Оптимістичний етюд


Оптимістичний етюд

Ретроспективний погляд на стан справ в українській економіці дає куди більше підстав для оптимізму, ніж спостереження за поточним станом справ. “Українці найчастіше надмірно критично ставляться до власної країни”, - вважає Олександр Пасхавер, президент Центру економічного розвитку.

На думку Олександра Розенфельда, доктора економічних наук, екс-директора Науково-дослідного інституту Мінекономіки, ситуація в економіці України досить нетипова для світової практики, оскільки “наша економіка - осколок великої держави і зберегла всі ознаки економіки великої країни, якою ми не є і ніколи не будемо”.

Злий жарт грає з українцями прагнення порівнювати економіку країни з економіками найрозвиненіших країн світу. Зрозуміло, порівняння виходить не на нашу користь. Зате, якщо обрати адекватний об'єкт для порівняння, хоча б ПАР, то результати будуть не настільки жалюгідними.

Олександр Пасхавер говорить: “За 18 років незалежності в Україні з'явилася по-справжньому ринкова економіка - дуже чутлива до змін і разюче життєздатна”. Як ілюстрацію експерт наводить той факт, що за дуже короткий проміжок часу, з жовтня 2008 р. по лютий 2009 р., під впливом зовнішньоекономічних факторів спад промислового виробництва склав 32,1%. “Настільки значне падіння пояснюється тим, що за роки незалежності українська економіка істотно інтегрувалася у світову. І це стосується як промисловості, особливо металургії, так і сільського господарства”, - відзначає Василь Юрчишин, керівник економічних програм Центру ім.Разумкова.

Скорочення попиту на продукцію металургії на закордонних ринках призвело до того, що підприємства галузі моментально та істотно зменшили обсяги виробництва. Така ситуація була неможлива в радянський час, оскільки майже весь вироблений в Україні метал відповідно до п'ятирічних планів споживався усередині країни, і коливання попиту на закордонних ринках ніяк не відображалися на роботі металургійних комбінатів.

Схоже, що для України символом “золотого часу”, коли вареники без усяких зусиль їдця стрибають спочатку в сметану, а потім у рот, є 2008 р., а не 1990-й. Хоча б тому, що в 1990 р. у магазинах не завжди була сметана

Чорне? Біле? Рябе!

Образно кажучи, в 1990 р. українська економіка ототожнювалася із заводами, на яких виробляли чимало матеріалоємних товарів - важких тракторів і вантажних автомобілів, різних комбайнів, не тільки зернових або буряковозбиральних, але й вугільних, і т.п. Зараз виробництво цієї техніки скоротилося в багато разів. Так, наприкінці 1980-х років в УРСР щорічно випускалося майже 100 тис. тракторів. Минулого ж року в Україні виробили всього 6,3 тис. тракторів, а за сім місяців 2009 р. - лише 432 трактора. При цьому продуктивність сільського господарства зараз не поступається тій, котра спостерігалася 18 років тому. Директор агентства “ПроАгро” Микола Верницький пояснює це тим, що аграрні господарства використовують не вітчизняну, а імпортну техніку, більш надійну і ефективну. “У свою чергу, це стало можливим тільки після приходу в аграрний сектор приватних інвесторів”, - стверджує експерт.

Найвищу прибутковість в Україні показують великі аграрні холдинги - там урожайність зернових 50-60 ц/га. “У цілому, рентабельність нашого бізнесу становить 30-50%”, - говорить Олександр Гладунов, директор з маркетингу компанії “Ленд Вест”. Міністерство сільського господарства США оцінює перспективи українського аграрного сектора досить оптимістично.

Роздайте патрони

У радянські роки одним з головних споживачів ресурсів і матеріалів був військово-промисловий комплекс (ВПК). Але вже в 1992 р., за даними Міністерства промислової політики, обсяги виробництва військової продукції в Україні скоротилися майже втричі. Крім того, кількість підприємств, що виробляють військову техніку, за два роки зменшилася майже вдвічі - з 356 до 184. Зараз же в Україні до ВПК зараховують не більше сотні підприємств, і через мізерне державне замовлення вони орієнтовані на експорт. В останні п'ять років щорічний обсяг військового експорту з України коливається в межах $500-800 млн, при цьому найчастіше мова йде не про нову продукцію, а про зброю з військових складів, запасні комплектуючі частини. До того ж держава слабко відстоює інтереси ВПК на зовнішніх ринках, тому ніхто й не розраховує, що ця галузь буде купувати вироблені в Україні матеріали у великих обсягах, як це було за радянських часів.

