1005
Конституція: Знову в зоні ризику
— Казна та Політика
Скасування результатів політреформи-2004 волею КСУ, всупереч деяким припущенням, не поставила крапку на конституційних устремліннях влади. З одного боку, про свої інтереси готовий подбати парламент. З іншого - вже і президент збирається створювати спеціальний орган.
Асамблея для президента і Конституції
Ситуація з переписуванням головного закону української держави від року до року все частіше нагадує про формулювання формату "Є у процесу початок, немає у процесу кінця". Варто відзначити, що з численних ініціатив чиновників (або бажаючих цю владу отримати) до стадії "Введення в дію" добиралися здебільшого не надто масштабні зміни, які не вимагали корекції "недоторканних" розділів Основного закону, міняти які можна виключно після референдуму. Як би того не хотілося сильним країни всієї, протягом декількох років глобальні проекти чи то нової редакції, чи то й зовсім нової Конституції так і не змогли впритул наблизитися до реалізації. Але зі зміною влади конституційні перспективи зазвучали по-новому.
Заяви про те, що чинна на момент президентських виборів модель управління країною незручна і безперспективна, з перших місяців правління Віктора Януковича підказували, що без змін в конституційному полі нова влада обходитися не збирається. Як відомо, для відновлення статус-кво часів Леоніда Кучми правлячий табір скористався доволі оригінальним інструментом. Вердикт Конституційного суду відразу повернув дію Основного закону у версії 1996 року. Зі скепсисом таке рішення зустріла не лише вітчизняна опозиція. Реакція Заходу також містила чималу "дозу" здивування. Після чого керівництво країни пообіцяло: наступного разу все буде по-іншому. Чим натякнуло на те, що без цього "наступного разу" обійтися, судячи з усього, не вийде.
Свою готовність змінювати Конституцію суворо за загальноприйнятими правилами українські "верхи" особливо завзято взялися підтверджувати після того, як настільки шановна ними на словах Венеціанська комісія (Європейська комісія "За демократію через право") без ентузіазму відреагувала на широту можливостей українського Конституційного суду. В Європі офіційному Києву порекомендували не зупинятися на досягнутому і не захоплюватися зміцненням президентської влади. "Президент України після цього рішення має набагато більше повноважень, ніж могли передбачити виборці, коли він обирався. Діяльність основних державних органів зараз базується на основі правил, змінених судом, а не на правилах, змінених демократичним легітимним органом", - спантеличені проблемою легітимності української влади західні юристи. Ця сама влада пообіцяла, що надалі працювати з текстом Конституції вона буде винятково в рамках західних традицій. І перший крок у цьому напрямку гарант, схоже, вже зробив.
Вічну тему Конституції, що оновлюється, в новому 2011 році оживив сам Віктор Янукович. Зібравши засідання Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, 13 січня глава держави пообіцяв: зміни до Основного закону будуть прийматися відкрито, публічно, легітимно - саме так, як цього хотіли "венеціанці". А для того, щоб процес пройшов найкращим чином, президент не лише згадав про референдум, а й вирішив створити спеціальну Асамблею.
У переконаності в тому, що "збалансовану системи представницької демократії європейського зразка" можна спроектувати за допомогою спеціально створеного органу, Віктор Янукович не є оригінальним. За великим рахунком, тут він готовий скопіювати організаційні досягнення свого попередника. Як відомо, Віктор Ющенко свого часу для потреб переписування Основного закону скликав власну Конституційну раду. Ймовірно, саме результат діяльності останнього (нагадаємо, це той варіант КУ, який з двопалатним парламентом і довічним сенаторством для колишніх президентів) був презентований у квітні 2009 року і розуміння у парламентаріїв не знайшов. Але за неповні два роки ситуація змінилася. І сумнівів у тому, що гіпотетичні напрацювання Конституційної асамблеї нового президента можуть бути не прийняті, залишається все менше.
Одна з головних причин створення Асамблеї, на думку представників ПР, - зробити не так, як це було в 2004 році. "Природно, це (написання проекту оновленої Конституції, - "Подробиці") повинно відбуватися не кулуарно, це має бути відкритий процес, має бути всестороннє обговорення. Повинні бути враховані думки вчених, політиків, експертів, міжнародних інституцій. Цей процес не повинен проводитися нашвидкуруч, як це було в 2004 році, щоб не повторювати зроблених тоді помилок", - впевнений у правильності взятого курсу нардеп-"регіонал" Владислав Забарський. Схожий погляд на ситуацію поділяє і нині проопозиційний перший президент незалежної України. "Я стою на точці зору, що, враховуючи абсолютно нульовий авторитет Верховної ради, вона не може брати на себе відповідальність написати нову Конституцію. Це було б просто нонсенсом. Це було б нелогічно і неадекватно цій Верховній Раді. Тому Конституцію повинна написати конституційна асамблея", - не вірить у парламентаріїв Леонід Кравчук.
Сама по собі ідея приймати зміни Конституції не "нахрапом", а після попереднього обговорення (та ще й через референдум), виглядає досить привабливо. Але не можна не відзначити, що прийняте на Банковій рішення готуватися до перелицювання Основного закону може в результаті обернутися витісненням з конституційного поля власне законодавчої гілки влади. У те, що Асамблея, якою б вона не була за складом, зможе підготувати проект, повністю влаштовує президента, повірити легко. А ось наскільки в цю роботу буде залучений парламент (тим більше в широкому фракційному сенсі) - поки що визначити непросто. Не виключено, що в кінцевому підсумку Верховна рада буде змушена надати 300 голосів на підтримку ініціативи, прямого стосунку до якої вона мати не буде. Втім, до виконання практично декоративної функції парламентаріям останнім часом не звикати...
