1264
Чи довго Україні в європейських середнячках ходити?
Президент США Джон Кеннеді, виступаючи свого часу в Університеті Канзасу, сказав: "Валовий внутрішній продукт (ВВП) враховує забруднення повітря, рекламу цигарок, необхідність викорінення криміналу, знищення реліктових лісів та вичерпність природних ресурсів. Разом з тим він не враховує показник здоров’я наших дітей, якість їхньої освіти та ступінь радості під час гри на пришкільному майданчику. ВВП також не враховує красу поезії, міцність шлюбів, порядність у спілкуванні та міру доступності чиновників. ВВП враховує все й потроху, але не те, що робить життя важливим".
Цей недвозначний вислів цитують й досі, особливо задля того, аби добавити у сухі економічні тексти хоч трохи зрозумілого й доступного для широкого загалу. Однак в тому-то й парадокс: скільки б "зрозумілого" не закладали у свої матеріали поважні економісти, їхні виступи (дослідження, інтерв’ю) крутяться виключного навколо всім "набридлого" ВВП. Ну хіба що помноженого на ступінь "задоволення життям", "впевненості у майбутньому" та "бажанні народжувати дітей у країні перебування".
Такий собі "соціально орієнтований" рейтинг ВВП (помножений на вісім специфічних факторів, в тому числі на демографічні очікування, якість освіти та доступність медичних послуг) представили вчора співробітники високоповажного Легатум Інституту – організації, яка позиціонує себе як незалежний й неурядовий міжнародний дослідницький центр, що займається виключно проблемами економічного процвітання країн та регіонів.
Як наголошують самі дослідники, процвітання – це не тільки гроші, відображені у показнику валового продукту. "Будь-яка країна потребує не тільки власне багатства, аби вважати себе заможною. Необхідне також дотримання прав людини, наприклад тих, що випливають з обов’язку урядів забезпечувати людей чистою водою та дахом над головою. Необхідна повноцінна освіта для дітей, причому різного віку та в незалежності від матеріальних можливостей батьків. Необхідний сприятливий клімат для розвитку підприємництва та інновацій. Необхідні умови виникнення довіри людей - один до одного та всіх разом до влади. Забезпечити все це за допомогою виключно зростання ВВП звісно не вийде. Доведеться потрудитися над дотриманням букви закону та розвитком демократичних інституцій", - наголошується у дослідженні Легатум інституту, яке сьогодні жваво обговорюється у світовій пресі.
Що таке "умови довіри" і яким має бути "необхідний рівень якості освіти", дослідники показали наочно – на прикладі розвинутих країн світу. Виявилося, що краще за всіх живеться (і це очевидно) норвежцям. Норвегія стала країною номер один не тільки за показником заможності населення, а й за індикаторами їхньої соціальної захищеності. В трійці лідерів також Данія та Фінляндія. З власного досвіду, підкріпленого багатьма іншими дослідженнями та рейтингами, можу сказати, що ці скандинавські країни вважаються одними з "найдорожчих": відпочити удвох, приміром, в Копенгагені чи Осло два-три дні обійдеться щонайменше у 700-800 євро з огляду на вартість готелів, ресторанів, вхідних квитків у парки розваг та продуктів харчування у супермаркетах. Однак тим цінніше "соціальний" аспект Легатум-дослідження: якщо життя в країні "обходиться в копійку", а люди почуваються цілком щасливими та заможними, то воно (читай, щоденна "дороговизна") того варто.
В десятці найбагатших – матеріально та духовно – прогнозовано опинилися Австралія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Швейцарія, Нідерланди та США. А от дійсно новиною виявилася 12-та позиція "найбільшого економічного розчарування минулого року" – Ісландії. Високий показник "почуття власної гідності", як економічної, так і соціальної – свідоцтво або істинного патріотизму ісландців, або очевидного інформаційного перебільшення розміру їхніх негараздів, спричинених загальноекономічним дефолтом та природними стихіями на кшталт виверження вулкану Ейяфьятлайокудль. Ісландія, згідно дослідження, випередила Великобританію, Австрію, Німеччину, Бельгію, Сингапур, Японію, Францію та Гонконг, які посідають рейтингові місця з 13-го по 20-те відповідно.
Серед республік колишнього СРСР найкращу позицію демонструє Естонія (35 місце), найгіршу – Молдова (86 місце). Україна обіймає 69 сходинку, а наші найближчі сусіди –Білорусь та Росія – відповідно 53-тє та 63-тє місця. Гірше нашого серед європейських країн почуваються Македонія (72 місце) та вже згадана Молдова. "Причина різниці показників Західної та Східної Європи - в управлінських підходах. Західна Європа виграє за рахунок правильно побудованої системи управління, в той час як в країнах Східної Європи всі проблеми – від поганого керівництва, яке стримує загальний розвиток. Однак надія не згасла. Не дивлячись не політичні суперечки та відносно низькі економічні показники, більшість східних європейців задоволені, приміром, рівнем надання медичної допомоги, якістю освіти та власної безпеки. Розвиток саме цих трьох складових є традиційним для регіону", - говориться у дослідженні.
Зауважимо, що 69-та позиція нашої країни хоч і виглядає неприємно, але за нами ще 40 місць. Причому не всі з них належать країнам Африки на Ближнього Сходу (загальний рейтинг замикає Зімбабве на 110-тій сходинці). Задніх пасуть Індонезія (70-те місце), Венесуела (75 місце), Туреччина (80-те місце), Індія (88 місце). Остання, до слова, також стала сенсацією, хоча й зі знаком "мінус". Попри економічний бум та популярність серед інвесторів, Індія виявилася не настільки внутрішньо сильною та стабільною, як можна було б припустити. Вчені сходяться на думці, що проблема – у можливостях кожного громадянина. Левова частка індійців – це дешева й наймана робоча сила, зазвичай позбавлена доступу до якісної та різнорівневої освіти, до перспектив розвитку власного бізнесу та, як слідство, до широкої самореалізації, притаманної, скажімо, європейцям.
І наостанок додамо: будь-який рейтинг – це продукт, що демонструє певний зріз даних у певний проміжок часу. Цілком ймовірно, що за півроку світ отримає нові орієнтири і сприйматиме дійсність не так однозначно. На це принаймні натякнув днями ведучий економічний радник МВФ Олів’є Бланшар. На його думку, економічне піднесення, що спостерігається у світі – ані сильне, ані стабільне, ані стійке, бо його рушійними силами були накопичення запасів та бюджетне стимулювання.
Наразі єдиною запорукою подальшого економічного розвитку (а від так і соціального благополуччя) може бути ріст споживання та інвестицій. Однак як цього добитися в умовах високого безробіття та обмеженості "вільних коштів" при повній відсутності впевненості на ринку? Тим, хто знайде правильну відповідь не питання – пощастить стати новим економічним чудом. Реальним і відчутним, а не роздутим завдяки правильному піару та рекламним акціям.
Олеся Сафронова
За матеріалами: ИнтерМедиа Консалтинг
Поділитися новиною