У першу чергу через економічний спад значно зменшив споживання матеріалів будівельний сектор країни. Якщо в 2008 р. в експлуатацію були уведені 10 млн кв.м житла, то поточного відзначається дворазове скорочення обсягів будівництва, і дії Кабінету Міністрів щодо пожвавлення цього ринку малопереконливі. Адже торішній показник 10 млн кв.м - усього лише повторення результатів 1995 р.

Жваво і швидко

“Економічна криза показала, що в Україні сформувалася по-справжньому ринкова економіка, яка мобільно реагує на зміни у зв'язці “попит - пропозиція”, - говорить пан Юрчишин. Після приголомшливого падіння наприкінці 2008 р. уже з лютого 2009 р. спостерігається нехай повільне, але пожвавлення - це ілюстрація життєздатності економіки. Відзначимо, що у квітні - червні реальний валовий внутрішній продукт зменшився порівняно з аналогічним періодом 2008 р. на 18%. Але помісячна динаміка ВВП дає певні підстави для оптимізму.

Промислове виробництво демонструє позитивну помісячну динаміку, вітчизняні експортери знаходять нові платоспроможні ніші для експорту. Для пропаганди успіхів уряду ситуацією не втратила можливості скористатися прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, хоча чиновники навряд чи посприяли подоланню кризи, скоріше, навпаки. Минулого тижня на спеціально організованому брифінгу Юлія Володимирівна вголос зачитала дані Держкомстату про те, що “у липні 2009 р., порівняно із червнем, обсяги промислового виробництва збільшилися на 5%, видобуток корисних копалин - на 6,5%, виробництво чавуну - на 17,3%, сталі - на 20,4%, прокату - на 23,2%”.

Для порівняння: після першого грандіозного економічного спаду в 1991 р. в Україні підйому економіки довелося чекати вісім років. Характерно, що при падінні промислового виробництва в 1990-і роки споживання енергоносіїв - природного газу і електроенергії - залишалося практично незмінним. Зараз же темпи зменшення споживання енергоносіїв практично збігаються з темпами скорочення виробництва. Так, БІЗНЕС уже писав, що в промисловості споживання природного газу в I кварталі цього року, порівняно з тим таки періодом 2008 р., скоротилося удвічі. А от останні дані Держкомстату свідчать про те, що за 7 місяців 2009 р., порівняно із січнем - червнем 2008 р., споживання електроенергії скоротилося на 13,6%. “Витрати зменшуються - це природна реакція ринкової економіки під час кризи. В 1990-і роки на падіння попиту реагував не ринок, а радянський директорський корпус. Тому заводи палили газ, збирали борги, але працювали, взагалі ж, безцільно”, - говорить Пасхавер.

Найбільші проблеми спостерігаються в тих сферах, де держава втримує за собою максимум впливу. І навпаки, найбільших успіхів досягають ті галузі економіки, де в країни є певні природні або географічні переваги, і присутність держави мінімальна. Це стосується, знову ж, гірничо-металургійного і аграрного комплексів країни. Прихід приватного капіталу наприкінці 1990-х років і державна підтримка дали поштовх галузі, що сприяла розвитку всієї економіки. Після приватизації в 2003 р. “Укррудпрому”, а в 2005 р. - “Криворіжсталі” галузь знаходиться в руках приватних фінансово-промислових груп і хоча важливим фактором зростання була і сприятлива до другої половини 2008 р. кон'юнктура на світових ринках, але скористатися можливостями, що відкрилися для галузі, дозволив приватний капітал, зокрема, налагоджена система збуту. За її рахунок українським експортерам навіть в умовах кризи вдалося розширити свою присутність на зовнішніх ринках. Правда, при цьому знавці ринку критикують українських металургів за спеціалізацію на виробництві напівфабрикатів.

