2095
Між владою і грошима
— Казна та Політика
Більшість народних депутатів України більше часу проводять в офісах своїх компаній, ніж у парламенті. Цинічне порушення Конституції, що забороняє поєднувати політику та бізнес, нікого у Верховній Раді особливо не цікавить. Тим часом у країнах ЄС цю проблему вирішують скасуванням заборони на сумісництво. Українські депутати поки воліють брехати один одному ы виборцям про те, що живуть на одну зарплату.
Життя політиків від бізнесу припускає постійні переміщення між офісами власних підприємств і будинком на Грушевського, 5, а їх помічники в парламенті та секретарі в бізнес-структурах змушені щодня відслідковувати ці "зиґзаґи" босів. "Він сказав, що вже виїхав до нас, навіщо йому знадобилося вертатися до парламенту?!", "З ранку буде на виробництві, а після обіду - на комітет", "Попередив, що заїде в офіс після шести й буде допізна, так що поки не йди". До такої ситуації вже звикли й ті, й інші. Політика - далеко не завжди захоплення бізнесменів, але відмовлятися від участі в ній готові не всі. Через тверду впевненість: ніхто не захистить інтереси їх підприємств ефективніше них самих. Це переконання змушує змиритись із дискомфортом від того, що поєднувати парламентську діяльність та керування бізнесом заборонено.
На двох стільцях
За найбільш приблизними підрахунками, у Верховній Раді сьогодні працює не менше 100 народних обранців, які прийшли з бізнесу і зберегли безпосередній зв'язок зі своїми підприємствами. Знайти їх найчастіше набагато легше в офісах власних компаній, ніж у парламенті. Так відбулося, коли газета "Власть Денег" в один із сесійних днів намагалася розшукати автомобільного магната Таріела Васадзе і птахівника Євген Сігала. Їх помічники в Раді рекомендували шукати босів в офісах "УкрАВТО" і "Агромарсу" відповідно. Там бізнесмени від БЮТ "прогулювали" чергове блокування парламентської трибуни Партією регіонів.
Процеси підпирання стільцями президії Верховної Ради політиків від бізнесу навряд чи тішать. Простій парламенту гальмує прийняття життєво важливих для їхх підприємств рішень. Приміром, свіжого законопроекту, наприклад, за збігом обставин, покликаного допомогти саме аграріям і вітчизняному автопрому. Він обкладає 10%-м збором імпортне м'ясо й автомобілі, а вітчизняним виробникам цих товарів "виділяє" дотації. Поки рятівні пропозиції, що прийшли на зміну 13%-й надбавці до ставок ввізного мита, не набрали чинності, Васадзе й Сігал можуть тішитися лише тому, що блокування парламентської трибуни дозволили їм приділяти більше часу безпосередньо виробництву. А останнім часом особистий контроль над бізнесом актуальний не менше, ніж законодавче лобі.
Одні відвідують свої офіси щодня, інші - кілька разів на тиждень, але практично кожного депутата-бізнесмена хвиля економічної кризи змусила глибше занурюватися в оперативні питання й частіше цікавитися динамікою продажів, поверненням ПДВ або процесом отримання кредитів.
"Взагалі досить періодично спілкуватися з одним-двома топ-менеджерами, щоб знати все що відбувається, - говорить Олександр Фельдман, народний депутат від БЮТ, співвласник багатогалузевого концерну "АВЕК і Ко". - Мені вистачає декількох годин на початку й наприкінці тижня, щоб "пройтись" колом питань. Але, природно, коли почалась економічна криза, довелось "занурюватись" досить глибоко".
Як не парадоксально, але відкрито визнаючи поєднання депутатської та підприємницької діяльності, забороненої в Україні, політики від бізнесу мандатом не ризикують. Завдяки загадковій логіці вітчизняного законодавства, відповідно до якої вони і не підприємці зовсім. "Сам факт засновництва (юридичної особи), володіння акціями не вважається в нас підприємницькою діяльністю, - пояснює Сергій Власенко, народний депутат з багатим адвокатським досвідом. - Чинне законодавство абсолютно чітко визначає участь у статутному капіталі господарчих товариств як непідприємницьку діяльність. Тобто депутати не беруть участь у бізнесі, вони є його власниками. Хоча зрозуміло, що це обмеження (на бізнес для народних депутатів) не дієздатне, формальне".
