2693
Кабмін звинувачує Нацбанк у власній імпотентності?
— Валюта
Хто відповідає за міцність грошей, валютний курс, відсоткові та кредитні ставки - НБУ чи уряд? Що означає конституційна норма: функція Нацбанку - забезпечувати стабільність грошової одиниці?..
Останнім часом знову з’явились активні спроби нав’язати суспільству думку, що за грошово-кредитну політику в нас у країні відповідає виключно Національний банк. Спробую вкотре пояснити, чому за грошово-кредитну політику, тобто політику щодо курсу гривні до іноземних валют, інфляції, облікові ставок та кредитів, у будь-якій країні несуть спільну відповідальність і уряд, і центральний банк.
Конституційна стабільність грошей
Почну з помилкової думки, поширеної не тільки в середовищі пересічних громадян, далеких від економічної теорії, а й навіть поміж людей, які за освітою та посадами мали б розуміти конституційну норму: основна функція Національного банку України - забезпечення стабільності грошової одиниці України. Чимало людей щиро переконані, що під стабільністю грошової одиниці слід розуміти курсову стабільність. Насправді це зовсім не так, або майже не так.
Задамо собі кілька запитань. По-перше, чи вважаємо ми дестабілізацією лише значне падіння курсу гривні до інших валют? Може, так само дестабілізацією слід вважати і її суттєве зміцнення? По-друге, чи будемо ми оцінювати як дестабілізацію, наприклад, одночасне зміцнення національної валюти щодо однієї валюти та знецінення її щодо іншої? І по-третє, якою мірою центральний банк може впливати на курс гривні до іноземних валют і в чому має полягати зміст його курсової політики?
Наведу декілька прикладів. В Україні в силу сировинної структури експорту розрахунки проводяться в доларах США, тому саме долар є основною розрахунковою іноземною валютою. Водночас певна частина розрахунків за зовнішньоторговельними контрактами проводиться в нас у євро, а ще якась - не дуже значна частина - у рублях та інших валютах.
Зараз уряд та Федеральна резервна система США здійснюють активну підтримку американської економіки й у дуже великих розмірах друкують для цього долари. Уявімо, що в нас зберігається співвідношення курсу гривні до долара вісім до одного, грошово-кредитна політика українського уряду та Національного банку при цьому грамотна й відповідальна (це майже фантастика). ФРС випускає так багато доларів (це цілком реально), що американська валюта починає стрімко знецінюватись. Почнуть зростати ціни, виражені в доларах, не тільки в самих Сполучених Штатах, а й у інших країнах світу, курс долара падатиме щодо євро та інших валют. Що в цьому разі має робити Національний банк України й чи може він вплинути на курс долара щодо інших валют? Зрозуміло, що ні. У цьому випадку може відбуватись одночасне зміцнення гривні до долара та знецінення її, наприклад, щодо євро та рубля. Така сама ситуація може виникнути й навколо євро в разі його надлишкового друкування. Тоді відбуватиметься значне зміцнення долара, а євро почне падати.
До речі, такі суттєві коливання ми спостерігаємо доволі часто. Оскільки основною розрахунковою іноземною валютою в нас є долар, Національний банк багато років поспіль проводив політику так званого валютного якоря, зберігаючи стабільне співвідношення гривня-долар. При цьому через постійні коливання курсу долара до євро гривня, залишаючись стабільною щодо долара, була дуже мінлива відносно євро - то зміцнювалася, то знецінювалася.
Тобто, як бачимо, дестабілізація курсу гривні щодо інших валют може відбуватися поза можливостями впливу з боку Національного банку.
Що може Нацбанк
У чому ж тоді, полягає сенс конституційної вимоги щодо збереження стабільності національної валюти?
Насправді, йдеться про збереження цінової стабільності, недопущення значного зростання індексу споживчих цін, тобто інфляції. Практично всі громадяни та підприємств країни здійснюють розрахунки за товари й послуги в гривні, тому вони об’єктивно зацікавлені в тому, щоб не зростали ціни, виражені в гривнях. Отже, збереження цінової, тобто купівельної, стабільності національної і є головним завданням Нацбанку. Як, до речі, і будь-якого центрального банку.
І чим менший рівень інфляції і чим більше на внутрішньому ринку товарів українського виробництва, тим менше громадян цікавитиме курс гривні до іноземних валют. Недарма в Сполучених Штатах та країнах об’єднаної Європи криза не так відчутно вдарила по кишенях, як в Україні. Це не тільки тому, що падіння економіки там не таке значне, як в Україні, а й тому, що всі розрахунки та кредитні й депозитні операції здійснюються в національних валютах. Тож питання курсу турбує і цікавить переважно бізнесменів, які ведуть зовнішньоторговельні операції з іншими країнами та бояться конкуренції з іноземними товарами на внутрішньому ринку.
Але якщо забезпечення цінової стабільності є основною функцією Національного банку, то чи може він самостійно впливати на це?
