1011
Партійне чистилище
— Казна та Політика
Тривалий процес появи на світло "найширшої" більшості витиснув з політефіру все інше. Але коаліційними проблемами активність політикуму не обмежується. На підтвердження тому - черговий етап чищення партійних рядів. Партійне "чистилище" готові організувати багато політсил.
Обвал на всіх фронтах?
Коаліції - коаліціями, але необхідність хоча б раз на кілька років перезавантажити парламент ще ніхто не скасовував (хоча, за чутками, у шанувальників "широких" варіантів є свої міркування щодо термінів наступного "перезавантаження"). І, судячи з розвиненої останніми місяцями бурхливої партобудівельної або партоочисної - отут кому як пощастило - активності, лідери політпроектів вкотре згадали народну мудрість про підготовку саней улітку. І, хоча до "термінових" виборів ще далеко, та й дочасні раніше президентських виборів навряд чи відбудуться, у кулуарах багатьох партій іде пожвавлення з очевидним прицілом на майбутнє.
У багатьох випадках підвищена внутрішньополітична активність більш ніж виправдана. Одні проекти тільки-тільки почали нарощування політичної мускулатури, і без придбань і втрат на цьому шляху не обійтися. Інші поспішають вирішити внутрішні протиріччя до того часу, як стане болісно за даремно роздані місця в прохідній частині списку. Треті, здогадуючись, що вибори можуть початися раніше, ніж підказує Конституція, намагаються отямитися від політичного сну згідно із принципом "краще пізно, ніж ніколи". Але виправданість подібних рухів у кожному разі не означає їх успішності. Хоча, спостерігати за процесом, безумовно, цікаво.
Перелік помітних гравців (або хоча б потенційно помітних - як досить гіпотетичний блок Яценюка), які крім масштабу відрізнялися б стабільністю, скорочується на очах з такими темпами, що саме час запідозрити обвал на всіх фронтах. Із представлених у парламенті фракцій спокоєм тішать хіба що "литвинівці" і комуністи, причому останні після протистояння на лінії Симоненко-Грач - помітно менше.
Серед інших у рамках пристойності поки утримується БЮТ, який після ілюстрування зайво "демократичних" підвалин, які виявився в голосуваннях а ля "хто в ліс, хто - за дровами", хоч і втратив горде звання моноліту, але хоча б не розвалюється на очах. Найбільш темне майбутнє НУ-НС: деякі учасники блоку вже встигли заявити про курс на горде одиночне плавання, включаючи і нещодавно агонізовану "Нашу Україну". Та й з Партією регіонів, представники якої останнім часом полюбили говорити про необхідність термінового очищення рядів, теж далеко не все добре.
Втім, політична активність, здійснювана за межами сесійної зали, теж підказує, що вибори не за горами. Одні потенційні учасники парламентського забігу тільки обзаводяться командами, інші (наприклад, "Свобода" і "Єдиний центр") - морально готуються до всеукраїнських здійснень, треті (накштал СПУ, від якої в невідомому, але лівому напрямку "віддрейфував" помітний "шматок" під кодовою назвою "Справедливість" на чолі зі Станіславом Ніколаєнко) намагаються чи то ряди почистити, чи то зберегти все, що можна.
Поновлення внутріпартійних ігор у першу чергу може бути пов'язане з виборами. По-перше, президентськими - кожному серйозному кандидатові в такий нелегкий момент потрібна команда, на яку можна обпертися, не очікуючи удару в спину, накштал зливи компромату або несвоєчасного відходу в самостійне життя. По-друге - парламентськими: чутки про те, що одним з перших рішень наступного президента бкде відправлення нардепів "по домівках", не вщухають навіть через потенційні коаліційні реалії. А якщо вибори дійсно наближаються, потрібно встигнути вчасно до них підготуватися. Але навіть якщо конституційний союз ПР і БЮТ заморозить поточний склад ВРУ на зайві рік-півтора, це не рятує партійних лідерів від необхідності заздалегідь підготуватися до жорсткого імперативного мандата, при якому "неблагонадійним" партійцям вихід "на волю" відкриється широкий… В будь-якому випадку, поки багато партій і блоків готуються до реорганізації з оглядом на традиційне передвиборне буття. Точніше, одні готуються, а інші старанно роблять вигляд, щоб ця підготовка не виглядала відвертим "напіврозпадом".
Прополка рядів
Чи не найбільший інтерес останнім часом викликає ступінь цілісності Партії регіонів. Обставин, що роблять це питання особливо актуальним, чимало. Це й високі рейтинги Віктора Януковича, що поєднуються з незгаслими президентськими амбіціями. Це й час від часу висловлювана партійними старожилами впевненість у тому, що ще трохи, ще одні вибори - і за ПР точно буде одноособова парламентська більшість. Це й нав'язливі чутки про те, що разом "регіоналів" тримає хіба що мрія про горезвісне президентство Віктора Федоровича, а у "вільний час" різні клани "прикормлюють" своїх, окремих, претендентів на заповітне крісло. Нарешті, на тлі можливого офіційного оформлення понурих конституційних відносин з БЮТ проблема внутрішньої стабільності всередині фракції й здатності вчасно мобілізувати потрібну кількість голосів розквітла новими фарбами.
