9187
Україна і ПДВ: навіки разом?
— Казна та Політика
Непокоїть і звільнення від ПДВ операцій з постачання в Україну газу і обладнання. Наміри благі, але якщо ці товари не оподатковуватимуться, то вони відразу на цю суму стануть дешевшими порівняно з вітчизняними. Зрозуміло, що тоді виробляти їх в Україні буде невигідно.
Жоден податок в Україні не піддався настільки нищівній критиці, як податок на додану вартість. Він, мовляв, і злочинний, і корупційний, і такий, що підриває економіку, бо скорочує попит.
Зрозуміло, що сам по собі жоден податок не може бути злочинним чи корупційним. Його таким роблять чиновники - хто через непрофесійність, а хто і свідомо.
Як діє механізм
Податок на додану вартість - це покращений різновид податку з обороту. Державі він справді потрібний. Перманентне розширення державних функцій вимагало додаткових стабільних джерел поповнення бюджету.
Податок з обороту, починаючи з початку минулого століття дозволяв багатьом державам світу вирішувати це завдання. У Радянському Союзі він був ледь чи не головним податком, який формував бюджет.
У той же час проблемою класичного податку з обороту було те, що його ставка не могла бути однаковою для різних видів товарів. Принцип функціонування податку з обороту передбачав обкладання податком всіх операцій з купівлі-продажу.
Однак чим складнішою була продукція та чим більше розвивався принцип спеціалізації виробництва, тим більше трансформацій та оборотів відбувалося з одним і тим самим товаром, який покращував свої властивості.
Так, залізну руду спочатку видобувають, потім збагачують, виготовляючи з неї окатиші, далі з них роблять чавун. З чавуну могли зробити сковорідку, а могли - і сталь, аби потім з неї робити трубу, яка могла бути кінцевою продукцією, а могла стати і складовою виробництва станка чи автомобіля.
Тобто більшість технологічних трансформацій відбувалося на різних підприємствах, і на кожному етапі цю оброблену продукцію потрібно було обкладати податком з обороту. Отже, чим більше оборотів, тим більше податку в ціні кінцевої продукції. Не менше трансформацій відбувається з товаром у харчовій промисловості.
Якщо ж обкладати однаковою ставкою податку з обороту примітивні види продукції з малою кількістю транзакцій, пов'язаних з її обробкою, і складні, тоді складна продукція ставала би просто золотою.
В результаті розвитку промисловості та науково-технічного прогресу, випуску нових видів продукції і поглиблення спеціалізації, класичний податок з обороту почав шкодити економіці. Виникла потреба розробляти нові ставки для різних галузей.
Лобізм щодо встановлення тих чи інших ставок породжував корупцію в середовищі політиків і чиновництва та спотворював реальну конкуренцію. Прибутковість капіталу стала залежати не від ефективності бізнесу, а від волі можновладців. Крім того, податок з обороту стримував природну потребу в поглибленні спеціалізації.
Поява ПДВ стала справжнім проривом. Уперше його запровадили 10 квітня 1954 року у Франції. Автором податку став Моріс Лорі - тодішній керівник Дирекції з податків міністерства економіки, фінансів і промисловості Франції. Правда, відомий німецький промисловець Вільгельм фон Сіменс висунув таку ідею ще у 1918 році.
Впровадження ПДВ вирішувало головну проблему класичного податку з обороту. Він абсолютно нейтральний щодо будь-яких виробництв та кількості оборотів, бо обкладається податком лише додана вартість. Сплачує ж податок кінцевий споживач. Як правило, це громадяни або неприбуткові організації та установи.
Помилкою багатьох українських економістів є твердження, що, мовляв, ПДВ був запроваджений для боротьби з надмірним споживанням. Мовляв, обкладання цим податком призводить до зростання цін, а це провокує скорочення споживання.
Насправді ж ціна передусім залежить від попиту та пропозиції на товар, і вже потім постає питання інших складових формування ціни.
Наприклад, ставка податку 20%. Перший покупець купує товар за 120 гривень. У цій ціні вже закладений податок на додану вартість. Тобто насправді покупець уже заплатив 20 гривень податку. Якщо покупець не є кінцевим споживачем, то ці 20 гривень є його податковим кредитом.
Перший покупець обробив продукцію чи взагалі без жодних покращень продає її за 150 гривень. У цьому випадку в ціні теж закладено ПДВ - трохи більше 25 гривень. Тепер перший покупець має перерахувати в бюджет лише різницю між податковим зобов'язанням і податковим кредитом, тобто 5 гривень з копійками.
