Без дрібних банків, як без малих річок


Без дрібних банків, як без малих річок

Серед неоднозначних подій останніх місяців банкіри відзначають постанову Нацбанку України №273 щодо підвищення вимог до мінімального регулятивного капіталу банків до 120 млн. грн. та ліцензійних вимог до 120-240 млн. грн. Учора Асоціація українських банків спільно з групою комерційних банків навіть подали до Окружного адміністративного суду м. Києва позовну заяву про визнання незаконними і недійсними окремі пункти вищезазначеної постанови НБУ. Документ збурив банківське середовище. Адже у ньому НБУ зробив перший крок до глобальної трансформації національної банківської системи, а насправді ще й до знищення певного сегменту банків - банків четвертої групи (за класифікацією НБУ).

Вчергове склалася ситуація, коли банки необхідно захищати від дій регулятора. Але він не схильний слухати аргументи і реагувати на пропозиції. Прокоментувати дії Нацбанку ми попросили президента Асоціації українських банків Олександра Сугоняка.

- Пане Олександре, НБУ визначив, як одне з пріоритетних завдань банківської системи, посилення її ролі у процесах відновлення економічного зростання держави. При цьому, на його думку, нарощення капіталу надасть можливість банкам відновити кредитування економіки, конкурентоспроможність та надійність банків. Чи погоджуєтеся ви з цим?

- Важко не погодитись із абсолютно розумним твердженням. Але не можна нормально сприйняти ситуацію, за якою, прикриваючись красивою формою, намагаються протягнути негативний зміст. Банківська система - це дзеркало економіки, рівень розвитку банків має відповідати стану продуктивних сил країни. Не більше й не менше. В іншому випадку, ми будемо постійно запрягати коней попереду воза. Розмір капіталу банків - це не панацея і не аксіома, яка сама по собі відновить зростання економіки. Це лише інструмент такого відновлення, один із багатьох необхідних складових. На сьогодні набагато важливіше відновити довіру внутрішніх інвесторів (до речі і до політики НБУ зокрема), довіру до гривні, захистити права інвесторів, кредиторів, відновити правосудну діяльність наших судів.

До речі, від вирішення більшості з цих питань НБУ самоусунувся в останні роки. Повертаючись до основної теми запитання. Чи врятував розмір капіталу такі банки, як "Надра", "Укрпромбанк"? А їх капітали були набагато більшими за розмір мінімального регулятивного капіталу. Згадаймо приклади США, Англії, інших провідних країн: криза охопила фінансові установи, капітал яких вираховувався десятками мільярдів доларів/євро. Банки четвертої групи, проти яких зараз направлені дії НБУ під час кризи не згенерували жодної системної загрози. Жодної.

Навпаки, продовжували ефективно виконувати свої функції: кредитування та обслуговування малого та середнього бізнесу, про який так піклується влада, і розвиток якого визначено пріоритетом державної політики на найближчі роки. Це розуміє і Президент України, який у своїй передвиборній програмі акцентував увагу на необхідності підтримання розвитку малого бізнесу. Звичайно ці банки не будуть реалізовувати масштабні програми кредитування імпортної побутової техніки, автомобілів.

Та, може, воно і найкраще. Безперечно можна сказати одне: ці банки не являли, не являють і не будуть являти системних небезпек для національної банківської системи. А їх роль важко переоцінити, як важко переоцінити роль дрібних капілярів в організмі людини, без повноцінного функціонування яких будь-який організм чекає одне - некроз. На жаль і наші заклики, і позицію міжнародних фінансових установ, зокрема МВФ, НБУ не чує, чи не здатен почути.

А говоримо ми прості речі: лише якісні, а не кількісні показники можуть дати об’єктивну оцінку стану тієї чи іншої фінансової установи. Необхідно контролювати такі показники як адекватність капіталу, який, до речі красномовно свідчить і про спроможність банку кредитувати економіку, за яку так дбає НБУ. Адміністративний тиск ще ніколи не призводив до ефективного розвитку буд-якого сегменту економіки. Але здається, що реальні питання надійності та ефективності банківської системи не є реальною пружиною останніх дій Національного банку. Пружинка там інша.

