Третя хвиля — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Третя хвиля

Казна та Політика
8741
Після того як криза накрила фінансовий, а потім і реальний сектор економіки, насувається третя його хвиля, і вона накриє ринок праці. Українці будуть переживати це особливо боляче, оскільки в боротьбі з безробіттям допомоги від держави їм чекати не доводиться.
Ви ще не безробітний? Тоді ми йдемо до вас! Таке перефразування відомої реклами сьогодні цілком доречне - щодня армія безробітних поповнюється новими "бійцями". Ті, хто до їх числа не потрапив, швидше за все, були відправлені в неоплачувану відпустку, працюють неповний робочий день або тиждень або отримують заробітну плату невчасно й вроздріб. І, на жаль, подібна ситуація виправиться не скоро.
Незважаючи на те що економісти й політики наввипередки заявляють, що дно глобальної фінансової та економічної кризи залишилося позаду, найтяжча частина його наслідків - криза на ринку праці - ще попереду. Останній тільки почав себе проявляти, а виходить, дно цієї кризи світу, як і Україні, ще треба буде пройти. І без допомоги влади громадянам усіх країн, у тому числі й українцям, пережити цей період буде дуже нелегко.
Полум'я розгоряється
Слідом за надто серйозним "здавлюванням" реального сектора завжди відбувається аналогічне зменшення кількості працюючого населення. При цьому відлуння на ринку праці завжди йде з певним тимчасовим лагом. Запізнення кризи безробіття стосовно економічної кризи пояснюється досить просто: компанія, яка почала зазнавати труднощів зі збутом власної продукції, як правило, не буде відразу звільняти своїх працівників. Спершу людям пропонується або скорочений робочий тиждень, або адміністративну відпустку. Тільки коли стає очевидним, що проблема зі збутом, ймовірно, триватиме значно довше, ніж компанія розраховувала попервах, почнуться скорочення штату. У зв'язку з цим, вважає виконавчий директор Фонду Блейзера Олег Устенко, говорити про те, що офіційні дані про рівень безробіття відображають реальну картину, не доводиться. Вони відображають лише верхівку айсберга, а яка його підводна частина, не може вгадати ніхто. То що ж стоїть за цими цифрами?
За останніми (за травень 2009 року) оцінками Міжнародної організації праці (International Labor Organization - ILO), до кінця 2009 року у світі буде налічуватися в кращому - і дуже малоймовірному - випадку на 29-59 млн безробітних більше, ніж в 2007 році - до настання економічної кризи. А виходить, загальна кількість людей, які не має роботи, досягне 239 млн осіб. При цьому прогнози продовжують переглядатися в гірший бік (ще в січні в ILO припускали, що приріст числа безробітних складе 18-51 млн осіб). Що примітно: зростання армії безробітних стартувало не на початку кризи, а в останні місяці 2008 року, і відтоді помітно підсилився. Так, якщо в 2008 році в безробітні "записалося" трохи більше 8 млн осіб, то цього року до них приєднається набагато більше - приблизно 21-50 млн. Це підтверджує, що криза на ринку праці тільки нещодавно розгорілася й буде "тліти" ще довго після того, як уляжеться криза на фінансових ринках і в реальному секторі.
Оази зайнятості й пустелі безробітних
В "групі ризику" виявилися жителі не всіх країн. Адже якщо в розвинених державах економічна криза трималася на більш-менш передбачуваному рівні, то його глибина в країнах Південно-Східної Європи, що не входять до Євросоюзу, і до СНД перевищила всі очікування. Саме тим, хто там живе, і варто побоюватися за свою роботу. ILO очікує, що в 2009 році армія безробітних цього регіону може збільшитися на 35%. Більше того, зростання безробіття не завжди супроводжується скороченням зайнятості, оскільки одні компанії створюють робочі місця за мірою того, як інші їх ліквідують. Але в цих регіонах, а також у ЄС і США, ситуація загострюється саме тим, що на тлі масових звільнень відбувається ще й зниження кількості робочих місць. Так, у ЄС і США рівень зайнятості в 2009 році впаде на 1,3-2,7%, а у ЦВЄ й СНД - на 1-2,8%.
Крім того, до "групи ризику" потрапляють і за віковим критерієм - імовірність стати безробітним для молоді (у віці 15-25 років) в 2,8 рази вища, ніж для людей старшого віку. За прогнозами ILO, у нинішньому році армію безробітних поповнять 4,9-17,7 млн молодих людей. Це пов'язано з тим, що молодь завжди має менше можливостей для працевлаштування. І особливо під час кризи, коли компанії проводять масові звільнення, у тому числі цілком цінних, досвідчених співробітників, і не хочуть наймати людей без досвіду роботи. Цей тренд дуже сильний у Євросоюзі, США, ЦВЄ й СНД. Наприклад, у Литві рівень безробіття серед молоді виріс у два рази за період між березнем 2008-го й березнем 2009 року. А в Естонії й зовсім збільшився втроє.
