615
Підсумки року. Події
— Казна та Політика
Весь 2009 рік в Україні пройшов під знаком наближення президентських виборів. Але підготовкою до перегонів п'ятирічки спогади про "звітний період" не обмежуються. Політичний безлад, економічні труднощі, спортивні перемоги - є що пригадати до кінця грудня.
Проблема року
Новий 2009-й почався для України майже традиційно - "газовим" конфліктом з Росією. В силу, у тому числі, різночитань між розумінням про вигідні умови президента та уряду, на початок року контракти з "Газпромом" так і не були підписані. Подальші події знайомі не лише корпораціям-партнерам, але і помітному числу європейських країн: обмеження, а потім і припинення постачань; реверсне використання частини українських труб, аби забезпечити покриття "блакитним паливом" з газосховищ по всій території країни; замерзаючий Старий світ і підписання десятирічних договорів за рахунок прем'єрських надзусиль. Мрія Юлії Тимошенко - позбутися посередників - була виконана, побажання президента - повністю перейти на європейське ринкове ціноутворення - теж.
Та разом з підписаними контрактами, в яких фігурували чималі обсяги обов'язкового для викупу газу і принцип "бери або плати", Київ отримав "головний біль" на весь рік. Вже до літа кінець кожного місяця знаменувався наполегливим песимізмом російської сторони: а ось тепер партнери точно не заплатять. Використаний газ Україна оплачувала вчасно, але правило "купуйте все" систематично не виконувала, що дозволило "Газпрому" місяць від місяця згадувати про ввімкнення лічильника. Розмови про неодмінні штрафи припинилися лише восени, коли після декількох "твердих слів" Володимира Путіна до контрактів були внесені корективи: закупівельні об'єми на 2010 рік були зменшені, а мрія росіян витребувати неустойку залишилася у минулому, що хоч якось полегшить плачевний стан "Нафтогазу", який нещодавно гордо відзвітував про реструктуризацію частини зовнішньої заборгованості. Що ж лягло в основу міжпрем'єрської дружби, поки напевно не відомо (хіба що вже ясно, що подорожчання транзиту відбуватиметься не тими темпами, які анонсував президент).
Не виключено, що в процесі переговорів обговорювалася інша знакова навколоенергетична подія року - підписання в березні газотранспортної декларації про наміри між Україною і ЄС. В Кремля цей документ, який передбачає повну адаптацію українських норм під європейські правила гри "в обмін" на посильну допомогу в модернізації української ГТС, свого часу захвату не викликав аж до повного відторгнення. У Москві запідозрили підступну змову, за якою весь російський газ Європа викуповуватиме на кордоні з Україною, а Київ його прокачуватиме на власний розсуд. Можливо, в рамках пом'якшення домовленостей з "Газпромом" українська сторона встигла переконати російських постачальників якщо не в зворотному, то в чомусь іншому.
Перемога року
На фоні економічної і політичної скрути, українців стабільно радував спорт. І однією з найбільш пам'ятних подій 2009 року заслужено став успіх донецького "Шахтаря" в Кубку УЄФА. По дорозі до вершин донеччани переграли британців, росіян і французів. А зустріч з "Динамо" в півфіналі Кубка вкотре "поляризувала" українських уболівальників. Після перемоги над одвічними суперниками перед "Шахтарем" залишалася лише одна сходинка. І 20 травня в Стамбулі українська команда змогла на неї піднятися.
"Шахтар" проти "Вердера", 2:1 - і останній в історії кубок УЄФА виїхав до Донецька. Команда отримала заслужену славу, а Ринат Ахметов - гарний подарунок до серпневого відкриття "Донбас-Арени". І хай потім виступ "Шахтаря" в Лізі чемпіонів був вже вельми скромним, після "переїзду" в Лігу Європи, яка і замінила собою Кубок УЄФА, команда почала надолужувати втрачене.
Табу року
Рік, що минає, став часом зміни існуючих правил. Практично відразу сумнівний, з точки зору численних моралістів, але абсолютно легальний бізнес виявився поза законом. Результатом травневої пожежі в дніпропетровському залі ігрових автоматів стали не лише дев'ять смертей, але і повна заборона грального бізнесу на території України. Спочатку діяльність "злачних місць" була припинена постановою Кабінету міністрів. Потім 15 травня своє вагоме слово сказали парламентарії. Президент спочатку поставився до ініціативи уряду негативно, пам'ятаючи про можливу появу близько 200 тисяч нових безробітних. Але після того, як ВРУ здолала вето, "змилувався" і глава держави. З червня 2009 року азартні ігри в Україні поза законом.
В найкоротші терміни влада обіцяє зайнятися питанням створення спеціальних ігрових зон, але приклад сусідньої Росії показує, що такі проблеми швидко не вирішуються. Заборонений бізнес тим часом пішов у підпілля, прикриваючись вивісками "Інтерактивний клуб", а Кабмін, позбувшись такого джерела доходу, як ліцензії, намагається поповнювати засіки батьківщини за рахунок численних штрафів, що виписуються злісним порушникам. А боротьба за чистоту образу українського громадянина знов повернулася до парламенту, що наполегливо пропонує "високодуховні" ініціативи, і в стіни офісів "моральної інквізиції" - Національної експертної комісії з питань моралі, що здобула в 2009 році широку популярність в не таких вже і вузьких колах.
"Герої" року
Багато подій 2009 року були, якщо і не очікуваними, але сповна прогнозованими. Але окремі діяння (або звинувачення в них) парламентаріїв змусили здригнутися багатьох серед загартованих українських виборців. Сезон депутатських "витівок" відкрився із заяви кіровоградської організації ВО "Свобода" - представник фракції БЮТ убив людину. Соратники в парламенті та уряді стали за нардепа Віктора Лозинського горою: мужній депутат і його супутники - районний прокурор і начальник міліції затримали небезпечного браконьєра. Але чим більше ставало відомо про обставини голованівського сафарі та смерті Валерія Олійника, тим швидше зменшувалися сумніви в мірі провини "феодала" Лозинського. На початку липня неблагонадійний парламентар був позбавлений мандата і втік.
Та на цьому проблеми прем'єрської фракції не закінчилися. У жовтні 2009 року країна знов здригнулася - з легкої руки декількох депутатів на загальний розгляд виплила справа "артемівських педофілів". У страшному злочині спочатку звинувачували прийомного батька дітей (за розкриття таємниці усиновлення проти міністра МВС заслужено озброїлися правозахисники) і співробітники міжнародного дитячого центру. Але з часом перелік підозрюваних "поповнився" іменами трьох народних обранців. Після цього "педофілгейт" вийшов на новий інформаційний рівень: прибічники прем'єра заговорили про замовлений чорний піар, а подробиці розслідування пішли в тінь. Тим часом "героїзм" депутатів привів до декількох цікавих рішень їхніх колег. Парламент накрила хвиля ініціатив, що перешкоджають поширенню дитячої порнографії, - включаючи і проект "404", що здобув широку популярність і який істотно ущемляє права інтернет-користувачів. А проти "феномену Лозинського" парламентарії вирішили боротися шляхом скасування власної недоторканності. Але більшості фракцій цього здалася мало, тож справа затягнулася. Проігнорувавши декілька законопроектів, що чекають другого читання, в жовтні законодавці вирішили заново "оптом" не скасувати, але звузити свою і чужу (наприклад, президента) недоторканність. Чим знову відклали вирішення питання по суті в довгий конституційний ящик.
Арешт року
Влітку 2009 року з мертвої точки активних "оперативно-розшукових заходів" зрушилося одне з найрезонансніших розслідувань в новітній історії України. Увечері 22 липня телеекрани країни обійшов епізод оперативної зйомки: у селі Житомирської області буденно заарештовували одного з найбільш розшукуваних втікачів останніх років - генерала Олексія Пукача. Як з'ясувалося, головний підозрюваний в організації вбивства Георгія Гонгадзе за роки перебування в розшуку так і не виїжджав за межі території України, порівняно комфортно перебуваючи на батьківщині. А спокій, з яким фігурант багатолітнього розслідування сприймав своє затримання, тут же дозволив зацікавленій громадськості пригадати, що вибори вже не за горами.
