457
Є в Конституції початок, немає в Конституції кінця...
— Казна та Політика
До чергової річниці 14-літня українська Конституція знову приходить без змін. Але як надовго збережеться статус-кво - сказати важко. Основному закону щосили обіцяють "косметичні" виправлення і натякають на глобальну редактуру, аж до глибокої політреформи.
На низькому старті
Останні роки святкування практично кожного Дня Конституції супроводжують міркування в стилі "Ну, зараз не встигли, але от потім!..". Причин для такого погляду на перспективи існування Основного закону безліч. Не останнє місце серед них займають спогади про нагальність прийняття реформи-2004, що залишила після себе розсип нестикувань. Та й наполегливість владу тримаючих не проходить даремно. Рік за роком, то президент, то прем'єрські сили, то опозиція того часу із завидною регулярністю заявляли, що от-от і представлять на суд народу свої напрацювання. Минулий, 2009-й, щодо цього був знаковим: спочатку Віктор Ющенко таки зі своїм проектом нової редакції, а потім і з "підпілля" зринув передбачуваний комплект новацій імені коаліції, що не відбулася, "ПРиБЮТ". Але після червневих скандалів-2009 згодом затихли, політикум перемкнувся в бойовий режим "Президентських виборів", до ініціативи гаранта депутатський корпус віднісся без інтересу, і про Конституції на деякий час забули. Але ненадовго. Складається враження, що в нашій країні правило "Погана та українська влада, яка не хоче поміняти Конституцію" не поспішає обзаводитися вагомими виключеннями.
Про готовність нових мешканців Банкової (і орієнтованої на них владної вертикалі) якщо буде потреба влаштувати Конституції хоча б "косметичний ремонт" говорить уже їх декларативна спрямованість на реформи. Як показує практика, частину новацій, які зараз пропонують і коаліція, і Кабмін, і Адміністрація президента вкупі із главою держави можуть вимагати більш глибоких, ніж здавалося на перший погляд, законодавчих змін. Показовим щодо цього є ситуація із судовою реформою. Нагадаємо, спочатку в АП стверджували, що впровадження оної у життя корекція головного закону країни не буде потрібною. Втім, варто відзначити, що нова влада на саме словосполучення "конституційні зміни" найчастіше реагує трохи в'яло - можливо, це пояснюється тим, що необхідного для таких ініціатив мінімуму в 300 парламентських голосів їй досягти поки не вдалося. Але, у кожному разі, через деякий час депутат від правлячої партії - відомий юрист Сергій Ківалов - відздачив, що зміни до розділу "Правосуддя" все-таки будуть готуватися.
З урахуванням специфіки пропонованих реформ, можна припустити, що базові правила функціонування третьої галузі влади будуть не єдиною ділянкою конституційних робіт. Наприклад, можна чекати, що редагуванню піддасться розділ КУ про місцеве самоврядування. З одного боку, поки ще не зрозуміло, як буде виглядати обіцяне всіма політичними силами нове "профільне" законодавство. По-друге, час від часу у вітчизняного політикуму з'являється думка про те, що терміни правління регіональних обранців було б непогано й уніфікувати. Адже на сьогодні в Основному законі закріплена п'ятирічна каденція для депутатів рад всіх рівнів, але поруч із нею - чотирирічна для міських, селищних і сільських перших осіб.
Ще одним наколоконституційним каменем спотикання залишається прийнятий у першому читанні закон про референдум. Як відомо, ініціатива Партії регіонів. У випадку свого прийняття в принципово незміненому вигляді може внести колосальні зміни в існуючі правила гри. Головним предметом побоювань залишається можливість корегувтаи більшу частину тексту Основного закону (крім традиційно складнодоступних першого, третього та тринадцятого розділів) з волі народу, причому при відсутності необхідності чим-небудь підкріплювати ці новації - у тому числі й згодою законодавчого органу. Сміливий погляд на роботу із джерелом влади традиційно викликає побоювання в опозиції. Так, нещодавно "тіньовий" прем'єр Сергій Соболєв допустив, що 31 жовтня, одночасно з місцевими виборами може пройти й референдум з непередбаченими поки конституційними наслідками... Але, навіть якщо проблемний законопроект буде прийнятий "як є", цілком імовірно, що для нього таки необхідно буде переписувати Основний закон. У рамки існуюча яскрава ініціатива вписується погано.
