1808
На другий переділ?
— Казна та Політика
На початку листопада декілька країн-імпортерів металопродукції заявили про намір захистити свої ринки від поставок металопрокату, виробленого зокрема і в Україну. А провідні галузеві експерти знову заговорили про можливе скорочення українського металоекспорту в ті регіони, де розвивають або планують запускати власні прокатні заводи. Ці фактори можуть призвести до того, що вже в середньостроковій перспективі вітчизняним меткомпаніям доведеться ще більше сконцентруватися на виробництві сталевого напівфабрикату, знижуючи в товарних портфелях частку продукції з високою доданою вартістю.
Питання антидемпінгу
1 листопада представник бразильського метпідприємства Usiminas повідомив, що місцевому уряду передано вимогу про введення антидемпінгових заходів стосовно листового прокату, що постачається на ринок Бразилії із шести країн, включаючи Україну. Через кілька днів схоже заява пролунала в Йорданії, де мають намір відновити 20%-е мито на ввезення до країни металопродукції із неарабських держав. (Минулого літа питання про продовження тимчасових антидемпінгових мит у розмірі понад 70% на імпорт українського плоского прокату розглядалось і в Аргентині).
Аналітики зазначають: якщо зазначені загороджувальні заходи затвердять, їх вплив на український експорт чорних металів буде неоднаковим. "Закриття бразильського ринку важливою подією для наших метпідприємств не стане. У 2010 році постачання українського прокату до цієї країни були незначними. Так, загальний обсяг експорту плоского прокату з України до Бразилії за вказаний період склав близько 55 тис. тонн, причому 40 тис. тонн було продано в січні-лютому. Для порівняння: за два перші місяці 2010 року Україні в цілому експортувала 3,5 млн тонн металопродукції ", - говорить аналітик ІК BG Capital Євген Дубогриз.
Схожу точку зору висловлює і заступник начальника департаменту з питань металургійного комплексу Центру "Держзовнішінформ" В'ячеслав Попов: "До Південної Америки наші метпідприємства постачають приблизно 1 млн тонн продукції щорічно. Безумовно, це помітний обсяг, але сам регіон стратегічним або важливим для продажу українського металу назвати не можна ".
Таким, за його словами, сьогодні є ринок Близького Сходу, на який минулого року довелося близько 35% українського експорту чорних металів, а за 9 місяців поточного - 31,5%. До однієї тільки Йорданії, яка теж планує закрити свій ринок від українського прокату, з нашої країни поставляються обсяги продукції, які можна порівняти з усіма південноамериканськими продажами вітчизняних металургів. У 2009 році до цієї арабської країни було завезено 1020 тисяч тонн української сталі, при тому що вся ємність йорданського металоринку - 2 млн тонн. (За підсумками трьох кварталів 2010 року український металоекспорт за даним напрямком склав близько 700 тис. тонн).
Інші експерти також звертають увагу на те, що саме арабські загороджувальні заходи проти імпорту прокату здатні ускладнити життя українським металургам. Керівництво ДП "Укрпромзовнішекспертиза" прямо пов'язує введення мит на ввезення металопродукції до країн Перської затоки із самою можливістю подальших масштабних продажів українського сортового прокату. Більше 40% експортних поставок цієї продукції вітчизняних метпідприємств зараз припадає на вказаний регіон.
А відшкодувати ж ймовірний близькосхідний провал за рахунок переорієнтації на ринок Європейського Союзу у наших метпідприємств навряд чи вийде. Виступаючи на листопадовій балансовій нараді в ОП "Металургпром", заступник міністра промислової політики України Сергій Біленький повідомив, що з Європи вже надійшло попередження про введення захисних заходів у разі збільшення постачань до ЄС українського металопрокату.
Дубогриз вважає, що ризик звуження європейського ринку для вітчизняних металовиробників вже зараз можна назвати досить високим: "У поточному році з України до ЄС буде поставлено близько 800 тис. тонн сортового і близько 1,5 млн тонн листового прокату. І це, я вважаю, межа. У 2011 році обсяги надходження нашого прокату на європейський ринок навряд чи зростуть". Таку думку поділяють і в "Держзовнішінформі". За статистикою цього Центру за три кварталу 2010 року вітчизняні металурги і так істотно збільшили частку продажу в Європу - до 23,5% у загальному обсязі експорту.
За підсумками минулого року цей показник склав 14%. "Не думаю, що нам слід "лізти на рожен" у випадку із постачаннями металопрокату на європейський ринок. Хоча Україна і є членом СОТ, правила цієї організації не надають автоматичний імунітет від прийняття тими чи іншими країнами захисних заходів проти імпортованих товарів", - пояснює Попов.