Згодом генерал-лейтенант заговорив: у вказаному місці Київської області були знайдені фрагменти черепа, який, за висновками українських експертів, належить загиблому журналістові, а окрім них - частини ще декількох тіл. Але основного уважні слухачі так і не почули. "Розсекречення" замовників гучного вбивства було анонсоване майже відразу, але поки що не сталося. Що не заважає політикам використовувати несподіваний (хоча, з чуток - цілком очікуваний) козир для своїх потреб. Зокрема, Олександр Мороз, який вважає за краще вже не згадувати ім'я Леоніда Кучми в такому контексті, не забуває про можливу "задіяність" Володимира Литвина. Причому не забуває вельми переконливо - наприклад, перевірити міру причетності кандидата в президенти до вбивства, на його думку, має Центральна виборча комісія.
Турне року
В 2009 році Україну відвідали безліч високих гостей, включаючи і віце-президента США Джозефа Байдена. Але, напевно, жоден з них не подорожував з таким розмахом, як візитер з найближчого зарубіжжя. В кінці липня – на початку серпня 2009 року по території України з пасторським "турне" проїхав патріарх Московський і всея Русі Кирило. Десятиденний візит, як і очікувалося, виявився таким, що запам'ятається: тріумфальні зустрічі з паствою як на Сході, так і на Заході, як в Києві, так і в Криму, бійки між націоналістами і прихильниками ідеї православної єдності, зіпсований візит в Рівному, по дорозі до якого літак владики був "повернутий" в рамках побоювань у зв'язку з можливими провокаціями. Нове слово у відносинах між двома країнами та українськими православними церквами приїзд глави РПЦ не сказав. Блаженнєйший Кирило повторював: на території України вже є національна помісна церква (маючи на увазі УПЦ (МП)) й іншої їй не потрібно, та і вириватися з "російського духовного простору" частині "єдиного" (у культурному сенсі) народу не варто.
Наполегливий православний "москвоцентризм", злегка розбавлений інтересом журналістів до дуже дорогого годинника пастиря, який проповідує "антикризову" скромність, приніс свої результати. Спочатку в серпні 2009 Українська автокефальна православна церква оголосила про запуск переговорного процесу з Уселенським патріархатом. А потім і непримиренні "товариші" - Київський і Московський патріархат "раптом" знайшли теми для обговорення. Від створення робочих груп до реальних результатів дорога дуже неблизька, але можливо, за прагнення українських ієрархів до об'єднання можна дякувати і наполегливій переконаності патріарха Кирила в неподільності канонічної території Російської церкви.
(Не) Продаж року
В переддень 2009 року уряд обіцяв блискучі бюджетні будні і, про всяк випадок, наповнений стабілізаційний фонд. Одним з джерел благ мала стати чергова програма приватизації, а її "зіркою" - продаж Одеського припортового заводу. Тривале роздержавлення хімічного гіганта і у 2009 році не пройшло без порції пригод. Після того, як влітку було оголошено про проведення аукціону, за декілька місяців в "колеса" ініціативи був вставлений комплект сповна переконливих "палиць": і заборонні президентські укази, і судові рішення, і аналіз приватизаційного наміру в Конституційному суді. Та все ж 29 вересня, незважаючи на всі перешкоди, торг року, від участі в якому відмовилися більшість запланованих учасників, все-таки був проведений. Після недовгої процедури в прямому ефірі власником підприємства за п'ять мільярдів гривень (при чотирьох мільярдах стартової ціни) стало ТОВ "Нортіма", що пов'язується з ім'ям Ігоря Коломойського. Але ненадовго - практично відразу ж результати аукціону були визнані недійсними.
Непослідовність глави уряду, яка напередодні "операції року" пишалася тим, що для конкурсу все-таки знайшлися учасники, офіційно була пояснена мізерною підсумковою сумою (отримати за ОПЗ планувалося від 8 до 10 мільярдів) і підступною змовою учасників торгів, які, вочевидь, спали і бачили, як би ущемити інтереси української держави. Мимохідь "дісталося" і президентові, який розполохав інших інвесторів, а прем'єр, вкотре прикриваючи "амбразуру", пообіцяла, що вже наступного року завод продадуть на кращих умовах і за чесною ціною. Тим же часом, річна приватизаційна програма була провалена, а власники-невдахи намагаються витребувати з Фонду держмайна заставні суми через суд. Приватизація по-українськи знов показала себе у всій красі.
