1853
Операція "Ратифікація"
— Казна та Політика
Центр українського політичного життя на деякий час перемістився з Банкової в будівлю ВРУ. 27 квітня парламент ратифікував "харківський пакт" Дмитра Медвєдєва і Віктора Януковича - з шумом, пилом (вірніше, димом) і непередбачуваними наслідками, якими загрожує опозиція.
"Морський бій"
Після того як 21 квітня президенти держав - стратегічних партнерів оприлюднили подробиці того, як саме нашій країні належить розплачуватися за "газові" знижки, харківська угода перетворилася в Україні в тему номер один. З миті проголошення: "Чорноморському флоту РФ в Україні бути. І бути ще довго" - громадське життя повниться протестами опозиції, обуренням представників інтелігенції, несхваленням місцевої влади західного регіону, мітингами і публічно висловлюваними мріями влаштувати імпічмент президенту. Останній, щоправда, зробивши пробіжку вперед, не відмовився і від ритуального кроку назад. Прибічники гаранта натякнули, що в разі недоброзичливого вердикту Конституційного суду Віктор Янукович буде готовий розірвати свіжі домовленості. Глава КСУ у свою чергу запевнив, що разом з колегами готовий розглянути питання відповідності президентських планів статті 17 Конституцій України. Але тут, як і у випадку з "подушною" коаліцією, спрацьовує підхід "Вранці - гроші, увечері - стільці". Хай спочатку парламент ратифікує спірний документ, а судді потім розберуться.
Якраз на народних обранців, точніше, на опозиційне їх крило, представники національно-демократичного табору і покладали основні надії. З врахуванням блокадного досвіду нинішніх нардепів тривала перешкода прийняттю потенційно одіозного рішення виглядала справою техніки. Але перші сумніви в перспективах плану "Ні ратифікації!" змогли з'явитися після того, як "бютівцям" не вдалося провести позачергове засідання в суботу, 24 квітня, яке могло б пройти на умовах ініціатора.
Незважаючи на попередні спори і несхвалення комітетів, як і планувалося, день Х було призначено на 27 квітня. Опозиціонери заздалегідь попередили, що брати участь в пленарному засіданні не будуть, хоча в сесійному залі будуть. Але обережності (перебування на варті, накриття "проблемних" секторів полотнищем державного прапора і, як пізніше з'ясувалося, механічне блокування індивідуальних систем голосування) ситуацію не врятували. З метанням яєць в спікера, з димовими шашками, з бійками - але рішення було прийняте. Двомастами тридцятьма шістьма голосами український парламент дав добро на продовження перебування ЧФ РФ в Криму.
Оскільки подібні шоу (хоча, варто відзначити, не таких масштабів) в стінах законодавчого органу давно стали звичними, то і перша хвиля протестів опозиції заснована на традиційних аргументах. "Сьогодні абсолютно очевидно, що це голосування сфальсифіковане", - відреагувала на подію Юлія Тимошенко. І справді, до парламентських подій 27 квітня виникає маса процедурних питань. Більшість з них стандартні: наприклад, яким чином різко збільшилося поголів'я депутатів, яких на початок засідання в залі реєструвалося лише 211 (одним лише приведенням до присяги "новобранців" такий приріст не пояснити). Або (одвічне українське питання питань) як так вийшло, що спрацювали картки депутатів, відсутніх в залі. Представники владної фракції до таких особливостей голосування ставляться філософськи. "Ні для кого не є секретом, що депутати голосують погоджено за рішенням фракції. Тому частина депутатів здійснювала захист президії, аби він міг працювати, а інша частина працювала безпосередньо на робочих місцях", - так описував "традиційні методи роботи" лідер парламентської філії ПР Олександр Єфремов. І справді - нічого, ВРУ-буття, що принципово відрізняється від стандартних буднів, 27 квітня не сталося. Але саме тоді, коли мова заходить про принципові для долі країни рішення, стає очевидним: при загальному потуранні знайомі "нелади" в українському королівстві ризикують завести аж надто далеко.