Якщо наступний покупець продасть її за 240 гривень, то сума податку становитиме 40 гривень, і йому потрібно перерахувати в бюджет лише різницю між цими 40 гривнями і вже сплаченими 25 гривнями, тобто 15 гривень. І так далі.
Якщо товар продається за тією ж ціною, що був придбаний, тобто додана вартість відсутня, тоді різниця між податковим кредитом та податковим зобов'язанням буде дорівнювати нулю і нічого в бюджет сплачувати не доведеться.
При цьому і податковий кредит, і податкові зобов'язання не включаються відповідно у витрати та доходи платника податку на додану вартість.
Незважаючи на очевидні плюси, ПДВ має суттєві недоліки.
По-перше, враховуючи величезну кількість нюансів, які змушений враховувати платник ПДВ, його облік доволі складний, він ведеться окремо від обліку фінансових результатів діяльності підприємства, що збільшує витрати підприємства.
По-друге, чим дрібніше підприємство та чим менша у нього загальна сума оборотів, які підлягають обкладанню ПДВ, тим більші витрати і підприємства, і податківців. Надходження ж до бюджету від такого підприємства мізерні.
По-третє, відсутність наскрізного контролю податківців за фактичною сплатою ПДВ породило нечувані зловживання, корупцію та розкрадання бюджетних коштів.
Якщо у довгому ланцюгу покупців-продавців хтось не перерахував кошти до бюджету, перевів їх у готівку чи відправив за кордон, а кінцевий продавець товару, наприклад експортер, що має право на відшкодування ПДВ, вимагає повернути гроші, то в реальності замість доходів держава отримає чисті збитки.
Слід визнати, що за роки незалежності тисячі українських чиновників та бізнесменів перетворилися у "добропорядних" багатіїв в результаті подібних оборудок з ПДВ.
Американська альтернатива
У зв'язку з цим ПДВ піддається нищівній критиці, та чи є йому альтернатива? Недоліки податку з обороту теж очевидні. Поширеною є пропозиція замість ПДВ ввести податок з продаж, посилаючись на досвід США, але Україна - не Америка.
Для початку потрібно зрозуміти, чи може податок з продаж компенсувати для бюджету втрати від скасування ПДВ. Ось кілька цифр для роздумів.
Держбюджет-2010 має отримати 188,2 мільярда гривень податкових надходжень, з них від податку на додану вартість - 104,7 мільярда гривень. При цьому ПДВ з ввезених на територію України товарів повинен сягнути 78,7 мільярда гривень.
Тепер - про роздрібну торгівлю. За даними Держкомстату, за січень-вересень 2010 року її оборот склав 376,9 мільярда гривень. Річний прогноз - 550 мільярдів гривень.
Отже, якщо ставка податку з продаж в Україні буде 10% - у США в більшості штатів вона не перевищує 7%, то бюджет зібрав би лише 55 мільярдів гривень. Виникає питання: за рахунок чого буде компенсуватися ця різниця?
У чому відмінність ПДВ від податку з продажу? Якщо роздрібний продавець має намір ухилитися від сплати податку з продажу, то бюджет взагалі нічого не отримує. З ПДВ все складніше. Роздрібний продавець, купуючи продукцію у виробника чи оптового постачальника, вже сплачує ПДВ, який закладений в ціну продавця.
Здійснюючи витрати, пов'язані з продажем своєї продукції, він теж поза власним бажанням платить ПДВ у ціні витрат, наприклад, сплачуючи за електрику чи пальне.
Таким чином, навіть не відобразивши в обліку роздрібний продаж продукції, він частково ПДВ вже сплатив, і ухилився від сплати лише тієї частини податку, яка мала би виникнути як різниця між податковим кредитом та податковим зобов'язанням. Тобто реальні втрати бюджету будуть суттєво нижчими.
Слід також зауважити, що у США кінцеве споживання домогосподарств формує переважну частину ВВП, тоді як в Україні частка споживання населення та його вплив на розмір ВВП в рази менші, ніж у США. Тому податок з продажу там дозволяє забезпечити більшу частку надходжень до бюджету, ніж це можливо в Україні.
У США податок з продажу не забезпечує настільки значущу частину податкових надходжень до держбюджету, як ПДВ в Україні. Там ставки податку на прибуток, податку на доходи фізичних осіб і податку на нерухомість значно вищі, ніж в Україні.