- НБУ наголошує на тому, що регулятивний капітал діючих банків має бути більшим від мінімальних вимог до статутного капіталу новостворюваного банку (75 млн. грн.), і вважає цілком обѓрунтованим встановлення мінімального регулятивного капіталу у розмірі 120 млн. грн. Прокоментуйте, будь-ласка, ваше ставлення до його позиції.

- Так, у нормальних економічних умовах регулятивний капітал банку має перевищувати його статутний капітал. Це аксіома ефективної беззбиткової діяльності.

У кризових умовах, як відомо, це не завжди можна забезпечити, і такі проблеми стосуються як малих, так і великих банків. За результатами аналізу даних НБУ станом на 01.07.2010 року частка банків з балансовим капіталом (без врахування субординованого боргу) , меншим від статутного капіталу, по I та II групі банків перевищувала 40%, по III групі - 20 %, а по 4 - 15%. За цією статистикою малі банки не виглядають найгіршими, а є кращими.

АУБ наголошує на тому, що мінімальні вимоги до капіталу банків в Україні є вищими від вимог для початку банківської діяльності в Європі, країни якої фінансово є значно потужнішими за нас.

А що стосується вже діючих банків, які не мають 5 млн. євро, то та ж європейська банківська Директива передбачає можливість продовження діяльності таких банків за умови поступового збільшення ними свого капіталу. Ми бачимо, що дійсно ринкові країни дбають про збереження усіх ефективних працюючих суб’єктів ринку незалежно від їх розміру.

Що ж до мінімальних вимог до регулятивного капіталу саме у розмірі 120 млн. грн., то НБУ, насправді, не надав жодного обґрунтування чому, на їх погляд, регулятивний капітал має перевищувати мінімальний статутний капітал саме на 45 млн. грн. Який економічний сенс у цій сумі та який сенс взагалі у показнику мінімального розміру регулятивного капіталу, адже для великих банків наявність капіталу у такому розмірі взагалі не про що не говорить. Банк може мати капітал 120 млн. грн., але його адекватність становитиме 2-5%, то що він є конкурентоспроможним чи надійним?

- За висновками регулятора, недостатній розмір капіталу та неналежне корпоративне управління стали в умовах кризи причиною неплатоспроможності значної кількості банків. Для підтримки проблемних банків НБУ був змушений надати великі обсяги рефінансування, у значній кількості банків були введені тимчасові адміністрації, а у частини з них потім відкликані ліцензії. Може, дійсно необхідно підвищити мінімальні вимоги до капіталу малих банків, щоб не допустити розтрачання державних коштів?

- Насправді, така позиція НБУ - це класична плутанина наслідків із причиною. Що стало причиною кризи? Рівень капіталу банківської системи? Та він зростав напередодні кризи небаченими темпами, більше ніж у будь-якому сегменті фінансового ринку. Навіть в умовах кризи банки четвертої групи спромоглись станом на 01.07.2010 р. забезпечили вісімнадцяти відсотковий приріст капіталу порівняно із початком кризи. А де ж тоді реальні причини кризи банківського сектору? Та вони сьогодні відомі навіть студентам перших курсів. В Україні вплив світової кризи був мультиплікований неефективною структурою економіки, політичною нестабільністю, недолугими діями влади, яка сповіщала, що ми не пустимо кризу на рідний поріг, закриємо перед нею двері. Не закрили. Банки перші відчули на собі вплив кризи: колосальний відтік депозитів, причому як фізичних так і юридичних осіб, стрімке погіршення якості валютних кредитних портфелів, викликане стрімкою девальвацією національної валюти - гривні, все у комплексі призвело до катастрофічного зниження ліквідності банківської системи. Зниження капіталу в цих умовах стало наслідком, а не причиною кризи.