"Хороший день"
Якщо опозиція сходу пойменувала подію в стінах Верховної ради "чорною сторінкою в історії України", то ініціатори змін зі свого боку не приховують радості. Практично одночасно з українськими колегами "харківський пакт" ратифікували депутати Держдуми РФ (щоправда, в сусідній державі ще має відбутися схвалення документа верхньою палатою парламенту - Радою федерації). Задоволений і Дмитро Медвєдєв, а російське зовнішньополітичне відомство дотримується поглядів у дусі "і лише смерть розлучить" Крим і флот, точніше, - гіпотетичне оголошення війни.
Представники української влади також, схоже, схильні вірити в непорушні узи "бартерного" договору. В усякому разі, у Віктора Януковича, який вирішив присвятити 27 квітня поїздці до Страсбурга і виступу на Парламентській асамблеї Ради Європи, "сьогодні дуже хороший день". Сумніватися в бадьорому настрої глави держави не доводиться, і легка, але знакова обмовка (розповідаючи про результати візиту до Києва Володимира Путіна, Віктор Федорович назвав російського прем'єра президентом) його навряд чи затьмарить, як не збентежили президента неоднозначні обставини ратифікації домовленостей.
Не менш "хороший день", вочевидь і у Миколи Азарова - окрім ратифікації перед травневими "канікулами" парламентарі знайшли в собі сили прийняти і бюджет. Під час короткого брифінгу за свіжими слідами парламентських подій глава уряду пообіцяв світлі горизонти, а заразом і те, що найближчим часом до роботи приступлять міжнародні експерти, мета роботи яких - розслідувати діяльність попереднього Кабінету. Погляди влади на майбутнє, яке має чекати їх суперників, у загальних рисах відомі, тому сенсацією заява прем'єра не стала. Набагато більший інтерес викликала його думка щодо можливого плебісциту. Нагадаємо, на одній з "післяпактових" прес-конференцій Віктор Янукович запевняв, що "як тільки буде прийнята відповідна законодавча база", в Україні може пройти черга референдумів. І базування на території нашої країни флоту іноземної держави теж ризикує стати предметом всенародного обговорення.
Через декілька днів "плебісцитні" смаки влади зазнали деяких змін. Те, що Микола Азаров не вважає перебування ЧФ РФ в Криму повною мірою іноземною військовою присутністю - не сюрприз. А ось його переконаність в тому, що раз Верховна рада ратифікувала оновлений договір, то, виходить, і обговорювати нічого, все-таки дещо бентежить. "Жодної необхідності проводити референдум після сьогоднішнього голосування в парламенті немає. За даними соцопитувань, понад 60% громадян підтримують таке рішення, незважаючи на оскаженілу пропаганду", - набуло нової форми фірмове "Та пішли ви!" Миколи Яновича, адресоване цього разу українському народові. Втім, глава "об'єднаної опозиції" переконана, що станься найближчим часом референдум - результати його все одно будуть сфальсифіковані. А значить, з квітневою радістю можновладців потрібно боротися іншою зброєю.
Не було б щастя, та нещастя допоможе?
Спрогнозувати масштаби впливу "харківського пакту" і супутніх домовленостей (оприлюднена в ЗМІ інформація дозволяє допустити, що одним лише Кримом Україна не відбудеться - на кону майбутнє енергетики і, можливо, авіації) на геополітичному рівні поки сутужно. Але в тому, що стосується оцінок міри дії квітневих подій на внутрішньополітичну ситуацію більшість фахівців солідарна: угода від 21 квітня та її ратифікація можуть виявитися тими нещастями, які сприятимуть об'єднанню української опозиції.
Про необхідність захистити стратегічні інтереси держави єдиним фронтом практично відразу ж заявили представники більшості парламентських і позапарламентських національно-демократичних сил і "співчуваючих". Як мінімум, спільно планується проводити безтермінові поки акції протесту. Напередодні доленосного голосування про готовність вести спільні з БЮТ дії оголосили навіть раніше байдужі до співпраці "заукраїнці" на чолі з В'ячеславом Кириленком. Але, схоже, "тимошенкоцентризм" Комітету захисту України, що зароджується, знову може зіграти проти спроб об'єднати опозицію. Адже Віктор Ющенко вже встиг заявити, що з екс-прем’єром йому зливатися в єдиному пориві, мабуть, не з руки. Причому аргументація повноваження президента ("...здала українські економічні інтереси"), що недавно склало, ща низкою пунктів збігається з поясненнями влади, навіщо потрібно було йти на небезперечну угоду з Росією.