Насправді, ні. Головним механізмом, за допомогою якого Нацбанк може забезпечувати цінову стабільність гривні, є контроль за кількістю грошей в обігу. Зрозуміло, що чим більше їх в економіці при незмінному обсязі товарів, тим більше ризиків, що виникне так звана інфляція попиту. Інакше кажучи, чим більше тих, хто має гроші і бажає купити товари, тим більший ризик, що ці товари зникнуть з продажу або їхня ціна зросте й платоспроможний попит і пропозиція збалансуються.
У Національного банку є певний набір інструментів, за допомогою яких він регулює кількість грошей в обігу. Він може як збільшити, так і зменшити обсяги рефінансування банків, установлювати до них певні резервні вимоги, таким чином обмежуючи їхні можливості надавати нові кредити. Нацбанк також може купувати й продавати на вторинному ринку цінні папери уряду, таким чином збільшуючи або зменшуючи кількість грошей в обігу. Крім того, може емітувати або вилучати з обігу гривню, купуючи чи продаючи іноземну валюту.
Що не може Нацбанк
Водночас неважко переконатися, що дії уряду, за всіх старань Нацбанку, можуть мати неабиякий вплив на цінову стабільність гривні. Більш того, інструментарій впливу ряду на цінову стабільність набагато більший, ніж у центрального банку. Наприклад, якщо уряд проводить популістську політику й підвищує соціальні виплати й зарплату бюджетникам без відповідного зростання продуктивності праці та сприяння збільшенню обсягу товарів, то підвищується платоспроможний попит і виникає ризик того, що пропозиції товарів за стабільних цін буде недостатньо, а звідси - можлива інфляція попиту.
Можемо навести ще кілька прикладів.
У деякі періоди ціна на ті чи інші товари змінється. Для цього можуть бути об’єктивні причини, наприклад сезонне зростання чи падіння цін на овочі й фрукти або неврожай цукрового буряка... Тоді уряд може з резервів продати певні обсяги цукру, зберігаючи цінову стабільність на цей продукт.
Але є і приклади суб’єктивного впливу на ціни. Так, наприклад, внаслідок неефективної діяльності уряду та Антимонопольного комітету нафтотрейдери вже багато років підряд вдаються до таємних картельних змов і одночасно підвищують ціни на нафтопродукти, тим самим впливаючи на рівень інфляції споживчих цін. І такі змови є далеко не тільки на ринку нафтопродуктів.
Але крім інфляції попиту, буває ще так звана інфляція витрат. Якщо, наприклад, уряд підвищує акцизи на ті ж таки нафтопродукти, то продавці змушені закладати витрати на їх оплату в кінцеву ціну. Те саме можемо сказати про акцизи на алкогольні й тютюнові вироби. Хоча не завжди ціни зростають прямо пропорційно збільшенню акцизних ставок. Продавці продукції в боротьбі за клієнта нерідко змушені поступатися власними прибутками, піднімаючи ціни меншою мірою, ніж вони понесли додаткові витрати на сплату підвищених акцизів.
Прикладом інфляції витрат теж може бути зростання цін на сільськогосподарську продукцію внаслідок установлення якихось додаткових вимог з її перевірки чи подорожчання пального.
Крім того, є товари й послуги, ціни на які регулюються урядом та місцевими органами влади, наприклад, тарифи на комунальні послуги, транспорт, деякі види харчових продуктів тощо. І від того, наскільки правильно їх переглядають, теж залежить загальний рівень інфляції.
Уряд також може впливати на ціни шляхом відкриття кордонів для іноземної продукції або навпаки - встановлюючи додаткові тарифні й нетарифні обмеження на її ввезення в Україну. Відкриваючи кордони для іноземних товарів, уряд, з одного боку, сприяє підвищенню конкуренції, а отже, і зменшенню цін на товари, але тим самим може зробити продукцію національних товаровиробників неконкурентоспроможною. Крім того, таким чином впливає на стан торговельного балансу, а значить - на курс гривні до іноземних валют.
Волюнтаризм і валютний курс
До речі, щодо впливу уряду на курс гривні. Урядовці постійно намагаються переконати нас, що за курс гривні відповідає Нацбанк, а вони жодним чином вплинути на це не можуть. І взагалі, мовляв, підстав для подальшого знецінення курсу гривні немає.
Чи це справді так?
Як відомо, курс гривні формується передусім відповідно до стану торговельного й платіжного балансу. Якщо баланс від’ємний, тобто кількість іноземної валюти, яка перераховується з України більша, ніж та, що надходить до нас, - виникає дисбаланс між попитом і пропозицією іноземної валюти. Незважаючи на те, що курс гривні знецінився більше як на 75 відсотків щодо серпня минулого року, ми маємо від’ємне торговельне сальдо. І хоча воно в рази менше, ніж це було торік, але залишається негативним, що, у свою чергу, є фундаментальною підставою для подальшого знецінення курсу гривні, незважаючи на всі мантри уряду про брак підстав для цього.
Які ж причин того, що протягом останніх шести років країна має від’ємне торгівельне сальдо, тобто ми споживаємо іноземних товарів більше, ніж продаємо власних? Вина за це лежить переважно не на Національному банку, а саме на уряді, хоча й безграмотна політика НБУ цьому вельми сприяла.