Що стосується звинувачень саме малих банків у поганому управлінні кредитами, то це теж не відповідає дійсності. Рівень сформованих резервів під кредитні операції у банках I-III груп (18 %) перевищує аналогічний показник (12%) у банках IV групи.

Зараз існує багато спекуляцій на тему рефінансування НБУ. Але саме банки IV групи найменше користувалися цим видом підтримки ліквідності. За розрахунками АУБ, питома вага коштів банків (у тому числі і рефінансування НБУ) у зобов’язаннях банків 4 групи у минулому році складала 20-26%. Тоді як у банках I-III групи цей показник коливався від 35 до 44 %. Інших видів державної підтримки банкам IV групи взагалі не надавалося, тоді як тільки на рекапіталізацію трьох великих банків було витрачено 17 млрд. грн. бюджетних коштів. Питання завершення розрахунків з вкладниками Укрпромбанку та банку Надра до цього часу не вирішено.

Підсумовуючи відповідь, не можна не помітити наступне. Зараз настала пора робити висновки за підсумками першої хвилі кризи. Намагається зробити це і НБУ. Але робити це можна по різному. Можна реалізувати комплексну програму захисту прав кредиторів, вкладників, інвесторів. Створити прозору систему рефінансування, вдосконалити систему банківського нагляду. Впорядкувати систему оподаткування, створення резервів, сприяти появі нових фінансових інструментів. А можна просто так, для звіту, запровадити збільшення розміру регулятивного капіталу для певної групи банків. Кожний вибирає завдання по плечу?

- Як ви ставитеся до світових тенденцій посилення нагляду та регулювання банківської діяльності?

- АУБ завжди підтримувала необхідність удосконалення нормативно-правових актів з регулювання банківської діяльності та приведення їх у відповідність до нових розробок Базельського комітету з нагляду. Однак розробка таких актів має здійснюватися прозоро, з проведенням консультацій з банками, та базуватися на ринкових принципах - створенні рівних конкурентних умов для усіх банків. Водночас, і тут маю відзначити, що увага урядів провідних економічних держав світу сьогодні зосереджена на посиленні регулювання глобальних фінансових установ, які у період кризи становили найбільшу небезпеку фінансовій стабільності країн. У багатьох країнах йде дискусія та приймаються регуляторні акти щодо обмеження діяльності таких фінансових установ, відокремлення окремих їхніх бізнесів та розукрупнення.

Посилення нагляду НБУ має відбуватися в межах банківської системи в цілому, а не в окремому її сегменті. Регуляторні умови мають бути єдиними для усіх учасників ринку, а нагляд за діяльністю банків має здійснюватись виключно на індивідуальній основі. Тільки в такому випадку можна говорити про ефективну регуляторну роль держави. Але посилення нагляду не тотожне посиленню бюрократичного тиску на банки.

В Україні, на жаль спостерігається деформований підхід до принципів банківського регулювання, коли штучними методами, необхідність яких обѓрунтовується суб’єктивними факторами, робиться спроба незрозумілої перебудови сформованої архітектури банківської системи. Наслідки такої політики будуть непередбачуваними, і вони точно не досягнуть тих цілей регулювання, які декларує НБУ. Вони будуть зворотні.

- НБУ відзначає спрощення процедур капіталізації та запевняє у спроможності банків виконати нові вимоги у встановлені строки. Ви з цим погоджуєтесь?

- Суть проблеми не в інструментах, а в економічній доцільності і економічній обґрунтованості тих чи інших обов’язкових процедур.

По-перше, для багатьох банків IV групи відсутня економічна необхідність нарощення капіталу, вони із запасом виконують норматив адекватності. По-друге, криза ще не завершилась ні в Україні, ні у світі. Наша економіка відчуває хронічну нестачу обігових коштів. Зайвих інвестиційних ресурсів на виконання бюрократичних вимог з нарощення капіталу малих банків зараз просто немає. А тут цим банкам ще й регуляторно обмежують діяльність із залучення депозитів фізичних осіб, чим забороняють розширювати кредитування і отримувати прибуток для самостійного збільшення капіталу. Абсурд.