На його переконання, не слід розраховувати на помітне збільшення експорту української готової металопродукції і на суміжні ринки СНД та Росії. Так, частка постачань прокату в Росію у загальноукраїнському металоекспорті за 9 місяців поточного року склала 9% проти 7% у 2009. Однак і таке незначне зростання жорстко врегульовано тими умовами самообмежень, які бере на себе наша країна в металоторгових відносинах з РФ. (Скажімо, щодо поставок арматури в Росію Кабмін на поточний рік затвердив квоту в 400 тис. тонн. До 1 листопада було вибрано 93% цієї квоти, - ред). Так само і пожвавленням у сфері металоспоживання на півдні Росії - у зв'язку з реалізацією інфраструктурних проектів із підготовки до Олімпіади-2014 у Сочі - українські метпідприємства особливо скористатися не зможуть. Російська влада в даному випадку віддасть перевагу прокату внутрішніх виробників, упевнений Попов.
Загроза нових потужностей
Минулого тижня представники українського ГМК активно розмірковували і про таку загрозу для українського експорту кінцевої металопродукції, як організація власних виробництв у країнах-споживачах. Приводом стало повідомлення про введення в експлуатацію в Туреччині першої черги комплексу ММК-Atakas із випуску плоского прокату. З урахуванням розвитку та інших проектів з виробництва листової сталі в цій країні, частку українських постачань аналогічної продукції на турецький ринок багато експертів вважали незавидною.
"Туреччина активно розвиває свої виробничі потужності, і не пізніше як у 2014 році наш експорт до Туреччини зменшиться практично до нуля", - заявив із цього приводу Біленький. Цю позицію поділяють і в "Укрпромзовнішекспертиза". За інформацією директора цієї організації Володимира Власюка, якщо в 2007 році поставки плоского металопрокату з України до Туреччини склали 2,3 млн тонн, то за підсумками 2009 року вони впали до 500 тис тонн.
Втім, турецький ринок із незавидними перспективами для української листової сталі не повинен заступити інші можливі проблеми у постачаннях вітчизняного сталевого прокату на зовнішні ринки. Мова йде про плани з будівництва перекатних потужностей в арабських країнах, про що голосно повідомлялося до кризи. Зараз наші металурги покладають надії на те, що зазначені проекти найближчим часом не будуть активно реалізуватися. Непрямим підтвердженням цього можуть служити і повідомлення із регіону про відстрочення початку масштабних будівельних заходів. Наприклад, в Саудівській Аравії реалізація основних інвестпрограм в будівництві загальною вартістю близько 8 млрд дол перенесена на 2011 рік.
Але галузеві фахівці визнають: за бажання активізувати розвиток власної металургії в країнах Перської затоки зможуть без проблем. Фінресурсу у місцевих інвесторів достатньо. Тим більше що аналогічні досягнення Туреччини служать хорошим прикладом. (За даними турецької Асоціації виробників сталі та чавуну, за останні 7-8 років випуск сортового прокату в країні збільшився з 10 млн до понад 20 млн тонн, плоского - з 3,14 до майже 5 млн тонн на рік). Про вивчення металургійного досвіду Туреччини прямо заявив у середині жовтня представник Арабського союзу чавуну і сталі. За його словами, у найближчі 5 років країни-члени Союзу також стануть експортерами сталі. Для цього, мовляв, в регіоні є всі умови - дешеві енергоносії і доступні поклади залізної руди.
Націленість на розвиток власного метвиробництва добре ілюструється на прикладі Об'єднаних Арабських Еміратів, де держкорпорація Emirates Steel Industries в січні-червні 2010 року збільшила виплавку сталі на 45% у порівнянні з першим півріччям-2009. При цьому виробництво арматури за вказаний період тут збільшили на 26%, а катанки - більш ніж на 280%. Звичайно, загальнорічні обсяги виробництва підприємства невеликі (по арматурі близько 600 тис. тонн), але в планах - помітне розширення. Компанія зараз реалізує програму перспективного розвитку на 2,45 млрд дол. Ці кошти передбачається вкласти у створення на Emirates Steel Industries повністю інтегрованого метвиробництва і в будівництво додаткових прокатних потужностей із випуску 1 млн тонн продукції на рік.
