7081
11 правил страхування предмету банківської застави
Практично кожна страхова компанія має в своєму арсеналі як мінімум 5-6 різних програм цього виду страхування. Як розібратися в такій величезній кількості програм і умов? На що варто звертати увагу? Що робити, якщо банк вимагає обов'язкового страхування заставного майна? На ці питання спробують дати відповіді експерти.
Страхуватися, звичайно ж, потрібно, - переконані експерти страхового брокера для корпоративних клієнтів BritMark, - інакше кредит вам просто не світить. Але що робити, якщо страховики нав'язують вам вибір з 1-2 компаній "При банку", умови яких не далеко найкращі.
Як правило, кожен банк має обмежену кількість акредитованих страховиків, які на умовах партнерських договорів надають свої послуги при видачі кредитів. До речі, з кризою кількість страхових компаній "при" кредитуючих установах ще зменшилася, тому і вибір для споживача - звузився.
Плануючи серйозну розмову з представником страхової компанії, варто взяти на озброєння такі 11 простих правил, - рекомендують фахівці страхового брокера для корпоративних клієнтів BritMark.
Правило 1
Практично в кожному з банків є список акредитованих в ньому страхових компаній, тобто банк пропускає договори лише певних СК. Це означає, що клієнт обмежений у виборі. Проте логіку банку можна зрозуміти. Де-юре, обмеження введене для того, щоб забезпечити банк у випадку якщо страховик збанкрутує. При укладенні договору з СК - проводиться ретельна перевірка на надійність і лише найнадійніші з них отримують акредитацію. Проте реалії такі, що жоден кредитор не дасть клієнту можливості узяти послугу з боку. Чому так? Річ у тому, що акредитовані компанії є, м'яко кажучи, в зоні ризику. Це створює проблему, оскільки в разі банкрутства зобов'язання перед банком лежатимуть як і раніше на страхувальнику. Таким чином, страхувальник у свою чергу також зацікавлений в надійності страховика.
На практиці однією з обов'язкових умов акредитації СК в банку є розміщення в цьому банку депозиту, величина якого може досягати 10 млн. грн. У такій ситуації навіть найнадійніші і найбільші страхові компанії ведуть селективну політику з вибору банків, через які планують реалізовувати свої продажі і, як наслідок, розміщувати депозити. Таким чином, клієнт банку, який має тривалу плідну історію співпраці з деякою конкретною СК, може виявитися в ситуації, коли вказана СК не акредитована в банку, перед яким у страхувальника є зобов'язання.
Експерти рекомендують: уважно ознайомитися з текстом договору: якщо вказаний обов'язок застрахуватися саме в акредитованій СК, в такому разі обов'язок потрібно виконувати; якщо ж в договорі такого пункту немає, то клієнт має право страхуватися в будь-якій СК. Цей момент, все-таки, бажано спочатку погодити з кредитним менеджером банку.
Правило 2
Можлива ситуація, коли банк лобіює інтереси якоїсь однієї конкретної Страховій компанії. Це відбувається трьох причин - компанія, яку лобіюють, є кептивом (дочкою) банка, лобіювання йде на рівні керівництва банку або ж конкретна СК лобіюється кредитним менеджером. У першому випадку клієнт практично нічого не зможе зробити. У другому і третьому випадках - варто перекласти свої турботи на вибрану вами СК, бо кожна з акредитованих компаній виконала свої зобов'язання перед банком і має право чекати рівноправних умов у веденні бізнесу.
В таких випадках експерти пропонують вже відпрацьовану процедуру виходу з ситуації, що склалася.
Спершу клієнту необхідно отримати підтвердження від СК, з якими він хоче працювати, про їх акредитації в банках (підтвердженням є офіційний лист з підписом і печаткою однієї з перших осіб страховика). Чим від більшої кількості СК клієнт збере листи, тим більший вибір СК він матиме при укладенні договору в конкретному банку.
Вже при роботі з конкретним банком клієнт кладе перед собою вищезгадані листи СК і дивиться, з ким в даному банку може страхуватися. Якщо менеджер банку спростовує акредитацію вибраної вами страхової компанії, то необхідно надати йому копію листа-підтвердження. В більшості випадків це надає позитивний результат, і менеджер банку пропускає договір страхування. Якщо ж позитивний результат не досягнутий, слід залучити до вирішення спірної ситуації саму СК. Бували випадки, коли рішення питання брало не себе вище керівництво обох сторін. І питання вирішувалося на користь клієнта.
При цьому сам клієнт безпосередньо не бере участі в вирішенні суперечки - питання вирішує страховик, який зацікавлений у вирішенні суперечки в свою користь (і відповідно на користь клієнта). А надалі страховик може використовувати цей прецедент як превентивний захід.
Правило 3
Більшість провідних банків на сьогоднішній день стягують з акредитованих компаній комісійну винагороду за залучення бізнесу в СК. Для корпоративних клієнтів банку розмір комісії коливається від 15 до 30% величини страхової премії. У свою чергу страховик змушений збільшувати тарифи для клієнта на величину цього комісії.
Так, наприклад, тариф по магазину складає 0,1%; хай банк стягує комісію у розмірі 20% від премії, тобто п'яту частину премії. Таким чином, остаточний тариф для страхувальника складе 0,125% (СК отримує свої оригінальні 0,1%, банк отримує п'яту частину премії, а саме 0,025%).
Боротися з цією проблемою страхувальнику безглуздо, оскільки всі акредитовані страховики платять однакову комісію і переважно ведуть однакову політику. Варто відзначити, що деякі банки ввели комісійну винагороду (принаймні, по страхуванню юридичних осіб) вже в умовах кризи.
Правило 4
Інколи банки обмежують страховий портфель деяких акредитованих компаній. Тобто для СК ставиться межа у зборі страхових премій по заставах банку на період (наприклад, за квартал, за рік), або ставиться обмеження по величині страхової суми за договором. Як правило, СК нічого про таке обмеження не знає, а існування обмеження не регламентоване внутрішніми документами і процедурами між СК і банком.
Для клієнта це доволі неприємна ситуація, суть якої краще пояснити на прикладі. Наприклад, Торгівельні центри одного з клієнтів страхувалися поступово: предмети добровільного страхування у міру закінчення минулих договорів, предмети іпотеки - у міру укладення відповідних договорів з банком.
В цій ситуації необхідно одного разу погодити загальні умови страхування торгівельних центрів, що знаходяться в різних регіонах України, і погодити шаблон договору страхування виключно під потреби клієнта. В ролі страховика виступало представництво міжнародної СК в Україні, кредитний портфель клієнта перебував в одному банку. Таким чином, раз виконавши масивну роботу, клієнт уникне витрати часу в майбутньому. При страхуванні чергового торгівельного центру, виявилось, що його вартість (близько 200 млн. грн., що значно дорожче від попередніх об'єктів) перевищує ліміт, встановлений банком для цієї СК. Страховик, природно, навіть не підозрював про існування ліміту. В цьому випадку клієнт опинився в поганій ситуації, оскільки залишалося декілька днів до закінчення дії старого договору страхування: по-перше, банк має право стягувати з клієнта штраф за кожен день, коли об'єкт не застрахований; по-друге, залишалося мало часу для знаходження аналогічних умов від іншого страховика і вичитування нового договору страхування. Ця ситуація була вирішена шляхом інформування вищого керівництва страховика про "псевдоліміт". У результаті, банк пропустив договір. Тут логіка вирішення ситуації аналогічна вищезгаданій проблемі 2: варто уточнити у самого страховика, чи існують якісь обмеження насправді? Якщо обмежень немає, то сам страховик сам краще знає, як вирішити ситуацію, що склалася, ніж сам клієнт.
Правило 5
Наступна проблема полягає в тому, що список акредитованих СК дуже часто змінюється. Часто самі кредитні менеджери банку не можуть устежити зміни в списку. Найчастіше це виявляється при продовженні договорів страхування: поточна СК, з якою договір укладався минулого року, цього року може бути вже не акредитована в банку. Тому слід постійно відстежувати актуальний стан акредитації СК.
Правило 6
Банки по-різному підходять до страхування юридичних і фізичних осіб. Усередині юридичних осіб також часто йде ділення на корпоративних клієнтів і середній і малий бізнес (СМБ). Як правило, комісійна винагорода банку по фізособах і СМБ вища, ніж по корпоративних клієнтах банку.
На практиці це означає, що за страховку СМБ і фізичної особи платять більше (див. проблему 3). Також може відрізнятися список акредитованих СК. Це пояснюється тим, що вартість предмету застави у корпоративних клієнтів значно вища, ніж у представників СМБ і фізосіб, тому і вимоги до надійності страховика пред'являються вищі.
Негативний чинник відмінності в підходах можна описати такою ситуацією. Припустімо, фінансовий директор компанії-страхувальника має потребу в страхуванні своєї квартири, яка є предметом іпотеки певного банку, і він звик працювати з конкретним страховиком. Перед його компанією виникає необхідність в страхуванні предмету іпотеки того ж банку, але це вже корпоративна лінія кредиту банку.
Фінансовий директор погоджує умови страхування і випускає договір страхування в звичній йому СК, яку банк пропускав раніше. Згодом банк не пропускає договір, оскільки вибрана страхова компанія має акредитацію лише по страхуванню фізосіб. Таким чином, ми ще раз повертаємося до ситуації, що варто заздалегідь довідуватися про список акредитації конкретного предмету іпотеки конкретної кредитної лінії.
