Вибори-2010: абсолютно інші чудовиська — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Вибори-2010: абсолютно інші чудовиська

Казна та Політика
2202
Дві сфери, в яких дії переможців будуть аналогічні, - кадрова і фінансово-економічна політика... Підходи будуть різними лише щодо медіапростору...
"Що буде, якщо переможе Юлія Тимошенко? Що буде, якщо переможе Віктор Янукович?" - на цю тему вже написано безліч розлогих статей і побіжних заміток, серйозних аналітичних досліджень і псевдоаналітичної лабуди, не кажучи вже про мегатонни неприхованого агітпропу. Одні обіцяють у разі "правильного" результату виборів настання золотого часу благоденства і, відповідно, в разі результату "неправильного" - крах держави і цивілізації. Інші обіцяють те саме, лише міняючи місцями "правильний" і "неправильний" результат.
Звісно, прогнози - навіть найбільш чесні та неупереджені - справа відпочатку не дуже надійна. Герой одного з романів Ерла Стенлі Гарднера спеціально тримав при собі співробітника, який читав йому з газет минулих років аналітичні статті, в яких найкваліфікованіші і поважні фахівці вельми переконливо обгрунтовували прогнози, що виявилися згодом абсолютно помилковими. На зразок того, що в Америці ніколи не буде скасовано сухий закон або що Японія ні за що не ризикне воювати проти США. Як стверджував герой романа, це читання допомагало йому зберігати холоднокровність і ясність думки, необхідні в його складній роботі біржового ділка.
Повторення пройденого
Ідея повертатися час від часу до нещодавніх (несправджених) прогнозів здається вельми розумною, якщо пригадати, що писали наші найавторитетніші та поінформовані публіцисти, наприклад, про Віктора Ющенка - до 2004 року, а також безпосередньо в 2004 році і, особливо - після того. Згадую про це зовсім не для того, щоб закинути колегам непослідовністю чи, боронь Боже - нещирістю. Мова про інше. Про те, що зміна оцінок "до і після" проносилася всі останні роки стрімкою каруселлю великих надій і гірких розчарувань.
Розуміння того, що навіть найперспективніші кандидати запросто можуть після обрання обдурити всі сподівання - і ті, які вони роздавали самі, й ті, які на них покладали прихильники, - на нинішньому етапі відбилося в "оперативній пам’яті" суспільства і ввійшло до системи його умовних рефлексів.
Можливо, це дуже поверхова і не наймудріша реакція, але вона природна. Ще влітку ми могли тільки припускати, що виборці, при всій недовірі до обох фаворитів виборчих перегонів, не готові з колишньою простодушністю довіритися "новим" (дуже умовно) персонажам і, побоюючись - "аби не стало ще гірше" - волітимуть "миритись краще із знайомим злом, ніж незнайоме втечею шукати". Нині це вже констатація факту, що практично відбувся.
За всіх великих і дуже добре відомих мінусів Юлії Тимошенко і Віктора Януковича вони мають один серйозний і незаперечний плюс: ці діячі за останні роки не тільки "засвітилися" і здобули формальну впізнаваність, як Яценюк, Гриценко, Богословська та ін., - до Тягнибока і Бродського включно. На відміну від своїх колег обидва "двічі прем’єри" проявили себе всебічно і якнайповніше - у владі і в опозиції, в політиці і в приватному житті, у відносинах з конкурентами і з союзниками. Для більшості виборців - як для симпатиків, так і для недоброзичливців - і Юлія Володимирівна, і Віктор Федорович є свого роду символами, образами - сталими і зрозумілими. Хоча, можливо, їх розуміють абсолютно неправильно.
Але це точно не провина фаворитів та їхніх команд, і вже, певна річ, не їхні проблеми. Це - проблеми наших громадян-виборців. Тому що - повторюся - багаторічна праця Віктора Януковича і Юлії Тимошенко на державному терені дала всім бодай трохи зацікавленим особам найповніше уявлення про цих героїв.
Тобто, зрозуміло, ми знаємо про них далеко не все. Але більш ніж достатньо, щоб спробувати спрогнозувати їхні дії після можливої перемоги на виборах впродовж шалено довгого, як на наш час, терміну - скажімо, на цілих півроку.
Кадри повирішують усе
Дві винятково важливі сфери, в яких дії переможців будуть практично аналогічні по суті і діаметрально протилежні в конкретних проявах: кадрове питання і фінансово-економічна політика.
Щонайширша кадрова ротація стоїть на порядку денному переможця номером першим. Частково навіть не задля літери закону, а задля духу часу і суспільних очікувань. Справді, якщо в умовах жорстокої кризи політик отримує мандат довіри виборців, то було б природно, щоб він (вона) міг сформувати свою команду.
