3186
Дмитро Гриджук: причина кризи - в бездумному наданні кредитів
Останній місяць 2009 р. так і не приніс банківській системі розуміння того, яким для фінансових установ є 2010 р. Основні проблеми системи у вигляді токсичних активів на балансі і відсутність захисту прав кредиторів так і залишилися невирішеними, а жорстка позиція Нацбанку відносно валютних позик не залишає фінансистам поля для маневру і покриття існуючих збитків за рахунок активного розвитку майбутніх періодів.
Запитання: Звершується рік, який став одним із найбільш складних для української фінансової системи. Які тенденції сьогодні на фінансовому ринку, і чим вони відрізняються від ситуації на початку 2009 р.?
Відповідь: Перш за все відмінність полягає в тому, що проблему ліквідності, з якою банки зіштовхнулися на початку кризи і оперативно її вирішили, змінила проблема якості активів та достатності капіталу. Конкурентне, законодавче та інформаційне поля, в яких працює український фінансовий сектор, дуже швидко змінюються. Це стосується уявлень про надійність активів, класифікацію кредитів, девалютизацію економіки і т.д.
Вітчизняний ринок фінансових послуг, левову частку якого займають банки, які завжди характеризувався занадто високим ступенем конкуренції. Основною метою будь-якого менеджера було збільшення частки ринку, кількості клієнтів та відділень. У більшості випадків вони не звертали належної уваги на економічну доцільність цих перегонів, оскільки розмір банку визначав ціну, яку за нього готові були платити іноземні фінансові групи, які квапились вийти на український ринок через високу маржу, яку він міг гарантувати.
Україна стала складовою частиною фінансової бульбашки, яка роздмухувалаь в усьому світі. Тільки у нас мильним розчином виступали не складні фінансові інструменти, а звичайні кредити, які роздавались банками направо і наліво без належної оцінки ризиків. Саме відсутність зваженого ризик-менеджменту стала причиною подальших невиплат за кредитами і зростання проблемної заборгованості, яка у банківській системі сьогодні досягає 30%, а у деяких банків доходить і до 40% кредитного портфеля.
В: Тобто як і раніше актуальні проблеми поганих боргів і недостатньої капіталізації?
В: Так, і не тільки це. Нам, як повітря, потрібні системні реформи, відсутність яких вже знекровила економіку, поставила на межу виживання багато її секторів, які покликані забезпечувати внутрішній попит, внутрішні інвестиції. Більш того, вони технологічно необхідні для життєдіяльності наших населених пунктів. Економіка страждає від відсутності обігових коштів, не кажучи вже про фінансування розвитку. На сьогодні всі про це говорять, проте конкретних кроків поки що не спостерігається ні від уряду, ні від парламенту.
В: А що робити банкам?
В: Банки - професійні фінансові посередники, які перерозподіляють грошові ресурси в економіці між вкладниками і позичальниками. Їх головним завданням повинна бути оцінка ризиків повернення депозитів та кредитів, тому що це і є основою їх стабільної діяльності та отримання прибутку. Саме банки, а не їх клієнти, повинні були оцінювати ризики активних операцій, інвестиційних вкладень, процесів девальвації гривні та виникнення економічної кризи. Благо інформації для аналізу і відповідних висновків завжди достатньо.
Тому я не поділяю думку, що причиною проблем банківської системи стали якісь неподоланні сили у вигляді міжнародної економічної кризи. Причина - в бездумному роздаванні позик, неподоланне бажання отримати високий прибуток на шкоду грамотному управлінню ризиками. І якщо це бажання превалює над економічною доцільністю, стабільність фінансової системи опиняється під загрозою.
В: Тут, будь ласка, детальніше ...