Тим часом криза на ринку праці несе із собою й нову хвилю поширення бідності, з якою дотепер доволі успішно боролися міжнародні організації. На початку 90-х у світі майже третина працівників та їх родин жили за межею бідності (на $1,25 у день і менше). До 2007 року, коли економічна криза тільки набирала обертів, цей рівень був знижений до 21% (624 млн працівників). Але в 2009 році, за найсумнішими прогнозами, він знову може повернутися до рівня початку 90-х, досягши позначки в 28,2%. Інакше кажучи, в Україні майже кожний третій найманий працівник буде жити на 10 грн. з копійками в день. І це важливіша причина для протистояння безробіттю на глобальному й національному рівнях, ніж брак робочих місць для випускників вузів або скорочення споживчого попиту на продукцію виробників через зниження рівня доходів населення в результаті звільнень.
На барикади
Боротьбу з безробіттям у кожній країні ведуть по-своєму. Крім фінансового сектора, що спричинив кризу, через скорочення попиту за кордоном дуже постраждав виробничий. Особливо автомобільна промисловість, металургія, хімпром, будівельна галузь. Саме там відбуваються найістотніші звільнення, і саме в них більшість урядів використовують інструменти підтримки ринку праці.
В цілому, як відзначається в дослідженні Європейського інституту профспілок (European Trade Union Institute - ETUI), найпоширеніші два варіанти регулювання робочого часу. Перший - колективні угоди (на міжгалузевому рівні й рівні окремих компаній і підприємств). Цей підхід застосовується в Німеччині. Тут, наприклад, було прийнято "Угоду про робочий час" IG Metall, що передбачає можливість скорочення робочого тижня до 30 годин (Захід) і 33 годин (Схід), щоб уникнути скорочення робочих місць. А у Франції використовується договір про "часткове безробіття", за яким працівники, зайняті під час кризи менше своїх звичайних робочих годин, отримують часткову компенсацію. В основному це застосовується в автомобільній, металургійній, хімічній і будівельній галузях. Тут також діє колективний договір про "контракти із зміни роду діяльності". Ці контракти забезпечують створення групою компаній компенсаційного резерву для працюючих у розмірі 80% їх зарплати на період один рік, під час якого вони будуть проходити навчання для отримання нової спеціальності.
Другий варіант - різні інструменти ринку праці, внесені в національні трудові законодавства, які були розроблені для того, щоб зберегти робочі місця за допомогою державного субсидування оплати праці на обмежений період часу. Так, у Німеччині існує встановлене законом правило про скорочений робочий день, відповідно до якого держава компенсує працівникові частину втрат від простою виробництва. Щоб потрапити під його дію, компанії, що переживають економічні труднощі, подають заяву до Федерального агентства праці. Кількість таких заяв зросла з 52 тис. у жовтні 2008 року до 700 тис. у лютому 2009-го. У Голландії діє закон про безробіття. Під його дію підпадають працівники, яким на обмежений період були скорочені робочі години. Такі люди отримують допомогу із суспільних фондів, обсяг яких - 9,2 млрд євро.
Проводячи трудову політику, владна структура робить акцент і на внутрішніх проблемах. Так, у Франції, де рівень безробіття серед молоді становить 22,3%, з ініціативи президента Ніколя Саркозі було виділено 1,3 млрд євро для компаній, які будуть пропонувати стажування й тренінгові програми для людей молодше 25 років. А в Індії, де 80% працівників зі своїми родинами живуть менше ніж на $2 у день, було запущено програму гарантування зайнятості в сільській місцевості (National Rural Employment Guarantee programme).
На глобальному ж рівні в червні на міжнародному саміті з безробіття було прийнято Global Jobs Pact, запропонований ILO. Це перелік заходів щодо відновлення економіки, він базується на Decent Work Agenda. Хоча він і був схвалений урядами держав, його успішна реалізація залежить від підтримки міжнародними організаціями й фінансовими інститутами, добитися якої поки повністю не вдалося.
