1381
Не фонтан
— Енергетика
Наприкінці червня 2009 р. пішов у відставку Йєрун ван дер Вєєр, генеральний директор корпорації Royal Dutch Shell - найбільшої з плеяди "семи сестер" (сім провідних світових нафтових компаній, які контролювали світовий ринок нафти наприкінці XX в. - Ред.). Він пропрацював у компанії 38 років і був свідком багатьох змін. Експерти схильні вважати, що з його відходом епоха "семи сестер" закінчилася. У всякому разі, їх "сімейний" склад може істотно змінитися
Завдяки рекордному зростанню цін на нафту доходи і прибутки нафтових транснаціональних корпорацій (ТНК) останнім часом зростали, а 2008 р. Shell взагалі завершила, лідируючи в глобальному рейтингу Fortune 500. Проте це не рятує ні саму компанію, ні її "сестер" від назріваючих проблем.
У середині 1930-х років Royal Dutch Shell стала ініціатором створення першого в галузі міжнародного картелю, до складу якого спочатку ввійшли три найбільші нафтові компанії світу - Standard Oil of New Jersey (майбутня Exxon), сама Shell і BP. Пізніше до нього приєдналися ще чотири американські компанії - Standard Oil of New York (Mobil), Standard Oil of California (Socal, пізніше - Chevron), Gulf Oil і Texaco. Могутні "сім сестер" (прізвисько виникло пізніше, вже в 1970-і роки. - Ред.) контролювали більшу частину світового ринку нафти і нафтопродуктів - у 1966 р. вони видобували 76% розвіданих запасів (без урахування родовищ у СРСР і Китаї).
Роки переломів
Варто зазначити, що до початку 1970-х років вплив "семи сестер" значно ослаб. Першим дзвіночком стала націоналізація мексиканської нафтової галузі в 1938 р. Після Другої світової війни Венесуела і арабські країни почали створювати національні нафтові підприємства, повністю передаючи їм місцеві родовища, змушуючи ТНК іти на поступки і віддавати все більше доходів країнам - власникам родовищ. У 1960 р. була заснована ОПЕК, і нафтовидобувні країни отримали можливість координувати свою політику. Більшість країн ОПЕК до кінця 1970-х років взяли під свій контроль всі видобувні потужності у своїх державах, позбавивши тим самим західні ТНК джерел нафти.
Починаючи з 1970-х років всі найбільші західні нафтові корпорації перетворилися на покупців сировини і продавців продуктів його переробки. Вони втратили можливості диктувати свою волю урядам, як це було в 1950-і і навіть 1960-і роки. Зріс тиск на нафтові ТНК із боку органів, відповідальних за охорону навколишнього середовища.
Щоб вижити і отримати успіх у нових умовах, треба було змінюватися. Наприклад, Shell завжди славилася своїм умінням складати довгострокові прогнози. При цьому озвучувалися не традиційні для західних корпорацій зразкові прогнози зростання доходів на найближчі чотири-п'ять років, а повноцінні сценарії розвитку подій, у яких керівництво намагалося оцінити перспективи розвитку не тільки галузі, але й суспільних процесів.
Проте фахівці ТНК прогледіли наближення нафтової кризи 1970-х років. Через появу на світовому ринку великих обсягів західносибірської нафти ціни повелися непередбачено - зростання котирувань 1970-х років змінилося їхнім різким падінням в 1980-і роки. Стратеги радили нафтовикам шукати вихід у диверсифікованості і підвищенні віддачі від наявних у них активів.
Намагаючись компенсувати доходи, що тануть, більшість компаній направили інвестиції в інші галузі. Наприклад, Exxon придбала Reliance Coal - п'яту за розмірами вуглевидобувну компанію США, купила фірму з видобутку горючого сланцю. Здебільшого ці проекти виявилися невдалими і принесли Exxon $6-7 млрд втрат. Shell купувала вугільні та металургійні підприємства, лісові концесії і т.д. Однак всі ці проекти приносили компанії лише збитки, тому пізніше їй довелося звільнятися від непрофільних активів.
