1551
Янукович. Рік реформ
— Аграрний ринок
З моменту, коли президент України взяв курс на всеосяжні реформи, минув вже рік. У 2010-му від громаддя планів захоплювало дух. Навесні-влітку 2011-го влада почала визнавати: виконати вдалося навряд чи третину від запланованого. Але в окремих випадках успіхи правлячого табору безперечні.
Балотуючись у президенти, Віктор Янукович зробив успішну спробу очолити і направити "кризово-протестні" настрої виборців. "Мої програмні положення передбачають проведення системних реформ, кардинальних змін в житті суспільства, які символізуватимуть наші спільні кроки до світового визнання", - обіцяла програма найбільш рейтингового кандидата відразу ж за обітницею "рішуче здолати наслідки кризи, зумовленої непрофесіоналізмом помаранчевої влади". Після перемоги на виборах попервах новоспечений президент присвятив, судячи з усього, подоланню не стільки кризи в цілому, скільки її організаційно-владних проявів. Потім, укріпивши вертикаль, глава держави взявся і за реформи.
Другого червня 2010 року гарант урочисто повідомив: "Я оголошую перший етап реформ, які повинні привести нас до успіху". Тоді ж була презентована і об'ємна програма перетворень, розрахована на чотири роки. Спершу можновладці взяли порівняно скромну планку - і пообіцяли спочатку взяти в оборот сім напрямів реформ, а пізніше вирішили до них додати ще чотирнадцять. Але вже під кінець 2010-го (а саме перший календарний рік президентства був виділений як перший же етап реформ) стало очевидно, що по більшості пунктів реформатори в графік не укладаються. Навесні 2011, звертаючись до парламенту, глава держави визнав, що "із задумів і планів на 2010 рік ми змогли реалізувати максимум третину". Але тут же пообіцяв виправитися.
Спостереження за перебігом реформ по-українськи часом змушує заздрити оптимізму нинішніх керівників країни. Заявлені амбітні цілі вимагали свого роду революцій в багатьох областях. Але, як і можна було передбачити, в більшості випадків ці революції так і не відбулися. За рік реформ керівництву держави вдалося добитися відчутних успіхів лише по деяких напрямах. По багатьох інших здійснене можна назвати, швидше, напівзаходами, ніж видатними звершеннями. Темпи модернізації країни не відповідають заявленим: закони, які збиралися приймати в авральному режимі, лише пишуться і переписуються місяцями. Митний, житловий, трудовий кодекси, робота над якими, за словами влади, кипить, в оновленій версії презентувати давно не квапляться.
В інших випадках успішно прийняті поправки мають характер, більш близький до уточнюючого, ніж до революційного, як це відбувається з Бюджетним кодексом. Окремі прориви (наприклад, успіхи в дерегуляції) подеколи "компенсуються" гальмуванням в суміжних напрямах. Та і нерідкісні випадки, коли влада голосно анонсує початок реформи (тією ж "інвестиційної" наприклад), але далеко не завжди квапиться детально пояснити не те, якого ефекту вони хочуть досягти, а те, як саме вони збираються це робити. Та все ж деякі почини влади, якщо і не досягли успіху, то все ж прогриміли досить гучно, аби про них не можна було забути.
Судовий порив
Однією з перших оголошених і реалізованих змін можна назвати судову реформу. Ініціатива, що нестримно стартувала навесні 2010 року, швидко пройшла через парламент і в порівняно короткі терміни набрала чинності. Завдяки перетворенням автори реформи хотіли добитися для судів більшої незалежності. Для цього в законопроект були закладені нові "антикорупційні" заходи; намір підвищити суддям зарплати, а заразом - і дещо змінити модель їх підготовки; оновлення схеми "спілкування" громадян з Фемідою.
Але найцікавішими новаціями, як показала практика, виявилися обмеження повноважень Верховного суду, а також розширення можливостей вищих спеціальних судів і Вищої ради юстиції. До подібних заходів без розуміння поставилися не лише судді ВСУ, главу якого Василя Онопенко традиційно відносили до симпатиків БЮТ, і опозиційні парламентарі, але і Венеціанська комісія. І, незважаючи на те, що судова реформа як і раніше діє, пізніше влада частково пішла на позадні: у грудні ВРУ був зареєстрований законопроект, що "відкатує" назад найбільш спірні почини; до лютого у взаєминах Банкової і Василя Онопенка намітилося помітне потепління; а вже в кінці травня Конституційний суд приступив, нарешті, до розгляду "судової" скарги опозиціонерів. Тому не виключено, що найрізкіші організаційні нововведення реформи можуть бути скасовані.