Домашні безпорядки
В Україні ситуація на ринку праці від світових тенденцій не відрізняється. У першому кварталі 2009 року в нашій країні налічувалося 2,1 млн безробітних працездатного віку, тобто 10,3%. Для порівняння: у січні-березні 2008 року їх було на 518 тис. менше. До того ж існує так званий "скорочувальний потенціал", як відзначає Ірина Піонтковська, економіст ВК "Трійка Діалог Україна". До нього входять люди, які зараз перебувають у неоплачуваних відпустках або працюють неповний робочий час. А за оцінками Держкомстату, у червні у відпустці з дозволу або з ініціативи адміністрації перебували 3,6% найманих робітників. Зокрема, до регіонів, де у відпустку відправили найбільше працюючих, належать Запорізька, Сумська, Полтавська й Донецька області. До областей з найменшою кількістю відправлених у відпустку - Івано-Франківська, Волинська, Закарпатська й Одеська. У той же час ще 10,3% найманих робітників в Україні (понад 1 млн осіб) працювали в умовах скороченої робочого дня або робочого тижня. Найбільша частина таких працівників - у Запорізькій, Дніпропетровській і Луганській областях, найменша - у Житомирській, Миколаївській, Херсонській і Волинській. Саме ці люди - перші кандидати на звільнення.
За словами Піонтковської, найбільше падіння зайнятості фіксується в секторах з найбільшим спадом виробництва - у сфері будівництва, промисловості, фінпослуг, торгівлі. У промисловості, як відзначає Олег Устенко, серйозні проблеми з безробіттям існують у металургів, хіміків, машинобудівників. За даними за червень, примусове скорочення робочого дня або робочого тижня зачепило 23,4% працівників будівельної галузі, 22,3% працівників транспорту й зв'язку й 19,1% працівників промисловості. У той же час найменше скорочення зайнятості сьогодні спостерігається в таких секторах, як освіта, охорона здоров'я, транспорт. Тобто в основному в секторах, де або частка участі держави висока, або більш стійка динаміка попиту, незважаючи на падіння прибутків населення.
Погляд у майбутнє
Україна пережила вже кілька хвиль скорочень у міру того, як економічна криза доходила до різних галузей. У деяких секторах, на думку Ірини Піонтковської, пік скорочень персоналу вже пройдено, а в деяких іще буде використовуватися горезвісний "скорочувальний потенціал". Таким чином, якщо дивитися на економіку в цілому, а не на галузевий зріз, гірше ще попереду. "Ефект від зростаючого безробіття буде відчутним навіть не зараз, коли держава змушена більше витрачати на соціальні програми й запобігати можливому соціальному невдоволенню, - вважає Олег Устенко. - У післякризавий період, коли економіка почне знову показувати зростання, проблема з кваліфікованими трудовими ресурсами заявить про себе з усією силою". Зростаюча економіка (навіть на 1-3% в 2010-му) буде вимагати робочої сили. Добре, якщо до того часу вдасться повернути частину людей у ті звичні для них галузі, у яких вини вже мають і досвід, і знання, і кваліфікацію. Але частина трудового ресурсу буде безповоротно втрачена. Адже найбільш кваліфіковані й молоді досить легко можуть "переналаштуватися" на нові умови фінансово-економічної кризи, знайшовши себе в інших секторах і в інших професіях. І вони вже навряд чи повернуться на колишні місця. Більше того, у частини тимчасово непрацюючих може повною мірою виявитися й така "хвороба", як дискваліфікація, додав експерт. Адже мова йде про фахівців, на підготовку яких необхідно затратити не один рік і не одну тисячу гривень.
Саме тому важливою є продумана державна програма. Програма, яка допомогла б безробітному населенню пережити кризу й повернутися до суспільного виробництва, а отже, і до повноцінного життя тоді, коли економічні реалії покращаться. Українська ж влада похизуватися такою програмою не може. Подолання проблеми безробіття в нас проводиться стихійно. При цьому існуючий соціальний захист населення досить неякісний і важкодоступний, а стратегії з боротьбиі з безробіттям українців просто нема. Схоже, саме наші співвітчизники й будуть серед тих, кому доведеться переживати кризу на ринку праці особливо тяжко й самостійно.
Як і кого рахувати?
Рівень безробіття в Україні, як і в більшості країн світу, підраховується за допомогою методології ILO - як відношення чисельності безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, до кількості населення працездатного віку (15-70 років). Основний недолік такої методики - в заниженні реального числа безробітних, оскільки в країнах, де соціальна допомога безробітним низька або де-факто відсутня, багато хто не реєструється на біржі праці як безробітний. Подібне явище також спостерігається в сільських регіонах, де працездатне населення займається обробкою (власної) землі, що не охоплюється статистикою як діяльність господарювання.
Безробітні у визначенні ILO - особи у віці 15-70 років (зареєстровані й не зареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); активно шукали роботу або намагалися організувати власну справу протягом останніх чотирьох тижнів, і готові взятися до роботи протягом двох найближчих тижнів.
Олена Сніжко
За матеріалами:
Інвестгазета
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас