1875
Молочно-кулуарна війна
— Аграрний ринок
Часи беззаперечної лояльності Білорусі до Росії минули. Тепер між цими країнами регулярно розпалюються різні - газові, нафтові, шоколадні, цукрові - торговельні війни, концепція союзної російсько-білоруської держави стала забутою утопією, а держчиновники по обидва боки, аж до президентів, усе частіше відпускають зовсім не політкоректні репліки один про одного.
У червні між колишніми однодумцями відбувся черговий конфлікт, цього разу - на грунті експорту білоруської молочної продукції в Росію. Але значимим є не стільки сам скандал, скільки його "своєчасність" - незабаром після підписання Мінськом договору з ЄС про "східне партнерство". А також те, що в цю "війну" виявилися втягнутими не тільки її безпосередні учасники, але й Україна. А в перспективі постраждають навіть європейські країни.
Зведення з "фронту"
Офіційно - згідно із заявою міністра сільського господарства РФ Олени Скринник - "молочна" проблема включає два аспекти. Перший стосується відповідності поставок білоруської молочної продукції вимогам російського закону про технічний регламент на таку продукцію. Згідно із цим регламентом, якщо продукція виготовляється із сухого молока, вона повинна називатися "молочний напій". А виходить, білоруським експортерам-молочарям потрібно переупаковувати весь свій товар. Щоправда, цей закон був підписаний президентом РФ ще в червні 2008 року і набув чинності в грудні. Тобто протягом півроку Москва закривала очі на порушення білорусами нових технічних стандартів. Але 6 червня Роспотребнагляд все-таки ввів заборону на ввезення у Росію 600 найменувань молочної продукції з Білорусі й тепер погрожує розширити цей список до півтори тисячі найменувань.
Незабаром Геннадій Онищенко, глава Роспотребнагляду, озвучив дві умови, за яких білоруські виробники зможуть знову повернутися на російський ринок. По-перше, Мінськ найближчим часом повинен надати Росії повний список підприємств і видів молочної продукції. По-друге, уся продукція повинна проходити перевірку в спеціальних російських лабораторіях за критеріями, передбаченим у техрегламенті.
Щоправда, цього б не виникло б, якби білоруси і росіяни дотримувалися єдиних стандартів. Тому, на думку Олени Скринник, необхідно, щоб російські й білоруські нормативно-правові акти в сфері технічного регулювання були уніфіковані. Протистояння Мінська і Москви ледь не зайшло в глухий кут - у вівторок Роспотребнагляд відмовився продовжувати переговори з Білоруссю, посилаючись на те, що домовленості з білоруською делегацією не збігаються з публічними коментарями посадових осіб Білорусі. Втім, наступного дня сторони, очевидно, взяли на озброєння пораду Скринник і, нарешті, прийшли до компромісу. Росія і Білорусь підписали протокол про поновлення поставок білоруської молочної продукції в РФ із 18 червня. А білоруси пообіцяли найближчим часом розпочати переоформлення документів відповідно до російського законодавства.
Тим часом є й інша сторона "молочної проблеми". І ця сторона безпосередньо зачіпає інтереси не тільки російських і білоруських, але й українських молочарів. Ця проблема - дешевизна білоруської молочної продукції, в результаті якої російські виробники не мають цінової переваги на внутрішньому російському ринку.
Кремль уже охрестив цінову політику білоруських молочарів демпінгом. Втім, він не зовсім правий. Низькі ціни на білоруські молочні й інші сільгосптовари обумовлені зовсім не спеціальною, спрямованою проти російських виробників, політикою, і мова про "непридатні" ціни не йде. Рівень цих цін пояснюється перевагою в Білорусі державної форми власності й масштабним субсидуванням аграрного сектору з держбюджету. Так, за словами прем'єр-міністра РФ Володимира Путіна, у той час як у Росії дотації виробникам незбираного молока становлять тільки 3%, у сусідній державі вони досягають 24%.
Таким чином, поточні санкції Кремля - не що інше, як спроба Росії натиснути на Мінськ для того, щоб обидві держави сформували єдині умови надання дотацій сільгоспвиробникам. Принаймні, так звучить "економічна версія" конфлікту у виконанні керівництва Росії. І Мінськ, до речі, уже пішов на поступки в цьому питанні. Як заявила Скринник, сторони домовилися про зменшення поставок у Росію білоруського сухого молока. Зокрема, з 15 червня по 30 вересня Білорусь взагалі припинить поставки сухого молока на російський ринок, а відновлений в ІV кварталі експорт не буде перевищувати 15 тис. тонн до кінця року. Щоправда, Росія, у свою чергу, збільшить обсяги імпорту білоруського сиру, сиру і масла.
Економіка поза політикою?
У той час як у Росії дотримуються чисто економічної версії причин конфлікту, у Білорусі вважають, що всьому провиною політичні мотиви. І абсурдною є думка білорусів із приводу політичного підтексту "молочної війни" ніяк не назвеш.
Сьомого травня Мінськ підписав з Євросоюзом договір про "Східне партнерство", щоб офіційно закріпити свій європейський вектор зовнішньої політики. Як пояснив свою прозахідну позицію сам Лукашенко, товарообіг Білорусі з ЄС сьогодні становить 47% від усього зовнішньоторговельного товарообігу цієї держави. При цьому головною гордістю Мінська є позитивне сальдо торгівлі з Європою. "З Росією мінус, тому що ви виштовхуєте нас зі свого ринку, - заявив Лукашенко у своєму нещодавньому інтерв'ю російській газеті "Завтра", - а з Європою - плюс. Ви прагнете сказати, що я повинен зневажити цією половиною товарообігу?" Крім того, "Східне партнерство" у перспективі обіцяє Білорусі зону вільної торгівлі з ЄС, що, за словами Лукашенко, є для неї гігантською вигодою. "Далі - це насущні для нас інфраструктурні проекти, модернізація залізниць, будівництво інноваційних об'єктів, преференції, ресурси Світового банку, Банку реконструкції та розвитку, Міжнародного валютного фонду", - перераховує вигоди від співробітництва з Євросоюзом президент Білорусі.