Народний гнів
Інша бадьоро затіяна реформа нинішнього уряду - податкова. Спочатку новий Податковий кодекс передбачалося ввести в дію ще влітку 2010 року. Але тоді законопроект, від авторства якого потім відхрещувався "черговий" - Сергій Тігіпко, так і залишився на папері. Після подібності обговорення всією країною наступний кидок на "податкову" амбразуру був зроблений восени і тоді вже парламентарі проголосували за відредаговану версію. Поступове зменшення податкових ставок, скорочення кількості зборів, автоматичне відшкодування ПДВ, спрощення деяких "організаційних" процесів - не виключено, що своїм проектом в уряді спочатку пишалися. Але серйозний утиск прав і можливостей представників дрібного і середнього бізнесу (і в першу чергу - "єдиноподатників") не дозволив упровадити реформу швидко і безболісно.
Досі Податковий майдан залишається найсерйознішим протестним рухом народу за час правління Віктора Януковича. У листопаді-грудні 2010-го керівництво країни поступово пройшло не дуже короткий шлях від ігнорування вимог підприємців до президентського вето, завдяки якому були вилучені розділ, присвячений "спрощенцям", і деякі норми, що розширюють повноваження контролюючих органів. "Щедре" рішення від самого початку було визначене як тимчасове. Відтоді редакційні правки до ПК вже вносилися. Але остаточно розібратися з проблемами дрібного бізнесу владі поки так і не вдалося.
Сезон принесення жертв
Головною несподіванкою кінця минулого року стало впровадження адміністративної реформи. Обіцяти її проведення Банкова почала за декілька місяців - з літа 2010-го. Але мляві багатомісячні розмови про необхідність скорочення числа чиновників і зменшення членів Кабінету міністрів у грудні обернулися блискавичною атакою. У ніч на 10 грудня глава держави одним махом змінив звичний адміністративний ландшафт - система органів центральної влади була перелицьована, а Кабмін в одну ніч "схудлий" до 17 осіб (на зорі правління і до скорочення числа віце-прем'єрів український уряд складався з трьох десятків "учасників"). Незважаючи на бадьорий початок надалі адмінреформа дещо втратила темпи. Закони, що закріплюють стан справ, приймалися повільно і неохоче, обіцяне скорочення кадрів теж йшло не так швидко, як це було обіцяно.
Нарешті, частину змін на краще можна назвати такими лише за дуже великого бажання. Так, коли правило "І замов поменше!" поширилося на Банкову, частина заступників Сергія Льовочкіна оперативно "перекваліфікувалися" в президентські радники. З іншого боку, на себе звертає увагу той факт, що скорочення числа государевих людей з дивної причини не веде до помітного зменшення "апаратних" витрат. Але керівництво країни продовжує вважати адмінреформу однозначним (хоч і не у всьому продуманим) благом і обіцяє наступний етап. На черзі - причому ще із зими - залишається місцева влада.
Корупції - бій!
Незважаючи на те, що окреслити антикорупційні зусилля рамками однієї реформи непросто, нинішнє керівництво країни пообіцяло в найкоротші терміни вирішити одвічну українську проблему. Із стислістю не занадилося із самого початку. Підготовлений за часів Віктора Ющенко комплект нормативних актів, набрання чинності яких не раз відкладалося, відкликали, натомість був запропонований новий - за словами опозиції, такий, що принципово не відрізняється від попереднього. Перше читання антикорупційні ініціативи Банкової пройшли порівняно легко, а друге парламентарі проводили в два заходи. Визначити найболючіші точки було нескладно - найважче обранцям народу давалися норми, які пропонували декларувати доходи родичів і власні витрати чиновників.
Зрештою Верховна рада обмежилася напівзаходами: коло матеріально відповідальних членів сім'ї звузилося, а з планкою декларованих витрат вийшло і зовсім цікаво - після суперечок нардепи зупинилися на сумі в 50 тисяч гривень (йдеться про єдиноразові витрати), але через деякий час вирішили збільшити її втричі. Президенту ще лише належить дати нововведенням путівку в життя, але навряд чи він буде довго це відкладати - міжнародні організації продовжують корити Україну за антикорупційну бездіяльність. На тлі спірних досягнень довгождане прийняття президентського законопроекту виглядатиме безперечним успіхом. Правда, не варто чекати, що західні спостерігачі вважатимуть будь-які зміни зміною на краще. Показова в цій ситуації історія з редагуванням закону про держзакупівлі. Спочатку його корекції вимагали Єврокомісія і Світовий банк. Але потім став відомий підсумок парламентської творчості, що прикрив шлях для одних зловживань і одночасно вимостив широку дорогу новим. Після чого поширились чутки про те, що зарубіжні ініціатори розраховують на президентське вето - дуже вже не збігаються законотворчі навики українських парламентарів із західними стандартами антикорупційної боротьби.