У цілому ж, за різними оцінками, вартість всіх потенційних проектів зі створення і розвитку металургійних потужностей в арабських країнах становить від 250 до 500 млрд дол. При всій потужності цих цифр українські експерти звертають увагу на один знаковий для наших металургів момент. Програми щодо створення нових метпотужностей на Близькому Сході і в Північній Африці в більшості своїй передбачають зведення перекатних підприємств. З одного боку, у разі реалізації ці проекти майже автоматично закриють для України близькосхідний ринок кінцевого металопрокату. З іншого ж - в регіоні зросте попит на сталевий напівфабрикат, збільшити поставки якого зможуть і вітчизняні метпідприємства.
У напівфабрикатний сегмент
Попов констатує: в останні роки частка сталевого напівфабрикату в українському металоекспорті досягає, а то і перевищує 50%. (Всього за 9 місяців поточного року Україна експортувала 20500000 тонн металопродукції при загальному рівні виробництва сталі за той же період в 24110 тисяч тонн, прокату - 22630 тисяч тонн). "З кожним роком все важче утримуватися на ринках саме прокату. Не говорячи вже про те, щоб намагатися зайняти нові ніші високопередільної металопродукції, навіть за наявності достатніх інвестицій для модернізації своїх виробництв.
До того ж цілком реальна поки і загроза застосування захисних заходів проти українського металопрокату, щодо якої в окремих країнах можуть бути ініційовані не тільки антидемпінгові, але й спеціальні розслідування. Процедура останніх не передбачає необхідності доводити факти заниження цін при імпорті металопродукції до тієї чи іншої країни. У даному випадку необхідно просто встановити зв'язок між обсягами постачань і можливим збитком місцевим виробникам. У такій ситуації складно сподіватися на стабільне зростання експорту продукції високих переділів. Резонно говорити про збереження (можливо, і про зміцнення) своїх "напівфабрикатних позицій ", - вважає експерт "Держзовнішінформу".
Аналітик BG Capital згоден з цим. На його думку, у світі спостерігається тенденція, коли виробництво готового прокату концентрується на ринках його переважного споживання. "У таких регіонах, як Європейський Союз, Північна Америка, а в перспективі і арабські країни, розвиватися будуть, перш за все, перекатні підприємства. А потужності перших двох переділів виводиться з експлуатації. У свою чергу, виробництво чавуну і сталі зосередиться у країнах, що розвиваються, де є прийнятні умови для формування досить низької собівартості цієї продукції ", - розповідає Дубогриз.
А в України, схоже, є всі передумови до того, щоб закріпитися в категорії "напівфабрикатних" країн. Проте аналітики впевнені, що причин для особливої паніки немає. У нашій країні із кількох причин вигідно виробляти саме товарний напівфабрикат із наступним його постачанням на дорогі ринки для перекату. При цьому відносно імпорту квадратних заготовок або слябів у доступному для огляду майбутньому навряд чи почнуть застосовувати захисні заходи. "Всі хочуть виробляти у себе дорогий прокат із ввезеного дешевого напівфабрикату. Так простіше з точки зору отримання прибутку і привабливіше в плані екології", - пояснив один з експертів.
А можливості для формування низької собівартості сталевого напівпродукту у наших метпідприємств все ще залишаються. Наприклад, у минулому році українські метпідприємства продали чималу кількість слябів до КНР. У Піднебесній постійно зростає виробництво сталі, але в силу цінових перекосів для китайських метпідприємств у той період краще було завозити товарний напівфабрикат з Україною. У 2010 році наш сляб постачався вже в інші країни Південно-Східної Азії, яким сьогодні вигідніше його перекочувати в кінцеву металопродукцію, ніж купувати у сусіднього Китаю листову сталь.
Звичайно, при такому підході власне українські метзаводи недоотримують частину доданої вартості, що утворюється при продажах готового металопрокату. Але якщо поставки здійснюються всередині однієї корпоративної структури, що має заводи повного металургійного циклу в Україні, а перекатні потужності - в тій же Європі, зазначений негатив нівелюється.
Деяким українським бізнес-групам подібні схеми роботи вдалося налагодити ще до кризи. А зараз, у період активізації заходів із захисту національних і регіональних металоринків, вони тим більше виглядають затребуваними. Тенденції останнього року чітко показали: у сучасних умовах для успіху масштабного металургійного проекту необхідна вже не тільки вертикальна інтеграція (від власних руди та вугілля - до сталі і прокату). Не менш важливою стає і трансрегіональна складова цього бізнесу. Остання в чималому ступені і визначить саму здатність меткомпаній системно працювати на найбільш привабливих металоринках світу.
Сергій Кукін
За матеріалами: FundMarket
Поділитися новиною