Український уряд усі ці роки мало що робив для підвищення конкурентоспроможності національних товаровиробників - не забезпечив сприятливих умов для вироблення продукції в Україні як для внутрішнього ринку, так і для експорту. Більш того, маємо безліч прикладів того, як уряд заважав нарощувати експорт, наприклад зернових, і водночас сприяв контрабандному імпортові м’ясної продукції, тим самим знищуючи національних виробників і підриваючи торговельний баланс. Уже не кажу про унікальні газові угоди від пані Тимошенко, внаслідок яких ми отримали не тільки величезні збитки Нафтогазу, а ще й додаткові витрати на імпорт, при значно менших грошових доходах від експорту транзитних послуг.
Але крім торговельного балансу, є ще показники фінансового перетоку іноземної валюти. Якщо країна створила сприятливі умови для ведення бізнесу, то в цю країну стабільно йдуть іноземні інвестиції, валюта. Позитивним прикладом цього може слугувати Китай.
А наскільки в нас сприятливі умови, добре відомо не тільки в Україні, а й далеко за її межами - іноземні інвестори з цього приводу вже легенди складати можуть. Тотальна корупція, чиновницьке та судове свавілля, постійна зміна правил податкового законодавства є головними чинниками ведення бізнесу в Україні. Недарма Україна стабільно займає одне з перших місць з кінця в усіх рейтингах щодо умов ведення бізнесу. Тобто розраховувати на значні іноземні інвестиції з такою політикою як уряду, так і всієї системи державної влади в України, навряд чи варто.
Наочним прикладом негативного впливу уряду на курс гривні, може слугувати історія з механізмом рекапіталізації банків. Практично всі гроші за вкладами, які були повернуто вкладникам - фізичним особам банків “Родовід”, “Київ” та “Укргазбанк”, відразу пішли на купівлю іноземної валюти, що не тільки створило додатковий попит на неї, а ще й спровокували додаткові негативні очікування.
Якщо взагалі говорити про очікування, то, мабуть, у кожному глухому селі знають, що уряд проводить безграмотну бюджетну політику й змушує Нацбанк друкувати нічим незабезпечені папірці для закриття бюджетних дірок, тому сподіватися на стабільність гривні, у тому числі курсову, не доводиться.
Хто робить ставку
Непрофесійна бюджетна політика негативно впливає і на процентну та кредитну політику.
Так Національний банк звинувачують у тому, що він не дає дешевого рефінансування банкам. Хоча в умовах різкого падіння купівельної спроможності й кредитоспроможності з боку юридичних і фізичних осіб, дуже мало є тих, кому можна дати кредит і бути певним, що його повернуть.
Банки, маючи навіть без додаткового рефінансування з боку НБУ надлишкову ліквідність, не готові нікого кредитувати. Тобто будь-яке дешеве рефінансування банків неминуче відіб’ється не на обсягах кредитування товаровиробників, а на валютному ринку, провокуючи нові курсові стрибки. Саме уряд грамотною бюджетною політикою мав сформувати платоспроможний інвестиційний попит, під який доцільно було проводити рефінансування банків з подальшим кредитування підприємств, що мають урядові замовлення. На жаль, нічого такого досі уряд так і спромігся запропонувати.
Більш того, своїм надмірним бюджетним дефіцитом та виходом на ринок внутрішніх запозичень зі ставкою дохідності по ОВДП на рівні 23-28% річних Кабмін аж ніяк не стимулює банки, аби вони кредитували виробників. Банкам значно вигідніше вкладати гроші в цінні папери уряду, ніж кредитувати підприємства, які не зможуть потягти такі високі процентні ставки. Тобто залучаючи кошти під захмарні відсотки, уряд, з одного боку, показує свої проблеми з браком коштів, з другого - встановлює рівень процентних ставок для депозитів і кредитів, на які мають орієнтуватися всі вкладники, позичальники та банки.
При такій бюджетній політиці звинувачення уряду на адресу Нацбанку щодо відсутності доступних кредитів демонструє фатальну для країни економічну безграмотність урядовців.
...Отже, грошово-кредитна політика є одним з головних складників загальної економічної політики уряду. І Кабінет міністрів, і Національний банк мають певний інструментарій, за допомогою якого можуть впливати на кожен з напрямків грошово-кредитної політики. Тільки їхня спільна грамотна політика може забезпечити стабільність національної валюти, сприяти розвиткові економіки та підвищенню добробуту громадян.
На жаль, і нинішнє керівництво Нацбанку, і нинішнє керівництво уряду протягом останніх майже двох років продемонстрували лише те, що вони ні морально, ні інтелектуально не спроможні проводити політику щодо розвитку економіки країни. Без зміни як перших, так і других, економіка котитиметься в безодню, хоча й під яскраві й талановиті - з акторської точки зору - спічі нашого прем’єра.
Борис Кушнірук
За матеріалами: УНІАН
Поділитися новиною