Правило 7
Банк є вигодоотримувачем за договором страхування, тобто він отримує страхове відшкодування при настанні страхового випадку. Розмір відшкодування віднімається із заборгованості клієнта перед банком. Якщо збиток незначний, то краще, щоб безпосередньо страхувальник отримував відшкодування, яке він може направити на відновлення постраждалого майна. Тим самим страхувальник уникне необхідності виділення коштів з інших статей витрат або інвестицій, які зазвичай заздалегідь ретельно бюджетуються. У цьому аспекті буде корисним знати підхід, який застосовує один з провідних іноземних банків: у договорі страхування прописується величина, скажімо 1 млн. грн., і якщо розмір збитку менший від вказаної величини, то відшкодування отримує страхувальник, якщо більше - банк-вигодоотримувач.
Правило 8
Зазвичай між банком і страховою компанією є готовий погоджений шаблон договору страхування. Більшість клієнтів вносять до них зміни: чіткіший опис визначення страхових ризиків і процесу врегулювання, збільшення терміну для заяви про настання страхового випадку, зменшення терміну виплати відшкодування тощо.
Буває, менеджер банку не розуміє необхідності внесення правок і, посилаючись на неможливість зміни погодженого шаблону договору, відмовляється їх прийняти. У таких випадках необхідно донести представнику банку той факт, що всі вказані правки направлені на мінімізацію можливості відмови у виплаті з "формальної" причини, що ще більше захищає банк від непогашення кредиту внаслідок виникнення страхового випадку. Без згоди банку на внесення змін до договору страхування зробити практично нічого неможливо, оскільки в більшості випадків він виступає підписантом договору страхування, і без його підпису і печатки договір недійсний. Зазвичай банк дає дозвіл.
Правило 9
Майно, що перебуває в заставі, на вимогу банку має бути застраховано від конкретного списку ризиків. При цьому, оскільки зобов'язання по погашенню заборгованості перед банком все одно лежать на страхувальнику, він зацікавлений в якісному страховому захисті. Є деякі ризики, які не входять в стандартний набір банку.
Наприклад, наїзд автотранспорту, биття скла і дзеркал, падіння дерев і сторонніх предметів, задимлення, страйки і громадянські заворушення, тероризм. При побажанні страхувальника розширити список страхових ризиків може виникнути ситуація, подібна до вищеописаної. Механізм її рішення аналогічний - додавання ризику розширює покриття, що на руку банку. Якщо, все-таки, не вдається переконати банк, то додаткові ризики можна покрити окремим договором страхування, в якому вигодоотримувачем призначається сам страхувальник - при цьому банк може навіть не знати про існування такого договору.
Правило 10
Деякі банки встановили фіксовані або мінімально допустимі тарифи для страховиків. Це більшою мірою стосується страхування фізосіб. Вказані тарифи є завищеними по відношенню до конкурентних ринкових тарифів.
Так, наприклад, при страхуванні конструктивних елементів квартир один з банків встановив фіксовані тарифи: для чотирьох партнерів-страховиків він складав 0,3%, для двох інших - 0,5% і 0,72%. До речі, ринковий тариф за відсутності банку лежить в межах 0,1%-0,2%. Таким чином, страхувальник змушений значно переплачувати.
Уникнути застосування вказаної тарифної політики банку дуже важко, бо кожен із страховиків погодився з такими умовами при проходженні акредитації і повинен дотримувати укладених домовленостей. Проте на практиці бувають випадки, коли, домовившись із страховою компанією, клієнтам як виняток надавалися пільгові тарифи (нижче фіксованих).
Правило 11
Останньою проблемою, яку хочеться висвітлити, є специфічні вимоги банків до розміру франшизи.
Наприклад, один банк вимагає, щоб франшиза складала 1% від вартості для кожної одиниці застрахованого майна, другий - 1% від величини збитку. Розглянемо перший варіант. Хай на вимогу банку необхідне страхове покриття для устаткування торгівельного залу супермаркету. Справжня вартість (з врахуванням зносу) окремого, скажімо, монітора складає 300 грн. - франшиза по даному монітору складе всього 3 грн.
В другому ж випадку незалежно від вартості постраждалого майна страховик змушений завжди виплачувати відшкодування (аж до відшкодування урни, що загорілася). Застосовуючи такий варіант франшизи, втрачається одна з її властивостей і причин використання: відсікання дрібних збитків, адміністративні витрати на ведення яких перевищують розмір збитку.
Проблема для страхувальника полягає в тому, що хороші страховики, що знаються на своїй справі, відмовляться від такого формулювання франшизи, інші ж страховики, які піклуються лише про збір премій, готові з радістю "підмахнути" такий договір.
Таким чином, може скластися ситуація, коли і без того не розлогий список акредитованих страхових компаній штучно додатково звужується. У таких випадках треба застосовувати компромісне формулювання, наприклад: "франшиза складає 1% від вартості окремої одиниці майна (величини збитку), але не менше 5 000 грн." Зазвичай банки влаштовує таке формулювання: воно, з одного боку, відповідає вимозі банку про індивідуальність застосування франшизи, з іншого - звільняє страховиків від адміністрування дрібних збитків.
Ігор Марфін , директор відділу страхування майнових ризиків BritMark
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
