2701
Курс на виживання
— Валюта
Основний наслідок кризи для банківського сектору України - втрата довіри у всіх елементах системи: вкладників до банків, банків один до одного, банків до регулятора. Але немає лиха без добра: криза каталізувала ключові проблеми банків і буде сприяти самоочистці системи
Дослідники ще довго будуть ламати списи, намагаючись позначити дату початку фінансової кризи в Україні. Але незаперечним є те, що до нас вона докотилася рівно через рік - так, як це було десятьма роками раніше, коли азіатська криза досягла українських кордонів в 1998-му, а не в 1997 році. Як і тоді, всі вважали, що промисловість і сировинний бізнес витягнуть ситуацію з фінансової діри, яка почала відчуватися в українських банках із закриттям із серпня 2007 року зовнішніх кредитних ринків. Але не вийшло - усе впало. Але все це відчули тільки у вересні 2008-го, коли найбільші експортоорієнтовані підприємства не змогли законтрактуватися. Для металургів "час Ч" настав в серпні, з відкриттям 8 серпня Олімпіади в Пекіні. До того часу великі закупівлі для будівництва інфраструктури з боку Китаю припинилися. Усі гроші були витрачені й усі ліміти автоматично закрилися.
Це стало останньою краплею. 26 вересня населення фактично "розкрило" початок фінансової кризи в Україні. Уже наступного дня керівництво Промінвестбанку (ПІБ) зробило офіційну заяву, що напередодні вкладники банку вилучили з рахунків понад 300 млн. грн. Через два дні (29 вересня) виконавчий директор НБУ з банківського нагляду Олександр Киреєв заявив, що банку перерахований перший з п'яти мільярдів гривень стабілізаційного кредиту. І в масовій свідомості, і в сприйнятті політичної еліти до кінця вересня усе ще домінувала прихована надія на "м'яку кризу".
Превентивні заходи не змогли погасити паніку в банківській системі, у яку втягувалася все більша кількість учасників. Не допомогли й адміністративні заходи. Коли 30 вересня в НБУ зібралися керівники найбільших банків і на запитання голови правління Володимира Стельмаха, хто з них припинив кореспондентські відносини з ПІБом і закрив на нього ліміти, ніхто не відповів ствердно. Хоча закриття лімітів ПІБу неофіційно підтверджували багато хто. Закривалися ліміти і на інші банки. Криза довіри набирала обертів. 7 жовтня НБУ ввів першу тимчасову адміністрацію. І першим банком став Промінвестбанк. Із цього й почалася вся історія...
З національним колоритом
На відміну від західних країн банківська криза, що вибухнула, в Україні мала свою національну специфіку. На щастя, вітчизняні банкіри не прогоріли на ринку subprime, але, на жаль, виявилося досить інших проблем, що потягнули фінансистів на дно. Негативне сальдо бюджету, платіжного балансу, активне зростання зовнішнього боргу і висока інфляція в першому півріччі 2008 р. уже вели до гальмування економіки. А з осені всі проблеми української банківської системи сніжною грудкою накочувалися навколо різкого знецінювання гривні, припинення рефінансування за рахунок іноземних кредитів і масової втечі вкладників. Інакше кажучи, вітчизняна банківська система носила класичні ознаки валютної кризи.
Саме швидка девальвація української гривні згодом змусила багатьох експертів зайнятися "ребрендингом", перейменувавши банківську кризу на валютну, яка призвела до збільшення проблемної заборгованості через неможливість більшістю фізичних і юридичних осіб обслуговувати валютні кредити.
У підсумку за рік обсяг проблемної заборгованості збільшився втричі. Обсяг резервів на збитки за кредитами виріс до $10,0 млрд., а коефіцієнт резервного покриття склав 10,6% валового портфеля. Щоправда, показник проблемної заборгованості за українськими стандартами фінансової звітності відбиває головним чином сукупний обсяг протермінованих платежів за основною частиною боргу і накопичених відсотків за такими позиками. А він, як правило, нижчий від показника протермінованої заборгованості за міжнародними стандартами. За даними деяких західних банківських груп, які працюють в Україні, частка "протермінованих" на балансі їх українських "дочок" близька до 18%.
