1872
А для нас - туркменський газ?
— Енергетика
Не встигли відлунати фанфари на честь підписання угод із приводу будівництва "Набукко" і "Південного потоку", як черговий інфопривід надала Україна. Нова ідея фактично є дуже старою - купувати туркменський газ не в "Газпрому", а напряму.
Спогади про минуле
З бурхливих "військових" подій початку року газова тематика місяць за місяцем не втрачає актуальності. І щораз для цього знаходиться привід: від березневого підписання "газотранспортної декларації" у Брюсселі до регулярних нарікань Росії із приводу того, що от наступного місяця Україна точно не зможе розплатитися за поставлене "блакитне паливо". І, чим ближче опалювальний сезон, тим більше уваги приділяється долі контрактів, підписаних у січні. І нехай дія договору поширюється до кінця 2019 року, українська сторона, схоже, наполегливо шукає варіанти покращення ситуації. Одним з них, зважаючи на все, покликана стати ідея повернення до старої схеми - прямих закупівель газу в Туркменістану.
Привабливою новизною подібна думка не відрізняється. За великим рахунком, протягом багатьох років саме Туркменістан був головним постачальником недорогого газу в Україну, за який наша країна розплачувалася як грішми, так і бартером. Але в першій половині 2000-х у енергетичного взаєморозуміння було завдано кілька ударів. З одного боку, туркменбаші Сапармурата Ніязова вже не влаштовують існуючі схеми - і в ціновому відношенні, і в "ідеологічному" - економіка країни, що розвивається, зволів би збільшити частку вливання "живих" грошей. З іншого боку - в 2003 році був підписаний 25-річний контракт із "Газпромом", який припускає протягом декількох років збільшення обсягів закупівель російської корпорації до рівня, що не припускав би наявність ще будь-яикх покупців (аж до 70-80 мільярдів кубометрів з 2009 року).
Саме через ці фактори, а також пам'ятні дипломатичні прорахунки українського керівництва (починаючи із глави "Нафтогазу" тих часів Олексія Івченка) в 2005 році час для сприятливого продовження існуючих домовленостей на двадцять років був втрачений. З початку 2006-го Україна припинила закуповувати туркменське "блакитне паливо" в Ашхабада. Але не користуватися ним - у наступні роки більша частина газу, що "поглинається" українською економікою продовжувала залишатися туркменського походження.
Тільки схеми були вже зовсім іншими: "РосУкрЕнерго" купувала в "Газпрому" "небагато" (в 2006 році - 17 мільярдів кубометрів) дорогого російського газу й побільше (близько 60 мільярдів "кубів") дешевого середньоазіатського різного походження, і "на вході" Київ отримував порівняно недорогий спочатку газ "усередненого" походження. Але минав час, газ (у тому числі й азіатський) дорожчав, Туркменістан очолив новий лідер - Гурбангулі Бердимухаммедов, а Україна після серії зусиль нинішнього прем'єр-міністра відмовилася від послуг посередників. Саме час обговорити перспективи...
Про можливості безпосереднього придбання енергоносіїв у середньоазіатських постачальників згадують із завидною регулярністю. Але ефективність цих спогадів незначна: свого часу "Газпром" завбачливо уклав близькі до ексклюзивного договори про свої права на продукт азіатських свердловин. Проте, 25 серпня посол України в Ашхабаді Віктор Майко заявив, що найближчим часом президенти двох країн обговорять питання схеми купівлі-продажу, "звільненої" від посередників. "Ми готові до тристоронніх (за участю Росії) переговорів про можливості поновлення прямих закупівель туркменського газу в якомусь обсязі.., можливо, це буде 10-15 мільярдів кубометрів газу", - впевнений посланець. Певні терміни досягнення домовленості дипломат вирішив не декларувати: півроку, рік - як вийде. Зате він бачить у співробітництві безліч перспектив - аж до участі України в проекті "Набукко", що завойовує популярність, приєднатися до якого готовий і Туркменістан. Але поки перспективи будівництва "іншого напрямку" (практично дублюючого за гіпотетичним маршрутом улюблений Юлією Тимошенко проект "Білий потік") перебувають у досить хиткому стані, темою номер один залишаються поставки газу вже існуючою трубою. І для Києва, і для Ашхабада перегляд принципів співробітництва за нинішніх непростих часів зайвим би не був.