У той же час у вуглевидобутку (суміжній з металургією галузі), де основним власником виступає держава, ситуація складалася не кращим чином. Незважаючи на збільшення рік у рік грошових уливань на підтримку галузі, видобуток вугілля скорочується. Так, якщо в 1990 р. в Україні було видобуто 82 млн т вугілля, то в 2008 р. - усього 59,5 млн т. Здавалося б, цього року, після того як газ для промисловості подорожчав на 45%, у шахтарів з'явився стимул збільшити видобуток вугілля.

Однак за результатами 7 місяців 2009 р., порівняно з аналогічним періодом 2008 р., обсяги видобутку вугілля зменшилися майже на 7%. “Все-таки виробництво у вугільній промисловості скоротилося менше, ніж у металургії. Це стало можливим завдяки заміщенню природного газу вугіллям у металургії”, - говорить Юрій Рижков, старший аналітик інвестиційної компанії Astrum Investment. Тобто вугільна промисловість, де більше половини виробництва припадає на державні шахти, тримається багато в чому за рахунок повністю приватної металургії.

Віра, що похитнулася

До жовтня 2008 р. до безперечних успіхів української економіки можна було зарахувати банківську систему і національну валюту. Курс гривні після конфузу 1998-1999 р. наступні десять років іноді навіть демонстрував тенденцію до зміцнення. Але криза показала, що й у банківській системі існують проблеми. Національна валюта поки далека від жаданої стабільності. Існують певні побоювання, що курс гривні відносно долара буде й далі знижуватися, висловлювалися побоювання, що він може впасти до 10 грн./USD уже до вересня. Але поки Кабмін, розробляючи проект Держбюджету на 2010 р., виходить із середньорічного курсу на рівні 8,5 грн./USD. Втім, падіння курсу нацвалюти на руку експортерам.

“Один з факторів, що свідчать на користь необхідності девальвації гривні, полягає в прагненні зберегти конкурентні переваги українських експортерів. Як правило, це відбувається на тлі ослаблення інших світових валют, через що НБУ цього року час від часу допускає ослаблення національної валюти”, - говорить Анастасія Головач, аналітик інвестиційної компанії “Ренесанс Капітал Україна”. Але девальвація гривні призводить до ослаблення позицій дрібних інвесторів усередині країни, які накопичували кошти у банках для вкладень у власний бізнес.

Велика тінь

За роки незалежності в Україні розвинувся тіньовий сектор економіки, де, за офіційними оцінками, виробляється до 30% ВВП, а, відповідно до інформації Пасхавера, - всі 50%. Настільки значний обсяг тіньової економіки пояснюється незграбними діями держави в сфері регулювання, а також подорожчанням її (держави) послуг. Адже в Україні з кожним роком зростає кількість чиновників. Так, якщо в 1995 р. чисельність держслужбовців і працівників місцевих органів влади становила 236 тис.чол., то в 2008 р. їх було вже майже 400 тис.чол.

Щодо того, що в 2008 р. - найбільш благополучному за весь період незалежності України - обсяг ВВП становив тільки 74,1% від показника 1990 р., відзначимо, що в даних за минулий рік не враховувався ВВП, зроблений тіньовою економікою. Навіть якщо ґрунтуватися на показниках Мінекономіки і прийняти тіньовий ВВП, як 30% від офіційного, торік виробництво в Україні перевищило показники 1990 р. І його зростання відбулося не за рахунок мало затребуваних внутрішнім ринком тракторів і танків.

До початку економічного розквіту 1960-х років у США найбільш благополучним роком вважався 1929 р. Якщо на якомусь американському підприємстві або в якомусь містечку справи йшли дуже добре, було прийнято говорити, що “у них справи, як в 1929 р.”. Схоже, що для України таким символом “золотого часу”, коли вареники без усяких зусиль їдця стрибають спочатку в сметану, а потім у рот, є 2008 р., а не 1990-й. Хоча б тому, що в 1990 р. у магазинах не завжди була сметана.

Андрій Заїка

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua