701
В ім'я стабільності
— Казна та Політика
Поки опозиція блокує трибуну в ім'я народних інтересів, влада продовжують з розмахом "стабілізувати" політичну реальність. То про розширення коаліції пригадають, то на пряме президентське натякнуть, а у скасуванні політреформи і зовсім вже мало хто сумнівається.
Мир, дружба, пряме президентське
Повернення парламентарів з канікул ознаменувалося відродженням знайомих традицій. З першого дня сесії народні обранці пригадали, як це - розвішувати транспаранти, блокувати трибуну і фізично тіснити ідеологічного противника. Але звичний запал частини опозиційних депутатів поки далеко не завжди відчутно заважає роботі Верховної ради. А представники коаліції тим часом обіцяють вжити заходів і "забезпечити нормальну роботу парламенту". Так законодавчий орган, видно, повинен стати черговим вогнищем стабільності.
Незважаючи на очевидні успіхи стабілізаційних поривів нинішньої влади, всеосяжними їх поки назвати важко. На черзі - встановлення стабільності на місцях - не лише в адміністраціях, але і в органах місцевого самоврядування. І хоча вже зараз складно не помітити солідних мобілізаційних успіхів партії влади, але в деяких регіонах вибори можуть стати для неї серйозним випробуванням. Але поки "судний день" 31 жовтня не настав, на додаток певних зусиль заслуговує парламент.
Маючи за спиною більш-менш стійку коаліцію, ні президент, ні уряд можуть особливо не турбуватися з приводу прийняття потрібних законодавчих актів. Проте, знайомі розмови про те, що парламентська більшість може розширюватися, і надалі не зникають з політичного "ефіру". Одним з останніх сплесків подібної риторичної активності стало чергове "сватання" в коаліцію фракції НУ-НС. На перший погляд на цьому фронті справи йдуть благополучно. Обидві сторони проявляють бажання злитися в єдиному конструктивному пориві (правда, думку націонал-демократичної "нареченої" озвучує в основному Давид Жванія, який контролює далеко не всю фракцію, а ось, наприклад, Арсеній Яценюк запевнив, що він не бачить "ідейних підстав для об'єднання"), вірогідність подібного розвитку подій не відкидає і спікер, а єдиною завадою внутріпарламентському щастю, як може здатися, виступає хіба що КПУ, бачити яку в своїх партнерах по більшості лоялісти з НУ-НС не хочуть.
Та все ж повірити в швидке об'єднання з більшістю формально опозиційної (але за фактом ознайомлення зі списком - лише частково) фракції дещо скрутно. З одного боку, різні представники Партії регіонів неодноразово згадували про те, що в "оптовому" вербуванні прибічників не зацікавлені: число коаліційних депутатів вже з непоганим запасом перевалило за кризову позначку в 226 голосів. Крім того, у разі ж необхідності набагато простіше і менш затратно розкривати обійми конкретним прибічникам нового курсу країни - це не вимагає редагування коаліційної угоди і принципового перегляду "штатного розкладу принадних посад".
З іншого боку, можна передбачити, що рекламування зваженої позиції "прагматичних людей" серед "меншовиків" може грати іншу роль, про яку "Подробиці" вже неодноразово згадували - ретельної роботи над формуванням уявлення про те, що є опозиція конструктивна, а що є неправильна. В світлі подібного трактування слова Михайла Чечетова: "Ми зараз, зі свого боку, допомагаємо створити сильну опозицію, але лідера не можемо знайти ... Ну, хтось буде, обов'язково", - звучать свіжо і симптоматично.
Одним зі шляхів схилення на свою сторону не лише потенційних союзників, але і деяких непримиренних прибічників міг би виявитися приємний бонус за підтримку потрібних владі рішень (наприклад, щодо Конституції). Серед можливих варіантів фахівці неодноразово називали продовження повноважень актуального на сьогодні складу Верховної ради. Можна передбачити, що в українських політичних "верхах" такий варіант насправді розглядають. Підтвердженням цьому служать декілька фраз з інтерв'ю Олександра Єфремова "Главреду": "Я сам для себе бачу подальший розвиток подій таким чином: у нас зараз розведені в часі вибори президента і Верховної ради, хоча логіка підказує, що вони повинні проводитися в один час, щоб країна через рік не ходила на виборчі дільниці.
Та щоб це здійснити, треба продовжити чиїсь повноваження: або президента, або Верховної ради. Звичайно, продовжити повноваження президента навряд чи вийде, тому найбільш реальний крок - продовжити повноваження парламенту". Нижче головний парламентський "регіонал" уточнює: на подібне продовження має бути воля народу, висловлена на референдумі. Але і в теорії ідея виглядає примітно: у готовність депутатів сходу відмовитися від трьох додаткових років каденції не вірить і глава Верховної ради. А з "замороженням" нинішнього складу парламентська стабільність могла б здатися як ніколи близькою. Якщо, звичайно ж, знайшлася б управа на опозицію.