Спокій їй тільки сниться
Складна ситуація з потенційним законом про референдум робить майбутнє Основного закону досить невизначеним. З одного боку, успішне впровадження нових підходів позбавити верховну владу від необхідності оглядатися на відсутність конституційної більшості в парламенті. Тобто, практично одним махом вирішить багато існуючих проблем. З іншого боку - складно пророчити наслідку конфлікту законопроекту №6278 та актуальної Конституції. Звичайно ж, не можна виключати ймовірність того, що гіпотетичні проблеми владу тримаючих просто "не помітять". Вільний обіг табору переможця президентських виборів з деякими нормами й чуйність до таких підходів Конституційного суду встигли стати притчею в язицих ще під час формування коаліції... У противному випадку КУ може чекати перепочинок - до того часу, поки не будуть акумульовані гостро необхідні 300 голосів нардепів, які внесуть необхідні виправлення скрізь, де тільки потрібно.
Після урочистого відходу вбік стабільності та реформ Давида Жванії та групи співчуваючих, про ймовірності доведення нинішньої більшості до рівня конституційного навіть в опозиції вже говорять зовсім в іншому тоні, ніж ще пару місяців назад. "До кінця літа 300 голосів у коаліції не буде, а якщо восени вони з'являться, то це буде небезпечна ситуація, оскільки можливі зміни Конституції, але, на щастя, вони однаково не зможуть змінити першу частину Конституції, оскільки для цього необхідно проводити референдум. Навіть якщо в коаліції буде 300 голосів, то змінити основні положення буде неможливо", - розглядає варіанти віце-спікер Микола Томенко. Деякі політологи відзначають, що саме восени, за підсумками виборів місцевої влади, баланс сил дійсно може змінитися. Не говорячи вже про те, що й надіям "меншовиків" на референдум не можна гарантувати світле майбутнє.
Варто відзначити, що, незважаючи на всю стурбованість, самі опоненти влади теж не взмозі переписати то тут, то там українську Конституцію. Як і можна було припустити, предметом інтересу Юлії Тимошенко та її оточення залишається закріплення прав опозиції "не просто контролювати владу, а притягувати владу до відповідальності" - варто тільки їм до влади прийти... А от формальний прихильник "правлячого будинку" - Володимир Литвин - навпроти, виступає проти будь-яких конституційних змін. Дай спікерові волю, і він хотів би "зафіксувати, що забороняється Конституцію переглядати хоча б років 20". Але соратники БЛ з коаліції подібною педантичністю, зважаючи на все, не відрізняються.
Головною проблемою Основного закону найближчим часом, найімовірніше, може стати не його адаптація під потреби президентських реформ (нехай навіть таких "з підступом" як подання про правила проведення плебісциту та переписування Конституції), а перспектива більш масштабного перелицьовування. Як відомо, ледве не першою реакцією експертного співтовариства на "референдумний" законопроект, стало припущення, що він є першим кроком до скасування реформи-2004. Що показово, у владному стані цю ідею хоч і не афішують, але ставляться до неї без упередженості. "Конституційна модель, яка діяла в часи роботи президента Кучми, вона була більш ефективною, більш стрункою", - видав нещодавно порцію дифірамбів старому порядку Сергій Левочкін. "Поза сумнівами, вона (президентсько-парламентська модель) припускала більшу концентрацію влади в одних руках, але на тому етапі, на якому перебувала тоді Україна, та й, взагалі ж, перебуває зараз, це було виправдано", - зробив симптоматичні висновки голова Адміністрації президента. Що цікаво, у фахівців (у тому числі й лояльних до керівництва держави) така точка зору найчастіше ентузіазму не викликає. "Питання скасування реформи 2004 року не має ні політичного, ні правовий сенсу", - переконаний Андрій Єрмолаєв, нині - директор Національного інституту стратегічних досліджень. А от у президентських соратників з партії новації такого роду зустрічають повне розуміння - анонс курсу на зміцнення президентської влади нещодавно помайнув у пресі з посиланням на нардепа-"регіонала" Михайла Чечетова.
Спроба тим або іншим шляхом повернутися до повноважень глави держави часів епохи Леоніда Кучми не виглядає неприродною на тлі інших ініціатив нової влади. Ретельне вибудовування вертикалі, що підноситься як одне з головних досягнень, та й сама поведінка Віктора Януковича натякають на те, що він би не без задоволення виконав роль всемогутнього лідера президентської республіки. А поки в таборі гаранта подібні ідеї (не говорячи вже про комплект "дріб'язків") можуть користуватися попитом, гарантоване майбутнє гарантованого документа навряд чи буде виглядати виразно.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
