1151
Суворий клімат
— Казна та Політика
Вчора під головуванням Президента України Віктора Ющенка пройшло засідання Консультативної ради з питань іноземних інвестицій в Україні. На засіданні зібралися не лише чиновники, а й представники найбільших іноземних компаній і фірм, які працюють в Україні. Цей захід, як виявилося, був дуже своєчасним: минулого тижня представництво Світового банку в Україні констатувало 57%-ве скорочення іноземних вкладень в нашу країну.
Проте, разом з обговоренням питання "Що робити?" учасники засідання, особливо його чиновницька частина, частенько зривалися на взаємні докори в тому, хто ж все-таки винен в проблемах і труднощах кризового періоду. Мало того, присутнім відкрили старий-новий секрет про те, що "завдяки роботі уряду" дефіцит бюджету наближається до 50% ВВП. Про це, сказати чесно, давно здогадувалися ті, хто вважно стежить за станом справ у вітчизняному народному господарстві. Але щоб ось так, відкрито, та ще і у присутності іноземних інвесторів, перед якими виносити сміття з хати, напевно, не варто взагалі, - перший раз.
З іншого боку, закордонні капіталісти, які працюють в Україні, теж не сліпі. Золоте правило інвестування (про те, що політична нестабільність є найголовнішим ризиком) знають, як "Отче наш". А отже, у всіх політичних чварах розбираються не гірше від "місцевого населення". Біда лише в тому, що наші політичні розбирання - дрібні й досить передбачені. За бажанням здогадатися, куди дує політичний вітер, можна з точністю до 99,9%. А що робиться в економіці, і головне, з якого боку чекати кризової (або антикризової) каверзи - не просто задача на кмітливість. Це, знаєте, перевірка на економічну геніальність.
Куди бігти, кого слухати?
Окрім уже згаданого засідання Ради з інвестицій, вчорашні новини "потішили" ще декількома інформаційними повідомленнями, глибинний сенс яких наводить на думку про те, що інвестиційний клімат в Україні зовсім не такий м'який, як про нього намагаються розповісти з високих державних трибун.
Почнемо з того, чим обернулося прийняття законопроекту про підвищення соцстандартів. Тонкощі документа вже не раз обговорювались, тому зупинятися на них знову немає сенсу. Сенс є в аналізі реакції на проведене голосування: раптом з'ясувалося, що підвищення мінімальних зарплат і пенсій призведе до звільнення півтора мільйонів бюджетників, "шалені гроші" для яких нібито ніде взяти. І це не рахуючи звільнення тих, хто поки працює в бізнесі, але в зв’язку з посиленням податкового та іншого тиску буде змушений свою діяльність згорнути.
Та закон прийнято, і якщо Президент його підпише - він набере чинності. І ось тут виникає питання: кому тепер вірити - 254 нардепам, які підтримали документ і які запевняють, ніби гроші на все про все в державі є, або представникам фракції БЮТ, які лякають загальнодержавним колапсом, якщо, наприклад, пенсіонерам накинуто 75 гривень до мінімальної пенсії вже з 1 грудня? Питання, між іншим, не зайве і з політикою пов'язане лише на перший погляд.
Далі - більше. Істинно дивною виявилася згода 93% кредиторів НАК "Нафтогаз України" на реструктуризацію боргу за євробондами. "Фішка" тут не в тому, що боржникові дозволили відтермінувати платіж до 2014 року. Мова йде фактично про нову позику під новий - більший - відсоток і державні гарантії. Це означає, що борг в 500 мільйонів доларів зо облігацій (не рахуючи інших боргів компанії в розмірі майже 8 млрд доларів, включаючи неустойку, що накопичилася, за недобір газу перед "Газпромом") нікуди не подівся. Більше того, він збільшився, і у випадку, якщо до 2014 року НАК не отримає потрібної для виплати суми, її візьмуть з державного бюджету. А де бюджету взяти необхідні кошти? Варіантів небагато: або збільшити податкові надходження (які забезпечать у тому числі й іноземні компанії, що ризикують, скажімо, недоотримати відшкодування ПДВ або того гірше - перерахувати податки наперед), або десь позичити. Шкода, що джерелом позикового капіталу для України залишається, схоже, тільки Світовий банк і Міжнародний валютний фонд.
