11041
Відставка Тимошенко: розкладаємо по поличкам
— Казна та Політика
"Юлію Тимошенко відправили в опозицію", "Тимошенко пішла в опозицію", "БЮТ видавили в опозиційну нішу" - це перша реакція експертів та ЗМІ на парламентське голосування про недовіру уряду. Реакція надмірно емоційна: ніхто ще нікуди не пішов і ніхто нікого нікуди не відправив. Насправді нічого ще не завершилося.
Голосування за недовіру в рівній мірі може означати і те, що переформатування влади стрімко наближається до завершення, і те, що події вийдуть на чергове коло - як це часто відбувається в телесеріалах. Ситуація все ще балансує на межі 50/50 - або оперативно зорганізується нова правляча коаліція, або - ні, і тоді вперед - до нової виборчої кампанії. Ця подвійність цілком визнається всіма учасниками процесу і чітко, хоч і по-різному впливає на всі їхні маневри.
БЮТ: благословляю вас на всі чотири сторони
Даремно злі люди звично докоряють Юлії Тимошенко в непослідовності і підкреслюють протиріччя між гучною заявою про готовність у разі голосування про відставку уряду "в ту ж хвилину ... перейти в опозицію і бути чітко в опозиції" - і тим, що ніякого "відходу-переходу" поки так і не відбулося.
Зрозуміло, що оголошення про тотальну міністерську "відпустку" - лише спосіб зберегти, як би "забронювати" свої кабінети. Що підтвердив і бютівець Сергій Соболєв: "Якщо будуть оголошені дострокові вибори, то уряд у повному складі почне регулярно збиратися, приймати рішення і далі буде тримати країну три місяці, поки йтимуть виборчі баталії". Чимось це схоже на поведінку дивного "їжака-павука", якого створив хтось із магів у "Понеділку" Стругацьких: "Схоже було, що йому хочеться йти на всі чотири сторони одночасно".
Проте, справа тут не у послідовності і не в тому, що нібито Тимошенко взагалі ніколи не виконує жодних своїх обіцянок. Насправді, мова йде про ключове положення стратегії, якої, як видно, має намір дотримуватися БЮТ.
Суть стратегії випливає з досвіду попередньої кампанії і зводиться до того, щоб, з одного боку, позбутися програшного ореолу "влади" в очах виборців, але, з іншого боку, зберегти за собою адміністративні можливості "владного ресурсу".
Тактикою, мабуть, стануть наполегливі спроби заблокувати (кулуарно, а в разі необхідності, то і в залі засідань Ради) формування нової коаліції, і, відповідно, домогтись нових виборів - єдиного шансу ЮВТ утриматися при владі.
Оскільки зберегти можливості ресурсу повною мірою вже не вдасться в будь-якому випадку, то месидж про непохитну опозицію БЮТ і, відповідно, про "нову владу, яка все зіпсувала!" - повинен, на думку бютівських стратегів, компенсувати "адміністративні" втрати. Втрати передбачаються не такими вже надмірними, оскільки залишений "на господарстві" перший віце-прем'єр Олександр Турчинов - куди сильніший орговик, ніж Тимошенко, яка так демонстративно "пішла в опозицію".
У цієї стратегії маса недоліків і слабких місць. Але, по-перше, приймається вона не від доброго життя і багато в чому є вимушеною. По-друге (і це, мабуть, головний мінус) вона в цілому мало відрізняється від звичайного бютівського modus operandi. І, нарешті, по-третє, у штабах Тимошенко не залишають надій на те, що їм, нарешті, підіграє сама Партія регіонів, яка в останній кампанії сильно недовиконала свою звичайну норму помилок.
ПР: ведмежі лещата змикаються - верещать ...
Одне з ключових питань - наскільки невипадковим виявився цей "недобір із помилок"? І в ході виборів, і, особливо, у післявиборчий період "регіонали" в цілому поводилися якось занадто грамотно, із зовсім не властивою їм раніше послідовністю і методичністю. Зазвичай саме під їх радісні вигуки з нагоди чергової перемоги і з'ясовувалося, що замість "перемоги" сталася чергова "калюжа". Так було в грудні 2007 року, коли при першому голосуванні за друге прем'єрство Тимошенко на табло висвітилася цифра "225" - і скляний купол Ради мало не тріснув від радісно-захопленого реву ПР, які уявили чомусь, що питання вирішене остаточно і назавжди .
