1652
Гостям завжди раді
Кияни напевно пам'ятають, як два з половиною роки тому мер Леонід Черновецький виступив з ініціативою запровадити картки для обліку приїжджих, щоб ті платили свого роду податок на проживання в місті. Ініціативу не підтримали. Але мер не відступив. Рік тому Київська міськдержадміністрація запропонувала ввести різні тарифи на проїзд у громадському транспорті для киян і гостей столиці. Не на користь останніх. Але в результаті ніхто так і не "розсортував" місцевих жителів і приїжджих. Замість цього було підвищено тарифи на проїзд і запроваджено проїзні, вигідні тим, хто регулярно користується держтранспортом (тобто киянам).
Хоча Черновецький - не прем'єр і не лідер нації, подібні ініціативи відображають настрої українців - неприйняття чужинців, навіть якщо вони з іншого міста. Причому ця позиція властива не тільки співвітчизникам. Іммігранти сьогодні приймаються не радо у багатьох країнах, і уряди цьому не тільки не перешкоджають, але нерідко й сприяють. Причому собі ж на шкоду, як з'ясували автори дослідження Human Development Report 2009.
Ніхто не винен
Говорячи про міграцію, люди зазвичай мають на увазі переїзд із країни в країну і, як правило, із малорозвиненої у більш успішну. І мало хто знає, що насправді кількість внутрішніх мігрантів (у межах однієї країни) у світі сягає 740 млн осіб. Тобто їх майже в чотири рази більше, ніж міжнародних. При цьому тільки менше третини (близько 70 млн осіб) залишають рідні менш розвинуті економіки й вирушають шукати щастя в більш успішні. Переважно люди перебираються із малорозвинених країн у такі - що розвиваються, або із розвинених країн у інші розвинені (близько 200 млн людей).
Хоча в більшості випадків (не рахуючи біженців, які линдають поблизу рідної країни, чекаючи припинення конфлікту) вони, звичайно, відправляються туди, де відкривається більше гарних перспектив - трудових, навчальних або побутових. У трьох чвертях випадків міграція йде в країни з більш високим рівнем людського розвитку, ніж рідна країна. Цей рівень визначає ООН, розраховуючи індекс людського розвитку (Human Development Index - HDI), який включає тривалість життя, освіту й ВВП на душу населення. І Україна займає тут не найбільш почесне 85-е місце - саме між Вірменією (84-е місце) і Азербайджаном (86-е), що відповідає середньому рівню розвитку.
Тому цілком закономірно, що українці направляються до Канади (4-е місце), Італії (18-е місце), Польщі (41-е місце) або, скажімо, до Росії (71-е місце). Але при цьому не зовсім зрозумілі мотиви тих, хто їде, приміром, до Молдови (117-е місце). Таким чином, люди їдуть переважно не від поганого до гарного, а від гарного до кращого. Це підтверджує й той факт, що жителі бідних країн набагато менш мобільні, ніж відносно заможніше населення. Середній показник еміграції в країнах з низьким HDI - нижче 4%, у той час як у країнах з високим HDI - вище 8%.
У цілому в країни із середнім рівнем приїжджає набагато більше іммігрантів із кордону, ніж у країни з високим рівнем. "Оазами" для мігрантів сьогодні залишаються США, Росія, Німеччина, Саудівська Аравія, Канада, Франція, Великобританія, Індія.
Хоча існує стереотип про шкоду, якої завдають приїжджі місцевому населенню, починаючи з втрати робочих місць до зростання злочинності, реально міграція несе в собі набагато більше користі, ніж негативу. У країнах, звідки люди їдуть, збільшується кількість робочих місць, підвищуються прибутки, у тому числі й за рахунок грошових переказів родичів, що виїхали, збільшується споживання, поліпшується освіта й охорона здоров'я, а згодом відбуваються позитивні зрушення на культурному та соціальному рівні. А в державах, куди мігранти направляються, підсилюється економічне зростання. При цьому місцеве населення насправді не страждає. Але скористатися перевагами, які дає міграція, сьогодні непросто через стереотипи, які керують звичайними жителями й людьми, які перебувають у владі.
Що робити?
Бар'єри на шляху міграції під час економічної кризи, що спровокували хвилю протекціонізму, тільки підсилюються. Зазвичай вони встановлюються проти малокваліфікованої робочої сили. "Уряди часто прагнуть "крутити" менш освіченими людьми, впускаючи їх до країни й відправляючи назад, іноді поводячись із тимчасовими і нерегулярними працівниками, немов з водою з крану, яку можна відкрити й закрити", - зазначається у звіті ООН.
Близько 50 млн осіб сьогодні працюють за кордоном. І хоча ці люди виконують ту ж роботу й платять ті ж податки, що й місцеве населення, вони, як правило, не мають доступу до базових послуг і ризикують бути депортованими. Незважаючи на те, що в багатьох країнах вони є основною робочою силою в сільському господарстві, будівництві, виробництві, а також секторі послуг. Деякі уряди, наприклад, Іспанії й Італії, усвідомивши важливу роль мігрантів, поставили їх на облік, позбавивши від незручностей тимчасових робітників. А в Канаді і Новій Зеландії було запроваджено спеціальні програми для сезонних працівників у сільському господарстві. Але в більшості держав бар'єри діють і надалі.
Позбутися їх можна різними способами. В Human Development Report 2009 ООН запропонували провести реформи в шести напрямках, які підуть на користь мігрантам і країнам, з яких і в які вони їдуть.
По-перше, варто відкрити існуючі канали для еміграції. Наприклад, розширити схеми для залучення сезонних працівників у сільське господарство й туризм, як у Новій Зеландії, або збільшити кількість віз для низькокваліфікованих працівників, дозволяючи приїжджим змінювати роботодавця й полегшуючи їм повернення додому під час візового періоду, як це було зроблено у Швеції. По-друге, треба забезпечити базові права мігрантів - на оплату праці нарівні з місцевими жителями, на формування профспілок і пристойні робочі умови. По-третє, знизити дуже високі трансакційні видатки мігрантів.
Так, у кожній десятій країні видатки на оформлення закордонного паспорта перевищують 10% доходу на душу населення. Причому для низькокваліфікованих працівників з короткочасними контрактами ці видатки вищі.
Крім того, важливо забезпечити мігрантам можливості знайти спільну мову з місцевим населенням, не викликаючи конфлікту через недостачу послуг на всіх. Для цього влада мусить піти на додаткові бюджетні видатки. Крім того, необхідно ліквідувати бар'єри, які існують де-факто для внутрішніх мігрантів. Наприклад, мігранти в Китаї не можуть отримати допомогу лікаря й інші базові послуги, якщо вони не зареєстровані в цьому окрузі. І це істотно обмежує мотивацію до внутрішньої міграції в країні. Нарешті, міграційні тенденції мають бути враховані в національній стратегії розвитку кожної держави. Тоді влади не зможуть виступати з ініціативами проти приїжджих, подібно до Черновецького, а жителі припинять такі ініціативи підтримувати.
Олена Сніжко
За матеріалами: Інвестгазета
Поділитися новиною