Свою роль камінчиків в город "пробютівської" орієнтації можливої протестної діяльності можуть зіграти й інші фактори. Неприємним, але несмертельним ударом у репутацю політичної сили служить оприлюднення того факту, що в ролі юридичного куратора "харківського пакту" виступив Андрій Портнов - щось подібне слід було чекати. Більш вагомого збитку може завдати заява Володимира Путіна про те, що сама Юлія Володимирівна була готова обговорювати питання подальшого перебування ЧФ в Криму. Цю репліку російського прем'єра вже встиг прилаштувати на прапори прем'єр український, який дійшов висновку, що "цинічнішого і зухвалішого політика", ніж Юлія Тимошенко, не існує. Не виключено, що тема "рильця в пушку" активно розвиватиметься і далі. Але основний вплив ця теза зробить, швидше, на ядро прихильників Віктора Януковича, хоча не можна проігнорувати і можливість деякого його впливу на готовність до дій тих потенційних протестантів, які зі скепсисом сприймають екс-главу уряду.
Незважаючи на нестовідсоткову бездоганність позицій БЮТ, шанси на хоч би ситуативне об'єднання опозиційних сил та їх прибічників залишаються. І, хоча соціологи не обіцяють значного зростання протестної активності народу, останні події показують, що варто чекати як мінімум черги помітних мітингів. Загроза суверенітету України (а саме так може бути сприйнята ратифікація харківських домовленостей чималим числом громадян держави) - це той чинник, який допоможе на деякий час згладити багато протиріч. Одночасно, подібна реакція виборців може вплинути і на парламентарів. Симптоматично, що своїм несхваленням результату переговорного процесу встиг поділитися екс-глава СП Віктор Балога - патрон тієї самої партії "Єдиний центр", представники якої у Верховній раді мало не в першу чергу вважалися потенційним "напівфабрикатом" для поповнення коаліційних лав. Можна допустити, що після рішення про ратифікацію приплив депутатів у більшість дещо сповільниться, і досягти шуканого результату в 300 конституційних "багнетів" влади буде важче. "Одна річ боротися з кризою разом з Януковичем, зовсім інша - здавати національні інтереси", - цитує "Дзеркало тижня" анонімних депутатів-"нунсівців".
Сповільнення процесу переходу парламенту під майже повний контроль Банкової - це, свого роду, "напівавтоматичний" результат операції "Ратифікація", якого можна було чекати. Куди більше уваги заслужено викликають можливі дії опозиції. Якщо судити з останніх заяв, низка варіантів - таких, як імпічмент, референдум чи надії на рішення Конституційного суду - через свою безперспективність ентузіазму у опозиціонерів не викликає. Ставка, схоже, буде зроблена на страхітливий ефект від вуличних протестів, на опір владним ініціативам на місцях (там де представницька місцева влада нелояльна щодо переможців виборів) і на парламентську, тобто, якоюсь мірою антипарламентську діяльність. Серед свіжих обіцянок Юлії Тимошенко промайнула і чергова блокадна ініціатива. Те, що, з одного боку, виглядає як спроба помахати кулаками після бійки, з іншого - може відкрити простір для можливого маневру. Як відомо, тривала бездіяльність парламенту може призвести до його розпуску. Плюс у розпорядженні опозиціонерів (як вони люблять нагадувати) залишається перевірений інструмент відкликання 150 мандатів - оправда, після подій 2007 року його використання істотно ускладнилося.
Із слів Юлії Тимошенко можна зробити висновок, що найбільш перспективним варіантом боротьби з результатами неправедного голосування служить курс на дочасні парламентські вибори. Безумовно, спробувати денонсувати нову версію договору можна і нинішнім складом парламенту, але повірити в це важко. А ось після перевиборів, як вважають експерти, договір "Знижки за Крим" можна буде і переглянути. В той же час не треба скидати з рахунків і можливі контрзаходи нинішньої влади - навряд чи президент буде поспішати оголошувати про розпуск парламенту, навіть якщо для цього з'являться підстави. Але потенційні підступи противника - це не єдина перешкода для опозиціонерів. Головним питанням порядку денного залишається їх готовність на якийсь час поступитися індивідуальними амбіціями в ім'я загальних інтересів. Перспективи консолідації чекає сама перевірка боєм.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