Подарунок року
Практика показує, що багато в чому однією з головних подій 2009 року виявилося чекання. Політики чекали президентських виборів. Уряд чекав чергові транші кредиту МВФ. А вболівальники та інвестори наполегливо чекали рішення виконавчого комітету УЄФА з приводу того, в якому ж форматі пройде чемпіонат Європи в 2012 році. Навесні 2009 року підстав світитись оптимізмом у майбутніх господарів було не надто багато. Затвердивши польських "учасників", УЄФА сходу "приземлив" очікування Одеси і Дніпропетровська. А чотирьом містам, що залишилися, під загрозою позбутися статусу приймаючої сторони було дано наказ виправитися до листопада. Невизначеність зіграла свою роль - за півроку "європроцес" дійсно знайшов у собі сили для того, щоб підбадьоритися. Одинадцятого грудня Україна дістала можливість зітхнути з полегшенням - пронесло. Право на проведення матчів "Євро-2012" залишилося у всіх - і в Донецька з Харковом, що красуються новим і оновленим відповідно стадіонами, і в Києва, де НСК "Олімпійський" став уже свого роду легендою, і у Львова, якому поки що важко чимось похвалитися, - а за столицею, як і збиралися, закріпили фінал.
Але розслаблятися, як і раніше, рано. Багато в чому рішення УЄФА - це черговий подарунок "на виріст". Якщо Україна продовжуватиме активно вибиватися зі встановленого європейцями графіка - вона може бути покарана. На презентації логотипу майбутньої першості Мішель Платіні пообіцяв відвідати Донецьк, Львів і Харків вже в лютому 2010 року, аби "перевірити темпи". Але уряд, який планує виділити наступного року на потреби чемпіонату 6 мільярдів гривень, запевняє, що "подарунок" марно не пропаде.
Паніка року
Деякі сезонні події, як відомо, в Україні починаються непомітно. Серед них - посівна, збір урожаю, прихід зими. Але головною "сенсацією" року виявилася, мабуть, епідемія грипу - точніше, героїчна боротьба з нею. До другої половини жовтня по країні розповзлися чутки про те, що статистика смертності від ускладнень після ГРВІ в західних областях має підозрілу природу. І вже 30 жовтня після декількох днів мовчання офіційні джерела "прорвало". Спочатку міністр охорони здоров'я Василь Князевич визнав на всю країну: Україна увійшла до зони пандемічного "свинячого" грипу. Потім було соло прем'єра а ля "Бережіться, дорогі мої, ми вас неодмінно врятуємо!" Подальші події ще свіжі в пам'яті. Країну захлеснула хвиля паніки, на боротьбу з якою зі змінним успіхом виступили спочатку нечисленні медики. Політики жваво ударилися в дії задля спасіння нації: розвозили гуманітарну допомогу у вигляді захисних масок, чергували в аптеках, а прем'єр особисто зустрічала в аеропорту вантаж "Таміфлю" з Швейцарії.
"Під шумок" епідемії до України знов повернулася примара введення надзвичайного стану, аптеки попали під загрозу державного ціноутворення, а уряд намагався екстрено залатати всі "діри" системи охорони здоров'я, що виникають впродовж багатьох років, виділенням "антигрипозного" мільярда. Через півтора місяці парламент і президент зробили декілька кроків назустріч цій ініціативі і вирішили, що Нацбанк поділиться з Кабміном 608 мільйонами гривень, "освоїти" які навряд чи вдасться. За минулий час українці переконалися, що грип все ж не такий страшний, як його малюють (хоча його жертвами стали вже понад 600 осіб, а перенесли хворобу - понад три з половиною мільйони), а вітчизняних політиків - хлібом не годуй, дай лише народ перед камерами від напасти врятувати. Що перед виборами - зовсім не дивно. Але ця подія належить вже року, що наближається.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