Рейтингове агентство Fitch вважає, що через девальвацію гривні і високу частку валютних кредитів реальний обсяг проблемних кредитів досяг 15-21% портфелів банків. "Погіршення платіжної дисципліни клієнтів відбулося в результаті девальвації наприкінці 2008 року і різкого економічного спаду. Головною проблемою банків виявилася висока частка валютних кредитів, а також істотні ризики в роздрібному сегменті. Тиск на капітал залишається значним, і навіть після нещодавно проведених і планованих вливань капіталу здатність абсорбувати збитки залишається обмеженою. Більшості з розглянутих банків, імовірно, буде потрібна подальша підтримка капіталізації за рахунок акціонерів, - пишуть у звіті аналітики Fitch. - Ризики ліквідності/рефінансування викликають меншу стурбованість із урахуванням значних можливостей фондування, доступного від материнських банків".
Кожний четвертий
Необхідність відкладати частину прибутку в резерви через збільшення обсягу поганих кредитів призвела до того, що кожен четвертий банк після закінчення восьми місяців зафіксував збиток. І тут чекати позитивних змін поки не варто. В цілому ж за вісім місяців сектор показав 20 млрд. грн. консолідованих збитків. Формування резервів у такому масштабі, як це відбувається зараз, призводить до того, що в банків "пересихає" капітал. "Банки випереджальними темпами зменшують свої кредитні портфелі, адже мінімальне співвідношення активів (зважених на ризик) і капіталу становить десять до одного. Однак виходить, що кредитування реальної економіки, про яке зараз говорять усі, неможливо без додаткових вливань банківського капіталу", - говорить голова правління Райффайзен Банку Аваль Володимир Лавренчук. На думку банкіра, виходить замкнене коло: у банківської системи зменшується капітал і банки скорочують кредити в економіку (з початку року кредитний портфель банківської системи скоротився на 1,5%) - економіка перебуває в рецесії і втрачає конкурентоспроможність, падають експорт і валютні надходження - росте курс іноземної валюти - знову погіршуються кредитні портфелі - і так нескінченно.
Потрібний капітал. А його взяти нема звідки. Держава довго залишалося осторонь від прямого входження в капітал банків: Міністерство фінансів звинувачувало Національний банк у затягуванні ухвалення рішення щодо фінустанов, яким необхідна була державна підтримка. Національний банк, у свою чергу, парирував, що ухвалення рішення затягується через неможливість визначитися з реальним числом банків і обсягом їх фінансування. Тільки в червні в Україні офіційно стартував процес рекапіталізації українських банківських установ, що більше нагадував їх націоналізацію. У підсумку на купівлю трьох банків - Родовід Банку, Укргазбанку і банку "Київ" - пішло 9,47 млрд. грн. з передбачених бюджетом на цей рік 44 млрд. грн. Ще 2,65 млрд. грн. бюджетних коштів під час трьох етапів вкладено в капітал державного Укрексімбанку. Ще двом проблемним системним банкам - Укрпромбанку і Надра Банку, запропонованим до рекапіталізації - необхідно 6,985 млрд. грн. і 6,382 млрд. грн. Ще 1 млрд. грн. попросив Родовід Банк. Сумарно виходить 26,491 млрд. грн. Тому збільшення суми рекапіталізації банків на майбутній рік у розмірі 50 млрд. грн. не стало несподіваним.