Парламентський крок
Як саме виглядатиме обіцяний главою держави "справжній демократичний рух вперед, без потрясінь, без спекуляцій і збочених руйнівних політичних експериментів" - поки що судити рано. Після того, як політреформа-2004 стала історією, питання переписування Конституції з думкою про вирівнювання владного балансу на час перестав бути актуальним. Перерозподіл повноважень по лінії "президент-Кабмін-парламент" могло б порадувати багатьох прихильників "сильної руки". Проте, хоча в Мін'юсті відзначали: термінової необхідності в прийнятті порції конституційних змін немає, але повністю обходитися без них влада, схоже, не має наміру. З формальної точки зору, змінювати є що: свого часу саме через поправки до Конституції юристи правлячого табору обіцяли і уточнювати затіяну влітку 2010 року судову реформу, і реалізовувати теж розпочату реформу адміністративну (ймовірно, в тій її частині, яка передбачає переглянути повноваження між обраними і "спущеними зверху" місцевою владою)... Але перша перевірка наявності потрібних 300 голосів може пройти вже в лютому 2011-го. І ініціатором у цьому випадку виступив сам парламент.
Екстрений розворот до колишньої Конституції призвів до плутанини в термінах повноважень різних рівнів влади, що обирається. Тому виправити вчинене (включаючи і давні недоробки) народні депутати вирішили комплектом правок Основного закону, які вже встигли пройти обкатку в Конституційному суді. Як відомо, одним проектом змін законодавці вирішили не тільки продовжити термін повноважень місцевих рад та сільських/міських голів до п'яти років, але й закріпити дати наступних президентських і парламентських виборів. Перші повинні пройти в березні 2015 року, другі - в жовтні 2012-го, і ніяк інакше. Провести через необхідне перше читання парламентаріям вдалося ще до кінця року. Тепер же, вже в рамках наступної сесії законодавці можуть проголосувати за визначеність власного майбутнього в другий і останній раз. Головне - набрати потрібні 300 "за".
Парламентський лідер, який останнім часом не втомлюється розповідати про значущість сильної президентської влади, в тому, що шуканий результат буде отриманий, публічно не сумнівається. На думку Володимира Литвина, вже зараз у парламенті можна знайти 310-320 голосів на підтримку "що продовжуючого" законопроекту, а якщо б депутати голосували непублічно - то ще більше. "У закритому режимі голосування може набратися і 400 голосів на підтримку конституційних змін", - порахував спікер.
Віра в досягнення 400 "за" навіть з урахуванням нинішнього ступеня керованості українського парламенту виглядає дещо екзотично. А от повірити в те, що члени більшості зможуть ситуативно розширити свої лави до трьохсот з лишком голосів - досить легко. Головна причина, яка може спонукати більш широкі кола народних депутатів підтримати коаліційний порив - неготовність йти на вибори вже в березні (або в крайньому випадку - влітку-восени) 2011-го. У світлі перспективи позбутися мандатів пропрезидентська риторика, наприклад, того ж Володимира Литвина звучить надзвичайно логічно.
Щоправда, деякі фахівці припускають, що в лютому прихильників продовження терміну повноважень нинішнього складу ВРУ може осягнути жорстоке розчарування. "Справа не в тому, що немає 300 голосів для голосування в парламенті. Якщо адміністрація Януковича покаже, що такі голоси є, а вони потрібні для остаточного внесення змін до Конституції, щоб вибори не відбулися навесні, то вже завтра їм доведеться голосувати за статус російської мови, за денаціоналізацію "Нафтогазу". Але влада не зацікавлена в тому, щоб показувати наявність таких голосів", - вважає політолог Віктор Небоженко. Непрямі підтвердження такої точки зору при бажанні можна пошукати у висловлюваннях представників першого політешелону.
Так, заступник глави АП Ганна Герман не так давно пояснила зволікання влади у вирішенні деяких питань саме відсутністю омріяних 300 голосів. "Все залежить від людей. Якщо в даний час в Україні немає стільки людей, які хочуть другу державну мову, значить, і немає стільки їх представників у парламенті, щоб зуміли переламати ситуацію, щоб склали конституційну більшість. Не вибрав український народ стільки депутатів, щоб вистачило для введення в Україні другої державної мови", - розповіла президентська соратниця долю російської мови в Україні.
Справді, "документально зафіксована" можливість змінювати Конституцію автоматично порушує питання: а чому влада ще не виконала деякі свої обіцянки? Відповідь може бути дуже простою: справа може бути хоча б в усвідомленні керівництвом країни того факту, що президентські вибори-2010 не були останнім волевиявленням, а на радикальних реформах непорушний рейтинг не зробиш. І все ж, у ситуації, що склалася, багато залежить від того, чи вважає правляча більшість, що гра варта свічок. З одного боку, проводити вибори зараз невигідно. З іншого - до осені 2012-го можна встигнути всерйоз розгубити популярність... І все ж варто враховувати, що нинішній склад парламенту може багато віддати за право затриматися при владі. Наприклад, допомогти втілити в життя не лише свої, поки досить скромні конституційні мрії, але і плани президента. Якщо, звісно, останній, в принципі, збирається в цьому питанні озиратися на Верховну Раду.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
