1367
Заручники чужих амбіцій
— Кредит&Депозит
Історію новітніх відносин нашої країни з Міжнародним валютним фондом колись напевно внесуть до дипломатичних і економічних хрестоматій. А все тому, що тільки тут найпотужнішу, непохитну і незалежну структуру не просто перетворили на безмовного гравця, змушеного терпіти всі економічні особливості окремо взятої держави, але і зробили учасником складного політичного процесу, кінця і краю якому немає.
Тільки в Україні авторитет і досвід Фонду виявився куди менш важливим і значущим, ніж можливість інтерпретувати заяви високої міжнародної інстанції то на користь одних, то на користь інших політичних сил і рухів.
Тільки в Україні здогадалися апелювати до Фонду з усякого приводу і просити у нього грошей, безбожно ігноруючи "неправильні" з огляд на виборчий процес "кредитні" рекомендації. Тільки у відносинах з Україною МВФ опинився в такій невигідній позиції, коли продовження співпраці таке натужне, награне і шите, як то кажуть, білими нитками, але відмовлятися від нього не можна: демонстративне і повчальне "грюкання дверима" обійдеться, врешті-решт, дуже дорого. І, перш за все, для самого МВФ.
Написаному вірити
Найсвіжіша заява місії Фонду - зайве тому підтвердження. Представлення результатів двотижневого перебування тут поважної делегації з Вашингтона вмістилося аж в двох абзацах вельми хитромудрого тексту. У ньому, зокрема, йдеться, що "економічна ситуація в Україні стабілізується завдяки запровадженню програми кредитування стенд-бай, але певні кроки в деяких сферах все ще необхідні". Що за сфери і що за кроки, в повідомленні не згадується, зате розповідається, ніби Міністерство фінансів і Національний банк знають, про що йде мова і що потрібно робити.
"Тепер місія МВФ з нетерпінням чекає втілення досягнутих домовленостей, а також висловлює серйозну стурбованість прийнятим Верховною Радою законом про підвищення зарплат і пенсій. Місія МВФ розраховує вже незабаром отримати гарантії того, що згаданий закон буде ветований", - сказано в прес-релізі Фонду, опублікованому на офіційному сайті МВФ і поширеному вчора всіма українськими ЗМІ.
Із двох основних посилів короткої заяви (про стабілізацію економічної ситуації і про обов'язковість вето закону про соцстандарти) - найбільш "смачним" здався саме другий. Та це і не дивно. Фразами про економічну рівновагу в Україні спокушатися не варто. Для МВФ визнати тягар тутешнього становища - все одно що розписатися у власному безсиллі, яке вже обійшлося майже в 10 млрд доларів з обіцяних нашій країні 16,4 млрд. А "зачіпка" за соціальні стандарти виглядає не просто черговою рекомендацією - індульгенцією в руках чинного уряду, який не втомлюється доводити, що пропоновані депутатами підвищення зарплат і пенсій заженуть країну в глухий кут.
З вимогою "послухати голос МВФ" вже носяться як з писаною торбою, лукаво забуваючи про те, що таких голосів МВФ подавав безліч. Щоправда, до тих голосів лише зрідка прислухались.
Хотіли як краще...
Не складно згадати, на яких умовах МВФ сюди "заходив". На офіційному сайті Фонду ще зберігся прес-реліз річної давності (від 5 листопада 2008 року) про надання Україні рекордної позики в 16 млрд доларів США (при квоті в 2 млрд доларів) терміном на два роки. Основна мета кредиту - допомогти владі відновити фінансову і економічну стабільність, зміцнити довіру, полегшити адаптацію економіки до сильного шоку, спричиненого умовами торгівлі. План дій включав зрушення в грошово-кредитній та курсовій політиці, рекапіталізацію банків, коректування податкової та бюджетної політики, а також політики в питаннях доходів.