В: Все просто: банки, як найбільш консервативна частина економіки, зобов'язані забезпечувати адекватну оцінку ризиків і розвивати кредитування не за рахунок збільшення його обсягів, що, як правило, супроводжується зниженням вимог до позичальників, перш за все приватних. Фактично ж, розганяючи іпотечне та автомобільне кредитування (видаючи позики без початкового внеску, без оцінки платоспроможності позичальників), банки стимулювали бульбашку на ринку нерухомості та заохочували надходження імпортних товарів на ринки. При цьому вони крізь пальці дивилися на т.зв. позитивні гепи (розриви) - коли кредити видавалися на термін набагато більший, ніж залучалися депозити.
Одночасно відбувався процес розбещення населення, яке не бажало більше заощаджувати гроші, - передкризове співвідношення кредитів до депозитів становило в Україні близько 180%. Більший рівень - близько 200% - був тільки в Литві, яка сьогодні перебуває на першому місці за темпами падіння економіки. На другому, нагадаю, Україна. Різниця між внесками і потребою в кредитуванні компенсувалася за рахунок валютних ресурсів, які банки залучали з-за кордону. Перша хвиля їх погашення співпала з девальвацією гривні, стимулювала відтік депозитів всередині країни і фінансову кризу. І якби політика регулятора була більш стриманою і більш жорсткою, не було б сьогодні і багатьох цих проблем.
В: Чи зроблять банки та НБУ висновки з кризи?
В: Вони вже робляться. Банки серйозно збільшили розмір початкових внесків за тими кредитними програмами, які сьогодні існують на ринку: наприклад, автомобільні кредити можна отримати тільки за умови 50% авансу. Аналогічні вимоги ринок висуває і до іпотечних клієнтів.
Подальші висновки також очевидні: термін кредитів повинен відповідати трміну депозитів у співвідношенні як мінімум 2:1. При цьому до уваги будуть прийматися тільки офіційні прибутки позичальника, більше уваги приділятиметься кредитній історії.
Антикризові кроки робить і Національний банк, забороняючи своїм підопічним видавати валютні позики клієнтам, які не мають валютної виручки, а також змушуючи банкірів формувати резерви із валютних позик у гривні. Дії регулятора повинні викликати у банків повагу, а не роздратування з тих позицій, які центробанк запроваджує з метою підтримати стабільність фінансової системи. Якщо, на думку банкірів, колеги з НБУ помиляються, завжди можна обговорити питання, підказати рішення, виходячи з практики роботи на ринку. Але логічні вимоги Нацбанку повинні чітко виконуватися - наприклад, як ліміти відкритої валютної позиції.
В: Багато банкірів вважають такі кроки неринковими, що перешкоджають надходженню в країну іноземних інвестицій.
В: Моя принципова позиція така: роль гривні в економіці України має бути головною у всіх аспектах. Так, зараз намітилася хвиля виходу з долара, однак боюся, що це явище тимчасове, пов'язане з передвиборчими перегонами. Тому завдання регулятора полягає насамперед у створенні таких ринкових умов і правил вільної купівлі-продажу іноземної валюти, щоб її не було вигідно використовувати ні як засіб платежу, ані як засіб заощадження. При цьому правила повинні бути зрозумілі і прийнятні інвесторам, у тому числі закордонним, що, у свою чергу, стане їх мотивацією до розгортання діяльності в Україні.
До речі, ліміт відкритої валютної позиції, який так обурює деяких банкірів, особливо представників банків з іноземним капіталом, пред'являє не тільки Україна. Аналогічне регулювання діє у всіх країнах, що мають власну валюту. Навряд чи центробанки провідних держав штовхали б своїх підопічних на неринкові, непрофесійні кроки, які заважають інвестиційної привабливості країни.
В: Однак там існують механізми хеджування валютних ризиків, яких немає в Україні.
В: Це інша справа. Нам, безумовно, потрібні інструменти для захисту іноземних інвестицій від валютних ризиків. Це буде стимулом як для капітальних вкладень, так і для активного кредитування банками економіки за рахунок ресурсів, залучених з-за кордону. При цьому працювати над створенням таких інструментів повинні саме банки - за допомогою інструментів лобізму у Верховній Раді і в НБУ. Відсутність інструментів для хеджування валютного ризику я пов'язую саме з відсутністю банківського лобі в країні як такого. Необхідність створення такого лобі - це ще один висновок, який ми повинні зробити після кризи.
