5692
Невдала незалежність
— Казна та Політика
За два десятиліття незалежності Україна суттєво відстала від Росії і Казахстану за середнім рівнем добробуту. Останню кризу Україна теж пережила набагато важче, ніж будь-яка інша велика країна СНД. Чому Україна стала "кульгавою качкою" і чи зможе вона вижити поодинці?
На тлі Білорусі, де з кожним днем поглиблюється валютна та економічна криза, Україна останнім часом виглядає мало не острівцем стабільності. Економіка відновлюється після кризи в більш-менш спокійному режимі. Зростання ВВП в 2010 році склало трохи більше 4%, дефіцит поточного рахунку платіжного балансу невеликий і легко фінансується, гривня стабільна, валютні резерви зростають. Однак зростання це відбувається в країні, яка з більшості показників економічного благополуччя перебуває на останньому місці серед великих держав СНД. Середня зарплата у валютному еквіваленті склала тут минулого року 282 долара США - на третину менше, ніж у Білорусі, і в два з половиною рази менше, ніж у Росії.
Якби 20 років тому хтось сказав українцям, що їх середньодушовий дохід буде втричі нижчий за казахстанський, вони б образилися. Тоді вони були впевнені, що країна з родючими землями, потужною промисловістю, сильною наукою і багатою культурою через кілька років посяде гідне місце серед розвинених країн Європи, як мінімум буде стояти в одному ряду з Чехією, Польщею та Угорщиною. Ці надії розбилися вже до кінця 1990-х. Відродитися їм поки не призначено.
Список досягнень України за останні два десятки років, у тому числі в економіці, набагато коротший за перелік втрат. Розчарування українців викликане не тільки низьким рівнем життя, але і кричущою соціальною нерівністю, всепроникною корупцією, цинізмом та недовірою до всіх громадських та державних інституцій, постійною політичною напруженістю і загальною невпевненістю в майбутньому країни. Згідно з опитуванням Pew Research Center, у 2007 році лише 9% українців були впевнені, що їхня країна рухається в правильному напрямку, - і це в найбільш благополучному для України році за останні 20 років.
Криза 2008-2009 років стала черговим важким ударом по надіях "пересiчного українця". Економічна активність в 2009 році скоротилася на 15%, в тому числі промислове виробництво - на чверть, валюта була девальвована майже вдвічі. Хитке благополуччя передкризових років, коли українці відчули смак до придбання в кредит побутової техніки, автомобілів і квартир, раптом закінчилося. Країна вкотре виповзає з ями, не вірячи вже нічому і нікому. Буде потрібно не менше трьох-чотирьох років, щоб вийти на передкризовий рівень виробництва і споживання. Зауважимо, що рівень цей був нижчим, ніж до отримання Україною незалежності.
Перерваний політ
Перед кризою українська економіка зростала на двох моторах - зростанні експорту, насамперед металургійного, і накачуванні внутрішнього попиту кредитами українських банків за рахунок позик, що залучаються з-за кордону. Тепер другий мотор заглух. За минулий рік приріст обсягу банківських кредитів недержавному сектору був близький до нуля. В результаті обсяг інвестицій в 2010 році був майже вдвічі нижчий, ніж у 2008-му, при цьому за рахунок кредиту фінансувалося лише 13% інвестицій.
Українські банки після кризи обтяжені масою кредитів сумнівної якості. На кінець 2010 року близько 15,5% загального кредитного портфеля припадало на сумнівні та безнадійні позики (за класифікацією Нацбанку України). Особливості законодавства такі, що навіть за наявності застави стягнути заборгованість кредитним установам надзвичайно важко. Крупно обпікшись, банки практично згорнули нове кредитування, і займаються в основному оздоровленням балансів. У 2009-2010 роках банки скоротили свою зовнішню заборгованість на 9,4 млрд доларів.
За відсутності банківського кредиту підштовхнути економіку, яка забуксувала, намагається держава - в 2010 році держінвестиції зросли в півтора рази, досягнувши 2,8% ВВП, у 2011-му планується збільшити їх ще більш ніж у двоє. Гроші підуть насамперед на проекти, пов'язані з проведенням футбольного чемпіонату Європи 2012 року: стадіони, дороги та інші інфраструктурні об'єкти. Однак навряд чи вони стануть у нагоді для виробництва. До того ж вільні ресурси держбюджету обмежені, занадто багато соціальних зобов'язань несе держава, щоб одночасно допомагати й економіці.
Чорні діри бюджету
У державних фінансів України є дві головні біди - національна нафтогазова монополія "Нафтогаз України" і Пенсійний фонд. Дотації "Нафтогазу" з бюджету в 2010 році перевищували витрати на охорону здоров'я. Трансферти на покриття дефіциту Пенсійного фонду були більшими, ніж витрати всіх силових відомств України плюс витрати на освіту, науку і спорт. Всього на ці цілі в 2010 році бюджет виділив близько 7% ВВП - п'яту частину податкових надходжень. Якщо врахувати, що ціни на газ мають тенденцію до зростання, а населення України скорочується і швидко старіє, стає зрозуміло, що вирішувати ці проблеми треба не відкладаючи.