Окрім цього формального аспекту, роздача посад своїм креатурам сприйматиметься в кожному (переможному) таборі, ще і як певна вища справедливість: "Хто вірний був, скуштуй плоди добра, хто зрадив - випий чашу горя". Особливо розрулити питання щодо "добра" налаштовані "регіонали". Як кажуть - за що боролися, за що страждали! - адже два роки поза владою - це така мука! У Блоці Тимошенко до цього ставляться дещо спокійніше. Опозиція і Президент, що плуталися попід ногами, лише заважали бютівцям насолодитися всією повнотою владних повноважень. Що, звісно, теж неприємно, і що там теж чимало таких, хто має себе за постраждалого.
Втім, враховуючи специфічний менталітет обох таборів, замислюватися над обґрунтованістю "кадрової революції на свою користь" там нікому на думку не спаде. Сказано ж - "Справедливість - є!" Ось за неї і боротимуться. У тому числі і за цілком наочні її (справедливості) прояви.
Зокрема, за "справедливість" фінансово-економічної політики. Суворо кажучи, емоційна складова кадрових ротацій - це так, лірика. Головне ж, сувора проза життя, - це загальновідоме міркування, що правильно контролювати "потоки" (не тільки фінансові) можуть тільки перевірені й ґартовані бійці. Тут саме і йдеться про "добро" і про "чашу горя".
У цьому аспекті така специфічна "двопартійна" колізія для нас не нова. Ще років десять тому один мій аж дуже дотепний в ті давні роки приятель заримував містку епіграму:
НДП и "Громада" - близнецы-братья,
Работают слаженно, как в одной коалиции:
НДП - это просто "Громада" при власти,
А "Громада" - всего лишь НДП в оппозиции.
Списки фінансово-промислових груп, конкретних підприємств і персонально підприємців, до яких застосовуватиметься режим найбільшого сприяння, звичайно не однакові, хоча спільне в цих списках є вельми вірогідним, і могло б і саме собою виявитися досить цікавим. Можливості режиму сприяння різноманітні і добре відомі - починаючи з такої тривіальної речі, як встановлення черги з повернення ПДВ, і т.д...
Європейський вибір і російська рулетка
Із зовнішньою політикою у нас, як в старому анекдоті: з нею - добре. А без неї - погано. І з кожним днем дедалі гірше. Тобто, звичайно, і Тимошенко, і Янукович, і Ющенко, і всі інші претенденти твердо впевнені, що в них - і доктрина, і програма, і тверде знання, як вирішити всі наші міжнародні негаразди.
"Знання" це базується на двох "китах". По-перше, на завченій напам’ять скоромовці: українська політика не повинна бути ні проросійською, ні проамериканською, а тільки проукраїнською. Думка, поза сумнівом, абсолютно справедлива і звучить красиво, але, як і кожен трюїзм, не містить практичних рекомендацій.
Тим паче, що другий "кит" - це глибока переконаність і лідера ПР, і вождя БЮТ в тому, що особисто вони давно б вже усе "розрулили" на свою і України славу, якби не заважали "оті виродки".
Становище тим часом серйозно ускладнилося, особливо цього року. Достатньо пригадати, що ще під час січневої "газової війни" і президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу, і комісар Єврокомісії у справах енергетики Андріс Пібалгс займали позицію, вельми лояльну до України. По суті, єврочиновники, наскільки це було можливо в рамках формального нейтралітету, підтримували нас, явно сподіваючись відвернути збільшення залежності країн ЄС від Кремля і Газпрому. Пізніше, 23 березня, була підписана Брюссельська декларація між Україною і ЄС. Проте до осені європейці багато в чому солідаризувалися з Москвою, наперед окресливши свою позицію на випадок можливого конфлікту. А відмашка "Північному" і "Південному" потокам поставила хрест на проголошуваних Брюссельською декларацією планах модернізації української ГТС.
Це не означає, що Брюссель змирився з російською газовою гегемонією. Це означає лише, що європейці не вважають нас перспективними союзниками на цьому фронті - незалежно від результату виборів.
Дії будь-якого новообраного Президента України за цих умов очевидні. Янукович (у разі своєї перемоги) зробить візити до Москви, Вашингтона і Брюсселя. І буде щиро впевнений, що всім все пояснив, з усіма домовився і все "повирішував".
Тимошенко (в разі своєї перемоги) зробить візити до Москви, Брюсселя і Вашингтона. І урочисто оголосить, що всім все пояснила і з усіма домовилася. І ще, що це - її чергова перемога, у величі якої можуть сумніватися тільки корисливі і безчесні люди, мегакорупціонери, вороги народу і держави.
Парламент як жертва принциповості
До речі, про ворогів. Чи розпустить новий Президент нинішню Верховну Раду - питання, звичайно, цікаве, але однозначної відповіді на нього немає. Залежатиме це не стільки від того, хто переможе, скільки від міцності лав сторони, що програла. Бютівці заявляють, що в разі чого стоятимуть, як скеля. Проте рідкісні поки що в цій каденції перекидчики вербувалися переважно з лав коаліції.
З іншого боку, в останні місяці згуртованість "регіоналів" стала раз по раз давати помітні тріщини. Йдеться зовсім не про плітки, які тиражувалися штабами конкурентів. Йдеться про двозначну поведінку саме найближчих соратників "лідера". Частково персонально, а головним чином за допомогою підконтрольних ЗМІ. І тепер уже не здаються лише кулуарною злостивістю розмови про те, що лише страх утримує "керівні кола" від того, щоб вручити капітанові давно підготовлену "чорну мітку".