І влітку 2008, коли "вибивши" з коаліції пару "багнетів" (Рибакова і Бута), "регіонали" тижнями блокували трибуну, ображено вимагаючи створення нового альянсу на чолі вжеі з собою - і тим самим рятували прем'єрство Тимошенко, якраз тоді сильно збентеженої після провалу на місцевих виборах у Києві.
А чого варте те, як "донів" постійно розводили на спільні голосування під дуже райдужні обіцянки ...
Так от, хоча після голосування про недовіру уряду до остаточного "воцаріння" ПР ще далеко, але розклад помітно змінився на їх користь. Раніше такого майже не бувало. Першою подібною акцією був вотум недовіри міністру внутрішніх справ Луценку: "відставка" вийшла неповна, але легітимності - не юридичної, а політичної та психологічної - у Юрія Віталійовича сильно поменшало. Відповідно, поменшало і можливостей.
Голосування з "підвішування" Кабміну теж послабить виборчо-адміністративні можливості Тимошенко, однак набагато важливіше, що цим ходом створена як би шахова "вилка": або загроза виборів зробить нардепів, що вагається передусім із фракції НС-НУ) більш згідливими, або ж вибори будуть проводитися в умовах більш сприятливих для ПР.
Якою мірою Януковичу і Ко вдасться розіграти цей розклад, багато в чому буде залежати від питання, поставленого на початку: наскільки випадковим був розвиток сюжету до теперішнього часу?
Теоретично досягнення ПР легко пояснюються і природним розвитком подій. Вчинили мало помилок? - Та тому що взагалі майже нічого не робили по ходу виборів (обмовляли, що з економії і від жадібності). "Підвісили" Луценка? - Так, але рвались саме звільнити, і зовсім не очікували, що навіть проміжне рішення все одно зіграє на руку. І т.д., і т.п.
Якщо і насправді говорити про послідовний, продуманий і методичний план, то, очевидно, незабаром буде сформована нова коаліція, і дострокових виборів не буде. Але оскільки за всі роки свого існування ПР до самого останнього часу ніколи не демонструвала названих якостей, то до виборів потроху готуються всі.
НУ-НС: "витязі" на роздоріжжі
Відмовившись поставити свої підписи під документом, що підтверджує наявність "тимошенківської" коаліції, а потім і проголосувавши за вотум недовіри уряду, частина нунсовських лідерів не тільки підіграла Януковичу, але і поставила своїх соратників перед тією ж самою "вилкою". Або вони залишать свої сумніви і таки приєднаються до нового ПРівського альянсу, або будуть відкинуті на узбіччя після нових виборів.
Сумнівів, до речі, не так вже й багато. Джентльменський ідеологічний набір (мова, НАТО, трубопроводи тощо) і, за великим рахунком, тільки одна технологічна вимога: щоб ніяких комуністів! Наскільки вимоги безумовні? - Складно сказати. З одного боку - над учасниками переговорів не нависає вже Віктор Ющенко зі своїм надзвичайно серйозним ставленням до названих цінностей.
Але, з іншого боку, дивишся на Миколу Мартиненка або, приміром, на Давида Жванію, і відразу розумієш - ці люди висічені з кременю і сталі, і заради низької вигоди вони ніколи не поступляться принципами. Репутація Давида Важаєвича Жванії настільки висока, що з ним намагається бути по-своєму делікатною навіть моя улюблена Тетяна Євгенівна Коробова, яка зазвичай буквально розпеченим залізом друкованого слова карає всіх, що роблять замах на уряд Тимошенко або хоча б не досить ревно цей уряд захищає.
Звичайно, у ПР є резервний варіант - так звана "коаліція підписантів" - коли до альянсу, створеного, скажімо, ПР, Блоком Литвина і комуністами, голоси, яких бракує, донесуть депутати із фракцій, що не приєдналися. Але, по-перше, в цьому є щось сумнівне в конституційному аспекті (для Януковича це не принципово, але неприємно). І, по-друге, для "китів" НУ-НС це означає надати новому главі держави всього лише "одноразову" послугу, значення якої з часом буде виглядати все менш важливою. Для збереження наявного надбання, не кажучи вже про додаткові преференції, такий розклад може виявитися небезпечним.
