3054
Під газом. Залежність хімпрому від газу може обвалити гривню
— Казна та Політика
"Я не буду продавати свій завод. Наші позиції похитнути складно - ми зараз забезпечуємо 60% потреби ринку в селітрі, і наші контр-агенти навряд чи змінять постачальника", - заявляв у жовтні минулого року в бесіді з Фокусом президент групи компаній DСH Олександр Ярославський. "З чого б мені продавати завод? Це тільки чутки", - за кілька місяців до цього говорив власник горлівського заводу "Стирол" Микола Янковський. І нарешті, в травні 2010-го співвласник і президент IBE Trade Corporation Алекс Ровт заявив в інтерв'ю пресі, що готує план реконструкції та розвитку ЗАТ "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" і продавати його не збирається. Однак не минуло й року, як усі троє власників українських хімічних заводів продали свої підприємства Дмитру Фірташу, який раніше вже володів ВАТ "Рівнеазот".
Причина стрімкої зміни настрою відразу у трьох бізнесменів не є секретом - це зростаюча ціна газу. Якщо ще в III кварталі 2009 року вона становила $198 за 1 тис. куб. м, то до кінця цього року в "Газпромі" обіцяють вже $400. Для хімічної галузі, де газ є основною сировиною, така ціна убивча. Тим більше що хімзаводи і так останніми роками працювали в збиток. Тому Фірташу вдалося за такий короткий термін схилити власників найбільших українських хімічних активів до продажу.
Проте перспективи у хімічної галузі найоптимістичніші: зростаючий світовий попит на продовольство означає гарні продажі і для азотних добрив - головного козиря вітчизняного хімпрому. Так і з газом проблема хоч і тимчасово, але вирішена. Завдяки хорошим зв'язкам в газових колах Росії і Середньої Азії Фірташ має можливість купувати газ не через НАК "Нафтогаз", а напряму. Бізнесмен розповів Фокусу, що зараз у нього є річний контракт, що забезпечує всі заводи газом за фіксованою ціною. Ціну Фірташ не називає, однак експерти припускають, що йдеться приблизно про $250-280 за тис. куб. м.
Домовленість Фірташа про більш низькі ціни знижує ризик для української економіки, оскільки стабільність національної валюти сильно залежить від обсягів валютної виручки, яку дають Україні хімзаводи.
Удар по гривні
Разом з металургами хіміки завжди були одними з основних постачальників валюти в країну. До кризи завдяки відносно невисокій ціні газу на внутрішньому ринку і високими цінами на добрива на світових ринках українські хімічні підприємства працювали успішно - наприклад, чистий прибуток черкаського "Азоту" у 2008 році досяг 694,3 млн. грн., а "Стиролу" - 591 млн. грн.
За даними НБУ, частка хімпідприємств в українському експорті становила близько 10%. Одні лише азотні добрива в рекордному докризовому 2008 році принесли країні близько $2 млрд. (за $5 млрд. надходжень від хімії в цілому). Коли ціни і попит на світових ринках почали падати, а ціна газу багаторазово зросла, виробництво на хімічних заводах тільки за перше півріччя 2009 року скоротилося на третину. Відповідно, зменшився приплив валюти, і гривня не встояла.
Посилило ситуацію і те, що в основному хімічні підприємства працюють за спотовими (короткостроковим) контрактами. Для виробників це набагато вигідніше, оскільки допомагає швидко коректувати ціну продукції в залежності від попиту, а також оперативно змінювати її на внутрішньому ринку, орієнтуючись на коливання зовнішнього. За словами керівника департаменту ДП "Держзовнішінформ" Дмитра Гордейчука, інші світові виробники добрив працюють за іншою схемою - наприклад, на Близькому Сході заводи обирають довгострокові контракти, а в США - контракти лише на місяць. Проте українські підприємства, з 2006 року отримують газ за швидко мінливими цінами, на таких умовах працювати не хотіли і навряд чи змінять свою позицію навіть після появи постійного джерела газу. Стабільності хімічній галузі може додати лише істотне скорочення витрати газу за рахунок модернізації обладнання та диверсифікації виробництва.
Від простого до складного
"Рівнеазот" споживає газ менше за інших українських заводів - на виробництво тонни аміаку там йде 750 куб. метрів. Найбільш неекономні - Сєверодонецький "Азот" і "Стирол". Але рано чи пізно всі підприємства холдингу повинні вийти на єдиний мінімальний стандарт. Модернізація буде недешевою - тільки на переоснащення "Стиролу" Дмитро Фірташ готовий витратити близько $300 млн.
Диверсифікація виробництва передбачає запуск нових, більш складних продуктів. Зокрема, збільшення виробництва сировини для пластмас. "Ми повинні від великотоннажного виробництва мінеральних добрив перейти до дрібнотоннажної, більш складної хімії", - упевнений Фірташ.
Подібним шляхом пішли багато світових виробників азотних добрив. Наприклад, російський "Куйбишевазот", норвезька Yara і німецький BASF. "Таке виробництво менше залежить від ціни газу, тому стає легше вибудовувати роботу підприємств", - вважає аналітик Dragon Capital Тамара Левченко.
Однак і зусиль для просування такої продукції потрібно докладати більше. "Все не так просто: крім грошей, питання в кадровій політиці, в обладнанні. Крім того, треба навчитися правильно позиціонувати себе на ринку, чим поки українські заводи особливо не займалися", - відзначає Дмитро Гордейчук. З ним згоден колишній власник "Стиролу" Микола Янковський, на заводі якого випускалася в тому числі і складна хімія. "Це дуже конкурентний ринок, на який не так легко потрапити. І нам доводилося постійно відстоювати свої позиції", - згадує він. Однак при цьому Янковський впевнений, що українському хімпрому це буде під силу: "Є титан, фосфор, титанові білила та інші хімічні продукти - всі підстави для випуску складної хімії. Тим більше, що крім зовнішніх ринків є внутрішній, який українські виробники забезпечують лише на 10 -20%".
Наталія Гузенко
За матеріалами: Фокус
Поділитися новиною