Треба уточнити - що побоюються не стільки грізної вдачі "лідера", скільки того, що без його формально цементуючої ролі партія швидко розсиплеться на невпливові групи "по інтересах", якими й були ГКУ, ПТрУ, ЛПУ, ПРВУ тощо до "великого об’єднання" 2000-2001 рр.
У будь-якому випадку очевидно: будь-який новообраний Президент при найпалкішій підтримці стрімко зґуртованого оточення, добиватиметься повного контролю над парламентом - мінімум, для того, щоб мати можливість реалізувати "кадрову революцію", про яку йшлося вище.
Частково "через політес", а головним чином заради економії коштів (вибори - штука дорога) спочатку проблему прагнутимуть вирішити "малою кров’ю". Точніше, порівняно "малими коштами" - шляхом вербування перебіжчиків для формування нової коаліції (в разі перемоги Януковича) або зміцнення нинішньої (у разі перемоги Тимошенко).
Якщо ж це не вдасться, то питання про призначення чергових позачергових виборів можна вважати практично вирішеним. Технічно, кожна з двох фракцій - ПР і БЮТ (172 і 153 "багнети" відповідно) - може досить легко домогтися розпуску Верховної Ради - ну, хоч би не даючи протягом 30 днів відкрити чергову сесію.
Є у демократії початок?..
Мабуть, одна з небагатьох сфер, де підходи переможців будуть різними (принаймні, в найближчі півроку) - це медіапростір. І якщо продовжувати вважати свободу ЗМІ однією з найбільших цінностей нашого суспільства, то перевага тут, як не дивно, скоріше за Януковичем.
Юлія Володимирівна, як неодноразово помічено, неймовірно різко реагує - не на критику навіть - а на недостатнє захоплення. Вона справді ставиться до цього надзвичайно серйозно. Віктор Янукович до цієї сфери серйозно не ставиться. Строго кажучи, вона йому... глибоко байдужа. Принаймні, поки що.
Тут, звичайно, є також і очевидні мінуси. По-перше, за такого підходу втрачається одна з принципово важливих функцій ЗМІ як комунікатора між народом і владою. По-друге, далеко не факт, що таке ставлення збережеться надовго.
Ще один важливий момент: "регіонали", знову-таки на даному етапі, зберігають явну залежність від думки Заходу. І ментально ("Не ганьбися перед державами!"), і матеріально - оскільки основні накопичення зберігаються десь там, в далеких офшорах, які завжди чомусь виявляються секретними зовсім не до такої міри, як розраховували вкладники.
Не можна сказати, що Юлія Тимошенко зовсім вже байдужа до демократичних цінностей, в жодному разі ні! Але, на відміну від "регіоналів", які хоча б розуміють, що нічого в них не розуміють, леді Ю переконана в тому, що розуміє, причому набагато правильніше за всяких зануд. Суть її специфічного розуміння повною мірою втілилася у відомому судовому вердикті, що забороняє критику уряду Тимошенко.
Нарешті, варто звернути увагу на особливості тих шляхів, якими фаворити виборчих перегонів рухалися останні кілька років. Так склалося, що Януковичу довелося пристосовуватися до того, що існують певні бар’єри і рамки - і що на це доводиться якось зважати. Натомість шлях Тимошенко привчав її до того, що будь-які бар’єри і всі мислимі рамки можна і треба ігнорувати - не оглядаючись на засоби, які відпочатку виправдовуються висотою поставленої мети.
Якщо у когось з читачів виникло враження, що автор закликає - нехай навіть зчепивши зуби і, можливо, заплющивши очі - проголосувати (хоч би в другому турі) за Януковича як за "менше зло", - то це враження помилкове. П’ять років тому мені вже доводилося пояснювати: Віктор Федорович - зовсім не таке чудовисько, яким його зображали ворожі пропагандисти. Він - абсолютно інше чудовисько.
Зараз картина багато в чому аналогічна.
Попри всі старання протиборчих сторін нав’язати суспільству уявлення про свою боротьбу в категоріях битви добра зі злом, насправді йдеться лише про вибір між двома концептуально різними (але етично зовсім не протилежними) моделями. Модель секти чи модель піратської ватаги - вони, поза сумнівом, різні. Але аналізувати їх на предмет з’ясування - що з них "більше", а що "менше" - методологічно безглуздо і практично не реально.
Тим більше немає ніякого сенсу намагатися "виміряти" або "зважити" моделі "імені Ющенка" й інших претендентів. Перш за все, тому що на даному етапі всі вони абсолютно не реалізовуються. На відміну від двох названих вище.
Валерій Зайцев, "Нові Грані", спеціально для УНІАН
Р.S. Тому особисто я, наприклад, неодмінно піду на вибори, щоб проголосувати "проти всіх". І в першому, і в другому турі.
За матеріалами:
УНІАН
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас