654
День без єдності
— Казна та Політика
Чергову річницю возз'єднання УНР і ЗУНР в Україні готуються відзначити своєрідно. Незважаючи на всі святкові заходи, про справжнє об`єднання не йдеться. Влада побоюється опозиції, а остання - знову ділиться на кілька фронтів.
Важке свято
День підписання Акту злуки УНР і ЗУНР в масовій свідомості став, можливо, найпам'ятнішою датою складного періоду боротьби за українську державність на початку XX століття. Символічність подій 1919 року і досі дає про себе знати - також і завдяки спогадам про живий ланцюг, мільйони "ланок" якої з'єднали Львів з Києвом у січні 1990 року. Звичайно ж, після того, як з 1999 року 22 січня влада "виділила" під свято, без порції офіціозу цей день не обходиться. Але якщо він - данина державним традиціям, то спроби заполітизувати знакову дату - сигнал для суспільства.
Для керівництва країни святкування Дня соборності стало ще одним обов'язковим ритуалом (у роки правління Віктора Ющенка - можливо, трохи більш масштабним). Єдність думок щодо цього дня, в "близьких до владних" колах, щоправда, не панує. Наприклад, суворими противниками "вигаданого буржуазією" свята залишаються комуністи. "Протягом ось вже багатьох років буржуазні владні кола нашої країни з галасом святкують 22 січня так званий "день соборності". Олігархічна пропаганда вселяє в народ думку, ніби ця дата об'єднує жителів східних і західних регіонів, багатих і бідних, капіталістів і робітників. Президія Центрального Комітету Компартії України заявляє: це брехня!", - твердо переконані вірні ленінці, готові пояснити всім охочим працівникам, у чому, власне, ця брехня полягає. Але основа владної більшості (вочевидь, ПР успадкувала титул джерела "олігархічної пропаганди" у попередньої влади) точку зору своїх "червоних" соратників не поділяє.
Новий президент не став відмовлятися від традиційних заходів. Двадцять другого січня Віктор Янукович і Микола Азаров планують взяти участь у святкових ритуалах. А привітати народ глава держави встиг заздалегідь - ще не повернувшись з Японії. "Я за те, щоб ми шукали спільне для людей, незалежно від того, живуть вони на заході чи на сході України. У нас є загальне прагнення жити в добробуті і в мирі. Мати можливість забезпечити майбутнє наших дітей, забезпечити літнім людям гідну старість", - постарався намацати загальну платформу гарант, що не забув засудити "спроби підірвати соборність і єдність нашого народу, спроби протиставити одну частину наших громадян іншій".
Лаври головних "проти-поставників" в 2011 році, схоже, дісталися опозиції. Впевнена в тому, що свято буде важким, влада заздалегідь сильно стурбована можливою мітинговою активністю останньої. Ще 14 січня, виступаючи перед парламентаріями, міністр внутрішніх справ заявив, що "на 22 число, коли очікуються акції протесту, планується кровопролиття в місті Києві". Превентивне завзяття правоохоронців одразу зацікавило потенційних протестувальників, які одразу назвали невтішні прогнози провокацією. Минулими днями надати докази майбутнього порушення закону в МВС так і не змогли. Більше того, за два дні до свята з'ясувалося, що тривога поки скасовується. "Вона (інформація про заворушення) наразі не підтверджується, але тоді, коли про це говорив міністр, вона була", - уточнив начальник департаменту громадської безпеки МВС Віктор Ратушняк.
Хоча представники міністерства в публічних заявах пішли на поступки, вірити опозиціонерам на слово вони все одно не збираються. У святкову суботу стежити за порядком у столиці мають понад дві тисячі міліціонерів, які теоретично не повинні "застосовувати ніяких силових заходів", а в регіонах зібралися "фіксувати" тих, хто поїде до Києва на мітинги. Незважаючи на задекларовану готовність міліціонерів виконати свій борг, майбутні учасники акцій продовжують побоюватися провокацій. Це й не дивно. Ситуацію в Україні важко назвати безхмарною. Свій внесок в зростання напруженості внесли багато подій, "авторство" помітної частини яких належить владі. "Сталінська" справа, арешти активістів націоналістичних організацій, кримінальне переслідування "антиподаткових" протестантів, судове рішення, що позбавило Степана Бандери звання Героя України, нарешті, вибухи в Макіївці, які "відповіли" на розбурханий було у вітчизняних правоохоронців страх перед загрозою тероризму. За таких обставин, коли, на думку деяких політологів, в нагнітання ситуації не без азарту роблять свій внесок, як влада, так і їх супротивники, атмосферу навколо свята з протестним цього року "шлейфом" важко назвати здоровою. Керівництво країни певною мірою можна зрозуміти - після листопадових акцій підприємців до вуличної активності воно ставиться досить нервово. "Влада ж побоюється нового Майдану, тому так активно реагує на плановану акцію", - припускає голова Центру прикладних політичних досліджень "ПЕНТА" Володимир Фесенко. У такій ситуації й символічно значиме свято - не привід для будь-якого об'єднання між прихильниками і супротивниками владного режиму.
Роз'єднана опозиція
Під великим питанням зависло об'єднання не тільки влади та її опонентів (малоймовірне зараз навіть як жест). Не поспішають брататися й українські опозиціонери.
З початку січня стало очевидно, що головним символом Дня соборності-2011 у столиці стане Юлія Тимошенко і мітинг на Софіївській площі під її егідою. "Ми вважаємо, що це знаковий день для України, і ми хочемо запросити всіх людей доброї волі, людей, які не здаються, не згинаються, які готові боротися", - не втомлювалася рекламувати свій захід лідер "Батьківщини". Зустріч на Софіївській і справді обіцяє бути за сьогоднішніми мірками масштабною: організатори обіцяють 10 тисяч учасників, загальний молебень УПЦ (КП) та УГКЦ, яскравих спікерів, присутність підприємців,які нещодавно мітингували, (тільки не зовсім зрозуміло, яким складом) і стрункі ряди опозиції. Але з "політассортиментом" в організаторів склалося не так, як, мабуть, хотілося з самого початку.
Забезпечити присутність максимально великої кількості представників різних політичних сил було б хорошим досягненням опозиції, яку об'єднаною назвати можна лише з помітною напругою. З одного боку, чим масштабнішою є акція, яку особливо б прикрасили нещодавні "антиподатківці" - як представники неполітичних сил - тим більш значущими є її наслідки, а головне - увага до неї влади (щоправда, вона навряд чи завжди впливає добре). З іншого - єдність опозиційного пориву могла б згладити можливе неприйняття ситуації, коли значиме для багатьох свято практично монополізували суперники чинної влади, які, до того ж, оперують далеко об'єднувальними гаслами. Як би там не було, супротивникам режиму варто пам'ятати про те, що чинне керівництво країни очолило державу все ж таки волею чималої кількості громадян України... Але міркувати про соборність в категоріях "весь народ" або "Схід і Захід разом", як виявилося, опозиціонерам було б зарано - вони не знайшли в собі сил навіть для того, щоб зібратися на одній площі.
З урахуванням того, що на 22 січня заплановано проведення відразу кількох мітингів, про єдність опозиції в День соборності говорити буде передчасно. "З боку опозиції ми чуємо заяви про те, що необхідно об'єднуватися, але я боюся, що сьогодні ми побачимо приклад роз'єднання опозиції, яка День соборності святкуватиме на різних майданах", - припускає науковий директор школи політичної аналітики Києво-Могилянської академії Олексій Гарань. Головні заходи, схоже, відбудуться-таки на Софіївській (крім "Батьківщини" там мають бути "Наша Україна", "Свобода", УНП, Народний Рух України та інші) і на Контрактовій ("Фронт змін", "За Україну!", "Собор") площах, а Майдан Незалежності за собою завбачливо зарезервувала київська влада. Небажання всіх опозиціонерів зібратися в одному місці - передбачуване: своя сорочка, вірніше, особистий імідж і прагнення старанно відмежуватися від конкурентів, - завжди ближче до тіла. Тут, як і в разі гіпотетичного примирення влади та її опонентів, помах політичної доцільності очікувано переважує символічну красу, і нехай для когось така прагматичність ганебна.
Тяжіння українських політиків розійтись в різні кутки можна пояснювати різними причинами, аж до перспективи не таких вже й далеких парламентських виборів. Але не виключено, що кожному, хто обрав той чи інший табір, належить ще пояснити, "чиїх" він буде. Так, наприклад, спостерігачі вже зараз спантеличені питанням: чому "Громадянська позиція" Анатолія Гриценка і Європейська партія Миколи Катеринчука планують бути присутніми на "тимошенківському" мітингу, а не "яценюківському". На тлі анонсованого об'єднання цих двох політсил з "Фронтом змін" і "Собором" подібне тяжіння до єдності з "сусідами" виглядає цікаво. З майже рівним успіхом увагу може привернути обіцяна присутність на Контрактовій "За Україну!", з якою хотів було об'єднуватися Юрій Костенко. Не кажучи вже про те, що деякі експерти вважають, що політсила Юлії Тимошенко "дискредитує" себе, беручи участь в одному заході зі "Свободою"...
Потенційно красивий жест під назвою "Акт возз'єднання української опозиції", вочевидь, вичерпав себе ще до 22 січня. Провиною тому може бути що завгодно: амбіції, організаційні прорахунки, непримиренні ідеологічні протиріччя чи далекосяжні плани - а, можливо, і все разом узяте у важко визначених пропорціях.
З врахуванням того, що на різних площах, і опозиціонери, і влада, яка їх побоюється, сьогодні збираються відзначати саме День соборності - подібне видовище виглядає досить безрадісно. Але справжня єдність все ж таки не визначається волею влади або політичних партій, які їй протидіють. "Об'єднання Сходу і Заходу відбудеться тоді, коли партійний пошарок буде все далі віддалятися від суспільства, коли відбудеться заміна політичної еліти", - передає UBR оптимістичний коментар директора політико-правових програм Центру Разумкова Юрія Якименка. Прагнення сильних світу цього перетягнути на себе "ковдру" пам'ятної дати - закономірний порив. Та ось тільки об'єднання необов'язково має йти зверху донизу.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
