2132
Рекапіталізація по-нашому
— Казна та Політика
Вибірковість влади в питанні порятунку тих або інших банків поки що викликає більше питань, ніж дає відповідей.
Зрозуміло, що на всіх грошей не вистачить, але чому, наприклад, одним допомагають, іншим відмовляють, а треті - які не дуже-то й хочуть допомоги - іноді чують про те, як уряд їх рекапіталізує. Багатьох питань могло б не бути, якби ринку були відомі правила гри. Але де чіткі критерії, яким повинен відповідати український банк, щоб потрапити під рекапіталізацію? Чіткості немає, і, я вважаю, не варто очікувати, що вона з'явиться. А шкода.
Непрозорість грає на руку опонентам уряду, які обґрунтовано критикують уряд за непрозорість прийняття рішень і як наслідок за їх суб'єктивність. Нерозуміння цих процесів також створює побоювання у вітчизняного бізнесу і світового співтовариства за долю української фінансової системи.
Ще більше лякає відвертість прем'єра Юлії Тимошенко, яка оголосила днями про бажання перепродати проблемні банки на аукціонах якимось "потужним власникам". Допуск до таких аукціонів глава українського уряду пообіцяла проводити на "дуже жорстких умовах", очевидно, щоб не допустити до участі в них "неефективних" власників.
У влади є всі необхідні кошти, щоб націоналізувати банк, який зазнає труднощі. Довідавшись про проблеми банку, Нацбанк може під маскою захисту інтересів вкладників, на підставі знову ж досить розмитих критеріїв, ухвалити рішення щодо введення тимчасової адміністрації. При цьому адміністратор отримує диктаторські повноваження, стаючи одночасно і правлінням, і наглядовою радою, і загальними зборами акціонерів.
Іноземні колеги щиро дивуються такому величезному обсягу повноважень, наданих одній людині. Адже це величезний ризик. І ці повноваження, що потрапили в несумлінні руки, можуть знищити банк або навіть украсти його. Уповноважений, наприклад, під будь-яким приводом може ухвалити рішення щодо допемісії й перевести за допомогою цієї процедури контрольний пакет акцій у зовсім інші й не обов'язково чисті руки.
За допомогою такого механізму за безцінь можна купити апетитні активи конкурентів - статутні фонди українських банків, як правило, неадекватні розміру бізнесу.
Природно, власник може намагатися протидіяти такому виду відбору власності, але не кожен хоче бути залученим у цей трудомісткий і капіталомісткий процес. Боячись, що уряд відбере бізнес, більшість власників банків намагаються всіма силами уникнути "допомоги" уряду, що їм та їх вкладникам була б дуже до речі. Відомі приклади, коли переговори з державою про рекапіталізацію деякі банки просто припинили.
Абсолютно очевидно, що продовження кризи в Україні буде супроводжуватися зростанням протерміновах заборгованостей за кредитами, неможливістю залучити нові ресурси і, відповідно, подальшим погіршенням платоспроможності багатьох банків. Вливання державних коштів зміцнило б фінансову систему. Однак як бути, якщо в нашій країні банки бояться цієї допомоги? Щось підказує мені, що нам, юристам, найближчим часом доведеться багато попрацювати, захищаючи банкірів від влади, "яка рятує банки".
За матеріалами: Экономические Известия
Поділитися новиною