Варіант "виховання" надмірно завзятої меншості Олександр Єфремов озвучив у тому ж інтерв'ю. "Якщо опозиція і далі рухатиметься в цьому напрямі (блокування трибуни. - "Подробиці"), авторитет Ради падатиме, і не залишається нічого, окрім як ввести пряме президентське правління. Самі ж люди про це проситимуть", - допустив "регіонал". Сміливу ідею на межі узурпації влади зустріли без схвалення. З поясненням того, що політик просто "афористично висловився", тут же виступили однопартійці. Опозиціонери зробили декілька невтішних припущень, а експерти в черговий раз взялися пояснювати: Конституція України не знає поняття "Пряме президентське правління", а для введення надзвичайного стану потрібні вагомі підстави, якими стандартні парламентські "розваги" не є. Але навіть з урахуванням того, що від гучного формулювання вважали за краще дистанціюватися всі зацікавлені особи, варто відмітити, що Основний закон зараз важко визнати непорушним.
Реформа над прірвою
Як ще один шлях досягнення стабільності (не лише парламентської, але і загальнополітичної) влада, схоже, розглядає перспективу скасування політичної реформи 2004 року. На захист такого наміру висловлюються всілякі аргументи: від закономірних зауважень з приводу дивацтв процедури прийняття поправок до завірень а-ля "та її скасувати хотіли!" Підготовка громадської думки до думки про те, що країна повинна жити за Конституцією, близькою до версії 1996 року, йде повним ходом. Але паралельно вирішуються і організаційні питання. В усякому разі, саме так багатьма політологами була розцінена ротація суддів КСУ.
Кадрові зміни в Конституційному суді, видно, справді можуть піти на користь такій важливій для влади ініціативі. В усякому разі, ті четверо суддів, які подали у відставку в квітні цього року, не підтримали ідею про "тушковий" принцип формування коаліції. Існує вірогідність того, що ці ж юристи могли б без розуміння поставитися і до думки про скасування закону №2222. "Можливо, певним політичним силам невигідно, щоб цю справу розглядали високопрофесійні, справді незалежні судді", - передбачила в інтерв'ю виданню "Комерсант-Україна" Ярослава Мачужак, одна з "відставників".
Своєрідність ситуації з очищенням лав КС (а на вакантні посади вже були запропоновані претенденти, троє з яких працюють в східних областях) полягає не лише в тому, що судді втратили частину колег, які теоретично могли б не погодитися з генеральною лінією партії, але і з обставинами цього звільнення. Найменш спірно виглядає відставка В'ячеслава Джуня, який її подробиці не коментує. А ось з Ярославою Мачужак, Іваном Домбровським і Анатолієм Дідковським вийшло цікавіше. Підставою для сприяння позбавленню їх повноважень послужило процедурне питання: у 2005 році при оформленні переходу цих суддів з Верховного суду в КСУ парламентом було використано неправильне формулювання.
Самі новопризначені судді хотіли, щоб їх не "перевели", а відправили у відставку (що, як часто відзначають ЗМІ, дозволяє отримати солідну "вихідну допомогу"). Справедливість із заміною формулювань була досягнута лише в 2010 році. Після чого і судді, і Міністерство юстиції дійшли до висновку: суддя у відставці - це вже не настільки суддя, щоб виконувати відповідні обов'язки. І хоча преса нагадує про те, що згідно із законом суддя Конституційного суду власне суддею бути не зобов'язаний, підстави для відставки виглядають цілком вагомими для того, щоб не викликати хвилю обурення.
Зі зміною суддівського складу, судячи з усього, шанси на сприятливий для коаліції результат конституційного питання зростають. Правда, попутно підготовчі роботи супроводжує невизначеність. На сьогодні мало хто ризикує прогнозувати, як саме повинна розвиватися правова ситуація в разі визнання "реформи чотирьох двійок" як такої, що не відповідає Основному закону. Автоматичного повернення до Конституції-1996, на думку юристів, статися не повинно, а значить, народним обранцям, швидше за все, належить відновити минулі норми в стандартному режимі: спочатку за проект повинні проголосувати не менше 226 парламентарів, потім, після оцінки КСУ, на наступній сесії - не менше 300 (ось тут рекрутингові методи ПР і згодяться, якими б вони не були). При цьому поки неясно ні як буде декілька місяців функціонувати держава з "дірявою" Конституцією (або знову пригадають про пряме правління президента?), ні якою версією керуватимуться в своїх діях нинішні президент, парламент і уряд. Адже всі вони були вибрані (або призначені, якщо йдеться про Кабмін) за Основним законом, що завис над прірвою.
Можливі наслідки рішення конституційних суддів, що наближається, в короткостроковій перспективі назвати стабільністю, мабуть, складно. Хоча, зрештою, метою її є трансформація системи в зручнішому для керівництва країни форматі, де володар президентського "титулу" зможе повернути повноваження, втрачені в 2004 році. Ради цього можна і зайнятися агітацією серед формальних або фактичних опозиціонерів, і на деякий час затягти країну в "конституційний колапс" (що показово, автором цього визначення є не опозиціонер, а нардеп-"регіонал" Сергій Головатий). Цікаво лише, наскільки довгим може виявитися період безконституційності і чи здолає його обіцяна стабільність.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
