1361
Криза як шанс для науки. А значить - країни
Як показує досвід людства, жодна суспільна проблема не розв’язується без допомоги науки. Нині, коли практично у всіх країнах глобальною проблемою є вихід із фінансово-економічної кризи, безперечним фактом є те, що в країнах, де інноваційний розвиток був провідним, де науку підтримували влада й бізнес, наслідки кризи стали не такими відчутними.
Натомість сильно постраждали держави (йдеться й про Україну), в яких економіка будувалася на використанні сировини й де не модернізувалися технології. Взагалі системний інноваційний розвиток - це пріоритет кожної технологічно розвинутої країни, як, наприклад, Японія, Данія, Нідерланди чи Німеччина. В Україні до останнього часу не було стратегії інноваційного розвитку - єдиної виваженої та довготривалої державної науково-технічної та інноваційної політики. Саме через це нині ми аж на 114-му місці за рівнем захисту прав інтелектуальної власності - поряд із Уругваєм та Гватемалою, і через це так важко переживаємо кризу.
Нещодавно в Києві відбулася презентація наукового видання "Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів", авторами якого стали президент НАН України академік Борис Патон, міністр економіки України Богдан Данилишин, директор Інституту економіки та прогнозування НАН України, академік Валерій Геєць, директор Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України Юрій Пахомов, ректори провідних навчальних закладів, керівники наукових установ тощо. Як стверджують науковці, це готова дорожня карта інноваційного розвитку України.
Детальніше про важливість реалізації стратегії в Україні - в інтерв’ю з головою комітету Верховної Ради України з питань науки та освіти, провідним науковим співробітником Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України, професором Володимиром Полохалом.
- Володимире Івановичу, про цінність стратегії говорять хоча б імена її авторів... Але наскільки нині реально змінити акценти в соціально-економічній політиці та дійсно перейти до інноваційного розвитку?
- Що стосується книги, то вона - на 700 сторінок. Крім виступів наших провідних вчених, до неї увійшов проект стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки, розроблений Академією наук України, а точніше - його Центром досліджень науково-технічного потенціалу історії науки ім. Тодорова НАНУ. Тут є концепція розвитку інноваційної сфери, яку в червні цього року ухвалив Кабінет Міністрів. Крім того, Міністерство закордонних справ України за нашим проханням півроку готувало матеріали про інноваційну політику інших країн. Це унікальний матеріал про те, які існують стратегії в інших країнах і яка там ситуація з інноваційним розвитком. Ми хочемо ухвалити її у Верховній Раді, наразі вона ще доробляється в Академії наук України...
Зрозуміло, що світова криза - це предмет наукових досліджень (наскільки вона затягнеться, чи буде друга її хвиля, який буде її алгоритм), і нині про це говорять академік Пахомов і академік Геєць - що немає єдиної авторитетної точки зору з цього приводу. Але безперечним фактом є те, що сама світова фінансово-економічна криза показала: ті галузі економіки, ті підприємства і загалом країни, які зробили свого часу ставку на інноваційність, у більшості своїй кризи не відчули або потерпіли менше. Я щороку їжджу на економічний форум в Криницю (Польща), у якому беруть участь представники з понад 40-ка країні, і там відомі спеціалісти, наприклад, з Японії та Німеччини, говорять, що криза - це певний шанс для науки і що саме в такий час треба спробувати змінити мислення бізнесових та політичних еліт, державних службовців. Надзвичайно важливо цим скористатися зараз.
Наприклад, Фінляндія цього року збільшила фінансування науки на державному рівні на 14%; в Японії збираються зосередити фінансування на пріоритетних галузях, таких, як сфера безпеки, харчування і охорона навколишнього середовища (будуть це фінансувати), в Німеччині пропонується фінансувати науково-дослідну роботу не всіх університетів, а окремих інноваційних проектів.
Ключовим у цій роботі є те, що наука, бізнес і влада мають співпрацювати - цей трикутник має бути, скажемо так, рівностороннім. У Японії, Німеччині чи Фінляндії криза вже змусила подивитися на ситуацію саме так. Там бізнес зацікавлений у інноваціях не тільки в силу свого світогляду, а й у силу того, що там існують різні способи стимулювання бізнесу підтримувати науку та інновації. Натомість в Україні бізнес є абсолютно байдужим до інновацій. І проблема навіть не в тому, що він їх не фінансує. Одна з причин, чому ми нині маємо такі наслідки кризи: всі ці 18 років незалежності бізнес, який народжувався, хотів швидких коштів.
Він капіталізував себе: створився цілий клас олігархів на підставі сировинної, видобувної економіки за рахунок сприятливої кон’юнктури на світових ринках. Але не модернізувавши, не реконструювавши, нічого не вклавши у модернізацію виробництва, український бізнес багато в чому потерпає сам. І нині по великому олігархічному бізнесу криза вдарила бумерангом. Вони хотіли працювати за рахунок сировинної економіки й орієнтувалися не на високу технологію, не на наукомістку продукцію, а робили ставку на сировинно-видобувну економіку. Тому проблема кризи - це проблема нашого вектора соціально-економічного розвитку й моделі, яка у нас склалася...
