1618
Російсько-словацька боротьба за нафтопроводи
— Енергетика
Війна, яку Володимир Путін свого часу розпочав проти Михайла Ходорковського, привела до несподіваних і прикрих для Кремля наслідків. Уряд Братислави скористався моментом і купив у збанкрутілого "Юкоса" пакет у розмірі 49% акцій національного оператора словацьких нафтопроводів - компанії "Транспетрол". І хоча Москва наполягала, що все майно "Юкоса" повинне автоматично перейти у власність російської держави, міжнародні суди не погодилися із цим твердженням. Словакам пощастило, адже акції "Транспетрола" не належали власне "Юкосу", а були власністю його дочірнього підприємства "Юкос Файнанс". А воно де-юре є британською компанією і тому не підкоряється російському законодавству.
І тільки словацьке керівництво відкрило шампанське із приводу успішної покупки, як ситуація з "Транспетролом" знову ускладнилася - свої права на 34% акцій компанії доводить приватний підприємець Ігнац Ільчишин, дії якого пов'язують із російськими спецслужбами. Хоча на швидке завершення цього конфлікту не варто розраховувати, однак уряд Словаччини оприлюднить свої плани щодо подальшої реприватизації енергетичного сектору - наступними повинні стати "Словнафт" і електроенергетичні підприємства. Що важливо, боротьба з росіянами за "Транспетрол" є першим за час правління Роберта Фіцо проявом нелояльності до Кремля. Дотепер словацького прем'єра вважали одним із найвідданіших союзників Москви в Європі, що підтвердила навіть поведінка Р.Фіцо під час останньої газової кризи.
Від приватизації до ренаціоналізації
Компанія "Транспетрол" була приватизована в 2002 році, у часи кабінету Микуляша Дзурінди. Тоді міноритарний пакет у розмірі 49% акцій купила за 74 млн. дол. російська компанія "Юкос" (ще при правлінні Михайла Ходорковського). Тодішній уряд Словаччини проводив політику "масової приватизації", яка повинна була докорінно змінити економіку країни після епохи контраверсійного Володимира Мечіара.
Гроші від приватизації були вкрай необхідні прем'єрові Дзурінді для фінансування радикальної економічної реформи в країні. Адже після економічних експериментів Мечіара в державній скарбниці не вистачало грошей навіть на поточні витрати, не кажучи вже про фінансування реформ. Крім того, стратегічний інвестор був потрібний "Транспетролу" для проведення витратної модернізації нафтотранспортної мережі Словаччини, на що в зайнятого реформами уряду не було коштів.
Коли в 2006 році до влади прийшов лівопопулістський уряд Роберта Фіцо, ситуація була вже зовсім іншою. Реформи принесли відчутні результати, економічне зростання досягло 10% на рік, у Словаччину почали надходити європейські дотації, і, нарешті, словаки без особливих проблем увели євро. Коаліція лівих популістів ("Курс - соціальна демократія"), націоналістів ("Словацька національна партія") і мечіарівців ("Рух заради демократичної Словаччини") голосно критикувала надмірну приватизацію та обіцяла повернути стратегічні компанії в руки держави.
Повернути "Транспетрол" було нелегко. Переговори вели кілька років, а ще потрібно було з'ясувати в міжнародних судах статус дочірніх підприємств збанкрутілого "Юкоса". Був зацікавлений у придбанні "Транспетрола" також польський "ПКН Орлен", що є власником чеських нафтопереробних заводів (НПЗ) - а ті переробляють нафту, що надходить власне зі словацького напрямку.
У результаті уряд Словаччини купив пакет 49% акцій за 240 млн. дол. (свого часу його продали за 74 млн.). "Ми перший в історії Словаччини кабінет, який не тільки не розпродає стратегічне майно, але й повертає його у власність держави. Ми будемо в цьому послідовними і те ж саме зробимо з "Словнафтом" (належить угорській групі МОЛ. - Я.Л.), переговори по цій справі вже ведуться", - сказав після придбання державою акцій "Транспетрола" прем'єр Роберт Фіцо.
Таємні інтереси
Однак словацький уряд недовго радів поверненню стовідсоткового контролю над стратегічною компанією. Коли переговори з "Юкос Файнанс" перебували на завершальній стадії, про свої права на 34% акцій заявив підприємець Ігнац Ільчишин, власник компанії Tradeunion зі східнословацького містечка Вранов-Над-Топлеу. Ільчишин, за яким, швидше за все, стоїть російський капітал, скликав позачергові загальні збори акціонерів, на яких проголосували за злиття "Транспетрола" з кіпрською фірмою Imperio Regere SE. А власника Tradeunion обрали... главою нової компанії.
Але уряд у Братиславі вважає ці збори недійсними, а конфлікт зі східнословацьким підприємцем називає спробою рейдерського захоплення стратегічної компанії - у підтексті - росіянами. Ситуацію ускладнює те, що правовий статус Ільчишина як акціонера "Транспетрола" неоднозначний - деякі суди визнали його права на акції, однак без можливості розпоряджатися ними. І судові справи ще тривають.
Конфлікт навколо "Транспетрола" іде коріннями в непрозорі часи прем'єрства Володимира Мечиара, коли Словаччина, м'яко кажучи, не була схожа на правову державу з ринковою економікою. У травні 1995 року компанія Ilas ( Вранов-Над-Топлеу) хотіла продати будинок, на який податкова наклала заборону (як потім з'ясувалося, необґрунтовано). Вища податкова інстанція скасувала це рішення, але врановській компанії так і не вдалося продати цю нерухомість. Підприємство звернулося до суду з позовом на міністерство фінансів з вимогою компенсувати збитки і таки виграло, однак міністерство відмовлялося платити. На підставі рішення від 1997 року суд визначив як компенсацію 34-процентний пакет акцій "Транспетрола", що тоді перебував у власності держави, тобто боржника. Але остаточно не було з'ясовано, чи може фірма п. Ільчишина цими акціями розпоряджатися. Хоча з 1995 року минуло вже чимало часу, дотепер цей правовий конфлікт не вичерпаний.