Не можна сказати, що влада України не розуміє необхідності оздоровлення "Нафтогазу" і Пенсійного фонду. Ще в 2009 році уряд Юлії Тимошенко взяв на себе зобов'язання (це було умовою отримання кредиту МВФ) підвищити ціни на газ для потреб опалення і для використання в побуті (саме з цими секторами пов'язані основні джерела збитків "Нафтогазу"). Але своєї обіцянки не виконав. Ті, що прийшли на зміну помаранчевим біло-блакитні теж підписалися під аналогічною обіцянкою. З квітня 2011 року ціни на газ для населення повинні були бути підняті на 50%. Проте і уряд Миколи Азарова не наважився піти на непопулярні заходи.
Як і реформа газового сектора, пенсійна реформа теж стала жертвою боязні втратити підтримку електорату. На пенсії Україна витрачає до 18% ВВП, це один з найвищих показників у світі (Росія - 10% ВВП). Що ще гірше, якщо нічого не змінювати, то у зв'язку з низькою народжуваністю і старінням населення цей показник через 15-20 років може дійти до 24-25% ВВП. З необхідністю реформи уряд Тимошенко погодився ще в 2009 році. Уряд Азарова обіцяв схвалити відповідний закон до кінця 2010 року. Однак віз і нині там - схвалення закону відкладено до літа, з невизначеними перспективами.
Рятівна девальвація
Українська влада може не поспішати зі схваленням непопулярних рішень, яких вимагає МВФ, оскільки валютні запаси країни останнім часом зростають і без кредитів фонду. Завдяки хорошій кон'юнктурі ринку металів експорт товарів у першому кварталі 2011 року був на 46% вищим, ніж у першому кварталі 2010-го. Дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, швидко збільшуються в передкризові роки і досяг в 2008 році 7,2% ВВП, скоротився і в 2009-2010 роках тримався на рівні 1,5-2% ВВП. Міжнародні резерви Національного банку України за підсумками квітня 2011 досягли 38,2 млрд доларів - це історичний максимум.
Однак говорити про те, що відбулося істотне підвищення конкурентоспроможності України, не доводиться. Збалансування поточного рахунку платіжного балансу багато в чому пояснюється глибокою девальвацією гривні в 2008 році і подальшою фіксацією її курсу по відношенню до долара. Падіння курсу долара по відношенню до інших основних валют поки підтримує цінову конкурентоспроможність українського експорту, незважаючи на випереджальну інфляцію на Україні.
Фінансовий рахунок платіжного балансу, втім, показує зворотний бік зовнішньоекономічних успіхів країни. Прямі іноземні інвестиції в 2010 році склали всього 5,8 млрд доларів - це майже в два рази нижче за середньорічні показники останніх докризових років. У поєднанні з низькими внутрішніми інвестиціями це говорить про те, що зношена і енергоємна виробнича база України оновлюється дуже повільно. Високі виробничі витрати можуть бути компенсовані лише заниженим курсом валюти і низькими зарплатами персоналу. У випадку нового підвищення курсу гривні (наприклад, за рахунок припливу спекулятивного капіталу) Україна може зіткнутися з втратою конкурентоспроможності та відродженням проблем платіжного балансу.
Діагноз: слабкість влади та інститутів
Поки Україна перебуває у фазі післякризового відновлення - йде завантаження вільних виробничих потужностей та залучення безробітних у виробництво. У січні 2011 року кількість штатних працівників становила 92,5% від рівня вересня 2008-го. Але що чекає на економіку через два-три роки, коли резерви будуть вичерпані? В умовах, коли інвестиції недостатні, а населення України неухильно скорочується, звідки взятися економічному зростанню? Теорія говорить, що зростання можливе навіть за постійних обсягів використовуваного праці та капіталу - за рахунок збільшення загальної продуктивності факторів виробництва. Простіше кажучи, за рахунок наведення порядку на виробництві, раціоналізації виробничих зв'язків, нарешті, за рахунок структурних зрушень від менш продуктивних галузей до більш продуктивним. Все це вимагає суттєвого підвищення якості управління, розкріпачення приватної ініціативи, підвищення довіри до контрагентів, концентрації уваги бізнесменів на питаннях розвитку бізнесу, а не її захисту або подолання штучних перешкод.
На жаль, Україна не може похвалитися сприятливим інвестиційним кліматом. Як і в Росії, малооплачувані і слабо контрольовані чиновники щосили використовують свої позиції для вилучення адміністративної ренти, створюючи численні перешкоди нормальному веденню бізнесу. При цьому на Україні вплив олігархії на державний апарат набагато більш відвертий, ніж у Росії. Окремі олігархічні угруповання мають велику свободу дій і з успіхом використовують своїх ставлеників у вищих ешелонах влади для лобіювання власних інтересів.