Якщо 1990-го в Україні 36% усіх підприємств були інноваційними, у 1994-му таких було 26%, а нині - лише 13%. Україна на початку 90-х входила в сімку інноваційних та інтелектуальних держав, ми стартували з величезним інтелектуальним потенціалом, а нині він зменшився мінімум удвічі. В країнах Європейського Союзу мінімальний показник інноваційної активності має Португалія - 26%, Греція - 29%, але й тут вони є удвічі більшими, ніж в Україні. А якщо взяти Данію, то це - 71%, Ірландію - 74%, Нідерланди - 62%, Австрію - 67%. За даними академіка Бориса Патона, кількість винахідників за цей час у нас зменшилася у 20 разів. Гадаю, що ми втратили вже дві третини свого інтелектуального потенціалу. Ми багато чули від політиків, що у нас - великий інтелектуальний капітал. Але за цією риторикою відбувалося знищення цього капіталу. Я це назвав терміном інтелектуалоцид. Ось чому ми говоримо, що технологічне відставання загрожує не тільки економічній, а й національній безпеці. До речі, торік на авторитетному Всесвітньому економічному форуму в Женеві Україна серед 154-х країн зайняла в сфері вищої освіти 46-те місце, у сфері інноваційного розвитку - 52-ге, за оснащеністю сучасними технологіями - 65-те, а у сфері захисту прав інтелектуальної власності - 114-те.
- Як ідею інноваційного розвитку сприймає український великий бізнес?
- Я завжди ставлю запитання до фінансистів та промисловців чи готові вони нині, під час кризи, перейти від ідеології виснажливої експлуатації фондів, які стрімко знецінюються, до ідеології економії на інноваційній основі. Я наголошую на тому, що інноваційна економіка може ефективно розвиватися лише за умов ефективного використання інтелектуального потенціалу. Тобто розвитку інституту інтелектуальної власності й широкомасштабного впровадження в господарський обіг результатів інтелектуальної праці. А у нас нині інтелектуальна власність практично не враховується ні в собівартості продукції, ні в балансі вартості підприємств - вона становить менше 1% вартості. А в Євросоюзі нематеріальні активи, тобто об’єкти права інтелектуальної власності, становлять 50-68% вартості майна підприємств.
Нині ми фіксуємо різке зниження технологічного розвитку України. Відбулася деградація в структурі економіки й різко впав її науково-технічний рівень. Які були орієнтири на початку 90-х? Ринок і приватизація. Вважалося, що це автоматично забезпечить інноваційність економіки і її конкурентоспроможність. А виявилося, що автоматично нічого не буває. Український бізнес, який при приватизації не враховував об’єкти права інтелектуальної власності, приватизував практично нерухомість. Тому що не проводилася оцінка прав інтелектуальної власності. Тому наша криза - внаслідок жадібності українського олігархічного бізнесу, який став найбільшим ворогом інновацій та інтелектуального потенціалу нації. Ми нині за інноваційністю та конкурентоспроможністю - між Уругваєм та Гватемалою, на 166-му місці, разом з Кенією. Якби у 90-х роках була обрана інша модель розвитку економіки, зараз ми зовсім по-іншому виглядали б. Але тоді була прийнята антиінноваційна модель. І нині вже стало звичною справою залучати наукових носіїв українського походження із здобутими ними результатами в сфери інноваційного розвитку сусідніх держав. Потім ми запозичуємо чужі технології, які насправді є придуманими в Україні, і на це ніхто не звертає увагу.
- Якщо в нас почне діяти стратегія на десять років, чи зможе Україна подолати прірву й за який час?
- У всьому потрібна стратегія інноваційного розвитку - це те, що мають всі країни. Навіть Росія, Білорусь і Казахстан, не кажучи про розвинуті країни. Тому нині її відсутність становить небезпеку для країни, адже відбувається швидкоплинне відставання від розвинутих країн світу. Криза - це шанс переосмислити, врахувати світовий досвід. По-іншому в нас не буде ні конкурентоспроможної економіки, ні, відповідно, конкурентоспроможної держави, хоча Україна й нині залишається лідером за розвитком, наприклад, таких наук, як фізика чи хімія, розробка програмних продуктів. Тобто шанси ще зберігаються...
Зрозуміло, що нині бракує коштів для здійснення інвестицій у інноваційні проекти й широкомасштабне впровадження в господарський обіг результатів творчої праці, хоча без цього неможливий сталий поступ. Але можна вибрати пріоритети, переглянути нову парадигму моделі соціально-економічного розвитку, подивитися на досвід інших країн. Тому ми пропонуємо середньотермінову стратегію на десять років - зробити так, як роблять уряди всіх країн: визначити пріоритети інтелектуального розвитку і їх підтримати. Але якщо не буде головного - своєрідного суспільного договору між бізнесом, державою і суспільством, тобто наукою, то ми опинимося через п’ять-шість років у останніх рядах. Звичайно, бізнес для цього потрібно стимулювати (можливо, ще потрібен закон, який би зобов’язував не виснажувати основні фонди, а здійснювати інновації), адже у всьому світі є підтримка інновацій - в деяких країнах це робиться через фіскальну, податкову політику тощо. Мета стратегії - включити в неї всю країну.
Оксана Миколюк
За матеріалами: День
Поділитися новиною
