2015
Від траншу до траншу
— Казна та Політика
В умовах кризи бюджет із спонсора перетворився на пилосос, який перекачує гроші на передвиборну кампанію Юлії Тимошенко. Всі пригоди пилососа детально описував Секретаріат президента, а Нацбанк більше займався захистом від звинувачень. У результаті економіка залишилася майже без нагляду.
27 січня була опублікована записка Віктора Пинзеника. Він в деталях і описав катастрофічне становище в економіці та держфінансах, проголосивши початок кризи в Україні. До цього якщо і говорили про проблеми, то "у них". Деякий час прем'єр Юлія Тимошенко навіть розповідала, що кризи в Україні немає. Стало очевидно - тепер це відбувається "у нас". Виник попит на програму з виведення країни з кризи. Виявилось, що її немає.
Уряд довго обіцяв щось створити. Прем'єр розповідала про пару десятків постанов, які будуть скоро прийняті, і після цього перемога над кризою стане справою декількох місяців. Збіг час, а постанови не з'явилися.
Криза тривала. Обвал економіки був настільки гігантським, що 16 лютого Держкомстат відмовився публікувати ВВП - нібито "у зв'язку з переходом на міжнародні стандарти". Дивно, що він не засекретив гігантський показник падіння промислового виробництва - на 34,1%.
Але тут Нацбанк зробив Юлії Тимошенко ведмежу послугу. Він опублікував новий статистичний показник, який абсолютно чітко показує рівень падіння ВВП. Гра в хованки не вийшла. Обвал справді вийшов небувалий. Металургія - -40,6%, харчопром - -14,3%, легпром - -38,4%, машинобудування - -58,3%, будівництво - -57,6%, транспорт - -35,1%.
Гра в перевиконання
Стало зрозуміло, що виконати бюджет не вийде. Уряду натякнули: мовляв, давайте урізувати бюджет. Здавалося б, Кабмін погодився зробити це в травні, і навіть урочисто записав це зобов'язання в договір з МВФ. Проте 2009 р. виявився передвиборним роком, і Юлія Тимошенко ніколи не погодилася б зганьбити себе в очах виборців.
Яким же було здивування всіх експертів, коли на початку лютого уряд відрапортував про перевиконання плану збору доходів. Виявилось, що "живих" грошей виявилося недостатньо. Плюс допомогли зробити митниця і Нацбанк. Митниця розмитнила газ компанії "РосУкрЕнерго", і неіснуючі доходи від цього перерахувала до бюджету. Нацбанк перші два місяці року викуповував облігації уряду в тих обсягах, в яких йому скажуть (згідно зі ст. 84 і ст. 86 бюджету-2009).
Під кінець року стало відомо, що Мінфін включив до складу доходів бюджету SDR800 млн., або $1,28 млрд., отримані в рамках перерозподілу квот Міжнародним валютним фондом. За рахунок цих грошей був перевиконаний план за доходами листопада.
Та все одно річний план виявився виконаним лише на 76,2%. А пізніше Секретаріат нагадав, що ці кошти не є доходами - це борг, який доведеться повернути.
Священна корова
Дивно, але навіть в уряду в 2009 р. залишилася "священна корова". Це був МВФ. Корову не різали з двох причин. Перша - меморандум з фондом виявився єдиною антикризовою програмою в країні. Хоча навіть з першого погляду було очевидно, що це дорога в нікуди. Наприклад, у всіх країнах світу влада заливала економіку грошима. Проте Секретаріат президента вважав, що хоч би МВФ зможе тримати під контролем буйну фантазію прем'єра. Нацбанку було взагалі все одно, а парламентарії слабо щось розуміли.
Але був і інший момент. Він давав багато грошей, за рахунок яких уряд затикав діри в бюджеті. МВФ восени 2008 р. прийняв рішення про виділення Україні кредитів у рамках програми stand by в розмірі близько $17 млрд. Всього було виділено три транші на загальну суму майже $11 млрд.
Перший транш у розмірі $4,5 млрд. в листопаді 2008 р. отримав Нацбанк. Після цього, здавалося б, фонд показав зуби. У лютому він відмовився давати наступний транш кредиту, і уряд заворушився. Зокрема, він погодився скасувати ст. 84 і ст. 86 бюджету-2009. А ще погодився перепідписати меморандум на нових умовах.
В травні МВФ зробив те, що безпосередньо порушує всі стандарти і пристойність. Він дав грошей до бюджету. Травневий транш у розмірі $2,8 млрд. був поділений пополам між НБУ і урядом, а третій, серпневий - на $3,3 млрд., повністю пішов уряду, аби полегшити виконання бюджету і закупівлі природного газу.
Все йшло до того, що і четвертий транш на $2,3 млрд. піде уряду. Незрозуміло, яким макаром уряду майже вдалося умовити МВФ. Проте тут Партія регіонів спільно з президентом організували провокацію, і прийняли закон про підвищення соцстандартів. Після цього давати гроші Кабміну було б дуже неприкритою підтримкою уряду Тимошенко, і Україні було відмовлено.
Великий страх Нацбанку
В цих умовах поведінка Нацбанку була унікальною. Вона була продиктована не прагненням підтримати економіку, а страхом керівника за власну безпеку. Вже в січні стало очевидно, що уряд потребує "друкарського верстата". Поки діяли статті бюджету 84 і 86, Нацбанк просто ставили перед фактом. І він давав стільки грошей, скільки потрібно. Але навіть після того, як ці статті скасували, НБУ помалу давав гроші. Весь початок року Володимир Стельмах, вочевидь, вірив в те, що Юлія Тимошенко переможе на виборах президента. А значить, буде непереливки.
Попутно в НБУ була інша проблема. У лютому курс долара вкотре підстрибнув до 9 грн., і відновилися вимоги звільнити Володимира Стельмаха з посади. Причому в тому ж дусі висловилася пані Тимошенко, якій Нацбанк давав гроші.
Очевидно, все це протверезило пана Стельмаха. А далі було так. Він побачив, що єдине, за що відповідає НБУ, - це "стабільність грошової одиниці". Простими словами, стабільний курс і маленька інфляція.
Яке там економічне зростання? Нацбанк пішов звичною і випробуваною дорогою. Він просто відкачав з економіки гривню. А паралельно змусив банки розпродати валютні резерви.
У результаті курс стабілізувався. Інфляція залишилася невисокою - але тут вже незрозуміло, чи то завдяки НБУ, чи то завдяки кризі. В будь-якому разі з Нацбанку що візьмеш. Він виконує єдині вимоги, за які його керівника могли б покарати.
Звісно, жодного кредитування на тлі грошового голоду бути не може. Частково це об'єктивно - банки закрилися самі в собі, і самі не хочуть видавати кредити. Проте є й інша частина правди. Навіть ті підприємства, які хотіли б узяти кредити, не хочуть грошей за ціною 30% річних. І відповідальність за це багато в чому лежить на Нацбанку. Втім, законодавчо ця відповідальність не закріплена. А значить, пред'явити нічого.
Виходить, що за рік ВВП впаде на 14%, що є чи не найбільшим обвалом в світі. Але диво! У цьому ніхто не винен. Криза, панове.
Сергій Лямець
За матеріалами: Экономические Известия
Поділитися новиною