Кожній сестрі по сережці
Проблемні 1980-і роки дорого коштували всій галузі. Всім провідним компаніям довелося впроваджувати дорогі програми реорганізації, звільняти співробітників, ліквідувати надлишкові потужності, змінювати організаційну структуру. Незважаючи на те, що ці заходи були необхідні, а їхня реалізація дозволила нафтовим компаніям піднятися в 1990-і роки, зміни проходили досить болісно. Так, BP у 1992-1995 рр. скоротила штат майже вдвічі - до 50 тис. людей. Exxon в 1996 р. зменшила чисельність співробітників до 79 тис. осіб - рекордно низького показника з моменту створення компанії в 1911 р.
Крім економічних проблем у нафтових компаній з'явилися й іміджеві. Катастрофа танкера Exxon Valdez у березні 1989 р., що призвела до розливу 260 тис. барелів нафти, перетворила нафтовиків на вигнанців в очах громадськості. Катастрофа коштувала Exxon кілька мільярдів доларів.
Пізніше екологічний рух у західних країнах став серйозною перешкодою в розвитку енергетичної галузі. Так, у США з 1976 р. не був побудований жоден новий нафтопереробний завод: отримати дозвіл на будівництво "шкідливого" об'єкта було неможливо. Останніми роками західні ТНК, змушені враховувати настрої громадськості, прагнуть зарекомендувати себе дружніми до навколишнього середовища організаціями. Особливо успішною в цьому стала BP, що розробила новий слоган - "Beyond Petroleum" ("Не тільки нафта") та інвестує значні кошти в сонячну, вітрову та інші види альтернативної енергетики. У той же час Shell в очах громадськості так і залишилася індустріальною компанією з минулого століття. Її програму "Renewables" ("Поновлювані джерела енергії") критикують за недостатні обсяги інвестицій. До того ж, на думку експертів, корпорація займається альтернативною енергетикою тільки "для галочки".
Проте 1990-і роки вважаються періодом відродження та консолідації західної нафтогазової галузі. Після розпаду Радянського Союзу і виходу Китаю із самоізоляції для ТНК із когорти "старих сестер" відкрилися нові ринки. Майже всі провідні компанії "відзначилися", зокрема, на Каспії, хоча надії на "велику" каспійську нафту, за великим рахунком, не виправдалися. BP, наприклад, зацікавилася російським ринком: британська компанія придбала 50% "Тюменської нафтової компанії".
Із всіх великих західних компаній інтерес до нафтогазових ресурсів України поки демонструє лише Shell. Починаючи з 2005 р. її "доньки" підписали з НАК "Нафтогаз України" низку угод про спільну діяльність. Правда, поки проекти залишаються на папері.
Наприкінці 1990-х років у західній нафтогазовій галузі відбулося кілька великих злиттів. Так, у 1998 р. Exxon об'єдналася з Mobil, тим самим витіснивши Shell з першого місця у світових рейтингах, а BP - з американською компанією Amoco. В 1999 р. утворили тандем французькі компанії Total і Elf Aquitanie. В 2001 р. об'єдналися Chevron і Texaco, а наступного року - Conoco і Phillips Petroleum. Таким чином, у злиттях взяли участь всі провідні ТНК, за винятком Royal Dutch Shell. Її новому генеральному директорові Петеру Восеру, так само як і його колегам по нафтовій "сімці", доведеться вирішувати нові завдання. Ціни на нафту впали більш ніж удвічі, порівняно з піком річної давнини. У світовій нафтогазовій галузі знову утворилися надлишкові потужності, різко зменшилася рентабельність проектів (наприклад, на великих океанських глибинах).
Але найголовніше - до світових нафтових гігантів поступово наближуються нові "сестри" з нафтовидобувних країн, підсилюючи тим самим і без того жорстку конкуренцію. За обсягами видобутку вони вже можуть змагатися на рівних, а за запасами родовищ набагато випереджають своїх "старших" товаришів. А це вже серйозна конкурентна перевага.
Сергій Пашкеєв
За матеріалами: Бізнес
Поділитися новиною