До слова, в Києві пройшли переговори і з місією МВФ, для якої відносини з Україною повільно, але впевнено перетворюються на чемодан без ручки: кинути Україну, на жаль, не можна (дуже багато грошей нам вже перерахували як допоміжні антикризові позики), а працювати тут стає все складніше. Мало того, що кредитні умови не виконуються категорично (про реформи енергосектора і скорочення дефіциту бюджету згадують лише під час переговорів), так чиновників МВФ ще і використовують як "останній довід". Президент Віктор Ющенко поклав на представників МВФ надії на те, що тільки з їх допомогою Україні вдасться сформувати план економічних реформ.
Словом, чекаємо знову пана, який приїде і розсудить. Про яку самостійність (економічну і політичну) після цього можна говорити? А головне, як інвесторові поводитися в таких умовах: адже ніхто не зможе йому гарантувати того, що навіть придумана в МВФ програма економічних перетворень буде тут реалізована.
Вперті речі
Все це посилюється повною невизначеністю в банківській сфері й, особливо, у валютній політиці. Курс долара, а точніше, ціна гривні щодо американської валюти, цікавить всіх, але робити хоч якісь прогнози цієї ціни беруться лише одиниці. Причому навіть ці - одиничні - прогнози експерти будують на чому завгодно: на результаті виборів, черговості боргових платежів, отриманні траншів МВФ та інших подіях і заходах, що часто не мають зв'язку з теорією грошей.
Єдиною "впертою річчю" в цій, сказати чесно, економічній вакханалії залишається статистика. Знову-таки вчора Держкомстат опублікував низку досліджень, що підтверджують ґрунтовність безрадісних загальноекономічних настроїв. Так, наприклад, показники виробництва основних видів виробничої продукції від місяця до місяця ніби як зростають, але порівняно з аналогічними періодами минулого року - недотягують навіть до "кризових" цифр річної давності.
Відносний паритет дотриманий тільки у сфері виробництва продуктів харчування. А в паливній галузі - на жаль: у грудні 2008-го, скажімо, вугілля (що покликане стати чи не основним вітчизняним паливом) видобували 5 млн 80 тис. тонн, а у вересні-2009 видобули 4 млн 180 тис. тонн. Аналогічна історія із видобутком газу і нафти. Навіть взуття, і того випускаємо більш ніж на 100 тисяч пар менше, ніж рік тому.
Основними статтями нашого експорту є продукти рослинного походження (3 млрд доларів), жири і масла (1,1 млрд доларів), продукція хімічної промисловості (1,5 млрд доларів), мінеральна сировина (2,1 млрд доларів), машини і механізми (3 млрд доларів). Імпортуємо в основному знову ж таки продукти харчування (1,2 млрд доларів), енергетичні матеріали, зокрема нафту і продукти перегонки (майже 9 млрд доларів), продукцію хімпрому (3,1 млрд доларів), машини і механізми (3,6 млрд доларів). І це лише найбільш знакові статті українського експорту і імпорту. В цілому ж за 9 місяців року імпорт склав 27,5 млрд доларів США, експорт - 23,7 млрд доларів США.
Картина, словом, виходить безрадісна: формально інших джерел виживання окрім інвестицій у нас немає, але і отримати їх ми не можемо, тому що не в силах надати якісь реальні економічні успіхи.
Виходить, треба або будувати фінансову піраміду (як з "Нафтогазом"), або займатися реформуванням народного господарства. Проте охочих проводити реформи небагато, а ось таких, хто прагне взяти участь в діленні пірамідальних кредитних накопичень - ціла черга. І чим ближче до прилавка, де гроші роздають, тим черга скупченіша, зліша і гучніша. Завивання чути за кожну копійку, що проходить мимо.
А гроші, адже вони шуму не люблять. Їм, розумієш, тишу і спокій подавай. Та де ж її, тишу, взяти, коли в країні то вибори, то революції, то свята, то поминки?!
Олеся Сафронова
За матеріалами: ИнтерМедиа Консалтинг
Поділитися новиною
