1176
Криза допоможе
— Казна та Політика
В України очевидний шанс для змін є. От тільки підозри, що "антикризовий" характер президентських виборів торкнеться форми, але не змісту, стають усе сильнішими.
Про істотний вплив кризи на політичну ситуацію в Україні заговорили ще до того, як фінансово-економічне нещастя всерйоз розгорнулося на наших просторах. Причин для цього безліч, і, мабуть, головна серед них - закономірне бажання тих, хто вже при владі, і тих, хто тільки претендують на неї, скористатися в рекламі аргументацією, Яка пролунає дійсно актуально для кожного виборця. Причому ще до старту активної кампанії стало зрозуміло, що базовані на одній темі доводи можуть істотно відрізнятися. Що, по суті, логічно - кожен не проти використати кризу в рамках уявлення про свій імідж і про те, чого ж хоче електорат.
Судячи із закордонних зразків, найяскравішим прикладом яких служить передвиборна кампанія Барака Обами, ключовий момент у використанні кризового фактору звучить як "так більше жити не можна". Як саме - кожному конкретному відвідувачеві виборчих дільниць видніше. Як треба - залежить уже, скоріше, від специфіки країни. На Заході антикризова тематика найчастіше виливається в, як мінімум, критику споживчого способу життя, як максимум - сучасної ринкової економіки взагалі. А, оскільки святе місце порожнім не буває, то на перший план у багатьох випадках виходить економічна "лівизна" і, часом, майже такий же лівий політичний ідеалізм. Специфіка нинішньої політико-економічної ситуації така, що вона активно підстьобує не тільки спроби повернути добробут на колишній рівень (а то й підвищити його), але й сприяє підвищенню "градуса" потреб західного суспільства в "соціально-духовних" пошуках. А що ж у нас?
Загальних тенденцій, схоже, не цурається й Україна. Показовим щодо цього є поява на сторінках інтернет-видання "Українська правда" своєрідного маніфесту "на захист" романтизму-ідеалізму. "Фінансова криза, що охопила майже все людство, яскраво ілюструє хибність матеріалістичного світогляду для людини та марність самих матеріальних цінностей", - пише у своїй статті Олександр Салиженко. І справді, криза - це непоганий час (у тому числі й для народу) для того, щоб зупинитися і подумати, яким шляхом варто йти далі. Проблема тільки в тому, чи готовий конкретний український народ подумати про вічне, коли економічна ситуація більше сприяє турботам про добробут шлунка. І чи готовий український політикум дати гідну відповідь на соціальний запит, що трансформується, якщо в ньому буде потреба.
Криза все більшою мірою впливає на розуми наших співвітчизників, але далеко не завжди вплив цей має світоглядний характер. Проведений ще влітку фірмою Ukrainian sociology service зріз електоральних очікувань показав, що суспільство все-таки хоче бачити в майбутньому президенті "антикризового" рятівника. Надії з частини виправлення економічної ситуації на гіпотетичного кандидата покладали 62,5 відсотка опитаних, тоді як вимагали реформ тільки 36,3 відсотки, а 31,9 вважали, що до переліку завдань їх обранця входить захист прав і свобод населення від несправедливості влади... Про те, що в остаточному підсумку шлунок все-таки може перемогти, давно говорять і політологи. "Криза відкине нас від ідеологічних орієнтирів до побутового меркантилізму. В 2004 році торгували майбутнім. Зараз будуть пропонувати рецепти проблем сьогоднішнього дня", - стверджував у коментарі "Дзеркалу тижня" керівник Центру "Софія" Андрій Єрмолаєв. І, як видно, така ситуація для мейнстріма української політики набагато комфортніша, ніж необхідність продукувати принципово нові концепти - завжди можна скористатися звичними напрацюваннями.
Теоретично, глибока криза економічної системи може сприяти популяризації ідеї про необхідність якнайшвидшого впровадження структурних реформ. На Заході, як уже згадувалося вище, подібні думки часто виділяються істотним креном "уліво". В Україні, державі вкрай соціальній, схоже, теж. Що саме по собі цікаво, оскільки у випадку з нашою країною заклик відмовитися від "прогнилого капіталізму" звучить дивно - повноцінно вільний ринок (не кажучи вже про масштабно ліберальний, а то й лібертаріанський підхід) тут так і не запрацював... Проте, зважаючи на все, деякі політики все-таки спробують закликати до розумів співвітчизників через економічну доцільність. Найімовірніше, головними адептами курсу на реформи стануть "яппі" від політики - фінансист Сергій Тігіпко і реформатор загального плану Анатолій Гриценко. Подібну "унікальну торговельну пропозицію" може зробити і Арсеній Яценюк, з поправкою на більшу тягу до яскравості гасел, і нинішній президент, що останнім часом полюбив згадувати про своє "нацбанківське" минуле.