Крім того, для продовження здійснення вкладних операцій 69 банків мали наростити свій капітал до 120 млн. грн. упродовж тижня. Це навіть за спрощених умов є неможливим до виконання.

Заради об’єктивності відмітимо, що в період кризи НБУ пішов на деяке спрощення процедур капіталізації банків. Тут була врахована і значна кількість пропозицій АУБ.

- Чи погоджуєтеся ви з тезою, що розміщення вкладів у малому банку є більш ризикованим, чим у великому?

- Банківська система дуже вразлива від дії значної кількості міфів, стереотипів сформованих поза її межами. Серед таких міфів - твердження про більшу надійність великих банків. До речі, існує також міф про більшу надійність банків із іноземним капіталом у порівнянні з національними банками. За кожним із цих тверджень стоїть суб’єктивний погляд або навіть умисно сформована ілюзія. Насправді існує лише дві категорії банків: надійні і ризикові. І в кожну із цих груп може попасти і великий, і малий банк, і банк з іноземним капіталом і банк з національним капіталом. Для визначення надійності банків існує цілий спектр методів, показників, видів технічного аналізу, тощо. В будь-якому випадку інвестування у банки є інвестицією з певним порогом ризику, але також зі встановленим рівнем гарантованого повернення через механізм фонду гарантування вкладів.

Сказане мною підтверджується і останньою кризою, коли вкладникам банків "Укрпромбанк", "Надра", "Родовід" виявилося значно складніше повернути свої кошти, аніж вкладникам ліквідованих банків IV групи, яким повернення було здійснене Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Економічні ж розрахунки також показують, що коефіцієнт покриття вкладів капіталом (співвідношення капіталу до вкладів фізичних осіб) у банків IV групи станом на 01.07.2010 р. складає 79%, що є вищим аналогічних показників у банків I та II груп (47-49%) та банків III групи (67%). Тобто твердження, що у банків IV групи капітал є недостатнім для покриття ризиків несвоєчасного повернення вкладів, є неправдивим. Я ще раз повертаюся до вже висловленої тези: нагляд має бути жорстким, але здійснюватися індивідуально за кожним банком. Незалежно від його розміру.

- І наостанок, якою б ви хотіли бачити політику НБУ у царині банківського регулювання?

- За остатніми статистичними дослідженнями, банківська система України є надмірно концентрованою та консолідованою. Відбувається це, зокрема, і внаслідок адміністративних, цілеспрямованих дій НБУ. З вуст урядовців постійно називається кількість банків, буцімто достатніх для України. Скільки має бути у нас банків 50, 100? Залишимо нумерологію іншим фахівцям. Банків в Україні має бути стільки, скільки їх потребує економіка та суспільство. Це може бути сотні банків, як у Росії, чи тисячі, як у США чи Німеччині. Головне, щоб кожен сегмент суспільства знаходив свій ринок банківських послуг: і великий бізнес, і середній, і малий, і імпортери, й експортери, й аграрії, й кооператори, й металурги. Важливим є і те, щоб кожен із сегментів банківської системи розвивався у ринковому середовищі, без штучних пут на ногах (не бійтеся, не втечуть).

Намагаючись обмежити кількість ринкових суб’єктів, НБУ концентрує фінансові ризики на кількох десятках банках. Він, насправді, збільшує ймовірність кризових явищ у майбутньому і їх масштаб і соціально-політичні наслідки в тому числі й для влади. Звичайно, деконцентрація ризиків та широкий спектр учасників ринку вимагає високого професіоналізму та значних зусиль від регулятора. Будемо сподіватись, що такі професіонали у нашій країні знайдуться, які будуть творити національну банківську системи, а не руйнувати її.

Сергій Шумило

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Весь ринок:Казна та Політика
Все, що ми знаємо про:АУБ
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua