4123
Ключ від країни, де гроші лежать
— Казна та Політика
Ідея створити в Україні оф-шорну зону для капіталу не нова. Ще за часів Леоніда Кучми висловлювалися думки зробити вільну економічну зону (ВЕЗ) банківсько-фінансового типу в Криму. Нещодавно з'явилася інформація, що Міністерство економіки розробляє проект такої зони в Одеській області. Але питання, чи потрібні Україні власні оф-шори, ставити зарано. Спочатку потрібно подумати: чи вийде у нас щось подібне в принципі?
Замість лікнепу
Для початку визначимося з термінологією. Оф-шор (походить від англійського off shore - "поза берегом" або "поза межами") - це, перш за все, один з найвідоміших і ефективних методів податкового планування. Основою цього методу є законодавства багатьох країн, які частково або повністю звільняють від оподаткування компанії, що належать іноземним громадянам.
Саме по собі слово "оф-шор" вперше з'явилося в одній з газет на східному узбережжі США в кінці 50-х років. Мова йшла про якусь фінансову організацію, які уникла урядового контролю шляхом географічної вибірковості. Іншими словами, така компанія перемістила діяльність, яку уряд США бажав контролювати і регулювати, на територію із сприятливим податковим кліматом. Таким чином, термін "оф-шор" - поняття не юридичне, а економіко-географічне.
Оф-шорна компанія - це компанія, яка не веде господарську діяльність в країні своєї реєстрації, а власники цих компаній не є резидентами цих країн. Оф-шорна зона - це незалежна держава або територія іншої держави (наприклад, колонія) з певним ступенем автономії, чиє законодавство дозволяє існування юридичної особи зі значними податковими пільгами. Такі пільги найчастіше полягають у повній відсутності податків при виконанні певних умов. У деяких же країнах податки збираються, але за ставками до 10% чистого прибутку, тобто в кілька разів менше від стандартних ставок більшості країн (у Європі податки на чистий прибуток становлять в основному 25-50%, в США для звичайних корпорацій - від 15 до 39%). Країна реєстрації стягує плату за реєстрацію і фіксоване щорічне мито (як правило, невелику). Крім того, необхідно платити гонорар місцевій адмініструючій компанії за належне оформлення реєстрації, надання юридичної адреси, виконання обов'язків офіційного агента тощо.
Наш старий друг Кіпр
Українські підприємці користуються послугами оф-шорних компаній (природно, розташованих в оф-шорних зонах) давно і активно. Якщо говорити загалом, то рішення зареєструвати компанію в оф-шорній зоні є логічною відповіддю на податкову політику, що проводиться будь-яким українським (та й не тільки українським) урядом.
За два десятиліття української незалежності оф-шори та пов'язані з цим поняттям теми встигли увійти у фольклор; термін "оф-шор", який не має навіть усталеного російського чи українського написання (практично на рівних застосовується написання "офшор" і "оф-шор"), добре знайомий людям, дуже далеким не лише від зовнішньоекономічної діяльності, але і від бізнесу взагалі. Зрозуміло, фахівцям добре відомі всі трактування цього поняття. Тим не менше вибір оптимальних умов для відкриття своєї першої оф-шорної компанії може забрати багато часу навіть у досвідченого бізнесмена. Але не це тема нашої статті.
З якою країною в українського підприємця асоціюється термін "оф-шор"? Це Кіпр, який, до речі, останнім часом, після вступу до Євросоюзу, посилено робить вигляд, що намагається перестати бути оф-шорною зоною. Класичні острівні зони були і залишаються прекрасним інструментом, що забезпечує достатній рівень анонімності інвестицій, чи то банківських чи в економіку різних країн, включаючи, звичайно, і Україну. Ви ніколи не замислювалися про те, чому одним з найбільших іноземних інвесторів в економіку України є маленький Кіпр? Вся справа в тому, що ця країна є однією з класичних оф-шорних зон, уподобаних українськими (і російськими) підприємцями.
Традиційні оф-шорні зони - Британські Віргінські острови, Кіпр, Гібралтар, Беліз, Сейшели та інші "знамениті" країни, під юрисдикцією яких процвітає безліч компаній, - ідеально підходять для безпечного зберігання грошових коштів. Повна конфіденційність (у реєстрі компаній імена власників не значаться), гарантована стабільність, нарешті, моментальний доступ до ваших рахунків у будь-якій точці світу - такий підхід забезпечує вам повну свободу у русі коштів. У той же час не варто забувати про чорний список Нацбанку та Держфінмоніторингу, до якого потрапила більшість острівних оф-шорних зон, що відрізняються відсутністю оподаткування і не вимагають від оф-шорних компаній ніякої звітності. Серед білих оф-шорів найбільш вигідне положення займає Співдружність Домініка. Оф-шор на Домініці - одне з найбільш вдалих рішень проблеми вільного переміщення грошових коштів на сьогоднішній день.
Індивідуальні засіки
Основною метою створення оф-шорної компанії зазвичай є структуризація бізнесу для скорочення податкового тягаря основної компанії: сумарні витрати з підтримки оф-шорної компанії у багато разів менші, ніж суми, які вони заощаджують на податках. Оф-шорні компанії також широко використовуються для зберігання особистих заощаджень. Це дозволяє громадянам країн з нестабільною економікою тримати кошти в надійних зарубіжних банках, не порушуючи при цьому законів власної країни (наприклад, громадяни України, які постійно проживають в рідній країні, можуть мати особисті рахунки за кордоном лише в деяких країнах, і то з певними, дуже суворими, якщо не сказати нездійсненними, умовами).
Пропоную розглянути детальніше три основні схеми використання оф-шорних компаній. Варіант №1 - сейф. Припустимо, що ви накопичили якісь кошти і хочете покласти їх в безпечне місце, мати до них негайний доступ, вільно розпоряджатися ними і вільно переміщати їх по всьому світу, уберегтися від політичної нестабільності тієї держави, де ви живете. Для цього потрібен банк у надійній, стабільній країні. Але якщо ви відкриєте рахунок на своє ім'я, то дуже велика ймовірність порушення конфіденційності (особиста кредитна карта з вашим ім'ям прямо говорить про те, що у вас рахунок за кордоном і т. д.), і це обмежує можливості використання рахунку.
Вихід - відкрити оф-шорну компанію, де ви директор, ви розпоряджаєтеся рахунком компанії (про те, що ви ще й власник, ніхто не дізнається), що законом не заборонено, і при правильному виборі географічної юрисдикції цієї компанії ви вирішуєте всі свої завдання. Найбільш популярні для зберігання коштів Співдружність Багамських островів, Панама, Британські Віргінські острови, Беліз, Кайкос. Ще одна перевага цих юрисдикцій полягає в тому, що це колишні або справжні колонії Великобританії, що робить зручним спілкування (англійською), а також добре сприймається партнерами і банками.
Варіант №2 - оф-шор - учасник вашого бізнесу. Припустімо, ваша компанія веде зовнішньоекономічну діяльність, вам потрібно оптимізувати податки, спростити документооборот, прискорити фінансові потоки і забезпечити їх надійність, уберегтися від свавілля фіскальних органів. Оф-шорна компанія - це вихід, який дозволить вирішити багато проблем. Вона грає роль посередника між вашою місцевою компанією і продавцем (покупцем), з яким ви ведете свій міжнародний бізнес.
Для ведення торгових операцій фахівці радять відкривати компанії в юрисдикціях, які мають договір про уникнення подвійного оподаткування з нашою країною і ніколи не можуть бути віднесені владою до оф-шорних зон.
Варіант №3 - імпорт основних засобів. Наведу приклад. Щоб імпортувати, скажімо, лінію з розливу напоїв і не платити мито і ПДВ, треба придбати цю лінію на оф-шорну компанію і внести її як внесок до статутного фонду СП. Можна також влаштувати лізинг цього обладнання для компанії. Це навіть трохи цікавіше - можна "вимітати" за кордон відсотки по лізингу.
Трьома цими варіантами просунуті вітчизняні бізнесмени користуються давно і успішно. Але є ще й варіант №4 - найкумедніший, хоча і не найпоширеніший. Назвемо його "резидент НІДЕ". Річ у тім, що прогалини у законодавстві деяких країн можна використовувати для того, щоб уникнути оподаткування зарплати, яку отримує приватна особа при закордонних відрядженнях. При поїздці за кордон на короткий термін фахівець може перестати вважатися резидентом своєї країни, не ставши резидентом країни, в яку він виїхав працювати. Це може відбутися в тому випадку, якщо приватна особа буде ретельно розраховувати час, що проводиться нею у тій чи іншій країні. Таким чином, приватна особа цілком може набути статусу "резидента НІДЕ", уникнувши оподаткування всіх або частини доходів. Знаєте, є таке поняття "особа без громадянства". У даному випадку ми маємо щось подібне в плані сплати податків, тому що виходить, що немає тієї держави, якій їх треба платити.
Бермудський трикутник
Одним з найбільш наочних прикладів вмілого використання переваг оф-шор-бізнесу є схема, автором і виконавцем якої є голландський електротехнічний концерн "Філіпс". Суть цієї схеми така: на Бермудських островах концерн "Філіпс" відкрив дочірнє страхове товариство "Кінгстоун Кептів Іншуренс", єдиним клієнтом якого став сам "Філіпс". За високими ставками було застраховане майно голландського концерну, у тому числі таке, яке в діловій практиці зазвичай не страхується, оскільки шанси його загибелі або псування незначні. Відповідна плата за страховку потекла на Бермуди. Звідти вже у вигляді позик кошти були повернуті голландському материнському товариству. І страхові платежі, і плата за кредит значно знижували балансовий прибуток "Філіпсу". Лише за рік економія на податках становить $18 млн. Основне достоїнство описаної угоди полягає в тому, що вона абсолютно законна. "Філіпс" не афішує, що страхується сам у себе, але і не може бути притягнутий до відповідальності, якщо цього захочуть.
До речі, хочете аналогічні приклади з нашої дійсності? Вони у мене є. Деякі українські енергорозподільчі компанії страхували майно в дружніх страхових компаніях мало не на випадок падіння на їх територію тунгуського метеорита або пошкодження ЛЕП інопланетянами. Саме таким нехитрим чином з деяких вітчизняних обленерго і було виведено, за грубими оцінками, кілька сотень мільйонів гривень. А їх власники стверджують, що бізнес цей неприбутковий. Ага, охоче віримо. Але не будемо відхилятися від обраної теми.
Місце не для нас
Як це не смішно звучить, але періодично доводиться чути про ініціативи створити оф-шорну зону в Україні як засіб залучення міжнародного бізнесу. Теоретично вигода є: кожна оф-шорна фірма платить як безпосередньо до місцевого бюджету, так і місцевій адмініструючій компанії, часто - юридичній та бухгалтерській компаніям, іноді зберігає кошти в місцевих банках, може користуватися послугами місцевих авіаліній, готелів, ресторанів, телекомунікацій, може знімати офіс і давати робочі місця в ньому місцевим громадянам тощо. Все це є важливими надходженнями для невеликих острівних держав з населенням від 10 тисяч (на Теркс і Кайкос, Бермудах та ін.) до 250 тисяч жителів (наприклад, на Багамах).
Навіть якщо та чи інша компанія не розгортає діяльність повною мірою, вона все одно приносить невеликий дохід країні, а в майбутньому може розростися і в велику фірму. Варто зазначити, що практично у всіх оф-шорних країнах існують і звичайні компанії, які платять високий податок на прибуток, однак вони не становлять інтересу для податкового планування.
Але, як зауважив би уважний читач, мова при створенні оф-шорної зони може йти про території з певним ступенем автономії, чиє законодавство дозволяє існування юридичної особи зі значними податковими пільгами. А це явно не український варіант. Не будемо ж ми всерйоз говорити про Крим або про Одесу в контексті автономії! А вже податкові пільги - і зовсім не вітчизняний жанр.
Нічого говорити і про перспективи неінформаційної інфраструктури, необхідної для ведення такого специфічного бізнесу в Україні: у нас не вистачає ні міжнародних аеропортів, ні відповідної кількості офісних приміщень. Як немає і необхідної системи зв'язку. Аж ніяк не у відповідності зі світовими стандартами розвинена банківська інфраструктура. Тож в теорії український оф-шор - справа хороша. Але, як говориться у відомому анекдоті, є нюанси.
В'ячеслав Бутко
За матеріалами: Кіевскій ТелеграфЪ
Поділитися новиною