Думи про сьогодення
До середини 2009 року обидва потенційних партнери підійшли з помітним неозброєним оком бажанням скоротити власну залежність від російської корпорації. Але якими б зрозумілими не виглядали подібні мрії, малоймовірно, що всі вони знайдуть розуміння в нинішнього посередника між постачальником і споживачем.
Основне, до чого, схоже, зараз прагне Туркменістан - знайти партнерів для довгочасної співпраці. Шукає їх керівництво середньоазіатської республіки у всіх можливих напрямках. У Європі - за допомогою перспективи будівництво "Набукко" (щоправда, для цього спочатку потрібно прокласти Транскаспійську гілку). У Китаї, який готовий вкладати мільярди доларів у розробку туркменського родовища Південний Іолотань із перспективою подальшого імпорту "розроблених" енергоносіїв. В Ірані, у напрямку якого буде запущено новий трубопровід у грудні поточного року. Але зважаючи на підписані контракти головним газовим партнером Ашхабада залишається "Газпром", от тільки, чим далі - тим переважно "на папері".
Незважаючи на те, що досягти споконвічно запланованого рівня поставок так і не вдалося (замість 60-70-80 мільярдів з 2006 року корпорація купувала трохи більше 40 мільярдів кубометрів туркменського газу), росіяни залишалися найбільшими "клієнтами" середньоазіатських родовищ аж до квітня 2009 року. До цього часу, відпочатку невисока, ціна на "блакитне паливо" досягла тих масштабів, коли його купівля і подальший перепродаж припинили бути вигідними - хоча подробиці контрактів залишаються таємницею, судячи з чуток, мова йшла про рівну межу або межу, яка перевищує рівень 300 доларів за тисячу "кубів". І вся ця цінова "пишнота" супроводжувалася скороченням обсягів поставок газу і в Україну, і в Європу - криза, рецесія промисловості, та ще й м'яка зима істотно скоротили енергопотреби покупців. Сьомого квітня керівництво "Газпрому" повідомило партнерів про те, що "потрібно щось змінювати" - або знижувати ціни, або зменшувати поставки. Уже наступного дня Росія радикально скоротила вибірку газу, і незабаром різкого підвищення тиску (за версією експортера) труба все-таки не витримала. Вибух на трубопроводі "Довлетабат-Дерялик" передбачувано вплинув на "температуру" туркменсько-російського співробітництва, після чого Ашхабад почав захопливо шукати альтернативних покупців для свого ресурсу. І поки проекти трубопроводів-гігантів продовжують залишатися досить віддаленою перспективою, ідея про те, щоб прямо продавати Україні газ, який вона і без того використовує за допомогою російського реекспортера, виглядає цілком привабливою.
У свою чергу в Києва є свої причини активно бажати відновлення співробітництва з Ашхабадом. По-перше, зменшення енергетичної незалежності від Москви вже давно значиться серед пріоритетів чинної влади, і було б дивно відмовлятися від можливостей, що відкриваються, нехай навіть потреби України в газі ці 10-15 мільярдів аж ніяк не зменшують. По-друге, поява альтернативного постачальника могла б вплинути на рівень цін на ринку. І, нарешті, по-третє, на думку експертів, навіть примара залучення у взаємини Києва і "Газпрому" третьої сторони могла б посприяти куди більшій зговірливості російських партнерів.
Туманне "тристороннє" майбутнє
Однією з основних проблем України в енергетичній сфері найближчим часом ризикує стати неможливість виконувати підписані контракти. Причому поки "корінь зла", всупереч побоюванням, лежить не в ціні, яка може помітно підрости вже наступного року, але у відсутності необхідності використовувати ту кількість газу, на купівлю якої в січні підписалася Юлія Тимошенко. Втім, прем'єр уже встигла переглянути свою думку. За її словами, цього року Україна планує закупити в цілому 33 мільярди кубометрів (замість запланованих 41,6 мільярдів), а в наступному - 25-27 мільярдів на противагу законтрактованим 52-м.
