Позичальники, на вас хочуть заробити!


Позичальники, на вас хочуть заробити!

У результаті фінансової кризи наприкінці 2008 року національна грошова одиниця різко подешевшала відносно долара і євро: за підсумками року гривня обвалилася майже на 60%.

Цей факт, а також скорочення доходів населення і втрата майже мільйоном громадян роботи обумовило значне збільшення обсягу проблемних кредитів - до 10-15% від кредитного портфеля банків. В абсолютному вираженні проблемні кредити (прострочені і сумнівні до повернення) з початку року збільшилися на 80%, або на 14,422 млрд. грн, - до 32,437 млрд. грн. На даний момент на балансах українських банків перебуває порядку $1 млрд. застав, вилучених за проблемними кредитами. До кінця року ці обсяги можуть вирости мінімум удвічі.

Статистика свідчить про погіршення ситуації. Збитки банків за перше півріччя 2009 року вже досягли 14,3 млрд. грн. При цьому банкіри очікують ще одну хвилю кризи банківської ліквідності - уже восени 2009 року. Нова хвиля банківської кризи ліквідності буде пов'язана з неповерненнями, що накопичуються, кредитів. Очевидно, що в таких умовах говорити про відновлення кредитування реального сектору економіки не доводиться.

У патовій ситуації опинилися не тільки банки, але й позичальники, які в останні кілька років активно купували квартири, будинки та автомобілі, а зараз не в змозі обслуговувати кредит. У найбільш складній ситуації опинилися ті, хто поласився на меншу ставку за валютними кредитами (нагадаю, ставки за кредитами у доларах США і євро були на 8-10% нижчими, ніж за гривневими кредитами).

Як бути? Що робити? На "допомогу" позичальникам прийшло невідоме дотепер громадське об'єднання журналістів і юристів, гордо іменоване Асоціацією експертів медіа і права. Вони ще раз довели, що українські закони можна вертіти як завгодно і вирішили навчити всіх, як кожному (!) позичальникові застосувати норму закону про банкрутство фізичної особи - підприємця собі на благо.

Журналістами пропонується наступний алгоритм порятунку від кредиту:
1. Позичальник - фізична особа реєструється як підприємець.
2. Після реєстрації СПД-боржник знаходить іншого СПД (ним може бути навіть друг), укладає договір (фіктивний), формує перед ним борг і збирає документи, що підтверджують заборгованість.
3. Протягом місяця після виникнення боргу фізична особа - підприємець зобов'язаний звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство. Протягом 5 днів із цього моменту суд повинен ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів. Тобто банк уже не буде мати права нараховувати боржникові неустойку за невиплату кредиту.
4. Ця заборона вводиться на півроку і може бути пролонгована на такий же термін, що дозволяє боржникам, вартість майна яких перевищує суму їх боргу перед банком, уникнути нарахування штрафних санкцій, але при цьому спокійно користуватися своїм майном.
5. Після цього суддя призначає розпорядника майна боржника, кандидатуру якого пропонує кредитор - ПП (все той же знайомий боржника). Далі йде процедура продажу майна банкрута для погашення боргів, пов'язаних з підприємницькою діяльністю і його особистими зобов'язаннями. Найчастіше, до цього моменту всі квартири і машини вже переоформлені на родичів і друзів, крім майна, яке перебуває в заставі в банку. Саме його і продає "знайомий" арбітражний керуючий-ліквідатор за поточною ринковою вартістю, яку встановлює вже його "знайомий" експерт-оцінювач.
6. Оскільки в нинішній кризовий час знайти покупця на таку квартиру або машину досить складно - найчастіше перший конкурс із продажу проходить безрезультатно. А до другого - вартість майна зменшується на 30%. У підсумку, після низки невдалих торгів вартість закладеної в банку квартири падає до 15-20% і її купує родич або друг боржника, а потім віддає банкрутові. Законодавство це не забороняє!
7. Життя підприємця, а відповідно і колишнього позичальника, починається “із чистого аркуша”, а не до кінця задоволеному банку залишається лише правильно відбити заборгованість у бухгалтерському та податковому обліку і мінімізувати податки.

Пропоную проаналізувати перспективу застосування цієї схеми на практиці, а також ідентифікувати небезпеку, яку вона становить для позичальників, банків і держави в цілому.

Що стало приводом для розробки такої схеми і чи можна її застосувати необмеженій кількості позичальників?

