1093
Парад кандидатів
— Казна та Політика
Офіційна передвиборна кампанія в Україні триває вже більше тижня. Робота над майбутнім країни кипить. ЦВК реєструє кандидатів; бажаючі стати президентом, хто скромно, а хто - з помпою, демонструють свої наміри, а народ продовжує знайомитися з асортиментом.
Більше кандидатів - хороших і різних
Задовго до старту головних перегонів п'ятирічки експерти припускали, що вона може відрізнятись від інших виборчих кампаній не тільки реалізацією широких можливостей щодо використання компромату, але і підвищеної "людністю" бюлетеня. Дивного в цьому небагато. Президентські вибори - це не тільки змагання між основними претендентами на посаду, а й гарний привід нагадати про себе гравцям середньої руки або скласти невеликий політкапітальчик на майбутнє для бізнесменів або громадських діячів. А, з урахуванням того, що ніхто не поспішає відміняти практику використання технічних кандидатів, можна було припустити, що перелік прізвищ, підготовлений для ознайомлення в кабінках виборчих дільниць, виявиться дуже довгим. Але законодавці взялися за коректування подібної перспективи.
Віднедавна головною перешкодою з реалізації істинно олімпійської програми "Головне не перемога, а участь" служить норма свіжого закону про вибори, яка обмежить права можливих кандидатів п'ятиразовим збільшенням застави, яка, до того ж, буде повернута тільки учасникам другого туру. Але навіть з урахуванням приєднання матеріального цензу, керівництво Центральної виборчої комісії прогнозує, що боротися за симпатії виборців будуть близько трьох десятків політиків і не тільки. Причому, як стверджує заступник голови ЦВК Андрій Магера, навряд чи когось з усіх цих "олімпійців" можна буде назвати "технарем" - серйозні витрати повинні мати на увазі і серйозні наміри. "Я не думаю, що технічні кандидати можуть подати декларацію на 2,5 мільйона гривень, і потім після завершення виборів якимось чином пояснювати податковій адміністрації або іншим правоохоронним органам, звідки він узяв ці гроші", - сподівається на продуманість чужого підходу член Центрвиборчкому . Виходячи з такого припущення, поки ЦВК реєструвала тільки найбільш, як там не є, реальних претендентів на перемогу.
Станом на 28 жовтня, за тиждень роботи Центральна виборча комісія встигла розглянути заявки 8 кандидатів у президенти, кожна з яких обернулася реєстрацією. На сьогодні повноправними учасниками передвиборного процесу є юрист Олег Рябокінь, банкір Сергій Тігіпко і "букет" народних депутатів - Анатолій Гриценко та Арсеній Яценюк з НУ-НС, верховний "регіонал" Віктор Янукович, голова блоку свого імені Володимир Литвин, головний лівий країни Петро Симоненко і "позафракційна" Інна Богословська. Наступними на черзі (з урахуванням факту подачі документів) є діючий президент, прем'єр-міністр, лідер "Свободи" Олег Тягнибок, голова УНП Юрій Костенко і пара громадян-самовисуванців. І, виходячи із задекларованих і підтверджених з'їздами намірів, незабаром список претендентів на крісло номер один має поповнитися, як мінімум, Олександром Морозом.
Вже відомими прізвищами асортимент може і не обмежитися. З одного боку, до заявленої планки з 30 кандидатів поки далеко. З іншого - час у висуванців ще є. Визначатися зі своїми уподобаннями партії і блоки можуть аж до 6 листопада, а подавати документи до Центрвиборчкому на розгляд - до 9 листопада включно. Але, з урахуванням того, що головні учасники забігу встигли якщо не "здатися" в ЦВК, то хоча б урочисто висунутись у президенти протягом першого тижня офіційної кампанії, можна вже говорити про показовість параду кандидатів.
Сам себе не висунеш ...