Фіктивна заборона
По суті, народним обранцям в Україні реально заборонено тільки реєструватися як фізособа-підприємець і офіційно курирувати власними фірмами - як директорів, членів правління або наглядової ради. Єдиний бізнесмен у політиці, який де-юре порушив навіть скромні законодавчі обмеження, - бютівець Костянтин Жеваго. У жовтні минулого року він обійняв посаду виконавчого директора підконтрольної гірничорудної компанії Ferrexpo. Якби "приватівець" Ігор Коломойский не зацікавився скупкою акцій, які обвалилися через кризу, Ferrexpo, Жеваго навряд чи знадобилося б особисто брати на себе юридичні повноваження для захисту бізнесу від міноритарних акціонерів. Тим більше що це рішення, мабуть, провокувало шквал справедливої критики з боку політичних опонентів (як не як, а факт порушення Конституції - наявний).
Але те, що регламентному комітету парламенту, яким, до слова, керує регіонал Олександр Єфремов (група TBM Holdings), не вистачило року на ухвалення рішення щодо нардепа-порушника, факт не менш красномовний. І говорить він на користь того ж "не зрозумілого" відчуття, яке виникає під час аналізу діючих обмежень на бізнес для народних обранців: насправді законодавець зовсім не збирався реально боротися з депутатами-сумісниками як з явищем. І без Жеваго таких у Раді вистачає. Різниця лише в тім, що вони поки успішно обходять фіктивну заборону на сумісництво завдяки спадкоємцям, діловим партнерам або просто найманому менеджменту, а також невловимому статусу "почесний президент".
Ніхто не заборонить синові регіонала Нвера Мхітаряна Артуру керувати батьківською компанією "Познякижилбуд", а спадкоємцеві Таріела Васадзе Вахтангу - корпорацією "УкрАВТО". Немає юридичних підстав причепитися й до статусу "почесний президент", який "на громадських засадах" носять депутати - власники цих підприємств. Денис Лисенко, партнер ЮФ "Василь Кисiль i Партнери", пояснює неформальну могутність "почесного" статусу тим, що він в українському законодавстві ніяк не врегульований. "Ми зіштовхувалися з подібними випадками в основному на просторах СНД - в Україні, Росії та інших колишніх радянських республіках, - констатує він. - У Євросоюзі подібного роду статуси одиничні, їх мають люди, які довгий час працювали в компанії, але підтекст, з яким це словосполучення використається в Україні, у ЄС не передбачається".
"Підтекст" цього пострадянського феномена дозволяє без зайвих юридичних ризиків демонструвати, хто ж насправді в бізнесі головний. А заразом й пояснити наявність у народного обранця особистого кабінету в комерційній структурі. Цей статус - не більше ніж ширма, за якою можна щодня керувати бізнесом, не маючи на це офіційних повноважень. Зарплата "почесним" керівникам, як правило, не дозволяється, але отримувати дивіденди від бізнесу депутатам не заборонено, а виходить, їх зацікавленість в ефективному законодавчому лобі на користь своєї компанії залишається. У такому випадку логіка самої заборони на бізнес для народних обранців сумнівна. Фактично відсторонити депутатів-бізнесменів від керівництва своїми компаніями неможливо. Мабуть тому в європейській практиці далеко не завжди прагнуть викорінити бізнес серед народних обранців.
Зняти не можна залишити
Педантичні німці до цього питання підійшли помірковано - нардепи-бізнесмени в Бундестазі працюють цілком легально. "Діяльність за сумісництвом депутатам парламенту дозволена, але інформація про неї повинна бути розкрита і поширена на певних умовах, - розповідає Вольфрам Ребок, старший партнер юридичної компанії Arzinger. - Депутати зобов'язані повідомляти про свою діяльність під час членства в Бундестазі (посада, участь у комерційних структурах), у випадку якщо їх дохід перевищує 1000 на місяць або 10 000 євро на рік. Ця інформація повинна бути представлена в офіційному довіднику й на офіційному сайті Бундестагу, наприкінці резюме кожного депутата. За порушення зобов'язань про розголошення може бути адміністративний штраф у розмірі 50% річного доходу депутата".
Законодавче регулювання діяльності депутатів-бізнесменів у німецькому парламенті з'явилося тільки у 2007 р., коли стало очевидним, що вихідці з комерційних структур не збираються спалювати мости зі своїм минулим. Українські політики від бізнесу, зважаючи на все, також не мають наміру цього робити. Так само як не готові відмовлятися й від особистого лобі на користь професійних структур. Причина - банальна недовіра. "В Україні існує багато галузевих об'єднань, у банківській сфері - це Асоціація українських банків, інші громадські організації, але їх діяльність, нехай мене вибачать їх керівники, однаково недостатньо ефективна", - відверто пояснює небажання бізнесу відмовлятися від політики Василь Горбаль, нардеп-регіонал, донедавна основний власник Укргазбанку.
