416
Від аграріїв знову захочуть відкупитися бюджетними грішми
— Аграрний ринок
Аграрна політика держави протягом багатьох років зводиться до ручного регулювання ринку та освоєння бюджетних коштів під виглядом дотацій сільгоспвиробникам. В свою чергу, аграрії добре знають ціну всіляким "стратегічним курсам", тому їх більше влаштовує надання конкретних преференцій і пільг за принципом "тут і зараз".
Різниця - у дотаціях
Протягом останніх років прямі дотації держбюджету на підтримку сільгоспвиробників збільшувалися щорічно на 10-20%. Так, в 2005 році на ці цілі було виділено 1,7 млрд. грн., в 2006-му - 1,9, в 2007-му - 2,3, в 2008-му - 2,8 млрд. грн. Так тривало до "кризового" 2009 року. Спроба представників аграрного сектору-"регіоналів" пролобіювати законопроект про збільшення бюджетного фінансування АПК до 5,5% від загальних прибутків скарбниці виявилася марною. Цього року витрати на потреби АПК склали лише 64% від торішніх (8,77 і 12 млрд. грн. відповідно). При цьому допомога селянам за реалізовану продукцію тваринництва та рослинництва була урізана до рекордно низького рівня - 0,5 млрд. грн.
Експерти переконані, що нинішня система дотування аграріїв неефективна: відсутність у законодавстві чітких критеріїв щодо того, хто саме і на яких підставах має право на дотаційні виплати, призводить до маніпуляцій і непрозорості при їх розподілі. Як відзначає керівник групи експертів УКАБ Володимир Лапа, з 2010 року держпідтримка сільгоспвиробників буде обмежена бюджетними можливостями України, а надалі - її зобов'язаннями перед СОТ.
"Враховуючи, що дані зобов'язання зафіксовані в гривні, при знеціненні національної валюти їх реальний розмір буде постійно знижуватися", - говорить він.
Чи зуміє новий президент відстояти необхідність впровадження дієвого механізму контролю при розподілі бюджетних коштів, невідомо. Хоча саме наявність суворої системи контролю могла б перешкодити викиданню дотаційних грошей на вітер. Різниця підходів до розподілу бюджетних коштів між аграріями показує, на кого роблять ставки кандидати.
Так, розраховуючи на численну (поки ще) армію фермерів Тимошенко декларує "перехід на адресні схеми прямої підтримки сільгоспвиробників з урахуванням обсягу обробленої землі, одиниці випущеної та експортної продукції". На думку Тимошенко, "цільові програми неефективні" (так зазначено в її програмній платформі "Український прорив"). "Регіонали", які є провідниками ідеї розвитку фінансово-промислових груп, виступають за "підтримку великотоварного виробництва продукції рослинництва" (тобто, по суті, за стимулювання формування та розвитку аграрних холдингів). Віктор Янукович вважає, що майбутнє - за великими підприємствами, які можуть значно швидше освоювати інновації та здійснювати технологічні прориви".
Продуктові схожості
Перебуваючи на посаді прем'єр-міністра, і Віктор Янукович, і Юлія Тимошенко регулярно стикалися з необхідністю вирішення сільськогосподарських проблем. Президент Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) Алекс Ліссітса відзначає, що головним завданням обох було й залишається бажання наситити внутрішній ринок і нагодувати населення дешевими продуктами. Відповідно до Державної цільової програми розвитку села на період до 2015 року, затвердженої в 2007 році урядом Януковича, наша країна повинна на зазначений термін наростити обсяги випуску сільгосппродукції в 1,6 рази, а її експорт збільшити вдвічі.
Примітно, що в Україні кількість і якість урожаю не є об'єктивним індикатором розвитку основних сільськогосподарських галузей. Протягом останніх років чиновники ведуть активну боротьбу із численними продовольчими кризами: зерновою, цукровою, молочною, м'ясною і т.п. Незалежно від того, хто очолював Кабмін, для виходу із ситуації застосовувався один підхід - адміністративний тиск.
Оскільки питання забезпечення населення продовольством і утримання цін на нього в Україні завжди політизується, спроби стабілізації цін і зниження рівня споживчого ажіотажу супроводжувалися обмеженнями експорту.
Наївно припускати, що майбутній президент відразу ж відмовиться від такого способу вирішення сільськогосподарських проблем - заборон і обмежень. Іншого досвіду, крім ручного регулювання, в арсеналі нинішніх кандидатів просто немає: і ніхто не заборонить Януковичу або Тимошенко і надалі викривати жадібних ініціаторів підвищення цін і учасників "змови зернотрейдерів".
Як відзначає Володимир Лапа, сільське господарство - консервативна галузь, де в першу чергу повинен застосовуватися принцип "не нашкодь". Неправильне рішення може призвести до негативного результату тільки через рік-два, а потім ще стільки ж часу знадобиться на подолання його наслідків. В останні кілька років Україна намагалася регулювати експорт зернових шляхом введення обмежень і квот на поставки продукції за кордон. Це негативно відбивалося на рентабельності зернотрейдерів і автоматично знижувало закупівельні ціни на зерно у селян.
Таким чином, результати політики заборони виявлялися в основному протилежними поставленим цілям. В 2010 році Україна може зіштовхнутися з новими проблемами при експорті зерна, пов'язаними із закриттям ринків деяких держав (в 2008 році так зробили з Україною країни ЄС і Єгипет).
Тому на найближчий рік пріоритетом нового глави держави повинно стати розширення експортних ринків збуту для вітчизняного зерна за допомогою створення українських торговельних місій за кордоном. Крім того, експерти переконані, що одним з важливих завдань на ринку зернових буде зміна ролі держави. Ще в 2005 році при уряді Тимошенко для цих цілей був створений Аграрний фонд, який і повинен був реалізовувати державну цінову політику в аграрному секторі країни.
Однак через відсутність повноцінного фінансування на сьогодні Аграрний фонд свою функцію фактично не виконує. Ініціатива міністра аграрної політики Юрія Мельника об'єднати Аграрний фонд і ДАК "Хліб України" для того, щоб держава стала повноцінним учасником ринку і змогла самостійно поставляти зерно на експорт, залишилася без уваги. Хоч на сьогодні ДАК "Хліб України" за розмірами активів (кількістю елеваторів) належить до великих операторів, його активність на ринку нижча від активності регіонального трейдера.
Прагнення наситити внутрішній ринок дешевим м'ясом і пов'язана із цим активізація імпорту продуктів тваринництва призвели до неконкурентоспроможності за ціною вітчизняної продукції. Як результат - переорієнтація переробників на імпортне сухе молоко і вершкове масло. Щоб не допустити подібних криз, які найчастіше створюються штучно, президент повинен стимулювати використання ринкових інструментів, а не скочуватися в складний час до простого адміністрування.
Світлана Попель
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