За дуже великим рахунком, якнайшвидшу кончину (точніше, розпад на декілька субпроектів) зацікавлені особи узялися пророкувати ще навіть до виходу з партії Раїси Богатирьової, з того часу згадуючи про незавидні перспективи ПР майже щомісяця. Проте, з початку 2009 року низка подій змушує замислитися про те, наскільки це неймовірно. Останнім часом "регіонали" пережили серйозний розлад зі своїми "молодшими товаришами", який практично позбавив центр впливу на кримський актив, і низка внутрішніх конфліктів між різними групами впливу (в одному куті рингу - Сергій Льовочкін, в іншому - поперемінно - Борис Колесников і Андрій Клюєв).
Останній голосний скандал був уже з "географічним" відтінком. "Донецький" Ринат Ахметов напрочуд гостро відреагував на думку "луганського" Віктора Тихонова про те, що перший міг би взяти шефство над ще однією футбольною командою. Масштаби підтримки, яку за кілька днів однопартійці організували першому українському багатієві, воістину вражають: лояльність лідера, "підбадьорливо-осудливі" листи з регіонів, голосні заяви про необхідність терміново очистити ряди від "випадкових попутників" (дивно, що не від "кар'єристів" - але цей епітет уже взяв на озброєння Віктор Ющенко, характеризуючи нещодавніх соратників)…
На тлі цього проводи Інни Богословської в одиночне президентське плавання виглядали дуже скромно. Віктор Янукович не здивувався, Нестор Шуфрич згадав, що полегшує існування "воза", а винуватиця торжества відмовилася здавати мандат і узялася критикувати свіжі коаліційні віяння - можна сказати, розійшлися "по-доброму"… Але розмови про те, що з партії потрібно "попросити" ще з десяток людей (формулювання авторства Андрія Клюєва), не припинилися.
Черговий "сеанс" відцентрових тенденцій у Партії регіонів важко назвати початком кінця - розлучатися зараз навіть набридлим один одному партнерам украй невигідно, особливо на тлі можливої конституційної реформи (хоча, цілком можливо, що черговий етап "напіврозпаду" припаде на розділ шматка владного пирога). Проте, низка подій, а головне - постійна "поновлювальна" риторика, змушує насторожуватися. Але, оскільки курс на очищення поки оголошений тільки на словах (навіть "луганчани", за якими стоїть солідний відсоток електоральної підтримки ПР, поки мовчать), робити масштабні оргвисновки зарано. Поновлення переговірного процесу з БЮТ і перелік основних спікерів останнього часу натякають на те, що в ПР у черговий раз змінився центр безпосереднього впливу на Віктора Януковича. І тепер багато чого залежить від того, наскільки сильні позиції цього центру, і наскільки результативним виявиться спілкування з "тимошенківцями". Адже якщо конституційна "рибка" вкорте зірветься з гачка, внутріпартійні розклади швидко зміняться. І тоді загрожувати очищенням рядів будуть уже інші люди…
Входи/виходи відкриті
Якщо в ПР поки натякають, що від усіх проблем врятуються "малою кров'ю" - "вичисткою" десятка-іншого особливо неблагонадійних стосовно нинішніх кермових партії членів - то умовно-президентським силам настільки навряд чи пощастить. Природно, на словах і "Наша Україна", і найвідданіша інтересам Віктора Ющенко партія "Єдиний центр" демонструють світлу віру у власні фракції наступної версії парламенту. Насправді ж усе виглядає набагато "веселіше": одним потрібно реанімувати практично "бездиханний" проект, іншим же до виборів потрібно ще дожити у відносній цілісності.
Те, що глава держави знову знайшов надію, а в перспективі й парламентську опору в "Нашій Україні", стало очевидно ще в березні-квітні, коли почастішали відозви убік "кар'єристів", що знищили таке гарне демократичне починання (про роль Віктора Балоги і свою гарант не згадує), а для порятунку потопаючої структури був відряджений Роман Безсмертний. Громадськість ці кроки сприйняла досить в'яло, але після воцаріння в партії і на Банковій Віри Ульянченко помітно оживилася. Говорити, за прикладом президента, про ренесанс, звичайно, зарано, але після багатомісячної апатії будь-які зміни закономірно сприймалися як прогрес.
Важко сказати, наскільки успішним може бути порятунок партії в умовах втрати практично всіх яскравих спікерів "нагорі" і майже повної деморалізації низових структур, не говорячи про шлейф уже не занадто позитивного іміджу, що тягнеться за брендом. Завдання, поставлене перед Вірою Ульянченко очевидне: очистити ряди (у кращих традиціях риторики ПР) і підготувати грунт для успішного "пересадження" Віктора Андрійовича із президентського крісла в парламентське. І, поки другий пункт із урахуванням і стану партійних справ, і особистого рейтингу почесного лідера партії виглядає повною фантастикою, має сенс всерйоз зайнятися першим.
Ще не зрозуміло, наскільки можна вважати НСНУ силою, вхідні двері якої відкриті. У ситуації, що склалася президентові має сенс акумулювати навколо себе тільки перевірені кадри, а їх після подій останнього року-двох ще потрібно пошукати. Поки серед помітних значиться хіба що Юрій Єхануров, але цей тріумф суттєво затьмарюють "робочі складнощі" міністра оборони (хоча, і тут можна було б зіграти на мотиві "Ющенко від своїх не відмовляється", якби тільки життя не доводило зворотне…). Зате концепція "з речами на вихід" може знайти новий подих. Щоправда, зараз "очищення" партії здійснюється у відриві від сподівань керівництва - помітні "нашоукраїнці" ідуть самі. Одні роблять це відносно спокійно, як Руслан Князевич, який пояснює свій крок неповагою "верхів" до інтересів В'ячеслава Кириленко (хоча "заукраїнці" запевняють, що нікуди відколюватися не збираються, не можна сказати, що виглядає це дуже переконливо). Інші - на межі "ляскоту дверми", накштал Романа Зварича, який привселюдно розраховує на членський квиток "Батьківщини"… І якщо "чистильники" НСНУ планують заробити на "збиранні території" хоч якісь дивіденди (публічні сварки із соратниками з фракції голосу виборців навряд чи додають), то робити це потрібно якомога швидше. А головне - не забувати про місцеві організації, адже при правильно прикладених зусиллях і грамотно обраних регіональних спікерах "глибинка" стає чи не єдиною надією "Нашої України" на подолання тривідсоткового бар'єру. Тим паче що саме зараз там є, чим "поживитися".
"Наша Україна" розбродом у думках і млявим керівництвом була доведена до такого стану, коли майже будь-який реорганізаційний рух не хаотичного характеру може піти на благо. А от іншій "навколопрезидентській" силі найближчим часом доведеться прикласти максимум зусиль для того, щоб хоча б законсервувати і без того не дуже масштабні здійснення.
Хоча висвів "розсипається на очах" в останні місяці модно застосовувати до Партії регіонів, на ділі подібний процес відбувається з "Єдиним центром". Безумовно, очікувати довговічності від штучно створеного помахом зверху проекту було б важко, але після декількох успіхів на регіональних виборах можна було б припустити, що тлінність існування партії буде доведена не раніше парламентської кампанії. Можливо, справи б так і залишилися, якби Віктор Балога не залишив Банкову.
Серйозні проблеми в партії почалися ще до того, як Віктор Іванович втомився від необгрунтованих планів Віктора Андрійовича на другий термін. Оскільки парламентська "верхівка" "ЄЦ" через відсутність яскравих політосіб відіграє помітну роль хіба що під час спірних голосувань, основне партобудівельне навантаження було делеговано на місця - хто як не високопоставлений чиновник може багато чого зробити для молодого проекту. Але очевидною ілюстрацією труднощів з "місцями" стала "норовистість" дніпропетровського губернатора Віктора Бондарюючи й глави Севастопольської міськдержадміністрації Сергія Куніцина. А після відставки Віктора Балоги, відкриті "дверцята" перетворилися на широкий прохід - новинні випуски замаячили заявами начебто " З "Єдиного центру" вийшли кримські партійці", "Черкаська організація "Єдиного центру" переходить від Балоги до Ющенко" або "Глава Житомирської обладміністрації йде від Балоги"… Назвати подібний масовий результат "чищенням рядів" вкрай важко. Мова, скоріше, іде про втрату впливу "центровиків" над регіонами, де їх позиції утримувалися усе більше за рахунок адміністративного впливу, а не особистої чарівності представників верхівки або високих ідей (новина із заголовком "Закарпатці залишають "Єдиний центр" поки виглядає ненауковою фантастикою).
Перед кадрами, що звільнилися, відкриваються два шляхи. Частина з них спробує пуститися у вільне регіональне плавання (так збирається зробити Сергій Куніцин, чиє ім'я в Криму і до "ЄЦ" було відомим - іноді вербувати місцевих "зірок" загрозливо для збереження партії). Інші, як показує практика, повернуться "під руку" президента. Причому подібний напрямок руху може бути пов'язаний не тільки з тим, що "єдиноцентристи" успішно збирали навколо себе послідовних симпатиків Віктора Ющенко, прикриваючись лояльністю до президента, але й з елементарним "браконьєрством" однієї партії в "угіддях" інших, паралізованою бездіяльністю керівництва. З іншого боку, для "Єдиного центру" відлучення від владних "бонусів" може послужити повноцінною перевіркою на політичну живучість. Поки ж усе, на що вистачає соратників Віктора Балоги - це заяви про світле майбутнє, не занадто підкріплені практикою. І головне тут, як і з іншими, більш життєздатними, партіями - не переоцінити власні сили і не недооцінити можливості тих, кого так хочеться "вичистити" про всяк випадок. Інакше успішний партійний "чистильник" може перетворитися в не менш успішного партійного "гробаря".
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