Ризикнемо припустити, що визнання за народними обранцями права поєднувати бізнес-діяльність і роботу в парламенті при грамотному регулюванні може бути корисним і в Україні. Контроль над сумісниками в Раді може здійснюватися через опублікування переліку фінансових інтересів народних обранців і змін у них, що публікується на сайті парламенту й в окремому виданні. А уповноважений комітет буде стежити за тим, щоб законодавчі ініціативи не йшли на користь окремим підприємствам (правилами цивілізованого лобізму не забороняються законопроекти, спрямовані на підтримку галузі в цілому). Проблема прогулів засідань Верховної Ради, мабуть, також повинна вирішуватися іншим способом, адже чинні обмеження на підприємницьку діяльність зовсім не сприяють дисциплінованому відвідуванню парламентарями сесійної зали.
"Досягти цього можна, на мій погляд, елементарними технічними рішеннями. Прийнявши відповідні зміни до регламенту і технічно зробивши так, що жодне депутатське місце не може голосувати, поки на ньому не сидить політик і не натискає потрібний контакт. А також не прикладає палець до спеціальної кнопки, що ідентифікує його відбиток, - як у сучасних системах сигналізації, - переконаний Олексій Рєзников, адвокат, партнер ЮФ Magisters. - Тоді політик повинен буде сидіти у своєму кріслі в сесійній залі інакше - проголосувати неможливо. І тоді всі великі бізнесмени, картками яких голосує хтось сторонній, повинні будуть визначитися - або сидіти в парламенті, або керувати бізнесом".
Дозволивши народним обранцям офіційно поєднувати політичну діяльність і керування власним бізнесом, законодавець може передбачити позбавлення сумісників зарплати у Верховній Раді, заощаджуючи бюджетні гроші. Як у випадку з депутатами місцевих рад, яким підприємництво не заборонене, але зарплата від держави не дозволяється в принципі. Інша справа, що й самим політикам від бізнесу найчастіше вигідне збереження нинішньої ситуації. Поки криза довіри до власних представників у бізнесі не поставить їх, подібно до Жеваго, перед необхідністю на законних юридичних підставах захищати свої активи, у них немає потужного стимулу офіційно "світити" свою бізнес активність.
Потенційні учасники майбутнього змагання за президентське крісло вже поставили на порядок денний питання нардепів-сумісників. Але реальних механізмів поділу влади й бізнесу поки не запропонував ніхто. Мабуть тому, що їх ще немає. По суті, зараз зручний час для того, щоб суспільство визначилося, чи намагатися й далі розділити те, що фактично розділити неможливо, або ж вивести з тіні й контролювати бізнес діяльність діяльність народних обранців.
Дмитро Святаш: "Бізнесмени, які сьогодні перебувають у парламенті, більше працюють у себе в компаніях"
Народний депутат України (фракція Партії регіонів) і співвласник корпорації "Автоінвестбуд" не заперечує очевидного і зізнався, що бере безпосередню участь у управлінні бізнесом. Щоб тримати руку на пульсі того, що відбувається в компанії, корпоративний офіс він відвідує щодня. Як і багато його колег з парламенту
Чи готові бізнесмени відмовитися від участі у владі?
- З мого погляду, коли представники великого капіталу перебувають у парламенті - це правильно. Я не говорю про ті випадки, коли власники великого бізнесу працюють державними чиновниками, у СБУ або митниці. Це, напевно, все-таки створює великі ризики. Але в парламент бізнесмени повинні мати доступ, їм необхідно якось впливати на прийняття державних рішень, адже вони є великими роботодавцями, платниками податків і, як правило, визначають розвиток в основних галузях економіки. Єдине: у всьому цивілізованому світі це робиться через систему лобіювання, коли представники великого капіталу у владу не йдуть, а фінансують великі політичні сили. На жаль, в Україні це поки не працює.
Чи змусить економічна криза політиків від бізнесу офіційно ставати біля керма своїх компаній, подібно до Костянтина Жеваго?
- У Жеваго публічна компанія, яка вийшла на біржу. Він є власником мажоритарного пакету, тому був змушений офіційно стати посадовою особою й у такий спосіб порушити закон ("Про статус народного депутата України") і Конституцію. У всіх інших випадках бізнесмени де-факто своїми компаніями керують, а де-юре не є менеджерами. Безумовно, економічна криза, друга хвиля якої практично почалася, змушує власників бізнесу брати активну участь у його керуванні. Інакше вони все втратять.
Чи варто зняти подвійні стандарти, дозволивши депутатам-бізнесменам обіймати керівні посади на своїх підприємствах, але посиливши вимоги до відвідування парламенту та лобіювання інтересів власних бізнес-структур?