В: А який висновок слід зробити за підсумками роботи програми рекапіталізації банків? Чи була вона ефективною?
В: Якщо не брати до уваги темпи, якими рухалася програма, то вона, безумовно, виправдала себе. Взявши борги трьох збанкрутілих банків на себе, держава дала громадянам впевненість у тому, що їх вклади будуть повернуті за рахунок держави. Моя думка: це адекватна плата за те, щоб не допустити масового банкрутства банків, яке обійшлось би Україні значно дорожче.
В: Як ви ставитеся до вимог Світового банку, висунутих НБУ, щодо збільшення нормативу адекватності капіталу з 10% до 12%. Це піде на користь банкам?
В: Капітал - це один з інструментів захисту банківської системи від ризиків. Чим більше капітал, тим більше відповідальність менеджменту перед акціонерами і тим м'якша подушка, яка захищає вкладників банку від кризи.
З одного боку, збільшення нормативу адекватності капіталу змусить акціонерів уважніше поставитися до процесів управління банком, чищення його балансу. У свою чергу, Нацбанк отримає свіжу інформацію про стан фінансового сектора, провівши черговий етап діагностики рівня капіталізації банків на початку наступного року.
З іншого боку, підвищення рівня капіталізації для акціонерів банку сьогодні пов'язано з великими ризиками. Перш за все йдеться про постійне зростання обсягів проблемної заборгованості клієнтів перед банками. Під них банки змушені постійно збільшувати обсяг резервів, які з'їдають капітал.
Тобто спостерігаємо перманентні перегони - капітал постійно повинен збільшуватися для того, щоб покривати збитки і резерви, що формуються банками.
У цих умовах НБУ і Верховній Раді потрібно зробити все, щоб банки могли максимально швидко врегулювати свої відносини з позичальниками, реалізовуючи право на заставу та її продаж (це і питання вилучення застав, їх реалізації, і питання оподаткування таких угод). Інакше підвищення капіталу не стане причиною поліпшення ситуації в банківській системі.
В: А яких наслідків можуть очікувати банки, які не зможуть збалансувати ціну залучених і розміщених грошових коштів?
В: Дорогі пасиви (залучені ресурси) після відновлення кредитної активності банків можуть створити проблеми для їх фінансового стану. Банки, які зловживають залученням таких ресурсів в значних обсягах, роблять це з двох причин. Перша - щоб закрити пролом в ліквідності. Друга - щоб залучити клієнтів, особливо роздрібних, цікавою продуктової лінійкою. Це важливий аргумент.
В: Чому ваш банк відмовився від участі в рейтингу прозорості українських банків, складеному Standard & Poor's?
В: Я раніше більш серйозно і відповідально ставився до всі офіційнимих і неофіційних ранжирувань діяльності банку. На жаль, на перевірку виявилося, що методологічні підходи багатьох рейтингових агентств, у тому числі міжнародних, не просто далекі від досконалості, а скоріше заангажовані під певне коло споживачів таких рейтингів.
Скажімо, чому для рейтингу, про який ви згадали, треба було брати 20-25 перших банків за розміром капіталу? На мій погляд, часом зовсім невеликий, відкрито працюючий банк може бути більш прозорим, більш зваженим у своїх активах і пасивах і, відповідно, більш надійним. Думаю, такі рейтинги можуть тільки ввести в оману споживачів банківських послуг, які в нашій країні і так страждають від відсутності повної і достовірної інформації щодо того, що відбувається у фінансовій системі.
В: На закінчення скажіть, на якій стадії - кризи-дна, кризи-після-кризи - ми зустрічаємо новий 2010?
В: Сподіваюся, і у світовому, і в національному масштабах ми все-таки на стадії відновлення, яке буде довгим, складним, з високою волатильністю, з певними втратами, але - відновлення.
Олександр Дубинський
За матеріалами: Экономические Известия
Поділитися новиною