Бачачи відкриту корупцію на самому верху, чиновники нижнього рівня теж не соромляться. Малий і середній бізнес часто стикається з повним свавіллям. Особливо кричуща ситуація склалася в судовій системі. Судова корупція як в Росії, так і на Україні - явище, яке ніким не заперечується. Але на відміну від Росії, з її вертикаллю влади і відповідним правосуддям, суди в Україні діють в інтересах різних груп впливу і далеко не завжди в інтересах держави.
У цих умовах говорити про захищеність прав власників або про передбачуваність бізнесу не доводиться, і це найважливіша перешкода для економічного розвитку України. На кінець 2010 року обсяг накопичених іноземних інвестицій на душу населення становив лише 1,2 тис. доларів. Для порівняння: у Росії - 2,7 тис. доларів, у Польщі - 4,8 тис., в Чехії - 11,6 тис. доларів.
Прийшовши до влади, Партія регіонів проголосила своєю метою підвищення керованості державного апарату. Однак, хоча уряд Януковича-Азарова і навів елементарний порядок всередині апарату, при вирішенні серйозних проблем він залишається дуже слабким. Нерішучість у питаннях оздоровлення "Нафтогазу" та проведення пенсійної реформи типова для українського уряду - так відбувається завжди, якщо потрібно схвалити принципово важливе рішення. В умовах глибокого політичного розколу і мінімальної переваги владної коаліції влада просто боїться схвалювати необхідні, але непопулярні закони.
В якомусь сенсі на Україні діє система демократичних "стримувань і противаг", але результатом є скоріше безсилля влади, ніж згладжування конфліктів і гармонійний розвиток. Класичною ілюстрацією цієї слабкості і боягузтва стала історія зі скандальним законом про вивішуванні червоного прапора в День Перемоги. Закон був схвалений парламентом за ініціативою Партії регіонів і викликав бурю обурення з боку українських націоналістів. Президент Віктор Янукович обіцяв його підписати, але не став робити це до свята. Щоб остаточно не зганьбити себе в очах виборців Східної України, він пройшов 9 травня під червоним прапором по Хрещатику і підписав закон через десять днів після свята. В результаті Янукович програв в очах і заходу, і сходу країни.
Поки в Україні не з'явиться сила, яка змогла б об'єднати країну і забезпечити рішуче очищення суспільства від корупції, вона буде приречена на розвиток за сформованої моделі олігархічної демократії, зі слабкими і корумпованими державними інститутами, розколом у суспільстві і високим рівнем соціальної напруги. Темпи економічного зростання в середньостроковій перспективі очікуються на рівні 4-5% на рік, цього недостатньо не тільки для того, щоб в розумний час досягти середньоєвропейського рівня доходів, але й навіть для того, щоб наблизитися за рівнем життя до Росії та Казахстану.
Де вихід?
На Україні постійно говорять про необхідність "цивілізаційного вибору", під яким розуміється зближення або з Європою, або з Росією. На жаль, прихильники європейського вектора розвитку хочуть все і одразу - і демократії, і чесної некорумпованої влади, і економічної інтеграції з Євросоюзом, і членства в НАТО, а також витіснення російської мови з суспільного життя і спогадів про спільне радянське минуле з суспільної свідомості. Ніхто б не заперечував проти поліпшення ділового клімату, але "європейці" із завзятістю, гідною кращого застосування, роблять наголос саме на тих пунктах, які неприйнятні для східної частини України.
Спроба прозахідних сил перетворити Україну після помаранчевої революції провалилася не в останню чергу через відсутність критичної маси чесних реформаторів. Люди, які йшли до влади з гаслами очищення, поліпшення інвестиційного клімату, розвитку країни по європейському шляху, опинилися в кращому випадку безсилі у боротьбі з корупцією, а в гіршому - самі зайнялися здирством і хабарництвом. Індекс сприйняття корупції у 2009 році - останньому році перебування при владі Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко - був на тому ж рівні (2,2), що і в 2004 році, напередодні їхнього приходу до влади.
Якщо слабкість держави - іманентна характеристика України, то, можливо, резерви прискорення зростання криються в більш глибокому включення в регіональні інтеграційні угруповання? Перед Україною стоїть вибір: приєднуватися до Митного союзу Росії, Казахстану та Білорусі або домагатися вільної торгівлі з Євросоюзом. Прорахувати вигоди і невигоди кожного з варіантів вельми трудомістка справа, тим більше що вони сильно залежать від поступок, які Україна зуміє виторгувати собі на переговорах. Схоже, економічні переваги на боці Митного союзу, але вони нівелюються підвищенням залежності від Росії, що для самостійних українців - ніж гострий. Таким чином, найбільш ймовірний варіант - продовження політики лавірування і компромісів.
Михайло Алексієвич
За матеріалами: expert.ua
Поділитися новиною