Враховуючи те, що державні інвестиції будуть спрямовані переважно на рекапіталізацію проблемних банків, було б наївним очікувати швидких ін'єкцій в економіку від держави. Участь держави в капіталі проблемних банківських установ - це, насамперед, спроба допомогти банківській системі в умовах обмеженості ресурсів. Однак рішення держави підтримувати "нежиттєздатні" банки викликає усе більше дискусій. "Ці банки отримали необхідний капітал, але їх репутація вже постраждала, і малоймовірно, що населення в найближчому майбутньому буде активно нести в них свої заощадження. Ринок запозичень для таких банків теж практично закритий. У таких умовах говорити про їх можливість відновити кредитування економіки не доводиться. З одного боку, для системи в цілому, мабуть, було б корисніше, якби держава підтримувала життєздатні банки, які б відносно швидко повернулися до нормального функціонування. З іншого боку, у такому випадку ліквідація проблемних банків і відшкодування їх депозитів коштували б державі дорожче, ніж рекапіталізація", - говорить аналітик ІК "Ренесанс Капітал" Анастасія Головач.
В результаті Україна отримала ситуацію, при якій банки практично не кредитують реальний сектор, а довіра населення до банківської системи, незважаючи на рекапіталізацію проблемних банків, так і не повернулася.
Попалися на довірі
Багато років модель, яка працювала, "бери дешево за кордоном, розміщуй дорого в Україні" дала збій в обох частинах. Тепер доводиться залучати досить дорого всередині країни, а розміщувати ще дорожче, хоча позичальників знайти усе важче. Через же банки змушені суттєво скорочувати витрати, причому за усіма статтями, починаючи від оформлення офісів і закінчуючи преміальними співробітникам.
Початок кризи ознаменувався відтоком коштів з депозитних рахунків. Тільки в жовтні минулого року населення зняло ні багато ні мало 13 млрд. грн. і лише влітку поточного року кошти знову почали притікати на депозити. Причому головна відмінність "посткризового" банківського ринку - змінилося співвідношення валют в обсягах залучуваних коштів приватних осіб. Суттєво збільшився попит на депозити у валюті (євро, долар).
От тільки що робити із цією доларовою масою, банкіри і Національний банк поки не вирішили. Заборона на валютне кредитування робить для банків абсолютно невигідним активне залучення валютних вкладів, що спостерігається зараз. Банківський регулятор став боротися з валютним кредитуванням відразу після початку кризи. Ще в жовтні 2008 року НБУ прийняв постанову №319, яка дозволила банкам видавати кредити у валюті тільки резидентам, що мають валютний виторг. У грудні НБУ ввів у дію нові норми резервування, які зробили невигідним кредитування населення у валюті: ставка резервування при видачі кредиту склала 50% його суми, а при протермінуванні на один день - 100%. У червні вже поточного року Верховна Рада прийняла закон, що підтверджує заборону на кредитування в іноземній валюті. Позики у валюті дозволили брати фізичним особам у безготівковій формі тільки для оплати лікування і навчання за кордоном. Компанії для отримання кредиту повинні мати валютний виторг.
А от наявність дорогих гривневих ресурсів звела нанівець усяку можливість на пожвавлення економіки. Банкіри вже визнають, що класичне кредитування як основний спосіб банківського заробітку зараз фактично не працює.
Промінь світла
Сьогодні банки вже не відчувають проблем з ліквідністю, однак якість активів залишається головною проблемою для українських фінустанов. Значна сума позик в іноземній валюті (58% сукупних кредитів) у комбінації з девальвацією гривні (у річному вимірі - майже 60%), скорочення реальних прибутків у сфері бізнесу будуть погіршувати якість банківських кредитних портфелів. В результаті формування додаткових резервів, як і раніше, буде приводити банки до збитків. Те, що 2009-й стане найгіршим у сучасній банківській історії, уже не викликає сумнівів ні в кого, і очікувати швидкого відновлення довіри до банківської системи не варто. За всіма прогнозами докризовий рівень довіри ми зможемо побачити не раніше ніж в 2011 році. Таким чином, навряд чи варто очікувати значного припливу вкладів до другого кварталу 2010 року, коли закінчаться президентські перегони. Ну а відновлення обсягів кредитування економіки може затягтися і на більш довгий період, так як внутрішні ресурси фондування банків залишаються досить дорогими і незатребуваними економікою. А коли відкриється кредитне вікно на зовнішніх ринках - поки не береться прогнозувати жоден експерт.
В'ячеслав Мироненко
За матеріалами: Інвестгазета
Поділитися новиною