Словом, ситуація, як говорять, "підвішена". Проводячи гру на межі зриву в нові вибори, самі агітатори за нову коаліцію не так вже сильно ризикують - хтось сподівається повернутися до Ради з Арсенієм Яценюком, хтось - з Віктором Ющенком. Можливо, ці розрахунки помилкові, проте вони є. Тому "коаліціянти" вважають, що можуть і тому, ймовірно, будуть "дотискати" свою лінію.
Свідчень того, що вибори можливі - досить багато. Зокрема, саме передвиборними настроями я би пояснював "дитсадівський" демарш Ірини Фаріон. Серйозно кажучи, як цілком адекватний метод застовпити хоча б свій маргінальний електорат цей похід (і взагалі подібні інсталяції) був навіть неминучий після січневого 1,43-відсоткового провалу вождя ВО "Свобода" Олега Тягнибока.
Як підготовку до можливих виборів варто розцінювати і регулярні повідомлення у ЗМІ , що до нового парламенту пройдуть не тільки "Тігіпко, Яценюк і Ющенко", але також "і Тягнибок" або "і Гриценко" (з його 1,20% ) - залежно від настрою експертів і від редакційної політики відповідних медіа-ресурсів.
Литвин: героїзація зради
Хто насправді веде неймовірно ризиковану гру - так це Володимир Литвин - політик, який завжди намагався уникати навіть натяку на участь у ненадійних авантюрах. Звичайно, один зрив у нього вже стався - участь у президентських виборах. Але тоді він все-таки ризикував лише тим, що не виграє (про небезпеку отримати лише 2,35% його, схоже, ніхто не попередив).
Очевидно, що результат, отриманий лише два місяці тому, дає Володимиру Михайловичу дуже мало шансів у разі нових виборів повернутися не те що до свого головуючого крісло, а хоча б до нового парламенту. Так само очевидно, що оптимальна тактика Литвина повинна була б полягати в тому, щоб уникати різких рухів, не лізти напролом і взагалі за можливості затягувати хід сюжету.
Однак поки що все виглядає з точністю до навпаки: не буде перебільшенням назвати Литвина справжнім деміургом нинішньої ситуації. Саме він оголосив про необхідність представити підписи, що підтверджують наявність "коаліції Тимошенко" (хоча міг цього і не робити); саме він ні секунди не забарився, оголошуючи про розпад коаліції за фактом відсутності цих підписів; нарешті, саме Литвин (хоча тут його роль була і досить допоміжною) провів засідання, що оголосило вотум недовіри Тимошенко. Фракція Литвина за це проголосувала, і 13 голосів його прибічників дозволили не-голосування самого спікера.
Не намагаюся поставити під сумнів рівень володіння "технікою інтриги" колишнім головою адміністрації Кучми, але є у всьому цьому невідомі поки фактори. Ну, невідомі - і добре, не будемо даремно гадати. Просто заради об'єктивності зазначимо, що Литвин - єдиний з усіх організаторів повалення Тимошенко, хто ризикує "не по-деццкі".
За інших обставин можна було б запідозрити особливі гарантії, видані Литвину з боку "януковичів". Але тоді доведеться прийняти і абсолютно безпрецедентний рівень довіри Литвина до таких гарантій. Віриться насилу - враховуючи, що ще після першого туру президентських виборів голова ВР зовсім недвозначно пропонував Тимошенко скасувати результати народного волевиявлення. Для сумнівів вистачило б і тільки цього, навіть якщо не згадувати про роль, зіграну Володимиром Михайловичем в доленосні дні Помаранчевої революції ...
* * *
Хочу сказати кілька слів, якщо не на захист Володимира Литвина - то, принаймні, проти практики "подвійної бухгалтерії" і потрійних стандартів. Хтось дуже високоморальний нещодавно обізвав маневри спікера еволюцією від кучмоноіда до пристойної людини - і назад. Так ось це - нісенітниця. Навіть у філософському честертонівському аспекті - "якщо чоловік зрадив двічі, чи став він від цього менше зрадником?" Не тільки тому, якщо ми говоримо конкретно про Литвина, то мова йде не про "двічі" і не про "тричі".
"Зрада тих, хто довірились" - це погано, навіть якщо йде на користь "нам, таким хорошим" і "нашій справі, такій справедливій". А вже героїзація зрадника і спроба спертися на його "еволюцію" обіцяє одні лише розчарування. У самому кращому випадку.
Валерій Зайцев, "Нові Грані", спеціально для УНІАН
За матеріалами: УНІАН
Поділитися новиною
