613
Транзитний потенціал тане
— Енергетика
Щоб мати уявлення про нинішній технічний стан української ГТС , досить навести лише декілька цифр. За даними Мінпаленерго, більше 20% магістральних газопроводів відслужили більше 33 років, тобто вже вичерпали проектний експлуатаційний ресурс, і ще 70% труб використовуються 20 років і більше. Не набагато кращі справи і з рештою об'єктів ГТС. Так, більше 20 років експлуатуються 80% газоперекачуючих агрегатів компресорних станцій, від 20 до 44 років служать підземні сховища газу.
Попри неодноразові запевнення високопоставлених українських осіб у технічній надійності транзиту газу до Європи, сам уряд у концепції розвитку, модернізації і переоснащення ГТС України на 2009-2015 рр. визнав високий рівень фізичної і моральної зношеності газотранспортної системи.
Що стосується ціни питання, то величезна за довжиною система трубопроводів України - понад 36 тис. км. труб і 79 компресорних станцій - вимагає вельми масштабних витрат на модернізацію. За оцінками Мінпаленерго, в модернізацію газопроводів до 2018 р. необхідно вкласти $6,5 млрд., причому $3 млрд. з них у терміновому порядку. До речі, для будівництва наново українською ГТС, за словами заступника голови НАК "Нафтогаз України" Вадима Чупруна, сьогодні потрібно $75 млрд. інвестицій.
Знайти гроші на технічне переоснащення труби Київ намагається вже давно. Ще в 2003 р. Україна і Росія створили газотранспортний консорціум для управління та експлуатації української ГТС. Одним з основних завдань спільної компанії було забезпечення фінансування модернізації газопровідної системи і, природно, головні надії в цьому плані покладалися на "Газпром" і його можливості із мобілізації інвестиційних коштів. Проте після того, як в 2007 р. ВР ухвалила закон, що забороняє приватизацію або передачу ГТС іншій державі, проект наказав довго жити.
Відтоді Україна зосередилася переважно на пошуку європейських інвесторів. Проектів було багато. У 2004 р. масштабну реконструкцію ГТС обіцяв пан Бойко, який у той час обіймав посаду першого заступника міністра Мінпалу. Потім в 2006 р. НАК затвердив програму модернізації, згідно з якою у ГТС до 2010 р. планувалося щорічно вкладати по $1,5 млрд. Грошей, природно, не знайшлося.
На початку 2008 р. інвестиції з Європи у розмірі EUR2,5 млрд. обіцяв привезти тодішній міністр палива та енергетики Юрій Продан. І, нарешті, в березні 2009 р. проект модернізації української ГТС під обіцяні інвестиції гідно представили в Брюсселі Ющенко і Тимошенко. Після чого про проект благополучно забули, оскільки ні потрібних Єврокомісії реформ в газовій галузі, ні підвищення внутрішніх розцінок на газ до європейського рівня Україна так і не здійснила.
Що отримала Україна в результаті 7-річного модернізаційного простою? "Газпром" почав будівництво "Північного" і "Південного" газопотоків в обхід української території, НАК виявився загнаним у передбанкрутний стан з прогнозованим дефіцитом бюджету на кінець 2010 р. в 15 млрд. грн., в українську трубу не вкладено жодної інвестиції, а європейський інвестор так і не з'явився.
Після зміни влади в Україні Москва знов запропонувала Києву проект створення спільного підприємства "Нафтогазу України" і "Газпрому" з перспективою об'єднання двох компаній. З цього питання наші керівники зайняли подвійну позицію: підтримуючи, з одного боку, ідею СП на основі рівної участі сторін, з іншого, - продовжують шукати інвестиції на Заході і закликають країни ЄС підключитися до модернізації української ГТС.
Безумовно, Віктор Янукович і Микола Азаров не можуть не враховувати поширені у вітчизняному політикумі настрої проти "здачі росіянам газової труби і національних інтересів". Проте чи є подібні фобії достатньою підставою для відмови від розвитку співпраці з Росією в газовій сфері? Адже стає вже очевидним, що європейські інвестори без участі "Газпрому" не готові вкладатися в українську ГТС. І справа не лише у світовій кризі, низькій інвестиційній привабливості України, бажанні європейців вкладати кошти у диверсифікацію маршрутів постачань газу або державної монополії на нашу трубу. Просто історично склалося так, що єдиним постачальником транзитного газу в українську ГТС виступає "Газпром". А значить, лише російський монополіст може забезпечити заповнення труби і гарантувати європейцям, що їх інвестиції не будуть даремними.
І, судячи з усього, економічні реалії все ж беруть гору. Про це свідчать останні домовленості Києва і Москви в газовій сфері. Сторони прийняли рішення почати оцінку активів "Газпрому" і "Нафтогазу України", які планується внести до газового СП. Обговорюються конкретні родовища, передавані російською компанією в спільне підприємство. Врегульований борговий конфлікт між НАК і "РосУкрЕнерго". Досягнута домовленість про створення двох російсько-українських СП із видобутку газу з вугільних пластів на території України і із розробки структури Палласа на шельфі Чорного моря. А головне - дві держави на рівні президентів домовилися про те, що газове питання вирішуватиметься на основі пошуку компромісів, з дотриманням інтересів обох сторін.
За матеріалами: Экономические Известия
Поділитися новиною
