794
Як перейти у режим швидкого зростання економіки
— Казна та Політика
Однією із характерних ознак 2010 р. стала нездатність російської економіки вийти на докризові темпи зростання ВВП. У році, що минає, були розвіяні всі надії на те, що "ось зараз впораємось із кризою і заживемо як у добрі старі часи". Не зважаючи на глибоке падіння ВВП в 2009 році, 2010 рік показав досить скромні темпи зростання, і тепер прогноз зростання в 4% представляється дуже оптимістичним.
В чому причина?
По-перше, значне погіршення ситуації із платіжним балансом, що стало результатом основної негативною для Росії тенденції - ситуації із зовнішньою торгівлею і відтоком капіталу.
Що стосується зовнішньої торгівлі, то обмеження, що не дозволяють підвищити експорт, не нові і давно всім відомі. Це і недоінвестування нафтового сектора, та фізичні обмеження обсягів експорту у вигляді пропускної спроможності трубопроводів, залізниць і портів, а також хронічна нездатність продавати світу щось, окрім сировини. Новим чинником цього року стало вибухове зростання імпорту, який на тлі збільшення споживчого попиту, в значній мірі стимульованого державними соціальними витратами, майже досяг докризового рівня.
Справа в тому, що, за деякими розрахунками, 75% всього збільшення витрат населення не допомагає вітчизняній економіці, а згорає в інфляції або йде на збільшення споживчого імпорту. При цьому навряд чи варто розраховувати на те, що російський виробник зможе конкурувати за такого споживача. Відомо, що багаті країни виробляють товари для багатих. У порівнянні з Китаєм, Україною, Білорусією, Індією та ін, Росія - достатньо багата країна з дуже високим рівнем заробітної плати. Тому державні соціальні витрати, які підвищують доходи найбідніших верств населення, часто підвищують попит саме на найбільш низькоякісні, часто - контрафактні - імпортні товари. Тут зіграв свою роль і Митний союз, який полегшив імпорт, у тому числі товарів з третіх країн.
У зв'язку з цим треба, мабуть, погодитись із застереженнями деяких економістів, в тому числі урядових, про те, що продовження політики збільшення соціальних витрат може призвести до виникнення структурного дефіциту поточного рахунку, на який майже неможливо буде вплинути через курс рубля.
У третьому кварталі 2010 року профіцит поточного рахунку становив усього $ 8,5 млрд, проти більш $ 50 млрд за перше півріччя. Це говорить про те, що баланс із поточного рахунку досить близький і може бути досягнутий при стійкому падінні поточних цін на нафту всього на $ 10-15 за барель. Із врахуванням рівня волатильності ціноутворення на цьому ринку цілком можливо уявити собі таке падіння.
Інакше кажучи, ймовірність того, що ми станемо суспільством, яке стабільно споживає більше, ніж виробляє, вельми висока. На жаль, це шлях від кризи до кризи, коли стабільність зовнішньої торгівлі та валютного ринку повністю залежить від припливу або відтоку капіталу.
У 2010 році Росія знову, вперше з початку 2000-х років, зіткнулась із стійким відтоком капіталу в некризових умовах. При цьому сучасний відтік капіталу прийняв форми збільшення активів російських компаній нефінансового сектора за кордоном. Більше того, часто такі інвестиції за кордон фінансуються за рахунок залучення іноземних позикових ресурсів на баланс російських компаній. Залишаючи осторонь негативні для кризостійкість платіжного балансу країни наслідки такого використання російських балансів як класичних "дійних корів", хотілося б відзначити і негативний вплив цього фактора на економічне зростання. Справа в тому, що нарощуванням зарубіжних активів зайняті в основному саме компанії нефінансового сектора, у той час як банки та населення не були схильні до сталого відтоку, що породжує припущення про небажання російського бізнесу інвестувати у розвиток російських операцій.
Висновок напрошується досить простий і невтішний: з точки зору великого російського бізнесу ризики інвестування в Росію великі. Збільшення страхових внесків у державні позабюджетні фонди з 2011 року до 34% остаточно переводить Росію в розряд країн із соціал-демократичною політикою з високим податковим навантаженням на бізнес і високими соціальними витратами. Треба сказати, що подібна модель була демонтована у 1990-2000-ті роки в таких країнах, як Німеччина і Швеція, які в результаті найменш болісно пройшли кризу 2008-2009 років і показують високі і стійкі темпи зростання в ЄС, в той час як в тих країнах, де така модель була скопійована - як, наприклад, у Греції або Іспанії, - криза розгорілася найгостріше.
По-друге, існує набір проблем, пов'язаний з тим, що російська економіка в 2010 році наштовхнулася на обмеження подальшого нарощування виробництва за рахунок використання існуючих ресурсів. За даними Росстату, безробіття в Росії не перевищує 7%, що відповідає докризовим рівням у період, коли його додаткове зниження не почало призводити до класичного "перегріву" ринку праці. Російський ринок праці зараз найбільше схожий на фрагментований жорсткий диск комп'ютера 1990-х років, коли місце начебто є, але записати вже нічого не можна. Тому російському ринку праці необхідна "дефрагментація" у вигляді активного стимулювання трудової міграції та перепідготовки працівників. Інакше підвищення попиту на робочу силу призведе до необгрунтованого зростання заробітної плати, що, у свою чергу, негативно позначиться на темпах зростання, тобто ринок праці вже зараз є природним обмежувачем прискорення зростання.
По-третє, ще одна проблема пов'язана з іншим фактором росту - капіталом. У 2010 році конкурентоспроможні галузі російської економіки вийшли на рівень використання існуючих потужностей, близький до 100%. При цьому однією з позитивних тенденцій останнього часу стало значне зростання інвестицій, яке знаходиться на рівні близько 10% у річному обчисленні протягом останніх чотирьох місяців.
Такі дані підтверджуються і зростанням імпорту інвестиційних товарів. Тим не менш цікавий той факт, що інвестиції великого бізнесу за 9 місяців 2010 року скоротилися, за даними Росстату, на 3,8%, у той час як загальні інвестиції зросли. Якщо виключити ймовірність статистичної помилки, то такі дані вказують, що інвестиції здійснюють в першу чергу компанії середнього та малого бізнесу, тобто ті, які не мають практичної можливості переводити свій бізнес за кордон. У цьому вони відрізняються від великих підприємств, зайнятих, як вже було зазначено, інвестиціями в інші країни, і на полегшення їхнього життя, на нашу думку, і повинна бути орієнтована державна політика в найближчий рік.
Інакше кажучи, виходить, що перехід в режим швидкого зростання можливий тільки у ситуації значного поліпшення інституціонального середовища, зниження боргового та адміністративного навантаження на бізнес і т. д., а також вирішення питання нестачі робочої сили.
Олексій Мойсеєв
За матеріалами: Банки.ру
Поділитися новиною
