2293
Лукашенко красиво використав Ющенка
— Енергетика
Офіційний Мінськ вирішив заздалегідь підготуватися до можливої чергової кризи в російсько-білоруських відносинах - президент республіки Олександр Лукашенко нарешті приїхав до Києва і зізнався, що без України йому нічого не світить. Однак за кулісами візиту залишилась фінансова сторона питання, тобто проблема "кого і як все це гріє".
27 жовтня Тимчасовий повірений у справах США в Білорусі Майкл Скенлен повідомив білоруській пресі про майбутню і раптову зміну формату американо-білоруських відносин. Протягом поточного місяця сторонам належить з'ясувати, чи будуть зняті запроваджені в 2007 році санкції проти концерну "Белнефтехим" в обмін на зміну білоруської виборчої системи або ж, навпаки, ці санкції будуть розширені. 6 листопада, незабаром після такого удару від Вашингтона, президент Білорусі Олександр Лукашенко раптом вирішив порушити одну зі своїх традицій - регулярне скасування заздалегідь підготовлених і узгоджених офіційних візитів до України. Цього разу, незважаючи на внутрішні українські передвиборчі реалії, білоруський лідер все ж таки спромігся вперше за 11 років відвідати Київ як офіційна особа.
Нафтовий цейтнот
У 2008 році концерн "Белнефтехим" приніс Білорусі більше $ 5 млрд. з $ 32 млрд. експортних доходів країни. Лукашенко в 2007 році оперативно створив напівдержавну Білоруську нафтову компанію, через яку пішли всі експортні потоки "Белнефтехима". Щоправда, уряд США одразу прийняв поправки до санкцій, які торкнулися вже всіх підприємств, де частка концерну досягає 50%.
"Белнафтохиму" належать вагомі держчастки пакетів акцій у ВАТ "Мозирський НПЗ", "Новополоцький НПЗ" Нафтан ", а також нафтохімічних компаній" Белшина "і" Полимир ". Приватна частка в двох НПЗ із середини поточного десятиліття належить нафтокомпанії "Славнефть". Білоруський держконцерн контролює її спільно з російськими "Газпромнафти" і ТНК ВР. Перед тим як Вашингтон заявив про зміну формату санкцій, ці дві компанії завершили розділення свого контролю над приватною часткою "Славнефти".
Паралельно з цим процесом класично однопартійна більшість московської преси почала підозрювати Лукашенка в загравання із ЄС. Начебто метою цих контактів є продаж європейським нафтовим компаніям "Белнафтохиму" і його частки в "Славнефти". Незважаючи на стійкий імунітет до "зигзагів" Олександра Лукашенка, кремлівські політики просто сторопіли від поліпшення відносин між Білоруссю і ЄС, яке почалось після візиту до Мінська комісара ЄС із зовнішніх зв'язків Феніти Ферреро Вальднер.
Таке потепління дозволить Лукашенку як мінімум на рік уникнути посилення санкцій США або як максимум дійсно залучити європейський капітал у якусь частину білоруської економіки. Песимістичний сценарій - поширення американських санкцій на групу так званих сімейних білоруських компаній-спецекспортерів ( "Белтехекспорт", "Белвнешспецтехника", "Белвнешпромсервис" і "Белорусинторг"). Трагічний сценарій - поширення санкцій на масових білоруських виробників, таких наприклад, як МАЗ, Мінський тракторний завод, "Гомельдрев" або "Белкалий", що при всій стійкості білоруського режиму загрожує соціальними потрясіннями.
Торгові реалії візиту до Києва
У разі песимістичного або трагічного розвитку подій Україна зможе зіграти роль буфера для Білорусі. За 2006-2008 роки, поки Лукашенко раз у раз скасовував візити, торговий обіг між Україною та Білоруссю збільшився у шість разів. У 2008 році, незважаючи на світову фінансову кризу, він не втратив шалених темпів і збільшився ще на 63,3% - до $ 6 млрд.