Прем'єр Роберт Фіцо і урядові юристи наполягають, що Ігнац Ільчишин не є власником спірного пакета акцій, а справа компенсації старих збитків ще остаточно не вирішена. Проте позицію східнословацького підприємця підтвердили Конституційний суд і районний суд у Братиславі, що визнали права цього підприємця на скликання загальних зборів.
Ігнац Ільчишин пропонує міністерству фінансів сісти за стіл переговорів і визначитися щодо умов і ціни, за якою держава може відкупити спірний пакет акцій (звичайно, набагато вище від ринкової вартості). Однак уряд поки ігнорує судові рішення і з підприємцем розмовляти не хоче. "Звертаю увагу цієї групи зі Східної Словаччини, що держава може скористатися параграфом 20 Конституції про примусове перенесення власності", - погрожує міністр господарства Любомир Ягнатек.
Хоча до конфлікту навколо спірного 34-процентного пакета акцій призвела звичайна правова недбалість словацьких органів епохи Мечиара, сьогодні цим явно має намір скористатися Росія.
Нарешті про свої зв'язки з росіянами заявив і сам Ільчишин. "Коли пан прем'єр був у Медведєва, то пообіцяв йому, що 49% акцій "Транспетрола" залишаться в російських руках. Вважаєте, що російська сторона це просто так залишить? Держава, в остаточному підсумку, без мене не захистить навіть ці 49% акцій. Я знаю, про що кажу", - відзначив східнословацький підприємець. На його думку, існують серйозні сумніви, чи було законним останнє придбання 49% акцій від "Юкос Файнанс". "Росіяни готуються до участі в загальних зборах як легальний акціонер 49% акцій "Транспетрола". Мова йде про товариство "Промнафтобуд", - додав Ільчишин. За його словами, "Промнафтобуд" повинне було одержати цей пакет у серпні 2007 року шляхом покупки іноземних активів "Юкоса". Хоча суди підтвердили, що компанії "Юкос Файнанс" це не стосується.
Є за що боротися
Якщо уважно придивитися до компанії "Транспетрол", то стає зрозумілим, чому за неї так жорстко борються. Незважаючи на свої невеликі розміри, Словаччина відіграє величезну роль у європейських нафтогазових відносинах. Насамперед, тому що територією цієї країни проходить південна гілка нафтопроводу "Дружба", пропускна здатність якої становить 20 млн. тонн на рік. Її побудували на початку 1960-х років, і тепер вона забезпечує поставку нафти на нафтопереробний завод "Словнафта" у Братиславі, а також на НПЗ у Чехії і Німеччині.
З погляду диверсифікованості поставок нафти стратегічне значення має нафтопровід "Адріа", що з'єднує хорватський порт Омишаль із "Дружбою" поблизу містечка Кроки на сході Словаччини. Поки цим шляхом прокачуються відносно невеликі обсяги нафти в реверсному напрямку (з Росії на південь), хоча після січневого газового конфлікту словацький уряд усе голосніше почав говорити про необхідність диверсифікувати поставки енергоресурсів (не тільки газу, але і нафти, вугілля та урану), зокрема з використанням нафтопроводу "Адріа".
До того ж словацьку гілку нафтопроводу "Дружба" усе частіше і серйозніше згадують у контексті прокачування каспійської нафти по трубопроводу Одеса-Броди. Це тим реальніше, що, на відміну від польського варіанта, тут не знадобляться інвестиційні витрати. Однак для цього, крім усього іншого, необхідно мати контроль над оператором словацьких нафтопроводів. А в цьому всіляко прагнуть перешкодити російські партнери словаків.
Має значення також те, що останніми роками компанія "Транспетрол" здійснила великомасштабну модернізацію своєї транспортної інфраструктури. На відміну від трубопровідних систем України і Росії словацькі нафтопроводи відповідають жорстким європейським стандартам у сфері безпеки, надійності та охорони навколишнього середовища. По всьому маршруту словацької гілки нафтопроводу "Дружба" прокладена подвійна труба, що дозволяє здійснювати реконструкцію і модернізацію без відключення системи. Навіть найменший збій можна оперативно виявити завдяки впровадженню сучасних інформаційних систем RIS, MIS і LEOS (нафтопровідної інформаційної системи, менеджерської інформаційної системи, системи ідентифікації мікроушкоджень). Тут неможливі розбіжності в оцінках спожитої і транспортованої нафти, які потім стають джерелом конфліктів, оскільки всі показники доступні в режимі реального часу на екрані комп'ютера.
Від того, кому все-таки дістанеться "Транспетрол", залежить доля енергодиверсифікаційних проектів Центральної та Східної Європи. Від наполегливості словацького уряду залежить щось значно важливіше - питання геополітичної орієнтації цієї маленької, але стратегічно важливої країни, що розривається між впливами Заходу і Росії. Січневий газовий конфлікт показав, що команда Фіцо-Слота-Мечиара, що править Словаччиною, схиляється скоріше убік Росії і разом з тим повертається спиною до свого безпосереднього сусіда - України. Проте останні події свідчать про зміну цієї тенденції. Залишається лише довідатися, яким буде остаточний результат конфлікту.
Якуб Логінов (Словаччина)
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