Отже, пропонуючи замість ПДВ запровадити податок з продажу, треба щонайменше бути готовим до сплати значно вищих сум за іншими податками. Навряд чи в Україні знайдеться багато бажаючих робити це - навіть серед агітаторів за скасування ПДВ.
Крім того, пропагандистам американської податкової системи не слід забувати, що вона вважається однією з найскладніших у світі. Без податкового консультанта там взагалі мало хто ризикує готувати і здавати податкову декларацію.
Який же висновок? Україні доведеться і далі миритися з існуванням ПДВ. Слід лише впровадити законодавчі зміни, які дозволять суттєво обмежити можливості для шахрайства та уникнення сплати цього податку.
Урядові експерименти
У проекті податкового кодексу зроблено спробу вибудувати систему, яка би кардинально обмежила можливості для ухиляння від сплати ПДВ.
Для цього впроваджується електронна система податкових накладних, новоствореним суб'єктам підприємництва не дозволяється користуватися правом на податковий кредит протягом першого року діяльності, покриття податкового кредиту відбуватиметься в основному за рахунок податкових зобов'язань майбутніх періодів.
Водночас викликає серйозні заперечення звільнення від ПДВ операцій з постачання в Україну газу, обладнання, комплектуючих та матеріалів для відновлюваних джерел енергії, засобів вимірювання, контролю та управління витратами паливно-енергетичних ресурсів, енергозберігаючого обладнання і матеріалів.
Наміри благі, але якщо газ і все інше не оподатковуватиметься при ввезенні в Україну, то воно відразу на цю суму стає дешевшим порівняно з будь-яким українським аналогом. Зрозуміло, що тоді виробляти усе це в Україні буде невигідно.
Через особливості функціонування податок на додану вартість - не дуже гарний інструмент для стимулювання певних процесів в економіці. На ціну продукції він впливає лише опосередковано, але натомість звільнення від його сплати провокує можливість додаткових негативних процесів в економіці.
Беззаперечним має бути принцип, за яким операції з увезення в Україну будь-яких товарів обов'язково обкладаються ПДВ. Звільнення від оподаткування може стосуватися лише виробництва в Україні обмеженого переліку видів продукції.
Небезпечна також ідея зменшити ставку ПДВ до 17%. Більше 70% цього податку має надходити при оподаткуванні імпортних товарів. Якщо, наприклад, для аналізу використати заплановані показники бюджету-2010, то застосування такої ставки означало би втрату більше ніж 12 мільярдів гривень від оподаткування імпорту.
Зменшення ставки означатиме зниження мінімальних цін, за якими імпортні товари можуть продаватися в Україні, що зробить їх більш конкурентоспроможними відносно українських товарів. Уряду доведеться компенсувати втрати від імпорту шляхом збільшення податкового навантаження на українських підприємців.
Ще одна хибна норма кодексу - розмір обороту, з якого підприємець має ставати платником ПДВ. Його планують залишити на рівні 300 тисяч гривень, хоча недавно з'явилися повідомлення, що уряд хоче збільшити цю цифру до 500 тисяч гривень.
Річ у тім, що цей розмір не мінявся протягом десяти років - незважаючи на інфляцію та масштаб цін, які за ці роки зросли більш ніж в чотири рази. Оскільки головний обсяг надходжень за цим податком уряд отримує з імпорту, було би доцільно збільшити мінімальний розмір обороту до 2 мільйонів гривень.
Причому варто було б заборонити добровільне отримання статусу платника ПДВ, якщо річний обсяг менший за цю суму. У разі бажання фірм, які штучно сформували оборот більше 2 мільйонів гривень, стати платником ПДВ, вони мали би ставитися на особливий контроль задля унеможливлення проведення шахрайських операцій.
У цьому випадку податківці суттєво скоротили би кількість платників ПДВ і сконцентрували свою увагу на середніх та великих компаніях, які, насправді, формують переважну частину надходжень до бюджету з цього податку.
Для малих підприємств, які працюють за загальною системою оподаткування, потрібно встановити не нульову, а пільгову ставку ПДВ. Тоді позитивна різниця між податковим кредитом та податковим зобов'язанням збільшувала би їх фінансовий результат, що забезпечило би додаткові надходження до державного бюджету.
Певні втрати бюджету від такої зміни можливі, але вони будуть незначні: у більшості товарів, придбаних цими підприємствами, ПДВ уже присутній. Крім того, спрощення системи оподаткування для малого бізнесу та скорочення кількості підприємств, які потребуватимуть контролю з боку податківців, перекриють ці втрати.
Борис Кушнірук
За матеріалами: Економічна Правда
Поділитися новиною