Міністр-громовідвід
Зупинятися на економічних і соціальних ініціативах керівництво країни не збиралося. Спочатку передбачалося, що серед гуманітарних ініціатив видне місце займе реформа освіти. Обмежувати себе короткими термінами планувальники не стали - згідно з програмою реформ, серйозні зміни в системі освіти повинні запрацювати між 2012 і 2014 роками. Але навіть якщо у ініціаторів не було наміру влаштувати революцію, їхні досягнення все одно виглядають досить скромно. Серед помітних новин можна назвати хіба що зміну умов вступу абітурієнтів у вузи влітку 2010-го, спроби оптимізувати мережу шкіл в окремих регіонах, намір міністра освіти збільшити число шкіл з російською мовою викладання і підготовку нових версій підручників з низки предметів - і історії передусім. Практично кожен почин під егідою Дмитра Табачника викликав скандал, який тривалий час збурював суспільство. Але при цьому своє невдоволення міністром проявляють і перші особи країни. То Миколу Азарова непокоять страйкуючі вчителі, то президент вимагає, аби був, нарешті, готовий проект закону про освіту. Без останнього - реформи точно не обійдуться.
Зміна міністра на переправі
Турботу про благо народу керівництво країни планувало, окрім іншого, продемонструвати через реформу охорону здоров'я. Незважаючи на те, що вона була анонсована вже давно, чітке бачення її так і не було представлено. Судячи з усього, отці нації не планували прискорено переходити до страхової медицини, збиралися оптимізувати мережу медичних установ (запустивши експеримент в декількох областях країни), готувалися приділити максимум уваги інституту сімейних лікарів. Але реформена конкретика як і раніше залишається таємною. Підготовлений на Банковій пакет законопроектів не відразу і не без зусиль пройшов через горнило засідання уряду. Більше того, в середині травня глава держави назвав охорону здоров'я, освіту і ЖКГ - самими провальними галузями реформ. Через декілька днів після президентського рознесення у відставку пішов глава Мінздраву Ілля Ємець. Офіційна причина звільнення - "Не впорався з реформами". А справлятися з ними тепер доведеться його колишньому першому заму.
Житлове питання
Ще однією життєво важливою, оголошеною, але такою, що так і не запрацювала, реформою залишаються зміни в ЖКГ. За останній рік найсерйозніші зміни в цій сфері припадали, мабуть, на зростаючі тарифи. Обіцяний житловий кодекс все ще не готовий. Президентський намір уніфікувати тарифи по країні і переадресувати турботу про них загальноукраїнському регулюючому органу реалізовано не було. Не запрацювала навіть повернена парламентом пеня за прострочені платежі. Першого червня Віктор Янукович заявив, що йому "набридло водити ці розмови по колу і нічого не робити". Винуватці були знайдені швидко: того ж дня президент звільнив віце-прем'єра - міністра регіонрозвитку і ЖКГ Віктора Тихонова і його першого заступника Юрія Хиврича. А прем'єр тим часом пообіцяв виділити на модернізацію житлово-комунального господарства 5 мільярдів гривень. Ось тільки наступного року.
Хто тут за земелькою крайній?
До свіжих і лише підготовлюваних до реалізації реформ можна віднести намір влади зняти-таки мораторій на продаж землі. У лютому 2011-го президент наполегливо повторив: "В землі має бути господар", - і уточнив, що пакет законів, що регулюють потенційний ринок, вже практично готовий. Правда, незабаром стало ясно, що розраховувати на форсоване зняття заборони, мабуть, не варто. Базовий варіант передбачає, що торгувати землею в Україні зможуть з 2012 року. І те - не факт. Рішення традиційно болючого для України питання ускладнюється тим, що спільного бачення реформи немає не лише у влади з опозицією, але і усередині самої влади. Низка заяв президента дозволяє зробити висновок про те, що Віктор Янукович не вважає негожою ідею про продаж угідь в зарубіжні руки. І сама лише згадка про таку можливість викликала гостру реакцію соратників ПР по більшості - комуністів, яких, схоже, влаштовує статус-кво з мораторієм, і "народопартійців" Володимира Литвина.
