1267
Газпром не здається
— Енергетика
Чому газове питання щоразу виявляється випробуванням української державності. Але сьогодні головною картою України в переговорах із Росією є її надзвичайний стан транзитного монополіста.
Росія та Італія уклали угоду, що майже вдвічі збільшує потужність Південного потоку - газопроводу, яким паливо в обхід України поставлятиметься до країн Південної Європи. Документу, підписаному керівниками Газпрому та Eni, сторони надають особливого значення. Недарма на церемонії були присутні обидва прем’єр-міністри - Володимир Путін і Сильвіо Берлусконі, який спеціально прилетів у Сочі.
Російсько-італійський договір став частиною пакета документів, підписаного Газпромом із нафтовими компаніями Греції, Болгарії та Сербії. Але поява прем’єрів демонструвала: угода з Італією є не просто рішенням будувати Південний потік разом. Не випадково про зміст документа нічого не говорилося до появи сеньйора Берлусконі в сочинській резиденції пана Путіна. І ось чому: новою трубою, як повідомили ЗМІ з посиланням на джерела в італійській делегації, планується прокачувати більше половини газу, що зараз іде в Європу українською територією. Чи не тому Сильвіо Берлусконі, коли його запитали про ризики залежності Європи від Російської Федерації, відповів: "Європейці можуть залежати від дружньої країни, яка ніколи не порушувала своїх зобов’язань".
Це і є російська відповідь на газовий конфлікт 2009 року. Як відомо, Росія вважала, що, перекривши газ європейським споживачам, викличе їхню жорстку реакцію. На Київ натиснуть і змусять прийняти російські умови поставок. Але цього не сталося. Більш того, саме після холодної зими 2009 року в Європі всерйоз заговорили про можливість і необхідність диверсифікації енергетичних поставок. Не забуваймо, що ці розмови до того ж відбуваються на тлі безпрецедентної економічної кризи, що значно зменшила споживання газу, ціни на нього і прибутки Газпрому. Вийшло, що Росія грала на безперечний виграш - і програла. Залишалося дочекатися відповідного ходу Газпрому.
Москва вирішила грати на знайомій території. Володимира Путіна й Сильвіо Берлусконі пов’язують давні особисті стосунки, доньки російського прем’єра навіть проводили літо на фешенебельній дачі його італійського колеги на Сардинії. Крім того, на відміну від багатьох західних політиків, дон Берлусконі прекрасно може зрозуміти саму природу російського державного капіталізму, з ним не потрібно лукавити. Та й хто стане стверджувати, що збільшення потужності Південного потоку - не в інтересах Італії? Ця країна цілком готова отримувати за транзит гроші, які сьогодні належать Україні. Щоправда, не виключено, що Риму заплатять значно більше, ніж зараз одержує Київ. Адже за всіх добрих стосунків із "другом Сильвіо" відносини з Італією вимагають набагато більшої відкритості, ніж відносини з Україною. До того ж - не забуваймо - до моменту запуску Південного потоку в Італії може бути інший прем’єр.
Та справа, зрештою, не в політичних персоналіях. А в тому, що Україна мусить зрозуміти - на неї очікує довга й серйозна боротьба за власну енергетичну безпеку. Однією лише технічною знахідкою у вигляді реверсного перемикання газопроводів проблему не вирішиш. Газпром, як бачимо, здаватися не збирається. І завжди знаходитиме союзників у Європі - просто тому, що це вигідно. І в Азії - тому що політичний вплив Росії на такі режими, як туркменський, за всіх наявних розбіжностей, все ж таки не варто порівнювати з українським. І якщо сьогодні головною картою України в переговорах із Росією є її надзвичайний стан транзитного монополіста - все ж таки через Білорусь іде значно менша кількість газу - то завтра цей козир наша країна може втратити. І сама перетвориться на нову Білорусь, яка є просто одним - але не головним - маршрутом поставок російського газу до Європи. Але ж із Білоруссю в Росії розмовляють у зовсім іншій тональності, ніж з Україною, її керівництво там не гребують шантажувати, попри те, що Москва й Мінськ створили союзну державу і постійно декларують особливі відносини. Тепер уявімо собі, як розмовлятимуть з нами - без будь-якої союзної держави, натомість із вічними мріями про Євросоюз?
Гідна відповідь Росії може бути лише одною - сучасна модернізована економіка, яка не потребує величезної кількості енергоносіїв. І яка має можливість платити. Тільки в такому разі зменшення обсягів транзиту стане для нас всього лише зменшенням прибутку, а не черговим випробуванням на державну спроможність. Причому створювати таку економіку потрібно до того, як Південний і Північний потоки стануть реальністю.
Віталій Портников
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