Наскільки виявиться почутий подібний "економічний" заклик до розумів - невідомо. Багато в чому вина в цьому не у виборцях, що турбуються про сьогоднішній день, а самих політиків. З одного боку, розгорнуті конспекти майбутніх економічних реформ можуть бути сприйняті відповідно до вихованої владою звички - як рядки з передвиборної програми, що однаково ніхто не збирається виконувати. З іншого боку - за великим рахунком, електорату, орієнтованому в економічних відносинах "праворуч", українському політикуму попросту нема чого запропонувати. В ідеологічному відношенні українські "верхи" у масі своїй представляють якесь лівоцентристське "болото", що, втім, більшістю виборців сприймається якщо і не "на ура", то, у всякому разі, - цілком терпимо. Показово й те, що традиційні "політправі" (по суті - націоналісти різного ступеня радикальності) в економічних відносинах на кризу відреагували чітко, хоч й ідеологічно невитримано. І без того рідко стоячи на позиціях "переконаних риночників", праворадикали з розгортанням соціально-економічних проблем перейшли на цілком ліві рейки. І, як відзначали "Подробиці" за підсумками Першотравня, економічні гасла, з якими на вулиці вийшла права і ліва молодь, зараз відрізняються повною взаємозамінністю. Причому не тільки у випадку обміну один з одним, але й у рамках "ідейного бартеру" практично з усіма українськими політиками.
Через традиційний для України розрив між політичними теорією і практикою, очевидно, апофеозом "антикризового" піару, що буде прихильно сприйнятий виборцями, швидше за все, виявиться перелік максимально ситуативних заходів, близький електоральним серцям. Найактивніше в цій ніші поки працює Юлія Тимошенко, "соціальна" реклама якої натхненно розповідає, як саме "вона працює". Але згодом до моделі, використовуваної прем'єром, схоже, "підтягнуться" й інші політики, які в ролі головних "антикризових" гасел можуть використати мессиджи а ля "Повернемо всі депозити!" або "Не дозволимо владі дати зубожіти народу!".
Судячи з наміченої специфіки українських виборів, "антикризова" риторика буде мати не стільки економічний, скільки соціальний характер. Поки на цій ниві більше за інших старається Партія регіонів, що проявляє вражаючу двозначність, при якій бюджет, написаний під егідою Юлії Тимошенко, за визначенням "популістський", а пропозиція накрутити мінімальні зарплати-пенсії більш ніж у два рази - ні. При всій видимій нелогічності, свого "споживача" така форма поведінки, найімовірніше, все-таки знайде. І, що теж не можна виключити, до параду "соціальних" аргументів приєднаються й інші політики, у тому числі й лівого спрямування.
Наскільки успішними здаються ліві ідеї в Україні, поки сказати складно. Звичайно вважається, що на шляху їх тріумфального повернення у велику політику стоїть роз'єднаність лівих сил. Судячи з останніх подій, "лівий фронт" все-таки зважився на подобу об'єднання, щоправда, по-перше, частково (як мінімум, без СПУ), по-друге, до виборів ще потрібно дожити і тоді вже подивитися на "єдиного кандидата". При цьому "антикризовий" характер передвиборної поведінки українських лівих більшою мірою буде полягати в акцентуації на їх "позавладне" положення, ніж на соціально-економічні програми (за цією частиною від "центру, що перебуває при владі," комуністи і всі, хто з ними, відрізняються хіба що теплим ставленням до держвласності). У той же час, при підході "влада не змогла, давайте ми спробуємо" в "старих" лівих буде безліч конкурентів: від младополітиків до нинішньої опозиції, від "забутого старого" до нинішнього маргінеса.
Наскільки кризова дійсність актуалізує новаторсько-маргінальну риторику, поки сказати важко. З одного боку, через усе той таки підхід "потрібно щось змінювати" деяку кількість виборців дійсно може різко хитнути "вправо" або "уліво". Але тут потрібно враховувати, що "антикриза" сприяє все-таки більшій увазі до соціально-економічних проблем, а радикали частіше пропонують, скоріше, політичні концепти. Одночасно, загальна тенденція до "курсу, що лівішає", схоже, може призвести до того, що в Україні "спливуть на поверхню" дійсно послідовні неосоціалісти, що апелюють, скоріше, до ідей соціальної справедливості, ніж до гострої необхідності зливатися в єдиному пориві з "братніми народами". Зростання популярності подібної ідеології вже можна помітити в молодіжному середовищі. Говорити про штурм великої політики поки, звичайно, зарано, але тенденція очевидна. Можливо, слідом за "істинно лівими" на українських просторах "оформляться" й "істинно праві" (у всіх, а не тільки націоналістичних, значеннях цього слова).
Малоймовірно, що нинішня криза може об'єднати країну в загальному пориві, спрямованому на порятунок економіки. Найімовірніше, причиною цьому виступить не тільки деяка ідеологічна роз'єднаність суспільства, що підігрівається низкою зацікавлених "політосіб", але й перманентна політична криза, що підірвала і довіру до влади, й інтерес до того, що вона робить за межами вирішення ситуативних проблем. Тому, цілком, можливо, що крім уже випробуваних маркерів (Захід-Схід, за Тимошенко-за Януковича) поділ "електоральної маси" пройде ще в площині "антикризових потреб: на охочих "отримати своє" уже через день після виборів і на тих, хто прагне до оновлення як зовнішнього (молоді політики в асортименті), так і внутрішнього, що живиться власним бажанням зробити світ кращим. Перших, очевидно, буде значно більше. Але ще однією прикметою "різносторонньої" кризи послужить велика кількість зневірених, незацікавлених у поході на дільниці взагалі: хто через перемогу особистих проблем над загальнодержавними, хто через тотальну байдужість до політикуму в нинішній його формі. І, не виключено, що в остаточному підсумку переможе той табір, що зможе мобілізувати "апатичний сегмент" (за різними опитуваннями - до 25 відсотків виборців, враховуючи тих, хто не піде на вибори, швидше за все, не піде або проголосує "проти всіх"). Але зовсім не факт, що відбудеться це вже на наступних виборах...
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
