції. Якщо під час президентства Кучми її представники орієнтувалися на США, де правив "останній хрестоносець сучасності" Джордж Буш-молодший, то сьогодні опозиція шукає підтримки в європейських структурах. Треба сказати - найчастіше її отримує, оскільки ситуація в нашій країні є справжнім подарунком для євроскептиків, а такий великий жупел як Україна здатний помітити будь-який європейський обиватель. В результаті наша країна періодично стає об'єктом, а не суб'єктом міжнародної політики, що, безумовно, не підвищує її авторитет.
Янукович, принаймні, невтомно демонструє прихильність ідеї європейської інтеграції і готовність шукати компроміси з Євросоюзом. До речі, не варто приділяти багато уваги підкреслено критичним заявам європейських політиків після виступу українського президента в ПАРЄ: насправді сьогодні ми є свідками великої геополітичної гри. Росія часто не безпосередньо, шляхом використання своїх агентів впливу в європейських державах (доходи "Газпрому" дозволяють) прагне зупинити процес зближення України та ЄС. Очевидно, що це зовнішньополітичне дзюдо направлено на реалізацію державних інтересів нашого "стратегічного партнера", керівництво якого відмовляється розглядати Україну інакше, ніж хлопчика на побігеньках.
На нашу країну очікує, як мінімум, два моменти істини. Перший - у грудні 2011 року, коли ми отримаємо відповідь на прагнення підписати угоду про асоціацію з ЄС, що включає створення зони вільної торгівлі і спрощення візового режиму. До початку зими офіційному Києву доведеться пережити атракціон небаченої щедрості з боку Москви, підкріплюваний для переконливості вертінням газового вентиля. Другий - набуття чинності досягнутих домовленостей і глибоке розчарування ними. Українська еліта, що володіє гіпертрофованим комплексом неповноцінності, чудово вміє публічно ображатися на утримання досягнутих домовленостей, які обіцяла виконувати. Так що жителям України не варто розслаблятися: у політичному сенсі наша країна залишається між батогом і пряником на поки невідомий термін. Навіть за найсприятливішого збігу обставин Європа не перестане виховувати Україну, а Росія - прагнути повернути нашу країну в сферу свого впливу.
Євген Магда
За матеріалами: УНІАН
Поділитися новиною
