2455
Влада показує своє обличчя
— Казна та Політика
Як їх діяльність, так і її результати взагалі не дають можливості говорити про довіру до них. Зате актуальні події та тенденції в судовій системі прямим чином свідчать, що найбільш яскравий мотив роботи нових судових лідерів - задоволення власних інтересів.
Останнє засідання Вищої ради юстиції (ВРЮ), незважаючи на відсутність гучних рішень, знову дало поживу для роздумів, причому дуже неприємних для діючої влади. Ціла низка подій, які самі члени ВРЮ, ймовірно, вважали зовсім незначними, змушує серйозно засумніватися в їх щирому бажанні працювати на благо українського народу і вітчизняної судової системи. А саме такі цілі неодноразово декларував голова даного органу Володимир Колесніченко.
Для розуміння того, що відбувається у ВРЮ головним стає питання: хто сьогодні лідер у судовій системі? До недавнього часу було прийнято безапеляційно вказувати на голову Верховного суду (ВСУ) і команду його заступників. Як мінімум у них бачили потужний центр, який значною мірою визначає політику судової системи.
Після набуття чинності нового закону про судоустрій та статус суддів, написаного під егідою президента Віктора Януковича і так званої нині судової реформи, на питання про лідерство в судовій системі вперше немає очевидної відповіді. Адже ВСУ позбавлений будь-якого впливу на суддів і суди, але при цьому створено три автономні судові вертикалі, кожна з яких замикається на своєму вищому суді.
Але що ж тоді об'єднує ці три вертикалі в одну систему? Формально, нібито, нічого. Але де-факто - від ВРЮ сьогодні залежить доля всіх без винятку суддів і керівників судів. І виходить, що думку органу, який сам по собі судом не є і судову практику ніяк не визначає, не може проігнорувати жоден вершитель правосуддя. Через це і засідання ВРЮ стали спокійнішими - судді, як правило, тямущі люди, і їм не потрібно кожен тиждень демонструвати, який баланс сил у державі.
Але через його новий статусу до роботи ВРЮ потрібно придивлятися особливо ретельно - тоді багато що в суддівських політичних розкладах стає зрозумілим. Приміром, на минулому засіданні занадто очевидно проявилася стабільна тенденція за якою представлені у ВРЮ прокурори ініціюють звільнення за порушення присяги тільки суддів, які стали на шляху інтересів прокуратури. Справедливо чи ні - інше питання.
Суть у тому, що автору цієї статті ще не доводилося чути претензій прокурорів до суддів з інших мотивів. І при цьому у ВРЮ, який де-факто у відношенні прокурорів взагалі не приймає ніяких рішень, знаходяться генпрокурор і три його заступника. Невже комусь незрозуміло, що у прокурорів є цілком конкретний професійний конфлікт з суддями, в якому прокурори в нинішніх умовах мають сильніші позиції?
Але це тільки частина цілого. Адже фактично за кожною ініціативою звільнити суддю за порушення присяги стоїть якийсь інтерес якогось члена ВРЮ. Це стало б особливо очевидним, якщо було би можливо дізнатись кількість суддів, на яких матеріали зібрані, але лежать без руху. Широка громадськість може вловити цей мотив у зовнішньо необразливому питанні порядку денного - звільнення суддів за загальними обставинами. Час від часу в списку можна побачити суддів, яких пристрасно хотіли звільнити за порушення присяги, але потім відпустили з миром. Є й такі, бажання звільнити яких за порушення присяги влада не сильно афішувала, але дала їм можливість піти з миром. Часто - і на останньому засіданні теж - члени ВРЮ відпускають на вольні хліби суддів, щодо яких не завершені перевірки і до яких залишилися претензії.
Важливо, що у ВРЮ сьогодні представлені всі найбільш впливові юристи регіоналів - Сергій Ківалов, Андрій Портнов і Олександр Лавринович. Через це досить кепсько виглядають ситуації, коли той самий Портнов допускає фактично політичні заяви щодо суддів, чия доля вирішується в даний конкретний момент. Зокрема, на останньому засіданні розглядалося питання про звільнення судді Лілії Васіної за порушення присяги. Коли та почала говорити, що хтось відносно неї розміщує компрометуючі статті, Андрій Портнов чомусь сприйняв це на свій рахунок і на рахунок своїх колег, і відразу ж безапеляційно запропонував негайно звільнити суддю. Проблема ще й у тому, що ні один колега Портнова не зробив йому зауваження з цього приводу. Крім цього, залишається тільки в черговий раз здивуватися, скільки розслідувань щодо суддів проводить особисто глава ВРЮ Володимир Колесниченко.
У зв'язку з цим примітно, що члени ВРЮ апріорі вважають: товариство їм має довіряти. Хоча елементарна логіка свідчить, що довіряти їм просто нема чого - довіру вони повинні виправдовувати своїми конкретними діями. Поки тенденції невтішні - особисті інтереси і амбіції можновладців превалюють у роботі даного органу.
А це все наслідок того, що якусь справжню відповідальність за дії на посаді члена ВРЮ ніхто не понесе. Максимум звільнять недбайливого члена. Але за історію ВРЮ таких випадків було всього декілька. Наприклад, в 2007 р. президент Віктор Ющенко звільнив із ВРЮ Степана Гавриша й Олександра Задорожнього. Але тільки з тієї причини, що у своїй діяльності вони абсолютно не поспішали слідувати політиці глави держави. Гавриш згодом увійшов до команди Віктора Ющенка, а Задорожний так більше і не зміг продовжити свою роботу у ВРЮ.
Це яскравий приклад того, що члени ВРЮ можуть бути спокійними за свої крісла, якщо вони своєю діяльністю влаштовують органи, які їх призначали - президента, парламент, з'їзди суддів, юридичні вузи, адвокатів, прокурорів. А про притягнення до відповідальності за роботу у ВРЮ генпрокурора, міністра юстиції та голови ВСУ, які входять туди за посадою, і зовсім смішно говорити. У таких умовах вони самі можуть надалі дозволити собі будь-які ігри, навіть ті, які важко буде назвати корисними. Цілком можливо, що це ми і спостерігаємо сьогодні.
Андрій Уманець
За матеріалами: Экономические Известия
Поділитися новиною