І ще одна спроба
Іншим потенційним каменем спотикання для політичних сил, що становлять парламентську більшість, залишається багатостраждальна пенсійна реформа. Кампанія "Даєш стабілізацію Пенсійного фонду" стартувала однією з перших. Що недивно: з одного боку стан бюджету ПФ вже до моменту приходу Віктора Януковича до влади був дуже сумним видовищем, з іншого - ідея про проведення тематичної реформи увійшла до пакету умов співпраці з МВФ. Попри обіцянки влаштувати пенсійний бліцкриг, виявилось, що йдеться про один з найпроблемніших починів. Благородна ідея порятунку пенсій поєднувалася з малопідтримуваними виборцями намірами (підвищити пенсійний вік для жінок в цілому, для держслужбовців, збільшити стаж, обов'язковий для отримання як звичайної, так і соціальної пенсій). І, найімовірніше, тому можновладці не квапилися втілювати заплановане в життя.
У результаті законопроекти писали, переписували, потім відкликали вже переписані. Терміни не виконувалися настільки, що Міжнародний валютний фонд припинив співпрацю з нашою державою. Відповідальний за одну з найпопулярніших реформ "соціальну" віце-прем'єр Сергій Тігіпко не втомлюється обіцяти, що якщо до кінця нинішньої сесії законопроект не пройде хоч би перше читання (адже спочатку говорили про "до кінця весни"), то він піде у відставку. Втім, в останні дні уряд розвинув у пенсійному напрямі бурхливу діяльність: 31 травня парламент відправив проект закону на доопрацювання і того ж дня отримав нову версію. Передбачається, що свіжа пропозиція буде м'якша від попередніх редакцій: наприклад, вона допускає виділення перехідного періоду, під час якого українки зможуть вирішувати, чи виходити їм на пенсію в 55, чи пізніше - але на вигідніших умовах. Розглянути законопроект ВРУ поки збирається на пленарному тижні 14-17 червня. Але не факт, що парламенту вдасться швидко розібратися з потенційною для реформи "вбивцею" рейтингів.
І правила, будь ласка, якомога зручніші
Серед черги затіяних реформ осібно стоять ті, втілення в життя яких від влади вимагала логіка політичного моменту. Видне місце серед них займає виборча реформа. Хоча узагальнюючий виборчий кодекс, про який гарант говорить з попереднього літа, так ще і не готовий, основні правила гри, зручні для нинішніх можновладців, були випробувані вже на місцевих виборах. Шляхом проб, помилок, протесту опозиції і Заходу, президентського вето і знову проб правлячий табір за літо-2010 сформулював відповідні йому норми виборчого законодавства. Тридцятого жовтня українці вибирали місцеву владу на виборах, що передбачали змішану систему і що не передбачали, - участь блоків і самовисування кандидатів. Після чого, схоже, була проведена "корекція розрахунків" в переддень парламентської кампанії, передбачливо закріпленої за 2012 роком.
Згідно з оприлюдненими в кінці травня пропозиціями міністра юстиції (вже не "технічними", а, судячи з усього, остаточними) влада все ще віддає перевагу мажоритарно-пропорційній системі, все ще не любить блоки, але тепер серйозно подумує над підвищенням виборчого бар'єру до п'яти відсотків. У тому, що реформа буде доведена до кінця за декілька місяців до парламентських виборів - можна, напевно, не сумніватися. Проте інтрига все одно залишається: цікаво, які болісні для багатьох партій нововведення можуть стати предметом торгу.
Вперед у минуле
Незважаючи на велику кількість реформаційних починів нинішньої влади, найсерйозніші зміни, які припали на неї, можна назвати не стільки реформою, скільки контрреформою. З 1 жовтня 2010 року реалії української держави миттєво змінилися. Саме цього дня став відомий вердикт КСУ: політреформа-2004 скасовується, а значить, Україна автоматично перетворюється з парламентсько-президентської назад в президентсько-парламентську республіку.
Рішення Конституційного суду на деякий час породило правовий хаос (найбільш проблемним питанням, на повірку, виявився термін повноважень парламенту і, меншою мірою, президента), і одним махом зменшило повноваження парламенту, але розширила - президентські. Необхідність в коаліції відпала, імперативного мандата народні обранці теж змогли не боятися, а до глави держави повернулися права і можливості часів правління Леоніда Кучми. Що, до речі, і зумовило перебіг частини подальших реформ - і, в першу чергу, адміністративної, адже те ж право формувати Кабмін повернулося до гаранта. Рішення людей в малинових мантіях остаточно зміцнило позиції Віктора Януковича на владному олімпі. З тієї миті він повною мірою - перша особа держави. Готовності брати на себе всю відповідальність президент і не заперечує. Але найчастіше в прорахунках знаходять інших винних. Перший рік не найуспішніших реформ закінчується в настрої "Президент мав рацію, але виконавці сплохували". А що ж буде далі?
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