Подібна теплота у стосунках Мінська із Брюсселем навряд чи тішить Москву, і застосування торговельних воєн - одна з можливостей не тільки "покарати" білорусів за зміну зовнішньополітичних пріоритетів, але й показати, "хто в домі господар". Не дивно, що під час економічної кризи Москва вже не прагне підтверджувати своє дружнє ставлення до Мінська. Напроти - вона вирішила зневажити інтересами експортоорієнтованої Білорусі й зосередитися на захисті внутрішніх ринків. У цьому корінь і " молочної війни", і скорочення квот на поставки білоруського цукру, і небажання Москви надати Білорусі обіцяний кредит на $2 млрд. у повному обсязі.
Втім, прохолодість в російсько-білоруських стосунках у міру потепління білорусько-російських почалося вже давно. Найвиразніше про те, що ці держави - уже не "не розлий вода", свідчить доля проекту союзної держави. Договір про його створення РФ і Білорусь уклали ще в грудні 1999 року, але він так і залишився на папері. Хоча в Білорусі був проведений референдум, де дві третини голосів були віддані на користь цього проекту, у Росії подібне опитування громадьскої думки не відбулося дотепер. Немає ні союзного парламенту, ні єдиного економічного законодавства, ні єдиної валюти з єдиним емісійним центром...
Розібратися, що було раніше - відчуження з боку Росії або прояв Білоруссю європейських симпатій, - уже неможливо. Але тепер кожна зі сторін звинувачує іншу в тому, що їх відносини зіпсувалися, і мало схильна шукати компроміси.
Відповідь Мінська Реакція
Лукашенко на це охолодження в цілому і на заборону молочного експорту з Білорусі в РФ зокрема був досить інфантильним. У хід, приміром, пішов політичний шантаж. 14 червня в Москві відбувся саміт Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ), на якому повинна була бути підписана низка документів, зокрема і про створення Колективних сил оперативного реагування (КСОР). Але Лукашенко бойкотував захід, висловивши тим самим своє "фе!" стосовно Росії через молочний конфлікт. "Як можна вирішувати питання військової безпеки, коли під загрозою безпека економічна?" - пояснив він.
Крім того, Мінськ вирішив застосувати проти Росії симетричні економічні заходи з чітко політичним підтекстом. Так, голова Державного митного комітету Білорусі Олександр Шпилевський заявив журналістам, що з 16 червня вводиться посилений режим контролю над переміщенням вантажів на основних російсько-білоруських магістралях. Щоправда, відразу ця погроза реалізована не була, а через два дні була "відкликана" внаслідок підписання "мирного протоколу" між РФ і Білоруссю. Крім того, Мінськ готувався зробитий такий же прийом, як білоруська молочна продукція зустріла в Москві, російському пиву. Комітет держконтролю Білорусі виступив за установу в країні спеціального імпортера пива, заявивши, що близько 20% ввезеного в республіку російського хмільного напою надходить за тіньовими схемами.
Але головний крок, на який був змушено піти Мінськ в результаті російсько-білоруського протистояння, - це пошук нових ринків збуту.
Вихід для Мінська - загроза для Києва
Незважаючи на обіцяне поновлення поставок білоруської молочної продукції в Росію, проблема переорієнтації експорту для білоруських експортерів залишається відкритою. А виходить, тепер і молоко, і молочну продукцію, і цукор, і шоколад - загалом, усю продукцію, яка раніше йшла в РФ, вони будуть намагатися направляти в Європу й Україну.
В цілому збільшення товарообігу Білорусі з Україною і ЄС - аж ніяк не новий тренд. Мінськ нарощує експорт за цими напрямками ще з початку світової економічної кризи. Так, за минулий рік експорт білоруських товарів виріс на 90% в Україну і на 35,8% у ЄС, у той час як у Росію він збільшився всього на 19,2%. Але приплив дешевої білоруської сільгосппродукції не може не викликати тривоги в Києва, який, як і Москва, боїться витіснення вітчизняних виробників білоруськими. При цьому, на відміну від Москви, наша країна не має можливості захиститися від поставок дешевих товарів із сусідньої країни.
Кілька днів тому прем'єр-міністр Юлія Тимошенко і білоруський прем'єр Сергій Сидорський домовилися розбудовувати торгівлю, знімаючи обмеження. Більше того, Білорусь уже зробила перший крок, скасувавши 10%-е мито на українські товари. Так що тепер Тимошенко не залишається нічого іншого, як у відповідь розкрити обійми назустріч білоруському експорту, зокрема і дешевій сільгосппродукції.
Питання в тому, чи зможе ринок поглинути таку кількість товарів, або національні виробники будуть витиснуті за кордон (або навіть вдадуться до реекспорту білоруської продукції). Усе залежить від того, як українські виробники будуть надалі реагувати на економічну кризу. Якщо вони будуть це робити, як роблять зараз, тобто знижувати обсяги виробництва, білоруський імпорт просто заповнить, звільнену нішу на ринку. Якщо ж ні, то Юлії Тимошенко потрібно добряче поламати голову, як захистити вітчизняних аграріїв, не порушуючи політичних домовленостей з Мінськом.
Олена Снєжко
За матеріалами: Інвестгазета
Поділитися новиною