- Напевно, було б непогано привести те, що є фактично у відповідність із юридичними нормами. Тому що однаково де-факто ті бізнесмени, які сьогодні перебувають у парламенті, більше працюють у себе в компаніях, ніж у Верховній Раді. Та й ніяким законодавчим актом неможливо заборонити йти в політику власникові, який не управляє, але володіє бізнесом і, безумовно, впливає на нього, і, безумовно, буде захищати свої бізнес-інтереси. Тільки виборець може прийняти рішення, голосувати за власника бізнесу чи ні.
На яких принципах ви поєднуєте керівництво підприємством і парламентською діяльністю?
- У мене є партнер (Василь Поляков), який вже не є народним депутатом і займається безпосередньо бізнесом. Рішення, які стосуються стратегії розвитку підприємства, природно, ми з ним погоджуємо. А щодо законодавчої діяльності можу сказати: на жаль, робота в парламенті цього скликання кардинально відрізняється від роботи в парламенті, скажімо, два скликання тому. Працюєш фактично в стіл. Пишеш закон, проводиш його через комітет, навіть переконуєш депутатів проголосувати за нього у Верховній Раді, а потім гарант Конституції накладає на нього вето або відмовляється ставити підпис. Сьогодні робота в парламенті носить більше політичний характер, ніж законодавчий.
Роман Марченко: "Давайте дивитися правді в очі: відокремлення бізнесу від влади неможливе"
Адвокат і старший партнер ЮФ "Ільяшов і Партнери" переконаний, що забороняти бізнесменам іти до парламенту безглуздо. Але й необхідності знімати діючі обмеження на присутність народних обранців в органах управління своїх підприємств наш співрозмовник не бачить, побоюючись, що це може збільшити кількість "прогульників" у Верховній Раді
Які повноваження має народний депутат у статусі "почесний президент" комерційної компанії?
- Ми ж розуміємо, для чого цей статус призначений. З одного боку, для того, щоб на його підприємстві знали, що він як і раніше тут, він піклується про компанію. З іншого боку - щоб уникнути конфлікту із законодавством. Звичайно (ми робили подібні речі) складається положення про почесного президента, відповідно до якого ця людина може користуватися пільгами (автомобіль, кабінет, секретар), але формально не має на підприємстві ніяких повноважень. В іншому випадку він є керівником - і це вже можна кваліфікувати як порушення. Як правило, почесний президент не підписує паперів і не отримує зарплату, але на практиці має найширші повноваження, і його вказівки чітко виконуються на підприємстві.
У чому тоді логіка діючих обмежень на бізнес для парламентарів?
- В ідеальній ситуації ці обмеження призначені для того, щоб народний обранець захищав не свої бізнес-інтереси, а інтереси більш широких верств населення. Однак сьогодні, причому не тільки в нашій країні, все це безперспективно. Тому що депутат формально передає свою частку у фірмі двоюрідному братові і як і раніше управляє своїм підприємством, і його як і раніше, природно, цікавить підтримка власної бізнес-структури. Нерозумно припускати, що людина, яка витратила 20 років на побудову своєї бізнес-імперії, ставши депутатом, плюне на неї. Ніякі закони цьому не перешкодять. Всі заборони, як ми бачимо на прикладі того ж Костянтина Жеваго, однаково не виконуються.
Що змушує депутатів-бізнесменів порушувати навіть формальні законодавчі обмеження й офіційно ставати біля керма власних підприємств?
- Криза. Зараз бізнесом потрібно реально керувати. З досвіду співпраці з переважною більшістю величезних світових корпорацій можу стверджувати: якщо раніше їх великі акціонери почивали на лаврах, передавши керування або більш дрібним акціонерам, або взагалі "зовнішнім" менеджерам, то зараз, у зв'язку із кризою, багато хто з них повернувся, щоб безпосередньо керувати своїм бізнесом.
Як можна юридично розділити владу й бізнес?
- Насправді стратегічно немає нічого поганого в тім, що люди йдуть у парламент, де шукають варіанти захисту бізнесу. Давайте дивитися правді у вічі: відділення бізнесу від влади неможливе. Треба із цим змиритись й жити в цих рамках. Краще озвучити, що це є, і це явище контролювати, ніж соромливо відводити погляд. Але заборона для депутатів ставати прямими керівниками бізнесу, на мій погляд, повинна залишитися. Якщо ти депутат, то повинен присвячувати свій час все-таки депутатській діяльності - розробці законопроектів, участі в засіданнях. Якщо ти обіймаєш посаду реального керівника, у тебе цього не вийде.
Аліса Юрченко
За матеріалами: Власть денег
Поділитися новиною