"Українська економіка, особливо банківська система, перебуває під істотним тиском. Зниження цін на сталь, основну статтю експорту України, призвело до значного погіршення перспектив щодо рахунку поточних операцій України. Цей шок, спричинений умовами торгівлі, а також чинниками уразливості, такими як висока інфляція, відносно низький рівень валютних резервів у порівнянні з короткочасним зовнішнім боргом, значна залежність банків від зовнішнього фінансування, асиметричність балансу і слабка базова бюджетна позиція, - у поєднанні зі скороченням ліквідності в результаті міжнародної фінансової кризи, призвели до значного зниження обсягу притоку капіталу", - коментував рішення МВФ заступник директора-розпорядника і виконуючий обов'язки голови Виконавчої ради Фонду Мурілу Португал.
Підсумком виконання задуманого мало стати зниження інфляції до рівня нижче 10%, відносно безболісне відновлення обсягів кредитування (за допомогою рекапіталізації банків і розв’язання проблем корпоративних боргів і боргів домашніх господарств), розробка і прийняття збалансованого бюджету на 2009 і 2010 років, заснованого на реальних макропоказниках з урахуванням максимально можливого скорочення бюджетних витрат з одночасним збільшенням бюджету страхування на випадок безробіття і надання адресної допомоги.
"Якщо припустити, що в другій половині 2009 року почнеться підйом світової економіки, економіка України зможе повернутися до своїх розрахункових потенційних темпів економічного зростання на рівні 5-6 відсотків до 2011 року при інфляції на рівні 5-7 відсотків до кінця 2011 року", - стверджували рік тому в МВФ.
...Вийшло як завжди
Проте прогноз виявився справою невдячною: корективи в первинний план спільних економічних зусиль довелося вносити вже після перерахування першого кредитного траншу. У липні Україна і МВФ підписали Меморандум про співпрацю і лист-намір, в якому не лише мінялися заявлені раніше макропоказники (дефіцит бюджету, інфляція, наприклад), але і оговорювалися нові економічні вимоги (зокрема, реформа енергосектора). Тоді в МВФ закрили очі на багато що - і на відсутність гнучкого курсу гривні, і на використання коштів Фонду для оплати російського газу, - але висунули вимогу (о, жах!) термінового прийняття плану санації НАК "Нафтогаз України", корегування тарифів на електроенергію, приведення ціни газу всередині країни до зовнішніх кордонів і введення штрафів за невчасну оплату спаленого в комунальних цілях блакитного палива. І це не рахуючи того, що до кінця вересня Фонду повинні були надати структурований аналіз стану справ в системі пенсійного забезпечення, а також перспектив її, системи, якнайшвидшого реформування.
Чи треба говорити, що нічого з вищезгаданого так і не було виконано в тому вигляді, в якому пропонували фахівці МВФ? Більше того, легким рухом руки київського районного судді рішення про підвищення енерготарифів і зовсім виявилося поза законом. Про приватизацію енергогенеруючих компаній і Одеського припортового заводу (що теж входило до рекомендацій МВФ) я й зовсім промовчу - історії невдалого роздержавлення досі на вустах. Як не забулася й "холодна війна" між Кабміном і Нацбанком, які, за задумом Фонду, мусили б працювати "в парі", а не один проти одного.
Сьогодні на кону нові пристрасті - соціальні стандарти, про які не говорив і не писав хіба що ледачий. Але розмова, як з'ясовується, ще не закінчена, тому що в справу втрутився Міжнародний валютний фонд - на радість уряду і на горе опозиції і, загалом, самому собі.
Тепер заяву фонду поставлять на щит і підуть з ним в народ - благо, старт виборчої кампанії дозволяє використовувати що завгодно, кого завгодно і в яких завгодно цілях. І ніхто ж не скаже, що цей щит приховує масу інших - невиконаних, але не менш важливих рекомендацій, які погано вписуються в канву передвиборних обіцянок і дій.
Що й казати, якщо гроші від Фонду вже отримані і вже витрачені. А трубити про це не дуже вигідно ні керівництву країни, ні власне Фонду, що став, волею долі, заручником українських політичних і економічних хитросплетінь.
Олеся Сафронова
За матеріалами: ИнтерМедиа Консалтинг
Поділитися новиною
