7445
Юля та Юра: улюблена опозиція її величності
— Казна та Політика
Новорічні дні ознаменувались двома політичними скандалами - арештом екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка і викликами до Генпрокуратури екс-прем'єра Юлії Тимошенко. Хоча обидві ці події можуть розглядатися як "наїзд" держави на опозицію, схоже, що вони мають різні причини. При цьому, і те й інше, не залежно від бажання організаторів, призводить до одних і тих самих політичних наслідків.
Тепер по черзі і детальніше. Арешт Луценка, здійснений двома танковими дивізіями за підтримки авіації і артилерії (ну майже так), більше скидається на особисту помсту деяких товаришів із президентського оточення, які так само сиділи у СІЗО під час перебування Луценка міністром МВС. Звинувачення, пред'явлені Луценку, смішні. У країні тотальної корупції вони тільки викликають питання "і це все, що ви знайшли?" і, як результат, повагу до жертви і навіть не через її страждання, а в силу або відсутності у неї корупційної діяльності, або вміння вправно ховати кінці, що в нашій країні вважається однаковими чеснотами.
Випадок Тимошенко цікавіший. Згадаймо, що після поразки на президентських виборах Тимошенко практично зникла із великої політики. При цьому, постійно намагаючись влаштовувати якісь скандали, погрожувати уряду викриттями і тому подібне, але уваги на це вже мало хто звертав. Незалежно від особистої драми цієї жінки-політика, можна сказати, що головною причиною "забуття" було абсолютне непопадання Тимошенко в актуальні теми.
Вона слідувала за зовнішньою логікою подій, що транслюється пресою - усі ці корупційні скандали, "зниження соціальних стандартів" і так далі, а ця логіка не завжди збігається із логікою подій реальних. Простіше кажучи, політичний порядок денний в країні давним-давно змінився, але публіка ще не сформулювала її в словах і гаслах. Тому на словах всі продовжують обурюватись від гелікоптерів та угідь "можновладців", але як мотивація до дії це вже давно не працює.
Тобто, залишившись сама із собою, і забута державою, Тимошенко перестала викликати інтерес у публіки, оскільки реальність знаходиться трохи осторонь від її викривальних спроб.
Загалом, до деякого моменту, донецькі успішно впорались із завданням ліквідації опозиції. Однак, як одразу з'ясувалося, вирішення цієї проблеми зовсім не гарантує їм спокою і жаданої стабільності. Не знаю, чи щиро вони вважали, що народ обурюється тільки тому, що його "мутять" злі опозиціонери, тобто конкуренти в боротьбі за владу. Досить часто мені здається, що щиро. Тим не менше, сувора правда життя постала для донецьких у вигляді підприємницького Майдану.
Багато хто вважає, що Майдан нічого не змінив. Це зовсім не так. Можливо, він багато чого не змінив у Податковому кодексі, але він напевно вплинув на віру чиновників у своїх силах. Вето Януковича показало, що він готовий пожертвувати чиновниками заради власного спокою. Але це навіть не головне. Головне, що Майдан по-справжньому налякав державу. Виявилося, що люди здатні до спонтанної самоорганізації навіть коли їх не стимулюють опозиціонери.
Більше того, люди здатні правильно поставити завдання (вето на кодекс), сконцентруватися на цьому завданні і грати з державою на своєму майданчику. Як ми пам'ятаємо, спроби перетягнути підприємців на "політичний" майданчик, де державі була б гарантована перемога, не увінчалися успіхом. Все це разом узяте, незалежно від "практичних" результатів, є величезною перемогою громадянського суспільства над державою і держава не могла цього не відчути.
Крім того, виявилося, що політика знищення опозиції суперечить ідеологічній лінії донецьких, якої вони дотримуються багато років, а саме гаслу про те, що "країну розвалили помаранчеві". Якщо помаранчевих більше немає, то чому ж країна і далі розвалюється? Потрібно було терміново відроджувати "помаранчевих".
Тут доведеться вказати на те, що хоча є ймовірність того, що ми маємо справу зі спланованою операцією, аналогічний результат міг бути отриманий, якби ніякого плану і ніякої змови у всьому цьому не було. Система працює у своїх інтересах незалежно від волі й розуміння людей, які її складають. У даному випадку, інтерес системи полягав у терміновому відродженні номінальної опозиції, щоб уникнути появи опозиції реальної, здатної боротися із державою і сформувати новий порядок денний.
Відродити опозицію можна тільки одним способом - прямо вказати людям - ось, дивіться, хто з нами бореться, це їх ми боїмося і їх переслідуємо. Для цього і була повернута до життя Тимошенко, а роль некроманських операцій виконала прокуратура зі своїми дивними звинуваченнями.
Той, хто мав справу із державою зсередини і знає, як там все працює (точніше - не працює) розуміє, що чиновникові такого рангу, як прем'єр, можна "пришити" все що завгодно - від землетрусу в Чилі до повені в Китаї . Замість цього ми бачимо нецільове використання коштів, отриманих за Кіотським протоколом... на виплату пенсій та закупівлю машин швидкої допомоги за "завищеною ціною". Тобто, нам прямим текстом говорять - "Юлія Тимошенко з усіх сил намагалася дбати про простих людей. Кошти від незрозумілого протоколу вона направляла пенсіонерам, щоб їм було добре, а машини швидкої допомоги закуповувала навіть за завищеною ціною, щоб, значить, вони їздили і від них була користь. Ми не можемо допустити, щоб простим людям було добре, і за це будемо садити трохи Юлію Володимирівну до в'язниці ".
Повторю - неважливо, чи є ці "звинувачення" результатом спланованої акції або результатом клінічного кретинізму, свою роль вони виконали - Тимошенко сповнена життя і її сумні фани знову сповнені сил.
Таким чином, стався черговий етап "кучмізації" донецьких. Всупереч їхнім початковим намірам "навести порядок", реальність все більше змушує їх переходити до феодальної форми управління а-ля Кучма, в якій є місце навіть для дресированої опозиції, яка працює разом із державою на збереження статус-кво.
Володимир Золоторьов
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