З української сторони головними адептами динамічного розвитку українсько-білоруської торгівлі вважалися авторитетні в українській політиці бізнесмени Віктор Пінчук і Петро Порошенко. В зоні їх впливу відповідно знаходиться контроль над білоруським ВАТ "Могилевський металургійний завод" і контроль над українським збутом продукції ВАТ "Мінський тракторний завод" (ТМ "Білорусь") і ВАТ "Гомельський авторемонтний завод" (ТМ "Радзимич"). З білоруського боку колосальні темпи розвитку двосторонньої торгівлі демонстрував все той же "Белнефтехим". Завдяки партнерству з мережею АЗС WOG Ігоря Єремєєва заводи і компанії концерну за кілька років змогли збільшити частку ринку України в загальному обсязі білоруського збуту з 3 до 9%. Суттєву лепту у стрімко зростаючий українсько-білоруський торговельний обіг внесли білоруські виробники добрив, холодильників, комбайнів і великовантажних вантажних автомобілів. Відверто кажучи, вони змогли заробити на підозріло аморфній внутрішній політиці Києва з підтримки саме цих галузей національної економіки.
Енергетичні "меседжі" на грані фолу
Під час офіційного візиту до Києва, як і під час попередніх робочих зустрічей з Віктором Ющенком у Гомелі й Чернігові, Олександр Лукашенко охоче роздавав коментарі пресі про перспективні вектори співпраці двох країн в енергетичній сфері.
Однак навіть у священній для української політики сфері ПЕК чергова порція умовлянь Лукашенка все ще не виглядає реальною. Виходить, що Україна, президент якої схильний публічно хизуватися якимись "демократичними надбаннями", чомусь і цього разу свято повірила в економічні фантазії "останнього європейського диктатора". Дивний вибір. Адже, як показала практика останніх років, в процесі визнання офіційним Києвом колоритних економічних амбіцій тоталітарних лідерів інших країн, чи то бажання Лівії купити ОПЗ або прагнення Туркменії поставляти газ Україні, у київського офіціозу постійно виникають "тонкі питання".
Електроенергетика
Один з найвагоміших аргументів "за" широке енергетичне співробітництво - можливість початку спільної поставки Україною і Білоруссю електроенергії до балтійських країн ЄС. Головним аргументом вважається відновлення припиненого урядом Януковича в 2007 році договору між держкомпаніями "Укрінтеренерго" і "Белэнэрго" на щорічне постачання до Білорусі 2 млрд. кВт г української електроенергії. На перший погляд, ця амбіція Мінська виглядає як позитив (тим більше що в проекті фігурують інтереси близької до української влади Korlea Invest). Але при детальному розгляді енергетичний напрямок українсько-білоруської співпраці виглядає сирим. Поки що ЄС офіційно не виробив механізму запланованої на кінець 2009 року відмови від потужностей Ігналінської АЕС у Литві та їх заміщення. Балтійським країнам ЄС належить зробити вибір: або збільшити потужності Клайпедської ТЕС, що належить "Газпрому", і залучати німецьку E. One Rhurgas до будівництва аналогічної за потужністю нової ТЕС, або покладатись на імпорт з України та Білорусі.
Нескладно припустити, що "гаряча любов" Німеччини до України з питань розвитку поставок газу (яка не потребує коментарів) навряд чи стане вагомою підставою для добровільної втрати позицій Берліна і Москви в боротьбі за балтійський ринок поставок електроенергії. Доведеться відповідати і на друге просте запитання: якщо білоруський диктатор такий рішучий, що насправді готовий забрати в "Газпрому" гроші, вже вкладені ним в газорозподіл і ТЕС Литви, чому не наважується розірвати розкритикований ним же договір про передачу тому ж "Газпрому" до 2010 року 50% акцій оператора всієї білоруської газотранспортної мережі? Виходить, пообіцяти Україні завдати по "Газпрому" удару у сусідній Литві можна, а у себе вдома, в Білорусі, не можна? Якась неробоча амбіція виходить, хоча і унікальна.
Нафта
На тлі хай і не значних, але все-таки корисних сьогодні для Києва досягнень на ниві енергетики, ще менш правдивим видається обіцянка повернутися до "північного варіанту" розвитку проекту "Одеса - Броди", вперше озвученого екс-віце-прем'єром України Андрієм Клюєвим в 2004 році. У наступні чотири роки в цьому напрямку не було зроблено жодного кроку. І раптом знову та ж амбіція і той же акцепт. Чому? Аргумент "за" - під загрозою розширення санкцій США змінилася кон'юнктура зовнішньоторговельної експансії режиму Лукашенка, і він пошкодував про втрачене. Але в реальності очевидна критична відповідь на цю ініціативу з боку Польщі, компанії якої контролюють НПЗ в Чехії та Литві. Поки поляки "Белнефтехим" не купили і конкурують з ним: Варшава - не Київ, і на підбадьорення Лукашенка у неї аргументів немає. Тому цілком можливо, що старт якогось українсько-білоруського "північного варіанту" "Одеса - Броди" дасть Варшаві ідеальний шанс раз і назавжди позбутися від усього проекту.
Газ
Ще гірше виглядають українсько-білоруські перспективи в газовій сфері. У вересні, напередодні візиту Лукашенка, делегація "Белтрансгазу" вчетверте за останні чотири роки намагалася укласти договір про оренду або використання білорусами потужностей українських ПСГ (з метою розширення білоруських поставок до країн Балтії або на випадок газової блокади з боку РФ). За офіційною інформацією, і ці переговори не завершилися підписанням договору.
На цьому тлі будь-які припущення преси про початок якогось реального співробітництва двох країн у газоторговій сфері, на жаль, знову стали блефом білоруського лідера. І вже тим більше не дали підстав для перспективи укладення "газотранзитного картелю" - адже якщо режим Лукашенка, при всіх його повноваженнях, не бажає розривати відносин із "Газпромом" у себе вдома, чи можна вірити його прагненням узгодити з Україною свою транзитно-тарифну політику на зло російській монополії? Навіть якщо це буде таємний сюрприз, то скільки разів і на які гроші він буде корисний Києву? Київ і Мінськ на ринку транзиту газу природні конкуренти, і з цим нічого не поробиш. Можна, звичайно, відібрати контроль над "Белтрансгазом", який вже відійшов до "Газпрому", і віддати його якійсь з компаній, аргументовано симпатичних деяким українським політикам. Але історія, як відомо, не повторюється.
Підсумок: простий секрет "прикордонного подарунка"
При всій цій недолугості в "стратегічних напрямках" українсько-білоруської торгівлі Лукашенко під час візиту до Києва все ж таки зміг одним лише жестом перевести подібного роду "специфічний бум" в українсько-білоруській торгівлі з рейок тихої комерції на простори публічної реальної політики -- білоруський лідер пообіцяв, що протягом листопада (ймовірно, дивлячись на те, як підуть переговори про зняття санкцій з боку США) подасть до Національних зборів Білорусі пакет довгоочікуваних угод про делімітацію українсько-білоруських державних кордонів, а також документ про спільне приєднання Мінська і Києва до профільної транскордонної частини програми ЄС "Східне партнерство". Консервативні російські політики болісно відреагували на цю обіцянку.
"Ратифікація українсько-російського договору про делімітацію кордонів Білоруссю знімає одну з головних перешкод на шляху вступу України до НАТО і, отже, порушує букву Союзного договору між Білоруссю і РФ", - відверто заявив депутат Держдуми Михайло Затулін.
Після цієї та іншої різкої реакції Москви зміни в українсько-білоруських відносинах дійсно стали відчутними. Однак при всьому цьому, і навіть без огляду на проблему санкцій з боку США, ще дуже довгий час двосторонні відносини України і Білорусі будуть характеризуватися торговельно-економічним бумом. Точніше, багаторічним хаосом у Києві, що породив цей бум.
Андрій Старостін
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