Можливо, у випадку із висуненням кандидатів і не працює принцип "Як ви яхту назвете - так вона і попливе". Але, як би там не було, особливості старту кампанії можуть дещо розповісти про потенційні стратегії "гонщиків", а перші заяви - про риторику, на яку вони планують орієнтуватися надалі. Керуючись цим, досить цікаво спостерігати за тим, як і "звідки" кожен учасник забігу вирішив йти в президенти.
Ще на самому старті потенційні кандидати автоматично діляться на дві категорії в залежності від того, в ім'я кого вони вирішили бути обраними. Як показує практика перших днів кампанії, поки число самовисуванців переважає над загальною кількістю "делегатів" від партій чи блоків. При цьому щоправда, варто враховувати, що частина вже заявлених "вірних партійців" ще не донесла документи до ЦВК, та й не в кожної політичної сили вже встигли пройти тематичні з'їзди. Тим не менше, вибір між "я йду" і "мене відправили" і супутні йому обставини вже можуть дати кандидату певну характеристику.
Для однієї з категорій кандидатів у президенти (зараз її представником є Олег Рябокінь) самовисування - єдиний доступний варіант, через відсутність істотної (або якої б то не було) політичної підтримки. Для інших подібний сценарій може нести і додаткову ідеологічне навантаження. Основними рисами, які може рекламувати урочисте самовисування, є, ймовірно, демонстрація своєї політичної (і фінансової - у випадку з сумою в 2,5 мільйона гривень спустити питання на гальмах все-таки важко) незалежності і близькості до народу. Фактор "відособленість" спрацьовує на користь, в першу чергу, "молодих і незаангажованих" політиків. Першим номером у цьому списку, безумовно, йде Арсеній Яценюк. У випадку з екс-спікером сценарій скромного самовисування логічний: за ним поки не стоять ні оформлена партія, ні розрекламована команда. Ще далі шляхом демонстрації власної незалежності пішов Анатолій Гриценко, який і заставу зібрав під час кампанії зі збору внесків співчуваючих. Що ж до Сергія Тігіпка та Інни Богословської, то, хоча в їх розпорядженні і є й політичні бренди з історією та ім'ям, їх впізнаваність серед виборців може виявитися меншою, ніж самих політиків. У такому випадку, мабуть, простіше й ефективніше висуватися в президенти від власного імені. Заодно, завжди можна уточнити, що претендент представляє не якусь окремо взяту партію, а весь український народ.
Судячи із обставин, поки головним "народним" кандидатом у президенти може вважатися чинний глава держави. Як і можна було очікувати, на Банковій відмовилися від ідеї "споряджати" Віктора Ющенка на другий термін за партійною лінією. Цілком імовірно, що причиною цього є внутрішні проблеми в НСНУ, але, з іншого боку, самостійне висунення навіть більшою мірою відповідає образу нинішнього гаранта, який і в 2004 році балотувався самостійно. Щоправда, історія накладає свій відбиток: у 2009 Віктора Ющенка в ЦВК супроводжували не багатотисячний мітинг, а благословення односельців. Але зовсім без урочистостей не обійшлося. Більшість самовисуванців обставили свій похід у світле майбутнє досить скромно - віднесли документи до ЦВК, прокоментували цю подію пресі й пірнули в передвиборчі будні. Чинного президента ж біля порогу Центрвиборчкому зустрічали до двох тисяч соратників і корпус чиновників. Скромність - скромністю, але становище і мрії про майбутній тріумф зобов'язують.
Токмо волею пославших мя ...
На відміну від "скромних" самовисуванців, курс на президентство кандидатів від партій і блоків супроводжується більшою помпою. Формальна причина цьому - великі організаційні складності процесу. І, тим не менше, як продемонстрували українські політики під час першого тижня офіційної кампанії, йти в президенти "волею тих, хто послав", теж можна по-різному.
У виконанні вітчизняних партійних утворень урочисте висунення може здійснюватися різними способами: з'їздом, з'їздом зі спецефектами і спецефектами з елементами з'їзду. Причому вибір оптимального сценарію може залежати не тільки від фінансових можливостей і популярності потенційних кандидатів, а й від випадковостей, що піддаються прогнозу.
Традиційно, найменша кількість інформаційного галасу супроводжує висування кандидатів партіями другого-третього ешелону. Поки що за подібною схемою сталася відправка в президенти Юрія Костенка та Олега Тягнибока. Теоретично, характеристика "просто й зі смаком" могла б бути віднесена і до висування лівих кандидатів, але в 2009 році обставини склалися трохи інакше.
Розмах першого кроку до президентства Петра Симоненка забезпечила ускладненість процедури. Як відомо, головного комуніста країни крім однопартійців вирішили підтримати представники ще трьох лівих і лівоцентристських сил. Тому, висувати Петра Миколайовича в президенти співчуваючі почали заздалегідь: спочатку від кожної партії окремо, потім - на загальному з'їзді. І, оскільки кожен етап в тій чи іншій мірі висвітлювала преса, без галасу не обійшлося. Втім, цього слід було очікувати. "Єдиний кандидат від лівих" - бренд, який потребує додаткової розкрутки ...
З'їздам кількох інших партій додаткову увагу ЗМІ допомогли забезпечити спочатку незаплановані обставини. Родзинкою урочистого висунення кандидата від СПУ повинна була стати наявність альтернативи. Українські соціалісти вирішили продемонструвати власну демократичність, тому делегати отримали можливість обирати з двох претендентів - лідера партії і екс-глави ФДМ Валентини Семенюк-Самсоненко. Але несподівана смерть секретаря політради Михайла Мельничука прямо під час з'їзду серйозно скоригувала рекламу урочистості плюралізму. Дещо поспішно в кандидати був одразу делегований Олександр Мороз, а амбіції його "молодшої соратниці" відклали до кращих часів.
Аналогічним (але куди менш трагічним) чином несподівана "корекція" сценарію послужила на користь висунення кандидата від Народної партії. Але тут традиційний хід волевиявлення делегатів, прикрашений обов'язковими вокально-хореографічними номерами змінив "спецефект" авторства самого Володимира Литвина. Загартований політичними баталіями спікер не зміг стримати сліз під час промови із словами подяки. Невідомо, як така нехарактерна для вітчизняних політиків емоційність вплине на рейтинг кандидата, який "наведе порядок", але те, що цей порив увійде до історії українського політикуму зрозуміло вже зараз ...
Скупа чоловіча сльоза значилася серед найбільш яскравих передвиборних подій до часу висунення головних суперників з кампанії. Найбільшого розмаху публіка могла очікувати від з'їздів Партії регіонів і "Батьківщини". І дочекалася.
У змаганні на "ярмарку політичного марнославства" досить переконливо перемогла чинний прем'єр. У "синьому" кутку рингу були помічені традиційний з'їзд делегатів (щоправда, за американським зразком - зі стоячими місцями і персональними портретами лідера для кожного учасника), захищених від необхідності спілкуватися з пресою, телеміст з регіонами і порівняно скромний концерт. А от "біло-червоні" виклалися на повну: зарезервований Майдан (не тільки "географічно", але і з точки зору спроби наслідування ідеоалогії та естетики), багатогодинне шоу і вражаюча масовка, яка оточувала власне делегатів (за різними підрахунками - від 120 до 200 тисяч осіб) - мали зробити висунення Юлії Тимошенко окрасою сезону, що демонструє не тільки внутрішньопартійну, а й всенародну підтримку. Найімовірніше, і зробили, от тільки не дуже приємним ефектом стали закономірні запитання опонентів про раціональність подібних витрат в розпал кризи ...
За перші дні висування кандидатів українці змогли не тільки попередньо ознайомитися з можливостями майбутнього вибору, а й отримати уявлення про те, як може виглядати кампанія основних учасників перегонів. Одні роблять ставку на власну харизму, інші спираються на знайомі ідеологеми. Одні підкреслюють скромність своїх можливостей, інші хочуть потішити глядачів яскравими видовищами. Який підхід в підсумку виявиться виграшним - стане відомо тільки після походу на ділянки. Але поки парад кандидатів ще не закінчено, а шоу - повинно тривати.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