З одного боку, бажання заощаджувати цілком зрозуміло - скорочення промислового виробництва автоматично тягне зменшення потреби в недешевих енергоносіях. З іншого боку - розраховувати на лояльність постачальника, судячи із численних заяв верхівки "Газпрому", не доводиться. Росіяни вже пішли назустріч Україні, коли вирішили не штрафувати "Нафтогаз" за систематичну недоїмку газу цього року, але невідомо, наскільки це рішення остаточно і оскарженню не підлягає. І важко очікувати, що з таким же розумінням керівництво корпорації зустріне ідею про необхідність скоротити поставки в Україну вдвічі. На такому перегляді експортер ризикує втратити близько 5 мільярдів доларів, що для компанії, яка переживає не кращі дні - неприпустимо.
У ритуальних танцях навколо потенційного перегляду контрактів у кожної сторони свої аргументи. Головний довід росіян - підписаний договір, що не тільки забороняє зменшувати обсяги закупівель більш ніж на 20 відсотків, але й припускає завчасне (не менш ніж за шість місяців) обговорення цього питання. І час для переоцінки вітчизняних потреб у першому півріччі 2010 року вже минув. Україна ж усе ще намагається відшукати "компроміс", і цілком імовірно, що немаловажливим фактором у цих пошуках стане загроза "туркменського відродження" (інакше серйозні побоювання викликає потенційна зговірливість на ґрунті "газотранспортних" домовленостей з Євросоюзом). "Мова може йти про розмін: "Нафтогаз" відмовиться від туркменського газу, а "Газпром" знизить обсяги поставок у країну", - такою думкою з виданням "Комерсант-Україна" поділився керівник аналітичного відділу "Брокеркредитсервісу" Максим Шеін.
Поки важко сказати, як вплине "середньоазіатський фактор" на переговори з "Газпромом". Імовірність того, що перспектива втратити частину українського ринку на тлі скорочення як поставок у Європу, так і власного видобутку газу, подіє на зговірливість росіян, є. Тим більше, що їх позиції останнім часом помітно страждають на багатьох фронтах: від безпосереднього скорочення видобутку газу (майже на 25 відсотків - якщо брати перше півріччя 2009 року до першого півріччя 2008-го) до "хитких" перспектив будівництва альтернативних трубопроводів. Але, з одного боку, на сьогодні контракти з Туркменістаном виглядають досить туманно, з іншого боку - Москва може сприйняти їх і менш нервово, ніж очікується. В останньому випадку "газополітику" може очікувати як перемир'я (Росія спокійно надає свої труби для туркменсько-українського співробітництва), так і "холодна війна". Імовірно, саме тому Віктор Майко і говорив про тристоронні переговори, адже ситуація, коли Росія відмовляється надавати "коридор" для купленого Україною газу, споконвічно виглядає патовою. Тим більше, що після того, як Кремль вирішив відкликати свій підпис під Енергетичною хартією, закликати до совісті можливого транзитера буде трохи важко. Безумовно, удар по іміджу провідного експортера міг би виявитися досить вагомим, але позбавленій істотної частини необхідного "блакитного палива" Україні навряд чи від цього полегшало б...
Теоретично, ідея диверсифікованості газових закупівель для України є дуже привабливою. І Туркменістан, як можливий партнер, виглядає цілком перспективно: і запаси газу в середньоазіатської країни вражаючі, і обсяги його видобутку й запланованого експорту (в 2009 році Ашхабад збирався продати близько 50 мільярдів кубометрів, але російський демарш, схоже, помітно скорегує ці цифри). До того ж, могло б статися й так, що на "безриб'ї" імпортерів цінова думка нинішнього туркменбаші могла б виявитися гнучкішою, ніж у російського монополіста. На тлі гіпотетичного благополуччя єдиним каменем спотикання виглядає "Газпром". Той самий "Газпром", який планував на корені викупити майже весь туркменський газ. Той самий "Газпром", у якого Україна пообіцяла купити куди більше газу (може, і не вдвічі, блефувати українська влада любить, але все-таки), ніж, схоже, їй може знадобитися - куди ще 10-15 мільярдів "кубів"... І той самий "Газпром", що контролює труби, через які в Україну могли б прийти туркменські енергоресурси. Хоч-не-хоч, але в цьому випадку домовленості потрібно дійсно "розкладати на трьох". І невідомо, чи в усіх буде на це настрій.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