Впевнений, ні. Журналісти опублікували один "лабораторний" випадок. А саме - банкрутом був визнаний саме підприємець. Його банкрутство було обумовлено неможливістю обслуговування кредитів, узятих на розвиток бізнесу (купівлю комерційної нерухомості та обладнання) і в статусі СПД. Згідно з ч. 1. ст. 53 Цивільного кодексу України, на яку посилаються журналісти, банкрутом може бути визнана "фізична особа, яка не встані задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані зі здійсненням нею підприємницької діяльності". Навряд чи вдасться переконати суд, що нова іномарка або квартира пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності, особливо якщо реєстрація СПД зроблена після підписання кредитного договору.

Юридичний аспект справи. Фіктивний договір, друг-СПДшник, знайомий оцінювач - які наслідки можуть бути?

Журналісти, що запропонували дану схему, мабуть, не знають положення ст. 234 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір, підписаний без наміру створення правових наслідків, є фіктивним і визнається судом недійсним.

Члени Асоціації дали надію десяткам тисяч позичальників уникнути виплат за кредитом, оперуючи такими поняттями, як "друг-СПД", "знайомий арбітражний керуючий-ліквідатор", "знайомий" експерт-оцінювач. Звідси виникає питання. А чи не розсиплеться як картковий будиночок ця схема, якщо суд призначить "не того" арбітражного керуючого? Чи виграє позичальник, якщо після декількох років регулярних виплат іпотеки його майно купить не "знайомий", а працівник банку або якась інша обізнана людина. Погодьтеся, наївно вважати, що ніхто не буде претендувати на квартиру або авто, що реалізовується за 20% від ринкової вартості!

Із завидною завзятістю юриста-першокурсника, що цитує вигідні для нього норми права і не аналізує ситуацію в цілому, "голова Асоціації" учить читачів, як можна позбавити банк грошей. Нагадуючи, що згідно із законодавством вимоги кредиторів, забезпечені заставою, задовольняються лише в третю чергу (ст. 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), журналіст пропонує направити їх на виплати по першій і другій черзі. Нагадаю, у першу чергу задовольняються вимоги, що виникли у зв'язку із заподіянням шкоди життю і здоров'ю, аліменти, а також різні соціальні платежі (на пенсійне страхування). Чи не пропонує часом журналіст побити когось "знайомого", а потім виплачувати йому компенсацію ("по старій дружбі" - аби тільки банку не дісталося)…

Журналіст, що пропонує схему "фіктивного" банкрутства, забув згадати, що згідно п. 11 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" договір, укладений боржником із зацікавленими особами, у результаті якого кредиторам завдані або можуть бути завдані збитки, може бути визнаний господарським судом недійсним.

Слід пам'ятати, що в Законі про банкрутство не передбачено, що розуміється під "іншими вимогами особистого характеру". Оскільки Закон передбачає процедуру банкрутства фізичної особи - підприємця, то, імовірно, під іншими вимогами особистого характеру законодавець мав на увазі вимоги, не пов'язані з підприємницькою діяльністю. А згідно ч. 2 ст. 47, ч. 2 ст. 49 Закону про банкрутство кредитори, що мають вимоги особистого характеру, не можуть ініціювати банкрутство підприємця, однак можуть заявити ці вимоги в процесі провадження в справі. Крім цього, банкрут не звільняється від наступного виконання вимог особистого характеру, які можуть бути заявлені і після процедури банкрутства.

Морально-етичний аспект справи

В Україні склалася складна економічна ситуація. Це факт. Банкам складно віддавати депозити, позичальникам - здійснювати регулярні виплати.

Можна скільки завгодно говорити про те, що українські банки - найжахливіші у світі, що процентні ставки - найбільш грабіжницькі, умови - найбільш кабальні, а кредитні експерти - найбільш безкомпромісні.

Однак усі вкладники банків, вступаючи з ними в цивільно-правові відносини (укладаючи договори банківського вкладу) прагнуть одержати свої гроші (разом з нарахованими відсотками) по закінченні терміну депозиту. Якщо банк не віддає його - пишуть скарги в Нацбанк, подають позов до суду та ін. Це їхнє право!

Чому ж позичальники, що добровільно підписали кредитний договір, добровільно погодившись із запропонованою банком кредитною ставкою і надавши банку право її збільшувати, а також будучи обізнаними, що беруть кредит у валюті, а не "у.о.=5,05=constanta", намагаються шукати способи не віддавати борг? Чому ми не можемо усвідомити, що банки - посередницькі організації. Це їхня природа - взяти гроші в одного (вкладника, інвестора) і віддати іншому (позичальникові). Не віддавши 100000 грн. кредиту за автомобіль, можна бути впевненим, що в декількох десятків вкладників з'являться проблеми. Нагадаю, що саме через розрив ліквідності (вимоги вкладників значно перевищили планові надходження) виникли проблеми в банків "Надра", "Укрпромбанк", "Київ" та ін.

Повертаючись до морально-етичної сторони, хотів би поставити риторичне запитання. Якщо ми не згодні з тарифами на проїзд - можна не платити? А якщо ваш кредитор не банк, а сусід або родич, який до кризи позичив кілька тисяч доларів - то й у цьому випадку журналіст порадить застосувати процедуру банкрутства? Якщо ні - то чому? В обох випадках гроші - чиясь власність. Сусід (родич) їх не надрукував. Банк - теж не друкує гроші! Чому одному можна не повернути, а іншому - ні?

Незважаючи на формальну відсутність складу злочину, дане діяння фактично є злочином проти власності. Журналісти-юристи забули, що крім букви закону, існує ще й дух закону. Впевнений, суди не будуть приймати рішення на користь позичальників, що не оцінили ризики при одержанні кредиту, і позбавляти грошей їх законних власників - банків.

Девіз "грабуй награбоване" не можна застосовувати зараз в Україні. "Відібрати в багатих - віддати бідним" - девіз більшовиків. На початку минулого століття ми вже проходили розкуркулювання та інші ініціативи більшовиків. Чи привело це до чогось доброго?

Яку небезпеку становить ця схема для позичальників, банків і економіки в цілому?

Звернувшись до двох-трьох незалежних юристів-практиків (не читаючи порад студентів - журналістів), позичальник може оцінити видатки на судові позови. Також слід додати штрафи і пеню за період, протягом якого платежі не будуть надходити. Слід також оцінити ймовірність залишитися "без усього", адже заставне майно може "встигнути" купити не "підставна особа", а хто завгодно!

А тепер давайте уявимо, що більшість позичальників доб'ються рішення судів. Автори ідеї про банкрутство стверджують, що нічого страшного не трапиться, адже в банках обсяги виданих кредитів становлять до 15% від обсягу депозитних портфелів. От тут і починається неправда - згідно зі статистикою НБУ ця частка перевищує 60%. Як видно, загроза для вкладників при неповерненні позичальниками боргів - дуже серйозна.

Яка загроза для держави? Резерви Нацбанку - не безмежні. Підтримувати ліквідність банків через шахрайські дії тисяч позичальників не зможе центробанк навіть високорозвиненої країни. Очевидно, відбудеться банкрутство низки банків, що буде найсильнішим ударом не тільки по вкладниках, але й по Фонду гарантування вкладів, підприємствам, які обслуговуються в збанкрутілих банках, і по скарбниці держави (недоотримані податки).

Яку мету переслідують члени громадської організації, що пропонують подібний спосіб "рятування від боргів"?

Очевидно, що для "масового" використання запропонованої схеми "рятування від кредиту" необхідно мати, принаймні, десяток рішень різних судів, що вступили в силу. Автори, посилаючись на одну виграну справу, ліворуч-праворуч роздають свої контактні телефони та e-mail'и. Жага слави і грошей не дає спокою?

Який вихід, якщо не банкрутство?

Запорука розвитку правової держави - виконання взятих на себе зобов'язань усіма договірними сторонами. Безумовно, криза завдала серйознішого удару по позичальниках. Але збитки банків, що досягли 10 млрд. грн., свідчать про те, що банкам теж не солодко.

Впевнений, у даній ситуації кредитори і позичальники повинні шукати спільний вихід. Нацбанк уже майже півроку реалізує валюту за "пільговим" курсом, комерційні банки охоче йдуть на реструктуризацію кредитних зобов'язань. Пошук компромісу - це і є цивілізований шлях виходу із кризи. Так само, як вкладники ніколи не змиряться з відмовою банків віддавати з якихось причин депозити, так і банки ніколи не вибачать борги позичальників. Це не тільки істина, але й запорука функціонування банківської системи України в майбутньому.

Банкрутство фізичних осіб дійсно успішно функціонує в розвинених країнах і дозволяє "почати все з початку" тим, кому в силу різних обставин довелося визнати себе банкрутом, однак механізм особистого банкрутства не повинен стати інструментом, який буде використовуватися кожною особою, у якої зараз немає можливості повертати борги, - інакше Україна стане країною банкрутів.

Василь Єремеєв

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
В Контексті Finance.ua
Опитування